 |
55.Методика палеомагнітного опробування та способи підготовки зразків для вимірювань
|
|
|
|
55. Методика палеомагнітного опробування та способи підготовки зразків для вимірювань
При вирішенні страт задач застосовують способи відбору проб палеомагнітні дослідження:
1 Рівномірний відбір зразків. Він застосовується по найбільш повних розрізах чи відслоненнях. У кожній товщі відбирають 1-2 штуфи з яких виготовляють зразки для палеомагнітних досліджень. Інтервал визначається потужністю геол тіла та мінімального к-тю необхідних для стат обробки зразків, яких повинно бути не менше 15-20. За цією методикою вив однорідні осадові товщі, окремі пласти і лавові потоки.
2 Вибірковий відбір зразків проводиться для певних типів порід і його застосування у тих випадках коли товщі гірських порід тільки деякі породи могли зберегти первинну намагніченість, способи відбору не відрізняються від попереднього, якщо сприятливу породу не зустрічают в усіх породах..
3 Відбір окремих штуфів у різних місцях залягання об’єкту. Застосовують при рекогн роботах і в лабораторних умовах з кожного штуфа виготовлюють макс можливу к-ть зразків для досліджень. Із цих штуфів зразки для магнітометричних вимір. Виготовляють такими способами:
1 У відслоненнях відколюють штуф породи розміром не менше 10х10х10см, верхню поверхню якого зариті марковою стрілкою, штуф в ручну розрізають на однакові кубики, прямо на відслоненні у випадку м’яких порід, або на каменерізальному станку.
2 Із штуфа перпенд до площни маркув вибирають керни, які потім розрізають за допомогою станка на циліндри однакової висоти.
3 Аналог керни вибурюють безпосередньо на відслоненнях без процесу відбору штуфів. правильна форма зразків зручніша і дозволяє на порядок підвищити точність виміру.
|
|
|
56. Проблеми магнітостратиграфії:
-Пошук додаткових діагностичних ознак для виділяємих одиниць школи полярності, для такого визначення рангу полярності, або точного порівння чи кореляції різновікових одиниць однієї полярності у розрізах сусідніх відділів.
-Для докембрійських і ранньо палеозойських порід існує проблема, який з полюсів слід вважати пн.
-Існує проблема діагностики і зняття метахромної намагніченості коли гір порода із зафіксованої намагніченості з її вектором у подальшому геол часі після утвор при зануренні у земні надра піддаваюче динамічним склом. Прогріваючи більш молодими інтрузуями і зазнавали фіз-хім зон під впливом всіх, яких частково або повністю руйнувала синхронна намагніченість і утвор нова мезахронна намаг.
57-58. Циклостратиграфічний метод розчленування і кореляції осадочних товщ. Характеристика циклічно побудованих товщ
Циклічність – ритмічне повторення генетичних асоціацій фацій і їх послідовностей внаслідок повторення обстановою осадконакопичення у часі. Елементарні ритми складаються з двох верств: глина і пісок та з 3х: глина, алеврит, пісок. Елементарний ритм характеризується двоєдиною будовою, нечіткою границею між верхнім і нижнім проверстками. Цикліт не розчленовується, а виділений і верхній, і нижній прошарок є складним елементом складного циклу. Цикліт характеризується чіткими границями, які, є поверхнями розмиву: нижня – розмита підошва циклі ту на підстилаючому пласті, верхня – це поверхня розмиву перекриваючого цикліту. Класичним прикладом циклі ту є верствуватість стрічкових глин, або варви. Циклічність є характерною рисою більшості осадових товщ фанерозою. Осадовим циклом - інтервал вертикального розрізу між двома послідовними однозначними границями. Варви складаються з двох прошарків: 1)весняно-літнього теплого з інтенсивним зносом теригенного матеріалу; 2)зимового повільного холодного постачання тонко дисперсного матеріалу. Стратиграфічні одиниці, на які розчленовується ритмічно побудовані товщі, називають циклостратиграфічними підрозділами або циклітами. Цикліти можуть бути представлені як одним, так і декількома літогенетичними типами – це порода одноманітного літологічного складу, певним набором генетичних ознак, які свідчать про однорідні умови утворення. Індивідуальні особливості будови цикліту: -спрямованість зміни фацій у циклах; -ступінь витриманості окремих елементів циклу; -Загальна потужність циклу взагалі або його окремих елементів.
|
|
|
У кожному циклі ті виділяють два ряди фацій, які змінюють один одного: 1)змінюються умови від морських до континентальних = регресивний ряд; 2)від конт-х до морських = трансгресивний ряд.
В залежності від тривалості утворення циклів, від їхньої потужності і площі поширення та набору фацій розрізняють цикліти різних порядків від мікроциклітів до макроциклітів. Найбільш мілкі кліматичні цикли залежать від сонячної діяльності, що спричиняє сезонну верствуватість осадків, льодовикові варви, річні кільця коралів і сезонні зміни пор року. Виділяють: 1) 1 порядку - елементарні цикліти - найменші підрозділи, які складені одним або декількома генетично пов’язаними літогенетичними типами. 2)мезоцикліти – 2го– складені з мікроциклів з певним напрямом зміни їх послідовності. Вони утворюють ряди або групи, які послідовно і безпосередньо пов’язані між собою, мають єдину ритмічну направленість розвитку і є складовими частинами макроцикліту. 3)3 го – макроцикліти – складені кількома мезоциклітами. Відповідають світам або підсвітам, добре витримані по латералі, мають чіткі границі, які співпадають з перевами в осадко накопиченні. 4) 4го - мегацикліт. Цикліти повинні мати стратотип. Послідовність досліджень для вивчення послідовно побудованих товщ: 1 передбачає визначення літологічних типів порід за складом, структурою, текстурою, за визначенням решток фауни і флори, за характером контактів, переходів тощо. 2 побудова літолого-фаціальних профілів з метою простеження латерального поширення фацій або виділених циклітів, з'ясування характеру зміни циклітів по латералі, проведення типізації циклітів і визначення їх ієрархії.
|
|
|
59. Класифікація циклітів ті особливості їх будови.
Стратони, на які розчленовують ритмічно побудовані геологічні тіла - циклостратиграфічними підрозділами, або циклітами. Кожен цикліт схарактеризований комплексом літогенетичних елементів, які відрізняються один від одного літологічними ознаками та генезисом і посідають чітко визначене місце у взаємному чергуванні. Цикліти можуть бути представлені як одним, так і декількома літогенетичними типами– це порода одноманітного літологічного складу і з певним сполученням генетичних ознак, які свідчать про однорідні умови утворення. Кожен цикліт має індивідуальні особливості будови, які визначені: • спрямованістю зміни фацій у циклах; • ступенем витриманості окремих його елементів; • потужністю циклу загалом, і його окремих елементів. У кожному цикліті виділяють два ряди фацій, що змінюють один одного. В першому ряді змінюються умови від морських до континентальних (регресивний ряд, або плече), у другому – від континентальних до морських (трансрегсивний ряд або плече). Назву цикліту дають за співвідношенням фацій його початку і кінця.
Залежно від тривалості утворення циклів, їхньої потужності, площі поширення, набору фацій розрізняють цикліти різних порядків – від мікроциклітів, перші метри, утворення пов’язане з сезонними кліматичними коливаннями; до циклітів, формування яких охоплює мільйони років, а потужності – декілька сотень метрів.
Виділяють елементарні цикліти (1 порядку), мезо- (2го), макро- (3го), мега- (4го). Цикліти 1 порядку – це най-менші підрозділи, що складені одним або декількома генетично пов’язаними літогенетичними типами. Їхня потужність – від перших десятків сантиметрів до перших метрів, деколи до 10 м, мало витримані на площі. Цикліти 2 порядку складені із мікроциклів з певною спрямованістю зміни їхньої послідовності; потужність – до перших десятків метрів. Цикліти 3 порядку утворені декількома мезоциклами, потужністю до 100 м; відповідають світам або підсвітам, добре витримані по латералі, з чіткими межами, збігаються з перервами. Межі між ними проводять за перервами або за різкою зміною фацій. Їх позначають цифрами для кожного порядку циклітів у заданій структурно-фаціальній зоні чи геологічному регіоні. Цикліти повинні мати стратотип. За циклітами будують схеми циклічності.
|
|
|
