Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Історія розвитку банків

Банківська справа виникла одночасно із появою грошей у формі металічних монет. Перші історичні згадки про карбування монет стосуються місцини під назвою Лідія, що знаходиться на узбережжі Малої Азії, періоду YII століття до нашої ери. На початку YI століття до нашої ери золоті та срібні монети карбували вже багато грецьких міст і у наступному вони набули загального розповсюдження.

Перші паперові гроші з’явились в Китаї у YIII столітті, де їх обіг забезпечувався каральним законодавством. У Європі паперові гроші довгострокового користування виникли у Швеції у середині XYII століття у вигляді депозитних посвідчень про здавання в банк мідних монет для обміну.

Наявність вільних грошей та можливість надання їх у позику під відсотки покликала до життя професію лихваря, а необхідність обміну та визначення курсу монет різних міст та держав спричинила появу професійних міняйл. Лихварі та міняйли працювали у стародавній Греції (трапезити), у Римській республіці та імперії (менсарії), у наступному – у європейських та інших державах епохи середньовіччя, відродження, нового часу. В деяких країнах із нерозвинутими кредитними системами лихварство процвітало аж до XIX століття.

Лихварі надавали приватні позики фізичним особам під дуже високі відсотки, що часто призводило до неповернення боргу і застосування до боржників санкцій, які були різноманітними в залежності від історичного періоду та особливостей правової культури конкретної країни. Однак практично завжди відношення до лихварів у держави та зі сторони суспільства завжди було різко негативним і з лихварством точилася постійна боротьба. При цьому у середньовічній Європі лихварством в абсолютній більшості випадків займалися євреї, оскільки догми християнства не дозволяли християнам позичати гроші братам по вірі та стягувати за це відсотки. Католицька церква (починаючи від Нікейського собору 325 р. та аж до XIY ст.) неодноразово засуджувала лихварство серед християн під страхом покарання аж до відлучення лихварів від церкви. В свою чергу, Старий Заповіт забороняв євреям брати відсоток з позики лише стосовно єврейського народу, тому релігійних перешкод стосовно іновірців при здійсненні лихварства у євреїв не виникало.

Кабальні умови лихварів часто призводили до переслідувань євреїв та їх вигнань з тієї чи іншої країни. Наприклад, у 1113 р. у Київській Русі народ повстав проти лихварів і за рішенням князівської ради всіх євреїв було виселено з їх майном за межі держави із забороною повернення. У XIII ст. євреї за лихварство були вигнані з Англії, а з Франції виганялися двічі – у 1292 р. та у 1394 р., причому другий раз взагалі без права повернення. Слід, проте,відзначити, що на лихварів в католицькій Європі накладалися високі податки, а можновладці часто не повертали взяті у них в борг гроші, що і слугувало економічною причиною високих відсоткових ставок у позикових операціях єврейських лихварів стосовно простого люду.

В Стародавній Греції та в Стародавньому Римі послуги із зберігання грошей та передачі їх в недорогу позику систематично та організовано здійснювали храми.

Слід підкреслити, що всі вищеописані приклади операцій з грошима та з дорогоцінними металами були індивідуальними діями певних суб’єктів (храмових установ, фізичних осіб – міняйл, лихварів, приватних банкірів) з приводу збереження, обміну чи позики грошей без інституалізації цих операцій в окрему цілісну сферу діяльності під контролем спеціалізованих державних структур, оформлену структурно та юридично. Розвиток капіталістичної економіки з необхідністю вимагав появи спеціалізованих та ефективних кредитних установ нового типу.

Прийнято вважати, що установи, які можна класифікувати як перші банки, виникли на зорі капіталізму, в період інтенсивного розвитку торгівлі та виникнення і розвитку мануфактур. Вважається, що первинно це були банкірські доми (об’єднання приватних банкірів) чи торговельно-банкірські доми Венеції та Генуї в XIY-XY століттях. Саме в цей період до банкірів прийшло розуміння того, що наявні в їх розпорядженні кошти приносять найбільш прийнятний та постійний прибуток саме у вигляді капіталу, тобто коли вони інвестуються шляхом кредиту у промислові та торговельні підприємства під прийнятний для позичальників відсоток.

В XVII ст. виникли так звані «жиробанки», функцією яких було здійснення розрахункових операцій. Найменування «жиробанк» походить від італійських слів «giro» (в перекладі «коло, обіг»), та «banco» (в перекладі «стіл, на якому міняйло розкладав монети»). Жиробанки не надавали кредитів, а здійснювали операції з перенесення сум з одного рахунку на інший в ситуації, коли обидва клієнти мали рахунки у банку. Такі операції були першими безготівковими взаєморозрахунками, оскільки вони при погашенні грошових боргів дозволяли уникнути фактичної передачі грошових коштів. За так званим «жиронаказом» банк списував відповідну суму з рахунку боржника та приплюсовував її до залишку на рахунку кредитора. Перший жиробанк було створено у Венеції у 1614 р. для здійснення платежів венеціанської громади.

Користуючись своїм впливом, католицька церква заснувала так звану систему побожних банків, що були альтернативою лихварству. Побожні банки безпроцентно або під низькі проценти кредитували малозабезпечених громадян, які присягали про необхідність позики, під заставу цінних речей. Кошти для кредитів збирались за рахунок пожертвувань. Перший такий банк було створено в Італії в місті Орвієто у 1463 р.

Лише Банк Англії (The Governor and Company of the Bank of England), який виник як приватна акціонерна установа у 1694 р., почав здійснювати кредитування, близьке по змісту до сучасного розуміння цього інституту; при цьому його кредитування грунтувалося на праві випуску в обіг банкнот. Наступний розвиток банків відбувався через створення переважно акціонерних організацій, кредитні операції яких здійснювалися на основі власних коштів та коштів, залучених на вклади. Також розвивалося кооперативне кредитування

В Російській імперії перший банк було створено за часів цариці Єлизавети Петрівни у 1754 р. – це був Державний позиковий банк, який надавав кредити під заставу нерухомості. Складався цей банк з двох частин – Дворянського банку (надавав кредити дворянам) та Банку поповнення при Санкт-Петербургському порті комерції (надавав короткострокові кредити під заставу товарів на складах у порті).

У 1769 р. в Петербурзі було створено Санкт-Петербургський асигнаційний банк, первинною функцією якого був обмін паперових грошей (асигнацій) на монети. Також цей державний банк займався купівлею дорогоцінних металів за кордоном, карбуванням монет і обліком векселів. Саме контори цього банку, які у 1781 р. було засновано в Києві, Харкові та Ніжині, стали першими банківськими установами на території України.

Перша приватна банківська установа в Україні виникла в 1864 році – це земський банк Херсонської губернії, який надавав кредити під заставу землі.

На кінець XIX ст. в Російській імперії було 3 державних банки (Державний банк, Державний дворянський земельний банк, Селянський поземельний банк), 216 акціонерних комерційних банків та кредитних спілок, 240 місцевих банків (заснованих органами місцевого самоврядування).

Поняття банку

Згідно зі ст. 2 чинної редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк – це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Законодавець у ст. 334 ГК України визначає банк як фінансову установу, функцією якої є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

У приведених визначеннях законодавець підкреслює виключний характер діяльності банків, а також виділяє найважливіші напрямки цієї діяльності - залучення грошей та кредитування, забезпечення здійснення розрахунків у готівковій та безготівковій формі. Таким чином, банк є установою, в діяльності якої зосереджено операції з залучення і розміщення грошей, а також грошові розрахунки.

Суттєвим для розуміння того, що собою являє банк з точки зору законодавства України, є наступне:

- банки є суб’єктами банківської діяльності, тобто у сукупності ведуть банківські операції по залученню у вклади грошових коштів, кредитуванню та іншому розміщенню залучених грошей, відкриттю і веденню банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

- банки включаються в банківську систему України, тобто їх діяльність регулюється і контролюється НБУ у порядку виконання функцій, передбачених у ст. 7 Закону України «Про Національний банк України». Банки реєструються в Державному реєстрі банків, здійснюють банківські операції на підставі ліцензії НБУ, за правилами, встановленими НБУ, під контролем центрального банку та до банків можуть бути застосовані зі сторони НБУ заходи впливу за порушення порядку ведення операцій тощо. В той же час, згідно з Законом України «Про Національний банк України» та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи не-банки виведені з-під нагляду та контролю НБУ (винятками є індивідуальне валютне ліцензування та ліцензування окремих банківських операцій);

- банки мають кореспондентські рахунки у НБУ та у інших банках, через які вони здійснюють грошові розрахунки клієнтів та власні грошові розрахунки;

- банки, здійснюючи не тільки банківські, а й інші фінансові операції, не втрачають статусу банку. Так, поряд із класичною тріадою, банки можуть здійснювати обмінні та інші операції з валютними цінностями, емісію власних цінних паперів, організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів, здійснюють операції на ринку цінних паперів від свого імені, надають гарантії та поручительства та інші зобов’язання за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі, факторинг, лізинг тощо. При цьому законодавство України обмежує перелік дозволених банкам операцій, тобто їх господарська правосуб’єктність є виключною.

Види банків

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки можуть функціонувати як спеціалізовані або як універсальні.

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. НБУ визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого.

НБУ здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Для спеціалізованих банків законодавство встановлює додаткові обмеження напрямків діяльності.

Універсальні банки без обмежень здійснюють широкий перелік операцій, а їх установчі документи не містять обмежень щодо ведення цими банками банківської діяльності. Більшість банків України є універсальними.

За формою власності банки в Україні бувають банками державної форми власності та банками недержавних форм власності. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. В Україні зараз діє два державні банки - Державний експортно-імпортний банк України (перетворений у відкрите акціонерне товариство у 2000 р.) та Державний ощадний банк України» (перетворений у відкрите акціонерне товариство з Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України у 1999 р.). Всі інші банки станом на 1 листопада 2010 р. були недержавними банками.

За організаційно-правовою формою банки можуть створюватися як підприємницькі товариства, зокрема, як публічні акціонерні товариства та як кооперативи. До внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо форми створення банків та розміру статутного капіталу» від 14 вересня 2006 р. № 133-V передбачалося, що банки могли створюватися та діяти як кооперативи, а також як акціонерні товариства та як товариства з обмеженою відповідальністю.

Кооперативні банки можуть створюватися за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Місцеві (у межах області) кооперативні банки створюються учасниками у кількості не менш як 50 осіб. За рахунок коштів засновників формується статутний капітал кооперативного фонду, розділений на паї. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку має право одного голосу. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

За походженням статутного капіталу банки можуть бути банками зі стопроцентним іноземним капіталом, засновані на змішаному або тільки на вітчизняному капіталі. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк з іноземним капіталом – це банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків.

Відповідно до того, який сектор економіки чи територіальний сегмент обслуговують банки, вони бувають галузеві та позагалузеві. Як правило, кожен із банків прагне знайти свою «нішу» в економічному просторі, обслуговування якої гарантувало б йому стабільний та високий рівень доходів, тобто більшість банків України є галузевими.

Виходячи із показників діяльності (структури і розміру активів, зобов’язань, власного капіталу, фінансових результатів діяльності) банки класифікуються НБУ на чотири групи, і їх умовно можна назвати великими (18 банків), значними (19 банків), середніми (21 банк) та малими (118 банків). Розмір власного капіталу великих банків зазвичай перевищує 2 мільярди гривень, однак не досягає 20 мілярдів гривень («Приватбанк», «Укрексімбанк», «Ощадбанк», «Райффайзен Банк Аваль», «Укрсиббанк», «Укрсоцбанк» тощо). «Значним» можна вважати банк із розміром власного капіталу від 500 мільйонів до 2 мільярдів гривень, «середніми» є банки із власним капіталом у розмірі від 200 мільйонів до 500 мільйонів гривень, «малим» слід вважати банк, розмір капіталу якого не досягає 200 мільйонів гривень. Сукупний розмір власного капіталу українських банків становить 132145 мільйонів гривень. Дані наведені станом на 1 листопада 2010 р.[8]

За величиною активів банки різних груп можуть бути охарактеризовані так: малі банки – до 2 мільярдів гривень, середні – від 2 до 5 мільярдів гривень, значні банки – від 5 до 15 мільярдів гривень, великі – від 15 до 100 мільярдів гривень. Усього розмір активів банків України становить 927122 мільярди гривень. Дані наведені станом на 1 листопада 2010 р.[9]

При цьому найприбутковішими банками за 2010 р. станом на 1 листопада 2010 р. в абсолютному вимірі були «Приватбанк» 993103 тис. грн. чистого прибутку, «Ощадбанк» – 431303 тис. грн. чистого прибутку, «Сітібанк» - 239999 тис. гривень чистого прибутку, «ОТП Банк» – 204877 тис. гривень чистого прибутку. Дані наведені станом на 1 листопада 2010 р.[10]

Також банки України можна поділити на філіальні і безфіліальні. Великі банки, як правило, володіють мережею філій (відділень, дирекцій, управлінь) та представництв.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 Следующая ⇒