Особливості правового статусу акціонерних товариств – державних банків

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі.

Виходячи з того, що згідно із ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб, а учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки, то державні банки не можуть існувати у вигляді кооперативного банку. Відповідно, державний банк може бути створений лише у вигляді публічного акціонерного товариства, причому він може мати лише одного засновника (акціонера) – державу в особі КМУ.

Створюється державний банк за рішенням КМУ. При цьому:

- КМУ зобов’язаний отримати позитивний висновок НБК з приводу створення державного банку;

- в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік повинні бути передбачені витрати на формування статутного капіталу державного банку.

Оскільки засновником державного банку є держава в особі КМУ, то статут державного банку також затверджує уряд своєю постановою.

Щодо процедури державної реєстрації державного банку, то у Законі України «Про банки і банківську діяльність» не передбачається істотних особливостей по цій категорії банків, окрім, як зазначено вище, попереднього отримання КМУ позитивного висновку НБУ про намір заснування державного банку. Певна специфіка державної реєстрації державних банків міститься в п. 1.3 «Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів», затвердженого постановою Правління НБУ від 08.09.2011 № 306, однак це тема наступної лекції.

Зазначимо, що банк, створений згідно з процедурою, що описана (тобто згідно зі ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), має право додавати до свого найменування слово «державний», використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України.

У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного.[5] У Законі України «Про банки і банківську діяльність» не зазначено, хто приймає рішення про роздержавлення банку (є підстави вважати, що це також є КМУ, який буде діяти шляхом видання постанови, реалізуючи повноваження на управління державною власністю, що встановлені для КМУ Конституцією України).

Після відчуження державою своєї участі у державному банку власники акцій зобов’язані привести статут та діяльність банку у відповідність з вимогами Закону України «Про банки і банківську діяльність» та вимогами нормативно-правових актів НБУ.

Кооперативні банки

Кооперативні банки є певним нововведенням у банківському законодавстві України, хоча законодавству Російської імперії кооперативні кредитні установи були відомі. Більше того, кооперативні банківські установи існували і в СРСР у 20-ті роки (наприклад, «Всеросійський кооперативний банк», «Український кооперативний банк»), а також у Західній Україні у кінці XIX ст. - на початку XX ст.

Законодавство СРСР в кінці 80-х років знову дозволило створення кооперативних банків. Стосовно законодавства України, то можливість створення кооперативних банків у правовому полі нашої держави виникла зв’язку із прийняттям нової редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III.

Метою впровадження інституту кооперативних банків в банківське право України є створення передумов стосовно зниження ризиків для банківської системи країни в цілому, оскільки клієнти кооперативного банку одночасно є його пайовиками (тобто саме вони несуть ризики стосовно капіталу, проінвестованого у кооперативний банк).