Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, з винятками, встановленими цією главою.

1. Провадження у справі до судового розгляду є сукупністю процесуальних дій, що вчиняються одноособово суддею, за участю сторін/інших заінтересованих осіб і спрямовані на з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

На відміну від ЦПК 1963р., в цій статті метою провадження у справах до судового розгляду, крім правильного та швидкого розгляду, визначено ще й з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду. Ця норма підкреслює, що одним із завдань попереднього судового засідання є з‘ясування питання про можливість досудового врегулювання спору, коли сторони шляхом переговорів за посередництвом суду намагаються вирішити спір без його розгляду судом по суті. Суд в першу чергу повинен з’ясувати чи є можливість примирення між сторонами, і лише якщо сторони таку можливість заперечують, вживати заходів для забезпечення в подальшому правильного та швидкого вирішення справи.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від.12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» зазначено, що готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз’яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду.

2. Учасниками попереднього судового засідання є лише особи, які беруть участь у справі, і звичайно суд. Інші учасники процесу в попереднє судове засідання, як правило, не викликаються. Однак для вчинення окремих процесуальних дій в попередньому засіданні повинні бути й інші учасники процесу. Під час провадження у справі до судового розгляду, за клопотанням сторони в порядку забезпечення доказів, судом можуть бути допитані свідки, призначена експертиза. У випадку порушення справи особою чи щодо особи, яка не володіє мовою судочинства, є глухонімою, необхідним є залучення перекладача.

3. Явка в попереднє судове засідання є і правом, і обов’язком одночасно. З одного боку, ми не можемо визнати явку в попереднє судове засідання правом особи, бо його не реалізація без поважних причин (неявка в суд), тягне за собою негативні наслідки для особи (попереднє судове засідання відбувається без неї, а з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, які були подані до або під час попереднього судового засідання). Тому, відсутність сторони під час попереднього судового засідання, суттєво утруднить цій особі можливості для вирішення справи на її користь, позбавить в подальшому можливості подавати суду свої докази, без обґрунтування важливості причини їх неподання. З іншого боку, явка до суду – це право сторони, яким вона може скористатися на власний розсуд.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд встановлює, чи повідомлені ті, хто не з’явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений частиною четвертою статті 74 ЦПК.

4. Вже на стадії провадження у справі до судового розгляду, суддя намагається з’ясувати можливість вирішення спору в позасудовому порядку. Як зазначає Пленум Верховного Суду України у Постанові №9 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з’ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об’єктивність та неупередженість. Зокрема, вони мають роз’яснювати сторонам можливості розгляду справ у третейському суді та порядок виконання його рішення, суть та процедуру здійснення кожної дії та їх наслідки.

5. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, який застосовується для вирішення цих питань в процесі судового розгляду справи по суті. До ухвалення судового рішення про відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем, на суд покладається обов’язок роз’яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Адже коли суд ухвалить рішення з цих питань, сторона яка відмовилася від позову, сторона яка визнала позов, не матиме права надалі вертатися до суду з позовом по тому ж предмету і з тих же підстав.

В разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. В разі визнання позову відповідачем, суд зобов’язаний встановити чи таке визнання не суперечить закону, чи не порушує права, свободи, інтереси інших осіб, а якщо визнання позову здійснюється законним представником особи суд з’ясовує, чи не суперечать дії представника інтересам особи яку він представляє. У випадку відсутності зазначених застережень, суд ухвалює рішення про задоволення позову. Також слід зазначити відповідно до позицій ВС України у разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Якщо для цього немає законних підстав, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи. Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами. Слід розрізняти визнання позову відповідачем від визнання ним фактів, що згідно з частиною першою статті 61 ЦПК звільняє позивача лише від доведення цих обставин.

До ухвалення судом рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, суд роз’яснює сторонам наслідки такої дії – недопустимість в майбутньому звернення до суду жодною із сторін з приводу того самого предмету спору і з тих же самих підстав та перевіряє: чи не суперечать умови мирової угоди вимогам закону, чи не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір укласти мирову угоду у повноваженнях на її укладення, чи не суперечать дії законного представника по укладенню мирової угоди інтересам особи яку він представляє.

Мирова угода укладається між сторонами спору в письмовій формі, шляхом здійснення взаємних уступок, та може стосуватися лише прав/обов’язків сторін та предмета спору. В кожному випадку мирова угода укладена між сторонами повинна бути визнана судом. За клопотанням сторін, суд постановляє ухвалу про визнання мирової угоди, якщо при її укладенні дотримано вказані в ст. 174 ЦПК вимоги і постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

6. Сторони вправі передати спір на вирішення до третейського суду, якщо між ними укладено відповідний договір. В такому випадку, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Порядок звернення до третейського суду та категорії справ які йому підвідомчі передбачено в Законі України «Про третейські суди».

7. У випадку, коли спір не врегульовано позасудовим шляхом, суд вчиняє дії, спрямовані безпосередньо на підготовку справи до судового розгляду по суті. Перелік таких дій не є вичерпним, тому суддя залежно від специфіки справи, може вчиняти додаткові процесуальні дії, які вважатиме необхідними для здійснення належної підготовки.

Безпосередньо у ч. 6 коментованої статті зазначаються дії, які вчиняються судом у зв‘язку із підготовкою справи до розгляду:

1) уточнення позовних вимог або заперечень проти позову. Уточнення змісту позовних вимог (предмету спору), заперечень проти позову відбувається судом у попередньому судовому засіданні, на яке викликаються усі особи. На нашу думку, виклик позивача або відповідача до суду без повідомлення про це іншої сторони суперечить принципу неупередженого розгляду справи та дає підстави сумніватися у безсторонності судді, який спілкується з однією з сторін таємно від іншої.

З метою забезпечення найбільш повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи в судовому засіданні, судді необхідно роз'яснити сторонам і третім особам, що вони повинні довести обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також їхні інші права і обов'язки, передбачені ст.27 ЦПК, оскільки вони користуються цими правами та несуть обов'язки і в процесі підготовки справи до судового розгляду.

Якщо при проведенні попереднього судового засідання з’ясується, що у позивача є до того чи іншого відповідача (відповідачів) вимоги, які випливають з пред’явленого позову і не зазначені в ньому, або у відповідача є зустрічні вимоги до позивача, суд відповідно до вимог частини четвертої статті 10 ЦПК повинен роз’яснити право як на пред’явлення позивачем додаткових позовних вимог, так і на пред’явлення відповідачем зустрічного позову.

При пред’явленні позову до частини відповідачів (наприклад, при солідарному обов’язку боржників згідно зі статтею 543 Цивільного кодексу України) суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов’язаний вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Лише у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв’язку з характером спірних правовідносин (наприклад при розгляді справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі зі своєї ініціативи (статті 32, 33 ЦПК)). Мотиви, з яких суд визнав неможливим розгляд справи без зазначених осіб, повинні бути зазначені в ухвалі, копія якої разом з копією позовної заяви невідкладно надсилається залученим особам.

З'ясовуючи у позивача суть заявлених вимог, суддя допомагає йому визначити підстави і предмет позову Крім цього, для того щоб зрозуміти характер спірних правовідносин, суддя уточняє заперечення відповідача проти позову, тобто з‘ясовує які саме факти заперечуються та з яких підстав. Крім цього, опитуючи відповідача, суддя повинен роз'яснити йому право на пред'явлення зустрічної вимоги за загальними правилами пред'явлення позову.

2) вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Такі дії суду дозволяють зекономити час розгляду справи по суті, бо саме через відсутність необхідних для розгляду справи осіб, відбувається в багатьох випадках затягування вирішення справи по суті. Тому визначивши суб’єктний склад наперед, виходячи з умов конкретного спору, суддя має можливість оптимізувати свою роботу, забезпечити швидкий розгляд і вирішення справи.

Склад осіб, які братимуть участь у справі визначається з урахуванням обставин конкретного спору та суті позовних вимог. Насамперед, суд повинен з‘ясувати чиї права та інтереси зачіпає спір, з‘ясувати у сторін чи є інші особи, які претендують (заявляють свої права) на предмет спору, чи знають вони про спір. Якщо право на позов належить й іншим особам (наприклад, співвласникам), суд повинен з‘ясувати у позивача позицію цих осіб. Суд повинен з‘ясувати також осіб, яких доцільно було б залучити до участі у справі як третіх осіб.

Якщо позов пред’явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

У випадку пред’явлення зустрічного позову відповідачем або позову третьої особи із самостійними вимогами при проведенні попереднього судового засідання суд за наявності для цього підстав постановляє ухвалу про об’єднання цих вимог в одне провадження та може відкласти проведення попереднього судового засідання.

Крім того, відповідно до вимог частини третьої статті 45 ЦПК суд повинен з’ясувати необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов’язковою при розгляді справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (стаття 240 ЦПК); про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (стаття 244 ЦПК); про усиновлення дитини (частина перша статті 254 ЦПК) тощо.

Суд відповідно до вимог частини третьої статті 45 ЦПК повинен з’ясувати необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов’язковою при розгляді справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (стаття 240 ЦПК); про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (стаття 244 ЦПК); про усиновлення дитини (частина перша статті 254 ЦПК) тощо.

3) визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. В попередньому судовому засіданні суд повинен визначитися з предметом доказування по справі, а саме які обставини необхідно встановити для вирішення спору. Конкретний перелік цих обставин залежить, насамперед, від підстав позову та заперечень проти нього. При цьому суд встановлює лише коло доказових фактів, а не перелік засобів доказування.

Після цього суд з‘ясовує у сторін, які факти з числа тих, які треба встановити, вони визнають, а які заперечують. У відповідача з‘ясовують які факти, про які стверджує позивач, він не заперечує, а у позивача, в свою чергу, з‘ясовується, які факти, стверджені відповідачем, визнає він.

Факт є визнаним, якщо сторона в попередньому судовому засіданні свідомо, без будь-якого примусу чи попереднього обговорення певних фактів заявляє суду, що визнає їх. При цьому мотиви та причини, з яких особа визнає чи заперечує ці факти, судом не з‘ясовуються.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Тому приймаючи заяву про визнання обставин, суду слід з‘ясовувати чи не помиляється сторона, чи не перебуває під впливом обману чи погрози, чи перебуває особа в адекватному стані і чи не впливають на її волевиявлення зовнішні життєві обставини.

Слід мати на увазі, що відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. З урахування вимог цієї статті, факт, визнаний стороною в попередньому судовому засіданні, не підлягає доказуванню, якщо цей факт визнають також інші особи, які беруть участь у справі. Тому якщо сторона визнала певний факт, але його заперечує, наприклад, третя особа, то цей факт підлягає доказуванню на загальних підставах.

В частині визнаних фактів, сторони звільняються від обов‘язку подавати суду засоби доказування, які підтверджують ці факти. Про визнання обставини такою, що не потребує доказування, суд постановляє ухвалу.

4) з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин. В попередньому судовому засіданні суд з‘ясовує у сторін, якими засобами доказування (у коментованій статті зазначено “докази”) сторони будуть обґрунтовувати свої доводи та заперечення. Сторона повинна не лише повідомити суду про ці докази та назвати їх, але й подати їх в попередньому судовому засіданні або до цього часу.

Якщо сторона не подала письмових або речових доказів в попереднє судове засідання або до цього, суд може встановити строк для їх подання. При цьому доцільно, що б докази були подані завчасно до судового засідання, оскільки в протилежному випадку інша сторона фактично позбавляється права на ознайомлення із цими доказами і вправі клопотати про оголошення перерви для ознайомлення. Встановлюючи строк подання доказів, суд повинен заслухати думку осіб, які беруть участь у справі.

При з’ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов’язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів.

5) вирішення питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів, якщо про це заявлене клопотання осіб, які беруть участь у справі. Про це докладніше див. коментар до ст. 132, 133 – 135, 136, 137, 143 – 150 ЦПК. Звертаємо увагу, що усі ці дії суд застосовує лише за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. З власної ініціативи суд цього робити не може.

6) проведення огляду на місці, огляду письмових і речових доказів у невідкладних випадках. Додатково див. коментар до ст. 140 ЦПК.

7) вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Додатково див. коментар до ст. 151 – 154 ЦПК.

⇐ Предыдущая 71 72 73 74 757677 78 79 80 Следующая ⇒