Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Поняття міжнародного договору




У відповідності зі статтями 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжна­родними організаціями 1986 року: міжнародний дого­вір означає міжнародну угоду, укладену державами й ін­шими суб'єктами міжнародного права в писемній формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Таким чином, визначення «договір», незважаючи на його функціональний характер, охоплює майже всі еле­менти цього найважливішого і ключового змістовного поняття Конвенцій:

— його суб'єктів (учасників);

— угоду між ними;

— специфічну форму такої угоди, що відрізняє її від
інших міжнародних угод;

— регулювання такої угоди міжнародним правом.
Суб'єктами (учасниками) міжнародного договору за

Віденською Конвенцією 1969 року є тільки держави. У такому розумінні термін «договір» ужитий у всій Кон-


 




венції. Проте це не означає заперечення того, що й інші суб'єкти міжнародного права (наприклад, міжурядові організації, нації, що борються за національне звільнення і державну незалежність) не можуть укладати міжна­родні договори. Навпаки, застереження, зроблене в статті З Конвенції, підтверджує таку можливість:

«Той факт, що дійсна Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами й ін­шими суб'єктами міжнародного права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права, і до міжнарод­них угод не в писемній формі, не торкається:

а) юридичної чинності таких угод;

б) застосування до них будь-яких норм, викладе­
них у даній Конвенції, під дію яких вони потрапили
б у силу міжнародного права, незалежно від даної
Конвенції;

в) застосування даної Конвенції до відносин дер­
жав між собою в рамках міжнародних угод, учас­
никами яких є також інші суб'єкти міжнародного
права».

Віденська Конвенція 1986 року не тільки знімає пи­тання про розширення кола суб'єктів права міжнарод­них договорів, але і практично аналогічним способом регулює їхні дії за участю в процесі укладання, вико­нання і припинення дії міжнародних договорів.

З визначення витікає, що учасниками міжнародного договору згідно Віденських конвенцій 1969 і 1986 ро­ків повинні бути як мінімум два суб'єкти міжнародно­го права. Двостороння угода, у котрій тільки один з учасників є суб'єктом міжнародного права, а інший — юридичною або фізичною особою, не вважається між­народним договором. Такі договори, як, наприклад, до­говори міжнародної купівлі-продажу товарів, укладені між підприємствами, що знаходяться в різних держа­вах, не підпадають під регулювання зазначених Віден­ських конвенцій. У відношенні них діють інші міжна­родно-правові акти.

Хоча у визначенні говориться про договори в писем­ній формі і не говориться про договори в усній формі,


держави й інші суб'єкти міжнародного права можуть за взаємною згодою поширити на усні договори дії по­ложень Віденських конвенцій 1969 і 1986 років. Інши­ми словами, міжнародний договір — це явно виражена угода між державами або іншими суб'єктами міжнарод­ного права, укладена з питань, що мають для них загаль­ний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідноси­ни шляхом створення їх взаємних прав і обов'язків.

Слова «договір означає міжнародну угоду» відбива­ють юридичну сутність міжнародного договору, його по­годжувальну природу. На відміну від інших держав­них актів, міжнародний договір допускає наявність у ньому волевиявлень принаймні двох суб'єктів міжна­родного права, причому ці волевиявлення в договорах не існують ізольовано одне від одного, а є взаємно узгод­женими, тобто однаково й одночасно спрямованими на досягнення певної єдиної мети. Такі взаємно узгодже­ні волевиявлення й утворюють у договорі договірну угоду, суть договору. Тому угода складає юридичну сут­ність будь-якого міжнародного договору. У противно­му разі може бути поставлена під питання справжність волевиявлення держави при укладанні міжнародного договору і самого міжнародного договору в цілому.

У праві міжнародних договорів у відношенні тих са­мих суб'єктів застосовуються різні найменування, що свід­чать про їхнє відношення до конкретного договору (стан на різних стадіях договірного процесу і про відношення до такого процесу взагалі). Це стосується насамперед держав. Так, поняття «держава, що бере участь у перего­ворах» означає державу, що брала участь в упорядкуван­ні і прийнятті тексту договору; «держава, що домовля­ється» — означає державу, що погодилася на обов'язко­вість для неї договору, незалежно від того, чи вступив договір у силу чи ні; «учасник» означає державу, що по­годилася на обов'язковість для неї договору і для якої договір знаходиться в силі; «третя держава» — означає державу, що не є учасницею договору.

У міжнародно-правовій літературі та договірній прак­тиці, крім терміна «учасник» міжнародного договору,


вживаються терміни «суб'єкт», «контрагент», «сторона». Вони вважаються рівнозначними, за винятком терміна «сторона». Водночас термін «контрагент» частіше за­стосовується до учасників зовнішньоекономічних угод, термін «суб'єкт» має більше наукове значення і вжива­ється стосовно до суб'єкта міжнародного права взагалі. Існує думка, що сторонами в міжнародних догово­рах суб'єкти міжнародного права стають тільки тоді, коли цей договір вони вже уклали. До цього моменту, поки міжнародний договір не укладений, пройшовши для цього всі необхідні стадії, його учасники назива­ються сторонами, що домовляються. У той же час вва­жають, що держави, які беруть участь у переговорах, — це ті держави, що перебувають у стадії укладання міжнародного договору, коли договір ще цілком не сфо­рмульований.

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...