 |
Моральна культура спілкування у сфері державного управління.
|
|
|
|
Моральна культура спілкування у сфері державного управління.
Спілкування -
міжсуб’єктна взаємодія між людьми
здійснює зв’язок моральної свідомості з моральною
реалізуються світоглядні позиції людей та їхнє розуміння моральних принципів та засобів їх здійснення.
| ü Моральна культура спілкування – співвіднесення людської свідомості, поведінки, відносин з вічними моральними цінностями, установками, нормами, принципами | |
| передбачає вміння адекватно обирати й реалізувати ефективні: | |
| Ø стратегії ( загальні схеми дій, єдність їх мотивації, змісту, операцій); | Ø тактики ( системи дій для реалізації стратегій) |
| відповідно | |
| è до ситуації | è до індивідуальних особливостей людини |
11. Службовий та діловий етикет.
| ü Етикет - це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків – ставлення до інших людей, форми звертання, поведінку, манери тощо; більш менш ритуалізована форма осмисленого спілкування, умовна мова. |
| ü Професійний етикет - найбільш оптимальні зовнішні форми взаємодії і правила поведінки, що забезпечують найвищу ефективність у виконанні професійних функцій. Допомагає успіхам у справах, налагодженню сприятливому клімату у професійному колективі, укріпленню авторитету організації. |
Службовий етикет - це загальноприйняті (або декларативно встановлені) правила соціальної поведінки у професійному спілкуванні в конкретній організації. Це система норм та атрибутів ділового етикету, притаманна конкретній організації: вимоги до естетизації внутрішнього середовища організації, стиль спілкування; стандарти спілкування, ведення справ з суб'єктами зовнішнього оточення організації; частка заходів щодо формування іміджу організації.
|
|
|
Службовий етикет має, з одного боку, забезпечувати нормативну регуляцію процесу спілкування нерівних за соціальним статусом партнерів шляхом вирівнювання їх позицій, але не в соціальному, а тільки в комунікативному плані. З іншого - зберігати і підтримувати певну " нерівність" партнерів, що мають різний службовий статус, для забезпечення належної субординації і дисципліни.
ділова етика – це наука, що визначає такі моральні критерії та параметри між виробниками та споживачами, службовцями та керівництвом, компанією та державою, що утворюють систему взаємних зобов‘язань для встановлення корисних взаємовідносин [2, c. 411]. Ділова етика виконує не тільки функцію морального судження, але й прийняття рішень, що дозволяє збалансувати етичні проблеми в бізнесі.
| Позитивний образ державного управлінця складається і з зовнішнього вигляду, мови, манери поводження в цілому. |
|
‚ Зовнішній вигляд | ||||||
| Ø одяг управлінця повинен відповідати основному призначенню його діяльності - бути функціонально доцільним, зручним для роботи, не відволікати уваги ні самого працівника, ні оточують від справи; Ø строгість, охайність і елегантність одягу управлінця символізують надійність, стабільність, значимість і культуру державного управління; Ø речі мають гармоніювати між собою; Ø одяг повинен бути відповідним ситуації та часу. | ||||||
| L неприйнятний одяг надто дешевий, поношений, мішкуватий, неохайний, що не відповідає діловому стилю. | ||||||
|
| ||||||
| ‚ ‚ Дистанція | ||||||
|
Ø Інтимна: дотик - 15-50 см – в діловому житті - при потиску руки. Ø Особиста: 0, 6-1, 2 м – під час бесід, переговорів, підпису договорів.
Ø Соціальна: 1, 2-3, 7 м – при спілкуванні з незнайомими людьми, керівника з підлеглими, при небажаності довготривалого спілкування. Ø Публічна: більше 3, 5 м – при виступах на нарадах, семінарах, при спілкуванні з великою групою людей. | ||||||
|
☺ Знайомство | ||||||
| Ø Знайомити між собою можна лише знайомих нам людей, якщо вони цього бажають або якщо вони підходять до вас під час розмови. Ø Першим називають молодшого за віком, якщо вони однолітки – молодшого за посадою, при різних посадах – того, хто підійшов, чоловіка – потім жінку (лише якщо чоловік вельми старий – жінку представляють першою). Ø Називають спочатку ім’я, по батькові, прізвище, а потім посаду. Якщо людина дуже відома, посада не називається. | ||||||
| 1 Візитні картки | ||
| Ø Виготовляються на цупкому папері, розміри – 357 см – 6510 см. Ø Візитки жінок трохи менші, ніж чоловіків. Ø Строге оформлення: білий, кремовий або сіруватий папір, чіткий шрифт. Ø Вручаються або правою рукою, або обома руками. Прийнявши візитку, слід вголос прочитати ім’я, уяснити посаду та положення. | ||
| Ø Не можна м’яти візитку, робити на ній позначки, вертіти в руках на очах у хазяїна è демонстрація неповаги. | ||
| I Вітання | ||||
| Ø Першим вітається чоловік з жінкою, молода людина – зі старшою, підлеглий з керівником. На службі жінка має рівні права з чоловіком è може вітатися першою. Ø Чоловікам рекомендується потиск рук, жінкам – по обопільному бажанню. Руку першим подає вищестоящий за посадою нижчестоящому, старший за віком – молодшому, жінка – чоловіку. Однак якого би рангу керівник не ввійшов у кабінет підлеглого, першим руку протягає хазяїн кабінету незалежно від посади і віку. Ø Якщо ви підходите до групи, де вам знайома лише одна людина, ви вітаєтеся з нею, і, лише після того як вас представили, зі всіма іншими. Ø Для вітання рекомендують використовувати не лише вербальні, але й невербальні засоби: уклін, кивок, змах руки. Вітання з вживанням імені – найбільш поважливе.
| ||||
| ” Прийом відвідувачів Ø Після входу в кабінет відвідувача хазяїн кабінету повинен вийти з-за столу, привітати того, що ввійшов (познайомитися з ним, якщо вони не знайомі), запропонувати сісти і тільки після цього зайняти своє місце. Не слід подавати руку сидячи або через стіл. Ø В установах, де прийом громадян – основний вид діяльності è спрощена процедура знайомства: відвідувач називає своє прізвище й зразу переходить до викладення справи. Ø Під час бесіди – уважно слухати, бажано не відволікатися на телефоні дзвінки, перегляд паперів, не поглядати кожну хвилину на годинник. Демонструвати ввічливість, доброзичливість, тактовність. Ø Приймати відвідувачів по одному, інакше è неповага, порушення конфіденційності бесіди. Ø Закінчує бесіду хазяїн кабінету: піднімається, резюмує: ”Отже, ми з Вами домовилися…” |
| + Листування | ||
| Ø Відповідати на отримані листи бажано якомога швидше, не пізніше, ніж через 3-5 днів після їх отримання. Ø Ділові листи пишуться лише на лицевій стороні листка. Ø Сторінки, крім першої, нумеруються арабськими цифрами, що обрамляються тире. Ø Листи повинні бути акуратні, без помилок, помарок, виправлень. Слід уникати переносів. Ø Складають листи текстом всередину. В конверті лист рекомендується складати не більше, ніж 2 рази. Найважливіші листи слід не складати, а посилати у великих цупких конвертах. Ø За змістом листи мають бути чіткі й ясні, не занадто довгими, складатися із коротких речень; не слід зловживати незрозумілими (іноземними, суто спеціальними) термінами. |
| ( Телефонна розмова |
| Ø Розмова по службовому телефону повинна бути короткою, ввічливою, по суті справи, з дотриманням часової міри. Ø Власні доводи повинні бути правильними по суті та грамотно викладені по формі. Ø Слід підготуватися до розмови: скласти план бесіди, попередньо підібрати всі матеріали, документи, календар, авторучку, папір тощо. Ø Важливими є тон, інтонації, тембр голосу, дикція. Ø Набирають номер, при відповіді – вітаються, цікавляться, чи правильно спрацював зв’язок, називають себе і ціль дзвінка, просять запросити потрібну людину або цікавляться, чи може співбесідник приділити увагу. Ø Знімаючи трубку після 1-3 дзвоника, слід назвати свою організацію. Або (особливо якщо мова йде про внутрішній телефон) посаду та прізвище, звільняючи того, хто дзвонить від необхідності уточнювати правильність з’єднання. Називати прізвище не обов’язково, якщо телефон загальний або знаходиться не в кабінеті посадової особи. Ø При обриві зв’язку знову набирає номер той, хто дзвонив. Тривалість розмови зазвичай визначає старший або керівник. Молодший повинен повідомити старшого про те, що вже уяснив усі питання. Ø Якщо звертаються з жалобою, необхідно набратися терпіння, дати виговоритися, не перебивати, відповідати спокійно, виразити співчуття, якщо організація винна – вибачитися. Ø Обіцяючи зателефонувати, слід зробити це в строки. |
|
|
|
Культура поведінки та службовий етикет державного службовця:
- прагніть, щоб Ваші фрази, по можливості, були короткими. Аналіз телефонних розмов демонструє, що повторення слів, фраз, зайві паузи займають від 30 до 40 відсотків усього часу розмови;
- якщо телефон дзвонить у той час, коли Ви зайняті розмовою по іншому телефону, бажано попросити пробачення в першого співрозмовника за перервану розмову, зняти трубку, повідомити, що Ви зайняті, з'ясувати в того, хто дзвонить, чи може він дочекатись завершення першої розмови, або попросити його ще раз зателефонувати. За винятком надзвичайних випадків, не бажано переривати розмову, переносячи увагу на другого співрозмовника: цим Ви виявите неповагу до першого;
- якщо Ви спілкуєтесь з відвідувачем і в цей час дзвонить телефон, слід попросити у відвідувача пробачення за перервану розмову, зняти трубку, привітатись, назватися (назвати свою організацію та прізвище) і повідомити, що Ви ведете бесіду з відвідувачем, домовитись про те, щоб перенести розмову на інший, зручніший для Вас обох час. Якщо Ви перериватимете бесіду розмовами по телефону, то будете виглядати невихованим. У години прийому відвідувачів або нарад варто телефон узагалі вимикати;
- завершуючи телефонну розмову, слід дотримуватися основного правила етикету: першим кладе трубку той, хто зателефонував. Якщо подзвонили Вам, неприпустимо переривати розмову, перш ніж Ваш співрозмовник попрощається з Вами і Ви почуєте гудки відбою. Має пріоритет у завершенні розмови також старший за посадою, а в розмові чоловіка з жінкою - жінка;
- якщо Ви домовились про телефонну розмову, то цю обіцянку необхідно обов'язково виконати, намагаючись передзвонити при першій нагоді, але не пізніше, ніж упродовж доби;
- якщо під час розмови Вас роз'єднали, передзвонює той, хто дзвонив перший;
- важливо ввічливо завершити розмову. Можна скористатися такими фразами: " Вибачте, що перериваю Вас, але я боюся запізнитися на нараду" або " Надзвичайно приємно з Вами спілкуватися, але я зобов'язаний передзвонити до іншої організації. Чи можу я Вам зателефонувати пізніше? ". Для завершення розмови можна зіслатися на необхідність завершити до визначеного терміну роботу або прийняти відвідувача, який чекає. Найважливішим у цій ситуації є делікатність, щоб у співрозмовника не залишалось неприємного враження від спілкування з Вами;
- якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, варто запитати: " Пробачте, з ким я розмовляю? ", " Чи можу я дізнатися, з ким розмовляю? ", " Чи можу я йому передати, хто дзвонить? ";
- будьте ввічливі, якщо хтось помилився номером.
12. Національний етикет державного службовця.
|
|
|
Кожен народ має свої культурні традиції, свій національний характер. Навіть народи-сусіди, що сповідують одну релігію, часто мають істотні розбіжності в мові і звичаях. Неважко уявити, які труднощі можуть виникнути під час спілкування мешканця Західної Європи з представником Японії — країни, порівняно недавно відкритої для європейців, яка й досі залишається для них таємничою і незбагненною.
Фахівці з міжнародних контактів мають різні погляди на те, наскільки представники різних народів і регіонів світу повинні враховувати національні особливості спілкування, ведучи спільні справи. Одні вважають, що інтенсивність ділового спілкування призводить до розмивання національних меж. Глобалізація інформаційних систем, розвиток міжнародних політичних, економічних і культурних зв'язків сприяє взаємопроникненню національних стилів спілкування, формує єдині параметри ведення переговорів.
Інші, навпаки, схильні надавати національним особливостям дуже великого значення, оскільки цінності, навички поведінки, традиції, засвоєні в дитинстві і юності (а вони, звичайно, залежать від національності і країни проживання), створюють під час переговорів значні проблеми для носіїв різних культур. До того ж, у бізнесі з'являється все більше людей, які Не мають досвіду міжнародного спілкування І ведуть справи виключно в національній манері.
У всякому разі, жоден фахівець з міжнародних зв'язків не візьметься стверджувати, що національні особливості не мають значення для ділового спілкування і що їх сміливо можна ігнорувати. Поки інтереси сторін збігаються, національні розбіжності майже непомітні, але як тільки виникає конфлікт, вони починають відігравати важливу роль.
13. Релігійний етикет
В различных религиях, вероисповеданиях, устанавливаются обязательные для верующих правила — религиозные нормы. Они содержатся в религиозных книгах (Ветхий Завет, Новый Завет, Коран, Сунна и др. ), в решениях собраний верующих или духовенства, в произведениях авторитетных религиозных писателей. Этими нормами определяется порядок организации и деятельности религиозных объединений, регламентируются отправление обрядов, порядок церковных служб.
Религиозные нормы.
Ряд религиозных норм имеет моральное содержание (заповеди). В истории права были целые эпохи, когда многие религиозные нормы носили юридический характер, регулировали некоторые политические, государственные, гражданско-правовые, процессуальные, брачно-семейные и иные отношения. В некоторых современных исламских странах Коран («арабский судебник») и Сунна — основа религиозных, правовых, моральных норм, регулирующих все стороны жизни мусульманина, определяющих «правильный путь к цели» (шариат). В христианских же странах церковь уже не имеет такого тоталитарного влияния. Мы можем выбирать для себя, верить в Бога или нет, обращаться в веру или же остаться в стороне. Верующему человеку религиозный этикет предписывает соблюдение множества норм, как то:
соблюдение заповедей;
регулярное посещение церкви;
ежедневные молитвы;
соблюдение церковных праздников, постов;
проведение определенных жизненных событий (крещение, венчание, похороны) по церковным канонам; и прочее.
Иногда нормы религиозного этикета вступают в противоречие с нормами, регулирующими иные сферы человеческой жизнедеятельности. Например, день церковного праздника, в который не положено трудиться, не всегда совпадает с календарным выходным днем. Также не в любой одежде можно зайти в церковь. В таких случаях нужно искать разумный компромисс.
Посещение церкви.
Церковь — это оплот религиозных норм, все под ее сводом подчиняется строгим правилам и канонам. Даже те православные христиане, которые не слишком ревностно соблюдают религиозные нормы, время от времени посещают церковь. Потребность или необходимость в этом хоть раз в жизни возникала, пожалуй, у каждого человека.
Вот что говорится церковными служителями о требованиях к посетителям церкви:
Перед приходом в церковь.
Категорически запрещается приходить в храм в нетрезвом состоянии, приносить или приводить с собой животных. Для посещения церкви оденьтесь скромно. Ваша одежда должна быть пристойной и опрятной. Не навешивайте на себя украшений, а тем более драгоценностей. Не одевайтесь в коротенькие платья и юбки, шорты и одежду с коротким (выше локтя) рукавом, майки и пляжные костюмы.
Женщины должны быть одеты в женскую одежду. Собираясь в Дом Божий, не накрашивайте губы и лицо, не помазывайте себя даже слабо пахнущими одеколонами или духами. Женщинам не положено посещать церковь, когда они пребывают в нечистоте по-женски: с первого дня до полного очищения. Ещё по дороге забудьте о мирской суете, мелочности, успокойтесь, если раздражены. Приходить на Богослужение надо заблаговременно, за 10-20 минут, чтобы купить свечи, приложиться к иконам, мощам или каким-то иным святыням храма.
При входе на территорию храма положены три Крестных знамения. Прежде чем их совершить, мужчина должен снять головной убор. (Перекрестившись, мужчина может надеть головной убор, если до входа в само здание храма далеко и на улице очень холодно, по каким-то иным причинам). Женщины не снимают головных уборов, а напротив, должны покрыться перед Крестным знамением и уже не снимать его. Крестные знамения совершаются без перчаток, рукавичек и т. п. с поясными поклонами, если нет поста. В посты положены Крестные знамения с земными поклонами.
На территории.
На территории церкви, а тем более в храме, нельзя: курить, мусорить, громко разговаривать и смеяться, осквернять территорию плевками и сморканиями. На территории храма категорически запрещено выгуливать животных. Фото — и видеосъёмку, а также аудиозапись можно делать только по благословению (разрешению) настоятеля.
В храме.
В храме нельзя громко разговаривать и смеяться, держать руки в карманах и за спиной, есть, сосать конфеты, жевать. Не стойте к Алтарю спиной. Без нужды не ходите по храму.
Ставить свечи и прикладываться к иконам нужно так, чтобы не помешать другим молящимся.
14. Професійний етикет-ЯЯЯЯ
Ø Професійний етикет – найбільш оптимальні зовнішні форми взаємодії і правила поведінки, що забезпечують найвищу ефективність у виконанні професійних функцій. Змістом етикету є визнання і підтримання значимості людини, з якою зав’язується фізичний чи духовний контакт.
Ø Найяскравіше моральна складова етикету виражається у таких його вимогах як ввічливість, тактовність, коректність, вихованість.
Ø Професійний етикет містить вимоги до зовнішнього вигляду службовця, до процедур знайомства, вручення візитних карток, вітання, до вміння тримати потрібну дистанцію при спілкуванні, до процедури прийому відвідувачів, до ведення телефонних розмов та листування тощо.
15. Етико-естетичні норми і вимоги до зовнішнього вигляду службовців.
| Позитивний образ державного управлінця складається і з зовнішнього вигляду, мови, манери поводження в цілому. |
| ‚ Зовнішній вигляд | ||
| Ø одяг управлінця повинен відповідати основному призначенню його діяльності - бути функціонально доцільним, зручним для роботи, не відволікати уваги ні самого працівника, ні оточують від справи; Ø строгість, охайність і елегантність одягу управлінця символізують надійність, стабільність, значимість і культуру державного управління; Ø речі мають гармоніювати між собою; Ø одяг повинен бути відповідним ситуації та часу. | ||
| L неприйнятний одяг надто дешевий, поношений, мішкуватий, неохайний, що не відповідає діловому стилю. |
16. Врахування традицій і звичок етичних спільнот у спілкуванні та управлінсько-практичній діяльності.
17. Ділові подарунки, їх зміст, умови вручення та прийняття.
18. Умови та стиль проведення прийомів, гостей, делегацій, виступів на конференціях і парад.
| ” Прийом відвідувачів | |
| Ø Після входу в кабінет відвідувача хазяїн кабінету повинен вийти з-за столу, привітати того, що ввійшов (познайомитися з ним, якщо вони не знайомі), запропонувати сісти і тільки після цього зайняти своє місце. Не слід подавати руку сидячи або через стіл. Ø В установах, де прийом громадян – основний вид діяльності è спрощена процедура знайомства: відвідувач називає своє прізвище й зразу переходить до викладення справи. Ø Під час бесіди – уважно слухати, бажано не відволікатися на телефоні дзвінки, перегляд паперів, не поглядати кожну хвилину на годинник. Демонструвати ввічливість, доброзичливість, тактовність. Ø Приймати відвідувачів по одному, інакше è неповага, порушення конфіденційності бесіди. Ø Закінчує бесіду хазяїн кабінету: піднімається, резюмує: ”Отже, ми з Вами домовилися…” | |
19. Етикет національного прапора.
УКРАЇНА Держа́ вний пра́ пор У к р а ї ́ н и & n b s p; — & n b s p; с т я г & n b s p ; і з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2: 3[1]. Жовто-сині кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на г е р б а х & n b s p; р у с ь к и х & n b s p; з е м е л ь, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У 18 с т о л і т т і & n b s p; к о з а ц ь к і & n b s p; п р а п о р и & n b s p; В і й с ь к а Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та а р м а т у р о ю. & n b s p; 1 8 4 8 & n b s p; р о к у & n b s p; у к р а ї н ц і & n b s p; Г а л и ч и н и & n b s p; в и к о р и с т о в у в а л и синьо-жовтий стяг як національний прапор. В 1917–1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Р е с п у б л і к и & n b s p; й & n b s p; У к р а ї н с ь к о ї Держави. Впродовж 20 столітті жовто-блакитний прапор слугував символом українського національного опору п р о т и & n b s p; к о м у н і с т и ч н о - р а д я н с ь к о ї & n b s p; т а & n b s p; н а ц и с т с ь к о ї & n b s p ; о к у п а ц і й. & n b s p; 1 9 9 1 & n b s p; р о к у, після розвалу СРСР, цей п р а п о р & n b s p; д е - ф а к т о & n b s p; в и к о р и с т о в у в а в с я як державний стяг незалежної України. 18 в е р е с н я & n b s p; 1 9 9 1 & n b s p; р о к у & n b s p; П р е з и д і я Верховної Ради України юридично закріпила за с и н ь о - ж о в т и м & n b s p; б і к о л о р о м & n b s p ; с т а т у с офіційного прапора країни[2][3]. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора
20. Імідж державного службовця.
Імідж керівника лише в останній час став об’єктом наукових досліджень. Проте він дуже силоьно впливає на життя керівника з часів винекнення феномену управління.
Імідж керівника пов’язаний з образом. Образ – це малюнок, який виникає в юяві людини в результаті відображення дійсності. Імідж – це складова частина образу, візуальна привабливість людини. Окремі люди володіють ним від Бога, інші створюють його завдяки кропіткій коботі над собою. Важливість впливу іміджу на життя ділової людини, держслужбовця можна побачити на прикладі політиків, імідж яких „створюють” спеціалісти-імідмейкери.
Імідж є своєрідним щитом, за допомогою якого ми стримуємо вторгнення не дуже делікатного світу в нашу делікатну душу. З почутя самозбереження виставляємо перед собою „картинку”, „образ” – уявлення, яке, на нашу думку, повинно мати про нас оточення, і яке ми хотіли б написати про себе. Адже, як слушно зауважив А. Моруа: „Майже кожна людина – особистість, але важко зберегти свою індивідуальність, не ставши ні??? , ні легковажним”. Без іміджу ми „голі й босі”, що, в принципі, не так уже й небезпечно для простих смертних, але для лідерів (державних службовців) це надзвичайно важливо. Тож цілком природно, що в політичній, громадській чи суспільній діяльності іміджу немає авторитету, що виступає основою основ діяльності керівника.
В умовах глобалізації і інтенсифікації суспільного життя імідж лежить в основі стратегії діяльності керівника будь-якої ланки. Тому у своєму дослідженні ми особливу увагу звернемо на питання службового іміджу керівника, методи формування позитивного іміджу в сучасних умовах на бажаний набір якостей, вмінь і навичок керівників вищої ланки у контексті соціокультурних і політичних умов сьогодення.
Імідж державного службовця і його значення для успішної діяльності.
Імідж в перекладі з англійської – „образ”. Це візуальна привабливість особи. Деякі люди володіють ним „від Бога”. Але, як правило, багато хто завдяки мистецтву самопрезентації, чи самопредставленню.
Образ – це уявна картинка, що виникає у свідомості людини в результаті безпосередного чи опосередкованоо відображення дійсності. В образі відбито не тільки зовнішні, але й внутрішні характеристики відображених об’єктів, предметів, явищ. При цьому внутрішні характеристики, що безпосередньо не спостерігаються, приписуються об’єктам, виходячи з потреб самої людини і зі сформованих стереотипів зв’язків між зовнішнім і внтурішнім. Надалі образ виступає як регулятор поводження людини.
Вдалий імідж – це здатність вселяти навколишнім уявлення, що носій цього іміджу є втіленням у собі тих ідеальних якостей, що вони хотіли б мати, якби були на місці цієї людини. Поняття іміджу містить у собі тільки природні властивості особистості, але й спеціально попрацьовані: вони пов’язані як із зовнішнім виглядом, так із внутрішнім змістом людини, його психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу і суспільства. Адже імідж керівника радянського часу не може бути взятий на озброєння керівниками періоду докорінних суспільних змін, які переживає Українська держава. Хоча, на жаль, амбівалентні структури свідомості радянського чиновника ретранслюються у свідомості теперішнього українського чиновника.
Імідж містить у собі як мінімум три складові: зовнішній вигляд, психологічні властивості, соціальні задатки як відповідність часу і суспільства. Але представлені ці компоненти в зовнішніх характеристиках людини: у її поводжені, манері говорити, ???, оформленні інтер’єрів будинку й офісу.
Можна виділити три групи якостей, володіння якими дає шанси вирішити проблему іміджу.
21. Основні елементи імідж-технології самопрезентації.
Термін імідж (англ. image — образ) означає відображення в психіці людини у вигляді образу тих чи інших характеристик об'єкта чи явища. Теорія іміджу виникла на Заході в 60-ті роки минулого століття. її поява була зумовлена необхідністю протидії рекламній діяльності конкурентів. Суть теорії, обґрунтованої визнаним фахівцем реклами Д. Огілві, полягала в тому, що для успішної реалізації товару значно важливіше створювати у свідомості споживача його позитивний образ, аніж надавати інформацію про окремі специфічні його властивості.
Імідж фірми — обличчя організації, спеціально створений образ компанії на ринку товарів і послуг. Імідж фірми відображає її комерційну політику: орієнтацію роботи на певні запити певного класу споживачів. Створення іміджу — результат великої роботи професіоналів у галузі маркетингу, дизайну, психології, лінгвістики і реклами, РR-фахівців.
Ретельно продуманий імідж компанії формує позитивний образ у споживачів, який стає привабливим, наділеним особливим характером. Його основні графічні засоби індивідуалізації дають можливість позиціонувати компанію на ринку, знайти свого споживача або клієнта.
Створення іміджу — питання стратегічного планування діяльності компанії. Привабливий імідж фірми може працювати довгі роки і підтримувати підприємство за складних обставин. Тому при формуванні іміджу слід спиратися, в основному, на ті поняття і матеріальні об'єкти, які асоціюються в споживачів із довготривалими цінностями життя.
Великою і необхідною частиною є робота над створенням іміджу фірми зі ЗМІ, включаючи Інтернет. Ця робота має бути постійною, уважною і дуже коректною. Вона включає безліч форм викладення інформації, але привабливість створюваного нею іміджу компанії залежить від кваліфікації РR-фахівців, які відповідають за роботу зі ЗМІ.
Майстер-план іміджу складається з чотирьох основних частин:
— створення фундаменту;
— зовнішній імідж;
- внутрішній імідж;
— невідчутний імідж.
Кожна частина спрямована на розв'язання трьох головних завдань:
— досягнення високого рівня компетенції та ефективна робота з покупцем;
— підтримка іміджу успішної компанії, який примушує покупця повірити у вас;
— установлення емоційного зв'язку з покупцем і суспільством.
|
|
|
