1. Властивості рельєфу та їхня роль у вирішенні часткових екологічних проблем

№4

1. Властивості рельєфу та їхня роль у вирішенні часткових екологічних проблем

Стан знань про рельєф та сучасні рельєфоутворюючі процеси дозволяє оцінити їхню роль у змінюваному довкіллі як потужного екологічного чинника, що через ланцюжок змін у різних компонентах природного середовища викликає його участь у загальному погіршенні екологічного стану. Сучасний морфогенез у його екзогенній складовій, організований на ієрархічному рівні морфокліматичних зон Землі, служить об'єктом прогнозування (як складова частина змінюваного довкілля) при глобальних та регіональних змінах природного середовища інтенсивною господарською діяльністю. Його організація визначається періодичним законом географічної зональності та вертикальною ярусністю природних умов. Характер господарської діяльності, що суттєво розрізняється у морфокліматичних зонах, обумовлює життєздатність концепції морфокліматичної зональності та інтерпретацію її як основи для прогнозування широкомасштабних змін у самому рельєфі та в інших складниках довкілля. Екологічна геоморфологія, певною мірою завдяки проведеному дослідженню, набуває статусу нового прикладного напрямку геоморфологічної науки, обгрунтованого головними методологічними дефініціями наукознавства, що у майбутньому сприятиме становленню загальнонаукового міждисциплінарного екологічного підходу як універсального для наук про Природу і Людину. Результати конкретних теоретичних та прикладних інженерно-геоморфологічних та еколого-геоморфологічних досліджень у кріолітозоні Європейської Півночі та сухостеповій підзоні України для різних видів господарської діяльності та на прикладі інтразональних лінійних об'єктів, одержані у вигляді аналітичних та синтетичних матеріалів, свідчать про доцільність розвитку еколого-геоморфологічних досліджень теоретико-методологічного та прикладного характеру, оскільки вносять важливу частку у становлення теорії екзогенного рельєфоутворення, що розвивається на тлі системних властивостей довкілля. Сформульовані закономірності вияву та динаміки сучасних екзогенних процесів досліджених фрагментів морфокліматичних зон під впливом певних видів господарської діяльності визначають відповідний і необхідний набір методик та методичних прийомів еколого-геоморфологічних досліджень у кожній морфокліматичній зоні.

2. Концепції ярусності рельєфу (поверхні вирівнювання, регіональні геоморфологічні рівні, морські та річкові тераси) у контексті екологічної геоморфології

Концепція ярусності рельєфу – це послідовна зміна типів рельєфу з висотою, зумовлена кліматичною зональністю чи історією розвитку території. Ярусність рельєфу виражається наявністю глобальних та регіональних геоморфологічних рівнів, поверхонь вирівнювання. З-поміж глобальних геоморфологічних рівнів розрізняють абразійно-акумулятивний рівень окраїн материків, денудаційно-акумулятивий рівень поверхні рівнин, рівень снігової лінії та рівень вершинної поверхні гір (концепція геоморфологічних рівнів К. Маркова). Кожному геоморфологічному рівню відповідають певні поверхні вирівнювання. У межах рівнинно-платформної частини України сформувалися такі геоморфологічні рівні, як подільський, бузько-дніпровський, донецький, південнополіський, придніпровський, причорноморський. Вони мають статус регіональних геоморфологічних рівнів. їм відповідають поверхні вирівнювання різних відрізків крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів. Концепція геоморфологічних рівнів К. Маркова займає визначне місце в організації ендогенного рельєфу та екзогенного рельєфоутворення. Вона відображає у загальних рисах і дозволяє втілити у категоріях нижчого рангу голоний постулат геоморфології про рельєф як результат взаємодії ендогенних та екзогенних чинників. Насправді, ієрархічний ряд ознак ярусності рельєфу Землі розпочинається із розрізнених К. Марковим геоморфологічних рівнів, продовжується у категоріях: а) базових полігенетичних поверхонь вирівнювання(глобальний пенеплен сучасних рівнин суходолу), що мають виразну диференціацію у платформенних та орогенічних областях; б) локальних (регіональних) геоморфологічних рівнях; в) поверхонь вирівнювання у межах окремих морфоструктур; г) річкових терас крупних, середніх та малих річкових долин і закінчується елементарними ділянками вирівняних межиріч і днищами флювіальних систем та фрагментами морських узбереж. Фундаментальною закономірністю наведеного ієрархічного ряду є підпорядкованістьб його впливові глобальних висхідних та нисхідних потоків речовини та енергії, що упрактиці геоморфології існують у вигляді морфолітодинамічних потоків і адекватних їм геоморфологічних, геодинамічних тіл. В основі зазначеної закономірності лежить вирішальний вплив гравітації Землі. Так, ггравітаціяє домінатною нисхідних потоків речовини та енергії, а термодинаміка планети – домінантною висхідних потоків. У процесі формування усіх зазначених рівнів відбувається міграція речовини та енергії ії вищого на нижчий. Проте, причиною взаємодії ендогенних та екзогенних чинників, що формують зазначений ієрархічний ряд геоморфологічних рівнів є формування також висхідних потоків. Серед ендогенних висхідних потоків чільне місце традиційно посідають тектоніка та магматизм, що збільшують енергію рельєфоутворення і активізують вплив екзогенних чинників. Серед екзогенних висхідних потоків чільне місце належить воді, переміщуваній у різних агрегатних станах із нижчих рівнів (океанів, морів, озер, річок) до вищих. Певне місце у висхідному ряду переміщення речовини та енергії посідають також еолові процеси. Спосіб переміщення речовини та енергії у морфолітодинамічних потоках являє собою сукупність давніх та сучасних рельєфоутворюючих процесів. Вони, з одного боку, самі формують усю різноманітність геоморфологічних рівнів Землі, а з другого, - здійснюють локальні внутрірівневі переміщення речовини та енергії. При таких локальних переміщеннях, що формують морфолітосистеми низького рангу( окремі морфоструктури, межиріччя, крупні схилові поверхні, тощо, у межах яких відбувається господарська діяльність людини певного спрямування часто виникають так звані «несприятливі еколого-геоморфологічні» ситуації або обстановки. На тлі переміщення речовини та енергії у морфолітодинамічному потоці, що відбувається за участю численних складників навколишнього середовища(грунтового, рослинного покриву, руху атмосферних мас) такі несприятливі еколого-геоморфологічні ситуації набувають статусу еколого-географічних. У визначенні способів переміщення речовини та енергії із рівня на рівень варто враховувати латеральні закономірності сучасного морфогенезу Землі у межах кожного рівня, зокрема, доцентровий та відцентровий характер руху мінеральних мас, локалізацію у надмірній кількості речовини, енергії та інформації у певних морфолітосистемах, нагромадження невластивих цим морфолітосистемам мінеральних мас- забруднюючих речовин. Останні прийнято вважати на дпаний час головним чинником несприятливих еколого-геоморфологічних ситуацій, проте, коло таких збудників можна розширити. Кожен геоморфологічний рівень певного рангу можна розглядати як геодинамічне тіло із властивими йому латеральними і вертикальними потоками речовини та енергії, підпорядкованими глобальним і місцевим закономірностями своєї динаміки. Під геодинамічним тілом слід розуміти об’єктивно існуюче матеріальне природне утворення, що закономірно виникає у просторі і часі, та включає у себелітогенну основу рельєфу, грунтово-біогенні та техногенні утворення ландшафту в межах яких відбувається перерозподіл речовини під дією енергетичних сил. Ієрархічна структура геодинамічних тіл може бути представлена у світлі концепцій ярусності рельєфу вже за визначеною послідовністю геоморфологічних рівнів.