Еволюція кецнсіанства: основні напрямки

Новими економічними явищами, що характеризували функці­онування світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуа­лізації й віртуалізації економічних відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технологічної модернізації; вичерп­ність традиційних екстенсивних факторів економічного зростан­ня; загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафтогазової) кризи розвине­них країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової економічного прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернаціоналізації господарських зв’язків та панування транс­національних корпорацій надавали кризовим явищам характеру. глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням економічних суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові економіч­ні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз —- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зу­мовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропози­ції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подоро­жчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972—1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою рин­ковою економікою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало та­ке нове економічне явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації мето­дологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в сере­довищі кейнсіанства наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XX ст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіанців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: по-перше — традиційні кейнсіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців (П. Самуельсон, Дж. Тобін, Г. Екклі, Л. Клейн, Ф. Модільяні), які за умов теоретичної кризи цього напряму за­лишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії, і, по-друге — посткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-новаторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії. Утворилось 2 течії. Отже, виходячи зі сказаного вище, можна вирізнити дві основ­ні течії у структурі посткейнсіанства:

1)американська течія посткейнсіанства, або монетарне посткейнсіанство — Р. Клауер, А. Лсйонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайптрауб, X. Мінскі;

2)англійська течія посткейнсіанства, або калецькіансько-неорікардіанське посткейнсіанство — Дж. Робінсон, Н. Калдор, П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл. Отже, у 1970-х рр. посткейнсіанство як нове теоретичне відгалу­ження кейнсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекономічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1) власне теорію Дж. М. Кейнса, яка лежала в основі обох на­прямів посткейнсіанства;

2) критичне й творче використання ідей монетаризму та нео­класичної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями;

3) відродження рікардіанства, і передусім методологічних за­
сад його теорії вартості представниками англійського посткейн­сіанства (П. Сраффа);

4)використання англійськими посткейнсіанцями здобутків інституціонального напряму економічної теорії, враховуючи у влас­них дослідженнях існування і взаємодію соціально-економічних та політичних інституцій;

5)використання наукових ідей макроекономічної теорії й тео­рії розподілу національного доходу, економіко-математичні ме­тоди дослідження польського економіста Міхала Калецького;

6)визнання деякими представниками англійського посткейнсі­анства (Дж. В. Робінсон) доцільності використання елементів марк­систського аналізу, особливо макроекономічних, загальнорівноважних аспектів теорії суспільного відтворення.

Посткейнсіанські течії об'єднують спільні цілі, якими є:

1)теоретичне протистояння неокласичній системі;

2)необхідність завершення кейнсіанської революції;

3)створення нового синтезу макро- та мікроекономіки. Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості.

У 1980-х рр. відокремлення прибічників американського монетарного посткейнсіанства у вигляді нового кейнсіанства, яке суттєво відрізняється як від неокейнсіанства так і від постскейнсіанства. Важливу роль у розроб­ленні ідей нового кейнсіанства у цей час відіграють американські економісти Брюс Грінвальд, Джозеф Стігліц (Степфордський університет), Джордж Акерлоф та Жанет Йєллін (університет Берклі), Олів’є Бланшар та Джуліо Ротсмберг (Массачусетський технологічний інститут), Грегорі Манків (Гарвард) та ін.

Прихильники цієї течії, подібно до посткейпсіанців, виходять з того, що в капіталістичному господарстві існують серйозні причини, здатні викликати болісні відхилення від стабільного економічного зростання та повного використання ресурсів, при­звести до макроекономічної нестабільності ринкової економіки, тому необхідним є активне втручання держави в економіку.

Нові кейнсіанці, на відміну від своїх попередників, удо­сконалюють методологію економічних досліджень шляхом залу­чення як неокласичних ідей, так і відповідного категоріального апарату, використовують формальио-математичний апарат загальної рівноваги. Вони досліджують функціонування ринків капіталу, праці, товарів та раціональної поведінки господарських агентів за умов макроекономічної невизначеності та неповноти економічної інформації. Нові кейнсіанці аналізують проблеми грошей та ціноутворен­ня. Найбільшу увагу їх привертає концепція ціноутворення за умов недосконалої конкуренції., Нові кейнсіанці вважають, що кейнсіанська тео­рія сьогодні — це теорія малозмінних цін і заробітної плати, які й потребують дослідження під час аналізу стійкої інфляції. Прихильни­ки кейнсіанства мусили визнати небезпечність невпинного й без­застережного зростання державних видатків й дефіцитів держав­ного бюджету. Це повною мірою позначилося на їхній економічній політиці, де традиційно в основі регулювання попи­ту перебувала бюджетна політика, або, точніше — політика бю­джетного дефіциту. У кредитно-грошовому регулюванні акцент робиться на посиленні гнучкості всієї кредитно-грошової систе­ми. В центрі уваги опиняється політика доходів, якій приділяють особливого значення. Саме в ній сучасні кейнсіанці вбачають можливість одночасного розв'язання проблеми зайнятості та ін­фляції. Власне, пропозиції нових кейнсіанців зводяться до обґрун­тування нової макроекономічної стратегії, яка полягає в тому, що за умов сучасної договірної економіки уряд мас перебрати на себе контроль за цінами й доходами за допомогою оподаткуван­ня, коли відбувається регулювання процесів монополізації. Вста­новлення заробітної плати мас відповідати співвідношенню по­питу та пропозиції в кожному секторі економіки.

Методологічними засадами американського (монетарного) пост­кейнсіанства с:

• макроаналіз монетарної сфери, врахування грошового чин­ника в макроекономіці;

• включення неокласичної мікроекономіки як теоретичного підґрунтя макроекономічного аналізу;

• урахування ролі недостатньої інформації на фінансових рин­ках;

• широке впровадження економіко-математичних методів.
Методологічними засадами англійського посткейнсіанства були:

• заперечення методології маржиналізму (теорії граничної ко­рисності та граничної продуктивності;

• відродження традиції класичної школи у вигляді неорікардіанства (теорії цінності, прибутку, розподілу);

• включення дослідження інституцій та іиституціонального принципу «кумулятивної всебічної причинності»;

• спроби використання аналізу процесу суспільного відтво­рення К. Маркса.