Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Пріоритетні напрямки і проблеми педагогічної науки

Як і раніше, пріоритетними напрямками і проблемами педагогічної науки на сучасному етапі є:

1. розробка суспільних і конкретно-педагогічних завдань, концепцій і технологій навчання і виховання для усіх вікових етапів формування людини;

2. науковий аналіз стану практики і надійне прогнозування соціально-економічних і педагогічних аспектів освіти; визначення перспектив розвитку особистості в цілісному педагогічному процесі (мета, завдання, зміст, методи, засоби і організаційні форми, види творчої діяльності); пошук шляхів і засобів диференціації та індивідуалізації навчальної діяльності на основі єдності навчання, виховання і розвитку;

3. розвиток методології і методів педагогічного дослідження;

4. педагогічні аспекти демократизації і гуманізації системи освіти; пошук ефективних шляхів ідейно-морального виховання, розвитку духовної культури, громадянського становлення особистості;

5. розвиток базового компоненту загальної середньої освіти, її діяльнісного змісту, підготовка і експериментальна перевірка різноманітних варіантів нових навчальних планів, програм, підручників, методичних посібників, дидактичних матеріалів і засобів навчання;

6. розробка концепції національної школи як інструменту формування національної самосвідомості, національної культури, всілякого удосконалення міжнаціональних відносин, справжнього інтернаціоналізму;

7. дослідження ефективних способів активізації і оптимізації педагогічного процесу, усунення перевантаження, зміцнення здоров'я учнів;

8. розробка умов підвищення ефективності самоосвіти і самовиховання; дослідження соціальних і психолого-педагогічних проблем молоді;

9. обґрунтування системи трудової, політехнічної і професійної підготовки учнів на різних ступенях освіти, участі молоді в суспільно корисній продуктивній праці;

10. дослідження перспективних напрямів підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для різних ланок неперервної освіти; узагальнення і поширення передового і новаторського педагогічного досвіду та інноваційних процесів, вивчення і задоволення реальних потреб педагогічної практики в наукових розробках.

Досить помітне відставання має місце у галузі теоретико-методологічних проблем. Методологія педагогіки є осмислення початкових принципів, методів пізнання, дослідницьких засад і підходів до всіх загальних і частинних теоретичних і практичних проблем, встановлює характер взаємозв'язку педагогіки з іншими суспільними і природничими науками. Кожне теоретичне узагальнення, наукова концепція має в собі в узагальненому вигляді філософсько-методичне обґрунтування.

В умовах оновлення суспільства особливо актуальні наступні методологічні проблеми:

1. сутність виховання, навчання, педагогічної діяльності як суспільних явищ і педагогічного процесу;

2. предмет педагогіки як суспільної науки в умовах неперервної освіти і загальні закони виховання, навчання, педагогічної діяльності;

3. діалектика взаємозв'язку неперервності освіти і виховання з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин;

4. діалектика взаємозв'язку виховання, навчання, педагогічної діяльності і форм суспільної свідомості;

5. діалектика становлення дитячої особистості як суб'єкта і об'єкта виховання;

6. соціально-педагогічні суперечності як джерело розвитку дитини і педагогічного процесу;

7. діалектика взаємозв'язку національного, класового і загальнолюдського в громадянському вихованні;

8. соціальні, філософські і психолого-педагогічні основи формування змісту освіти;

9. діалектика соціального і біологічного, цілеспрямованого і спонтанного у формуванні дитячої особистості;

10. діалектика загального, особливого і Індивідуального у формуванні особистості;

11. діалектика і логіка педагогічного мислення.

Значення педагогічної практики визначається дослідним шляхом і спирається на багато положень філософської, педагогічної і психологічної наук.

1. Продуктивність освітнього процесу педагогічної науки визначається і спрямовується практичною діяльністю освітнього процесу.

2. Практика є рівнем визначення істини, джерелом пізнавальної діяльності та сферою застосування результатів навчання.

3. Правильно організований процес виховання випливає з самого життя, практики, нерозривно з нею пов'язаний, є рушійним чинником подальшої активної перетворюючої діяльності.

4. Продуктивність розвитку людини як особистості залежить від участі його в трудовій практичної діяльності і грунтується на впливі смислового початку у формуванні педагогічної діяльності.

5. Ефективність процесу взаємозв'язку навчання і життєвої практики грунтується на змісті освіти.

6. Якість підготовки учнів безпосередньо залежить від організації системи трудової практичної діяльності учнів, у якій реалізується зв'язок теорії з практикою.

7. Природно, що адаптація випускників до умов сучасного виробництва ефективніше відбувається в тих навчальних закладах, де краще організовані продуктивну працю та профорієнтація школярів.

8. Чим вище рівень політехнізма на шкільних уроках, тим дієвіше знання учнів.

9. Чим більше знання, що здобуваються учнями, мають практичну спрямованість, взаємодіють з життям, використовуються для розвитку навколишніх процесів, тим вище усвідомленість і осмисленість навчання і інтерес до нього.

Принцип зв'язку навчання з життям може бути використаний при дотриманні важливої умови - це поєднання творчого підходу до педагогічної діяльності, теоретичних наукових знань, отриманих в результаті наукових досліджень, і новаторського досвіду кращих педагогів.

1. Постійне доказ необхідності наукових знань, що вивчаються в школі, на прикладі суспільно-історичної практики. Учень повинен розуміти і відчувати, що освітній процес для нього вважається усвідомленою необхідністю власного розвитку і вдосконалення.

2. Постійне пояснення необхідності практичності навчання.

3. Постійне переконання в наявності діалектичному зв'язку теорії з практикою. Необхідно доводити, що теоретичне наукове знання формується з урахуванням практичних дій.

4. Необхідно розповідати школярам про сучасних інформаційних технологіях, про розвиток нового етапу виробничих відносин і суспільних явищ, про новий рівень розвитку науки і техніки.

5. Необхідно привчати школярів постійно розвивати свої наукові знання, перевіряти їх у дослідницької творчої діяльності і застосовувати знання в трудовій практичної діяльності.

6. Необхідно формувати звичка сполучного початку школи і виробництва.

7. Необхідно формувати навички постановки завдань на базі практичних педагогічних процесів з використанням самоаналізу і систематизації отриманого знання і результату своєї праці.

8. Необхідно пов'язувати навчання з перспективами розвитку суспільного виробництва, проводити профорієнтацію, грунтуючись на перспективних інноваційних розробках.

9. Необхідно використовувати в педагогічній діяльності проблемно-пошукові та дослідницькі завдання, які є кращими засобами зв'язку теорії з практикою.

10. Необхідно виховувати в учнів свідоме та мотиваційний ставлення до праці, яке слід підтверджувати особистим прикладом такого ставлення.

11. Необхідно так організовувати трудову практичну діяльність учнів, щоб цей процес був наповнений самостійної розумової діяльністю, самоаналізом процесу з метою визначення найбільш ефективного результату, зароджується питання, формував мотиваційну зацікавленість, стимулював потребу самовизначення і вдосконалення особистості учня.

12. Необхідно використовувати в освітньому процесі матеріали і приклади практичної трудової діяльності учнів.

13. Необхідно враховувати той факт, що практична трудова діяльність учнів повинна бути підпорядкована навчальним і виховним цілям.

14. Необхідно впроваджувати науково організована праця в навчальний процес. Дуже важливо розуміти значимість взаємодії з учнями в процесі формування навичок застосування теоретичних і практичних знань при організації праці, необхідно навчити дітей застосовувати в своїй роботі самі дієві та ефективні прийоми, вміти систематизувати свою діяльність.

15. Необхідно розвивати, закріплювати і переносити на інші види навчальної і практичної діяльності успіхи учнів.

16. Необхідно формувати в учнів навик розвитку і вдосконалення знань, умінь і навичок, професіоналізму.

17. Необхідно поєднувати в навчально-виховній діяльності педагогічного процесу, педагогічної науки інтелектуальну і практичну діяльність, в результаті чого в освітньому процесі учнями засвоюється позитивно 80-85% знань, знаходити можливість знайомити учнів з інноваційними напрямками і технічними досягненнями, заохочувати спроби учнів.

18. Необхідно розвивати інтерес, прагнення і бажання учнів до саморозвитку по придбанню знань в цікавій для них галузі науки, техніки, мистецтва.

19. Необхідно організовувати та проводити позакласну роботу з принципом зв'язку науки з практичною діяльністю на прикладі життєвих ситуацій, особливо зрозумілих для розуміння, засвоєння і закріплення знань.

20. Необхідно формувати звичка перенесення засвоєних знань, умінь і навичок учня з одного виду педагогічного процесу на інші види педагогічної діяльності.

21. Необхідно виконувати принцип об'єктивності, критерієм якого є критичний підхід до своїх вчинків, вимогливість до себе.

Таким чином, основним завданням педагогів є: створення умов для розвитку нахилів, інтересів і здібностей дитини, розвитку інтересу до пізнання і творчих здібностей учня, розвиток навичок самостійності, самовдосконалення в навчальній діяльності. Все це стане можливо, якщо вчитель буде ефективно застосовувати на занятті практичні види діяльності, які і є невід'ємною частиною педагогічного процесу і педагогічної науки

Висновок

Потребують методологічного осмислення і такі злободенні проблеми як співвідношення і взаємозв'язок індивідуального і суспільного інтересів; відмова від ідеї всебічного розвитку особистості як віддаленого ідеалу на користь різностороннього розвитку; повернення до педології, її теоретичних оцінок дітей; внесення моральних догм релігії в духовні пріоритети педагогіки. По-справжньому, практично не розроблялися проблеми радянської школи і педагогіки ЗО - 80-х років XX століття. Відсутність історичних, науково обґрунтованих досліджень цього періоду породжує шаблонні стереотипи історичних оцінок, суб'єктивістські кон'юнктурні тлумачення. А це не дозволяє об'єктивно оцінити стан сучасної педагогічної науки, н досягнення й недоліки, відродити до життя несправедливо забуті і замовчувані імена учених-педагогів і Їхню творчість, виявити справжні причини і форми існування застою в педагогіці, запобігти як самозаспокоєності, так і огульної хули.

⇐ Предыдущая 12