 |
3 Україна в умовах незалежності
|
|
|
|
3 Україна в умовах незалежності
Створення незалежної Укр. держави починалося за складних умов: необхідно було здійснити перехід від статусу союзної, з обмеженим суверенітетом до статусу повністю незалежної держави. Україна обрала мирний, еволюційний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.
У короткий період було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларація прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації». В 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України - тризуб. Важко проходив процес ухвалення Конституції України, який розтягнувся на 5років (ухвалена 28. 06. 1996р. ) Ухвалення Конституції заклало основи становлення Укр. держави як демократичної, соціальної і правової.
Важливим чинником у державному будівництві є створення збройних сил України, митної та прикордонної служби.
2002 р. Президент України Л. Кучма заявив про необхідність проведення політичної реформи. Проект цієї реформи передбачав створення в Україні парламентсько-президентської республіки європейського зразка, т. б. формування уряду парламентською більшістю.
Однак на шляху розбудови демократичної правової держави існує чимало перепон. Одна з найголовніших - переважна частина політичної еліти походить з партійно-номенклатурних кіл радянського періоду.
В Україні існує понад сто політичних партій.
Незалежна Україна успадкувала від радянських часів командно-адміністративну економіку, яка повністю себе вичерпала і потребувала ринкового реформування. Упродовж тривалого часу реформи в економ. сфері проводилися невдало що ввело економіку у стан кризи, яка супроводжувалася підвищенням цін, жорстокою інфляцією, зростанням безробіття, катастрофічне падіння виробництва. Кризі сприяли об'єктивні чинники: розрив старих господарських зв'язків, застаріле обладнання та виробничі технології, неправильна структурна побудова економіки та залежність України від імпортних енергоносіїв (у першу чергу нафти і газу).
|
|
|
У другій пол. 90-х рр. ситуація почала змінюватися на краще завдяки проведенню приватизації, залученню іноземних інвестицій, стабілізації фін. і грошової системи (введення 1996 р. нової грошової одиниці - гривні. У 2000 р. в Україні вдалося подолати економічний спад. Почалося зростання економічних показників. Проведена аграрна реформа, що ліквідувала колгоспно-радгоспну систему. Ці с/г підприємства були замінені агрофірмами, що працюють на основі земельної оренди у колгоспників, що є власниками земельних паїв.
Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів, стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм. В Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин Глухів, Збраж). Видаються раніш заборонені твори укр. письменників: Івана Багряного, Олени Теліги, Євгена Плужника, Миколи Хвильового та ін. Розвивається народна творчість.
У скрутному становищі в Україні опинилася видавнича справа, через податкове законодавство. Проблемою для сучасних укр. літераторів є друкування своїх творів.
Складні часи переживає укр. освіта. Старі недоліки - оцінка роботи вчителів за успішністю учнів, відсутність стимулів до навчання зводять реформи на нівець.
Резонансу набула мовна проблема. У роки незалежності проходить друга хвиля українізації всіх сфер життя суспільства, але адміністративно-бюрократичні методи її впровадження викликають опір і невдоволення досить значної російськомовної частини укр. суспільства, що не сприяє згуртуванню населення України.
|
|
|
4 Основні джерела та література з історії України
Вивчення історії України ґрунтується на історичних джерелах. Під істор. джерелами розуміють всі пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського суспільства. Історичні джерела слід відрізняти від історичного дослідження, написаного на основі аналізу джерел. Розрізняють 5 основних типів історичних джерел:
1) речові — пам'ятки матеріальної культури — археологічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети тощо), архітектурні пам'ятники;
2) етнографічні — пам'ятки, в яких знаходять дані про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;
3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мови;
4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5) писемні джерела, які є основою історичних знань.
Писемні джерела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:
1) актові матеріали - джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми і т. п.;
2) оповідні пам'ятки—літописи, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та ін. твори.
Джерел, на базі яких вивчається історія України, надзвичайно багато.
Для вивчення життя людей у найдавніші часи найбільше матеріалів дають археологічні розкопки.
Найважливіші джерела з історії Київської держави - «Повість временних літ», «Руська Правда», договори Русі з греками, найдавніші грамоти на пергаменті і бересті (Новгород, Смоленськ, Вітебськ), князівські і церковні устави, а також літерат. твори XI-XIIIст. - «Слово о полку Ігоровім», «Моління Даниїла Заточника», «Повчання Володимира Мономаха» та ін.
Для періоду феодальної роздробленості як історичні джерела велике значення мають місцеві, обласні літописи.
У XIV ст. більшість укр. земель потрапила під владу Литовського князівства, а Галичина - Польщі. Багато джерел є спільними для України, Литви, Білорусі. Це Литовська метрика - книги державної канцелярії Великого князівства Литовського.
|
|
|
Серед літописів до XV-XVI ст. найбільше значення мають: так званий «Короткий Київський літопис» (закінчений у XVI ст.
Як історичні джерела з історії України можуть бути використані твори письменників-полемістів кінця XVI-першої пол. XVII ст.
Багато матеріалів є в спогадах XVI — першої пол. XVII ст.
Серед джерел, в яких висвітлюються визвольна війна 1648—1654 pp., приєднання України до Росії та події другої половини XVII ст., найбільше значення мають козацько-старшинські літописи
До джерел історії України XVIII ст. належать акти державного управління — законодавчі акти царського уряду, гетьманські універсали; пам'ятки укр. права,
Широким є коло історичних (архівних і друкованих) джерел з історії України- праці В. І. Леніна, документи комуністичної та ін. політ. партій, місцевих партійних організацій, законодавчі акти. Джерелами є статистичні матеріали, періодична преса, кінофотодокументи, спогади учасників громадянської і Вітчизняної воєн, мирного будівництва.
|
|
|
