Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Історія формування часток




Частки зародилися ще в останній період існування індоєвропейської прамови, але остаточно сформувалися в конкретних індоєвропейських мовах, зокрема й праслов’янській. Найдавніші частки а, і, же, бо, лі є омонімними зі сполучниками, бо вони виникали з одних і тих же займенників. В індоєвропейській прамові займенники поділялися на дві групи. Логічно наголошені виступали в функції самостійних членів речення і ні в сполучники, ні в частки не переходили. Займенники, які виступали як логічно ненаголошені слова між повнозначними членами речення, втрачали самостійну синтаксичну роль і поступово переходили в сполучники або частки. Між однорідними членами речення такі займенники ставали здебільшого сполучниками: В лісі й на узліссі росли берези.

Якщо ж логічно ненаголошені займенники вживалися між різними членами речення, то вони переходили в частки, напр.: В нашому лісі й сьогодні ростуть берези.

Походження більшості праіндоєвропейських часток – темне (К. Бругман). Вони подібні до основ без закінчень. Це окремі сонанти (з протетичним або без нього), або частіше консонанти з наступним або (А. Мейє).

Частки в праслов’янській мові. До давніших індоєвропейських часток належить заперечна *nе, праслов. .

Праслов’янська стверджувальна частка jеі (так, справді) походить від індоєвропейської *еі, сучасне укр. їй-богу. Праслов’янська частка dа (нехай) походить від індоєвропейського вказівного займенника *dо (пор. рос. Да здравствует!). Праслов’янська частка (або ) пов’язана з індоєвропейською *bhа, пор. укр. Та ба!він щастя не бажає. Праслов’янська частка споріднена з давньогрецькою, давньоіндійською, пор. укр.: Єсть же на небі ще правда свята! (Леся Українка). Праслов’янська частка с̆і пор. давньорус. чи, болг. чи (що) є застиглою формою орудного відмінка однини індоєвропейського займенника, пор. укр. Чи се ж тії карі очі, що я цілувала (Леся Українка). Праслов’янська питальна частка співвідноситься із займенником, пор. рос. Во саду ли в огороде? (Нар. творчість). Праслов’янська частка найвищого ступеня порівняння nа-, nеj- утворилася шляхом поєднання прийменника із займенником, пор. в укр. найліпший друг. Праслов’янська частка sе (ся) походить з форми знахідного відмінка зворотного займенника.

Частки в давньоруській мові. У давньоруській мові, крім власних, вживалися праслов’янські частки. До давньоруських за походженням належать: - частка яко в значенні “ніби”, походить від прислівника яко;

- вказівна частка оце (< отеє < се), що походить від займенника се. Пор. укр. Хто се, хто се... чеше косу (Т. Шевченко); Осе і все? Ні, вона ще буде вертатись (М. Коцюбинський); Мій товариш... почав оце недавно перекладати “Прометея” (Леся Українка); - вказівна частка ото (< о + то < то), що походить від вказівного займенника то: Верби нагинались слухати ту мову. Ото мова! (Т. Шевченко); Ото ж тая дівчинонька, що сонна блудила (Т. Шевченко); - видільно-обмежувальна частка толико/только від відповідного прислівника. Пор. укр. Тільки десь там загуркоче, так і кинусь до вікна (П. Тичина); Тілько вітер з осокою шепче (Т. Шевченко); - видільно-обмежувальна частка лише/лиш, що походить від прикметника лихъ “зайвий” в формі середнього роду вищого ступеня порівняння. Пор. укр. А ходім лиш, пани-брати, з поляками биться (Т. Шевченко); Нема щастя, нема долі, лиш врода сама (Леся Українка); - підсилювальна частка паки/пак-ь прислівникового походження. Пор. укр. Про що пак ми були розговорились? (І. Нечуй-Левицький).

Частки в українській мові. В українській мові вживається значна частина праіндоєвропейських, праслов’янських і давньоруських часток. Поряд з ними утворюють і власне українські. До них належать:

- стверджувальні частки так (від прислівника), аякже (із сполуки а як же), атож (із сполуки а то ж), авжеж (із сполуки а вже ж), гаразд (від прислівника), айно зі значенням “так” (із сполуки а + ино);

- питальні частки або (застарілий варіант альбо, ал-бо), хіба (з XVII ст.), що за (з XV ст.);

- модальні частки неначе (із сполуки не іначе), буцім/буцімто (із будь се ми > будьсем > будсем > буццем > буцем >
буцім), мов (би), немов (би) (із колишньої форми однини наказового способу дієслова мовити > мов), мабуть (із дієсловної сполуки має бути > майбуть > мабуть), майже (із майбуть при заміні буть на частку же), бодай (із сполуки бог дай), далебі/далебіг (із стародавньої сполуки да ли бог> — якщо дасть бог);

- обмежувальні (видільні) частки хоча/хоч (від дієслова хочеш), хіба;

- підсилювальні частки адже (із сполуки а + вѣдь + же), таки (з XIV ст.) прислівникового походження;

- кількісні частки ледве/заледве /ледь, мало що не, мало не, майже (із немальже або із сполуки мати + же);

- формотвірні частки хай/нехай (за походженням нехай – форма 2-ї особи однини наказового способу спільнослов’янського дієслова nechati, пор. укр.: нехати – не чіпати), най (із нехай >негай >нагай >най).

Отже, історія формування часток почалася в індоєвропейській мові і триває в українській.

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...