Правові засади фінансового моніторингу

§ 1. Поняття та система фінансового моніторингу.

§ 2. Фінансові операції, які підлягають обов'язковому

фінансовому моніторингу.

§ 3. Права та обов'язки банків як суб'єктів первинного моніторингу.

§ 4. Відповідальність за порушення вимог Закону Украї­ни «Про запобігання та протидію легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

§ 1. Поняття та система фінансового моніторингу

Особливості правового статусу банків та небанківсь-ких фінансових установ як фінансових посередників обумовлю­ють виконання банками певних обов'язків як агентів держави при здійсненні контролю за дотриманням клієнтами законодавст­ва. Зокрема, банки та небанківські фінансові установи допомага­ють уповноваженим державним органам при здійсненні контро­лю за дотриманням податкового законодавства, валютного законодавства. Одним із таких напрямків є запобігання відми­ванню так званих «брудних» грошей, тобто, грошей, здобутих злочинним шляхом. Для цього у всьому світі створено систему фінансового моніторингу, який полягає у здійсненні контролю за операціями, що здійснюються фізичними та юридичними особа­ми через фінансових посередників — банки та небанківські фі­нансові установи.

Серед міжнародних документів, які передбачають запрова­дження системи фінансового моніторингу, необхідно виділити Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боро­тьби з відмиванням грошей (РАТР). Зазначеним документом пе­редбачено заходи, яких повинні вжити держави для недопущення

І52"

Ю. В. ВАЩЕНКО

та протидії відмиванню грошей, одержаних злочинним шляхом. Особливо підкреслюється роль фінансових установ у цьому про­цесі. При цьому обов'язок вживати відповідних заходів поклада­ється не тільки на банки, а й на небанківські фінансові установи.

У законодавстві Європейського Союзу також містяться доку­менти, присвячені регламентації відносин у сфері запобігання та протидії відмиванню грошей. В першу чергу, це Директива Ради від 19 червня 1991 р. № 91/308/ЄС про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей¹⁰¹ з наступними змінами та доповненнями. До кола суб'єктів, на яких покладають­ся обов'язки з фінансового моніторингу згідно з цією Директивою, відносяться, зокрема, кредитні та фінансові установи. У Директиві визначено, що держави-члени забезпечують, що установи та осо­би, на яких поширюється дія цієї Директиви, повинні здійснювати ідентифікацію своїх клієнтів із метою додаткових доказів при вступі в ділові стосунки, особливо при відкритті рахунків чи вкла­дних рахунків, чи при пропозиції послуг зберігання заощаджень.

Правові засади фінансового моніторингу визначені у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом» № 249-ГУ від 28.11.2002 р.

Законом передбачено проведення обов'язкового та внутріш­нього фінансового моніторингу.

Обов'язковий фінансовий моніторинг — це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового мо­ніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповід­но до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг — діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Відповідно система фінансового моніторингу складається з двох рівнів — первинного та державного.

Банки та інші фінансові установи є суб'єктами первинного фі­нансового моніторингу.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

• центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулюван-

'153

¹ ОІЬІбб, 28.6.1991,р. 77.

Банківське право

ня та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі — Уповноважений орган).

Правовий статус Державного комітету з фінансового моніторингу

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з пи­тань фінансового моніторингу є Державний комітет з фінансо­вого моніторингу, який діє на підставі Положення, затверджено­го Указом Президента України від 24 грудня 2004 р. 1527/2004. Держфінмоніторинг України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завдан­нями Держфінмоніторингу України, зокрема, є:

• участь у реалізації державної політики у сфері запобігання
та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­
ним шляхом, і фінансуванню тероризму;

• збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові
операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

• створення та забезпечення функціонування єдиної держав­
ної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалі­
зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фі­
нансуванню тероризму;

• налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного
обміну з органами державної влади, компетентними органами
іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній
сфері; забезпечення в установленому порядку представництва
України в міжнародних організаціях з питань запобігання та про­
тидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, і фінансуванню тероризму.

Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб'єктів пе­рвинного фінансового моніторингу, а також центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за та­кими суб'єктами, та координує заходи, що проводяться в цій

154'

Ю. В. ВАЩЕНКО

сфері, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які признача­ються відповідальними за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, проводить аналіз ефективності заходів, що вжива­ються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запо­бігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, сприяє виявлен­ню в фінансових операціях ознак використання доходів, одержа­них злочинним шляхом, забезпечує ведення в установленому за­конодавством порядку обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу.

§ 2. Фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу

Законом України «Про запобігання протидії легалізації (відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом» (далі Зако­ном), визначено ознаки, за наявності яких фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу. Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, ек­вівалентну 80000 гривень, та має одну або більше ознак, визна­чених статтею 11:

• переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок
за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номер­
ного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок,
відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом
Міністрів України до переліку офшорних зон;

• купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних
платіжних засобів за готівку;

• зарахування або переказ грошових коштів, надання або
отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з
цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізич­
ною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, міс­
це проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка
не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобі­
гання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з
сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вище-

Банківське право

зазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановле­ного Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затвер­джених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямова­на на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опуб­лікуванню;

• переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою ви­
дати одержувачу кошти готівкою;

• зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх пода­
льшим переказом того самого або наступного операційного дня
іншій особі;

• зарахування грошових коштів на рахунок чи списання гро­
шових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої
не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування
грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з ра­
хунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному
рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

• відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь
третьої особи;

• переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного кон­
тракту, коштів за кордон;

• обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти ін­
шого номіналу;

• проведення фінансових операцій з цінними паперами на
пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;

• придбання особою цінних паперів за готівку;

• виплата фізичній особі страхового відшкодування або отри­
мання страхової премії;

• виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гра­
льному закладі;

• розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та
інших цінностей в ломбард.

Відповідно до статті 12 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом» фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона має одну або більше зазначених ознак:

1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, зокрема:

156'

а) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання

Ю. В. ВАЩЕНКО

процентів по депозиту, нижчих за процентну ставку, що встанов­лена у банку на поточний момент, або сплату комісій (плати за здійснення окремих операцій з його коштами) у розмірах, біль­ших ніж визначені суб'єктом первинного моніторингу за тотож­ними вкладами або операціями на поточний момент;

б) наполягання особи провести операцію за правилами, від­
мінними від встановлених законодавством та внутрішніми доку­
ментами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій
за змістом або за строками її проведення;

в) внесення особою у раніше узгоджену схему проведення
операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації
значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових
коштів або іншого майна, в тому числі неодноразова зміна бан­
ківських реквізитів бенефіціара після надання першого доручен­
ня на переведення коштів або індосацію платіжних документів,
надання доручення на перерахування коштів бенефіціару через
два та більше рахунки інших осіб;

г) представлення особою інформації, яку неможливо перевірити;
ґ) неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття

суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіж­них документів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти повертаються без виконання фінансової операції у зв'язку з незнаходженням такої іншої сторони або у зв'язку з її відмовою щодо їх прийняття;

д) відмова в наданні особою (клієнтом) відомостей, передба­
чених законодавством та відповідними внутрішніми документа­
ми суб'єкта первинного фінансового моніторингу;

є) регулярне укладення особою строкових угод або викорис­тання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не передбачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чо­го є постійний прибуток або постійні збитки особи;

є) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка здійс­нює неодноразовий обмін цінних паперів на інші цінні папери протягом поточного року без отримання або надання грошових компенсацій, пов'язаних з таким обміном;

ж) настання страхового випадку протягом короткого терміну, який визначається спеціально уповноваженим органом виконав­чої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, після укладення страхової угоди;

Банківське право

2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи, зок­рема:

а) не пов'язане з діяльністю особи істотне збільшення залиш­
ку на рахунку, який згодом перераховується іншому суб'єкту пе­
рвинного фінансового моніторингу або використовується для ці­
лей купівлі іноземної валюти (з переказом на користь
нерезидента), цінних паперів на пред'явника;

б) відсутність зв'язку між характером і родом діяльності особи
з послугами, за якими особа звертається до суб'єкта первинного
фінансового моніторингу;

в) регулярне представлення чеків, емітованих банком-
нерезидентом та індосованих нерезидентом, на інкасо, якщо така
діяльність не відповідає діяльності особи, відомій суб'єкту пер­
винного фінансового моніторингу;

г) зарахування на рахунок особи значної кількості платежів
від фізичних осіб на суму, що не перевищує суму, визначену
статтею 11 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (від­
миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», у тому числі
через касу суб'єкта первинного фінансового моніторингу, якщо
діяльність особи не пов'язана з наданням послуг населенню, збо­
ром обов'язкових або добровільних платежів;

ґ) істотне збільшення частки готівки, що надходить на раху­нок особи, якщо звичайними для основної діяльності особи є розрахунки в безготівковій формі;

д) розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів особою, яка за рівнем доходу чи сферою діяльності не може здій­снювати фінансову операцію на таку суму;

є) разовий продаж (купівля) особою великого пакета цінних паперів, що вільно не обертаються на організованому ринку, за умови, що особа не є професійним учасником ринку цінних па­перів і цінні папери не передаються особі в погашення простро­ченої заборгованості контрагента перед особою;

3) виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу, пе­редбачених Законом, зокрема:

а) регулярне зарахування на рахунок особи (у випадку юриди­чної особи, якщо це не пов'язано з її основною діяльністю) кош­тів у готівковій формі з подальшим переказом усієї або більшої частини суми протягом одного операційного дня або наступного за ним дня на рахунок клієнта, відкритий в іншого суб'єкта пер-

винного фінансового моніторингу, або на користь третьої особи, у тому числі нерезидента;

б) передавання особою доручення про здійснення фінансової операції через представника (посередника), якщо представник (по­середник) виконує доручення особи без встановлення прямого (осо­бистого) контакту з суб'єктом первинного фінансового моніторингу.

Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватися й щодо інших фінансових операцій, коли у суб'єкта первинного фінансово­го моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів.

§ 3. Права та обов'язки банків

як суб'єктів первинного моніторингу

Основні завдання банків як суб'єктів первинного фінансового моніторингу

Отже, як ми з'ясували, банки є суб'єктами первинного моні­торингу, їх повноваження у зазначеній сфері визначені, зокрема, у Законі, а також у нормативно-правових актах Національного банку України.

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом» банк як суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання Закону зобов'язаний:

• проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову
операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до
Закону, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на під­
ставі наданих в установленому порядку документів або за наяв­
ності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи
потребує уточнення;

• забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що
відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;

• надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансо­
ву операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторин­
гу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її ре­
єстрації;

 

158*

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

"159

• сприяти працівникам Уповноваженого органу у проведенні
аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фі­
нансовому моніторингу;

• надавати відповідно до законодавства додаткову інформа­
цію на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими
операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому
числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не
пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання
запиту;

• сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу з
питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають
фінансовому моніторингу;

• вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому
числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться
перевірка) інформації, яка надається Уповноваженому органу, та
іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі
про факт подання такої інформації);

• зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, яки­
ми здійснено фінансову операцію, що згідно з цим Законом під­
лягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійс­
нення фінансової операції протягом п'яти років після проведення
такої фінансової операції.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Упов­новаженого органу встановлює правила проведення внутрішньо­го фінансового моніторингу та призначає працівника, відповіда­льного за його проведення.

Відповідальний працівник має бути незалежним у своїй діяль­ності і підзвітним тільки керівнику суб'єкта первинного фінансо­вого моніторингу та зобов'язаний не рідше одного разу на місяць інформувати керівника про виявлені фінансові операції, що під­лягають фінансовому моніторингу, та заходи, які були вжиті, у тому числі щодо: розробки та постійного поновлення правил внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснен­ня з урахуванням вимог чинного законодавства та нормативних актів Уповноваженого органу; підготовки персоналу щодо вияв­лення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніто­рингу відповідно до Закону, шляхом проведення освітніх та практичних заходів; забезпечення проведення внутрішнього фі­нансового моніторингу.

Звертаємо увагу, що з метою забезпечення реалізації норм вищезазначеного Закону України «Про запобігання та проти-

 

дію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом» постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 р. № 189 затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі — По­ложення).

Згідно з Положенням відповідальним за організацію виконан­ня вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та органі­зацію внутрішньобанківської системи запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є керівник

банку.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моні­торингу та програми його здійснення з урахуванням вимог зако­нодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, оде­ржаних злочинним шляхом. Зазначені документи є документами з обмеженим доступом. Порядок та режим доступу до них пра­цівників банку визначається відповідальним працівником банку (філії) залежно від їх функціональних обов'язків за погодженням з керівником банку (філії).

Правила внутрішнього фінансового моніторингу розробля­ються банком з урахуванням вимог законів України, що регулю­ють питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом, цього Положення, нормативно-правових актів Національного банку України, актів Уповноваженого органу, прийнятих на виконання та відповідно до цих законів, рекомендацій Групи з розробки фінансових захо­дів боротьби з відмиванням грошей, Базельського комітету бан­ківського нагляду.

Програми здійснення фінансового моніторингу розробляються та реалізуються банком для забезпечення функціонування внут­рішньобанківської системи запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Програми здійснення фінансового моніторингу розробляються банком відповідно до окремих напрямів його діяльності з обслуговування клієнтів і по­требують постійного оновлення в процесі проведення фінансово­го моніторингу.

Програми здійснення фінансового моніторингу мають містити визначені законодавством України ознаки фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, інші ознаки таких опе­рацій, які відповідно до специфіки та напрямів діяльності само-

 

160'

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

стійно визначаються та поновлюються банком на постійній осно­ві, а також з урахуванням відповідного довідника, формування та внесення змін до якого здійснюється Уповноваженим органом за погодженням з Національним банком України.

Положенням Національного банку України визначені обов'яз­кові реквізити правил та програм фінансового моніторингу.

Порядок ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції

Обов'язок банків проводити ідентифікацію осіб, які здійсню­ють фінансові операції, закріплений у Законі України «Про запо­бігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та у Законі України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно із Законом «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі наданих оригі­налів або належним чином завірених копій документів ідентифі­кує осіб, які здійснюють фінансові операції, що згідно з цим За­коном підлягають фінансовому моніторингу.

З метою ідентифікації резидентів визначаються:

• для фізичних осіб — прізвище, ім'я та по батькові, дата на­
родження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який
посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце про­
живання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром
фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових пла­
тежів;

• для юридичних осіб — найменування, юридична адреса,
документи про підтвердження державної реєстрації (включаю­
чи установчі документи, інформацію щодо посадових осіб та їх
повноважень тощо), ідентифікаційний код згідно з Єдиним
державним реєстром підприємств та організацій України, рек­
візити банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського
рахунку.

З метою ідентифікації нерезидентів визначаються:

• для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові (у разі його
наявності), дата народження, серія та номер паспорта (або іншого
документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його
видав, громадянство, місце проживання або тимчасового перебу­
вання;

• для юридичних осіб — повне найменування, місцезнахо­дження та реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер ба­нківського рахунку. Суб'єкту первинного фінансового монітори­нгу надається також копія легалізованого витягу торговельного, банківського чи судового реєстру або засвідчене нотаріально ре­єстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держа­ви про реєстрацію відповідної юридичної особи.

Ідентифікація особи не є обов'язковою у разі здійснення фі­нансової операції особами, що раніше були ідентифіковані, або укладення угод між банками, зареєстрованими в Україні.

У разі, якщо особа діє як представник іншої особи, або у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені або вигодоо-держувачем є інша особа, суб'єкт первинного фінансового моні­торингу зобов'язаний за правилами цієї статті та положень інших законів, які регулюють цю процедуру, ідентифікувати також осо­бу, від імені якої здійснюється фінансова операція або яка є виго-доодержувачем.

Перед або після здійснення фінансової операції суб'єкт пер­винного фінансового моніторингу з'ясовує можливість віднесен­ня її до фінансової операції, що відповідно до Закону підлягає фінансовому моніторингу. У разі виявлення такої фінансової операції вона підлягає реєстрації відповідним суб'єктом первин­ного фінансового моніторингу. Для цього в реєстрі фіксується особа, що здійснює фінансову операцію, вид фінансової операції та підстави для її здійснення, дата та сума. Порядок реєстрації фінансової операції, що відповідно до Закону підлягає фінансо­вому моніторингу, встановлюється для банків — Національним банком України, а для інших суб'єктів фінансового моніторингу — Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмо­витися від забезпечення здійснення фінансової операції у разі вста­новлення, що ця фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з Законом підлягає фінансовому моніторингу, та зобов'язаний іден­тифікувати і повідомити Уповноважений орган про осіб, що здійс­нюють зазначену фінансову операцію, та її характер.

Згідно зі статтею 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами — юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

 

162*

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

Банк зобов'язаний ідентифікувати відповідно до законодавст­ва України:

• клієнтів, що відкривають рахунки в банку;

• клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансо­
вому моніторингу;

• клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття
рахунку, на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень;

• осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійсню­ються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відно­сини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом.

Банк має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати до­кументи і відомості, необхідні для з'ясування його особи, суті ді­яльності, фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхід­них документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інфо­рмації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клі­єнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з пи­тань фінансового моніторингу.

Для ідентифікації клієнта — юридичної особи банк має іден­тифікувати фізичних осіб, які є власниками цієї юридичної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності. У разі, якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. Клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відно­сини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом. У разі ненадання таких відомостей клієнтом рахунок не відкривається, а в разі наявності раніше від­критих рахунків банк відмовляє в здійсненні обслуговування. Для ідентифікації і вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта — юридичної особи та для за­безпечення спроможності банку виконувати правила внутрішньо­го фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер, банк має право витребувати передбачену законодавст-

_вом інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її ке­рівників, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, ін­ших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законо­давством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зо­бов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.

Для ідентифікації клієнта — фізичної особи та вжиття захо­дів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право витребувати інформацію, яка стосується іден­тифікації цієї особи, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання пра­вил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер. Вказані органи державної вла­ди, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.

Ідентифікація клієнта банку не є обов'язковою при здійсненні кожної операції, якщо клієнт був раніше ідентифікований відпо­відно до вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері за­побігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ним шляхом.

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної осо­би, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктив­ною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання без­вісно відсутньою банк закриває рахунок такої особи і невід­кладно надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо та­кого рахунку та не перераховує чи іншим шляхом не розпоря­джається коштами на цьому рахунку до отримання розпоря­джень зазначеного органу. У випадку ненадходження протягом семи робочих днів зазначених розпоряджень або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк вирішує пов'язані з ними питання відповідно до законодавства України.

Згідно з вищезазначеним Положенням Національного банку України для забезпечення належної реалізації функцій суб'єкта

 

164'

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

первинного фінансового моніторингу банк створює Програму ідентифікації і вивчення клієнтів банку, яка насамперед має включати:

а) порядок здійснення ідентифікації клієнта під час встанов­
лення відносин з ним;

б) заходи щодо уточнення інформації про клієнта та порядок
їх проведення;

в) порядок забезпечення документального фіксування інфор­
мації про клієнта;

г) порядок та критерії класифікації клієнтів відповідно до оці­
нки ризику здійснення ними операцій, що можуть бути пов'язані
з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним
шляхом, або фінансуванням тероризму;

ґ) порядок проведення заходів щодо перевірки інформації про клієнта або особу, яка діє від його імені, у разі виникнення сум­ніву щодо її достовірності, з урахуванням ризику проведення та­ким клієнтом операцій з легалізації доходів, одержаних злочин­ним шляхом;

д) заходи щодо додаткового вивчення клієнта та порядок їх
проведення.

Підстави та порядок надання інформації Державному комітету з фінансового моніторингу

Порядок надання Уповноваженому органу інформації про фі­нансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моні­торингу, встановлюється відповідно Національним банком України — для банків.

Надання інформації суб'єктами первинного фінансового моні­торингу Уповноваженому органу в установленому порядку не є порушенням банківської або комерційної таємниці.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть дисциплінарну, адміністрати­вну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за надан­ня Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, якщо вони діяли в межах Закону, навіть якщо такими діями запо­діяно шкоду юридичним або фізичним особам, та за інші дії, пов'язані з виконанням Закону.

Працівникам суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали Уповноваженому органу повідомлення про фінан­сову операцію, що підлягає згідно з Законом фінансовому моні-

Ю. В. ВАЩЕНКО

торингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінансову операцію, та будь-яких третіх осіб.

Внаслідок порушення цієї вимоги працівниками суб'єктів пе­рвинного фінансового моніторингу наступає відповідальність, передбачена законами України.

У випадку, коли у працівників суб'єкта первинного фінансо­вого моніторингу, який здійснює фінансову операцію, виникають мотивовані підозри, що фінансова операція здійснюється з метою легалізації (відмивання) доходів, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний надавати Уповноваженому органу ін­формацію про таку фінансову операцію.

У випадку, коли суб'єкти первинного фінансового моніторингу, які здійснюють фінансові операції, підозрюють або повинні були б підозрювати, що такі фінансові операції пов'язані, мають відношен­ня або призначені для фінансування терористичної діяльності, теро­ристичних актів чи терористичних організацій, вони зобов'язані не­гайно повідомити про такі фінансові операції Уповноважений орган та правоохоронні органи, визначені законодавством.

Інформація, що передається згідно з вимогами цього Закону, є такою, що має обмежений доступ. Обмін зазначеною інформаці­єю, її розкриття та захист Уповноваженим органом, суб'єктами первинного фінансового моніторингу, органами виконавчої вла­ди та Національного банку України, які відповідно до законодав­ства забезпечують регулювання та нагляд за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу, здійснюється відповідно до законодавства.

Уповноваженому органу заборонено передавати будь-кому одержану від суб'єктів первинного фінансового моніторингу ін­формацію, яка містить комерційну чи банківську таємницю, за винятком випадків, передбачених статтею 13 Закону.

Фінансова операція, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, щодо якої отримана інформація, обліковується Уповноваженим органом. Порядок взяття на облік фінансової операції, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суб'єктом державного фінансового моніторингу (за винятком Уповноваженого органу), що відповідно до законодавства вико­нує функції регулювання та нагляду за банками як суб'єктами первинного фінансового моніторингу, відносяться Національний банк України, який зобов'язаний:

• вимагати від суб'єктів первинного фінансового моніторингу виконання завдань та обов'язків, передбачених Законом;

Банківське право

• проводити перевірку стану організації професійної підгото­
вки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за про­
ведення внутрішнього фінансового моніторингу, вживати захо­
дів, передбачених Законом;

• під час здійснення нагляду перевіряти виконання вимог ак­
тів законодавства з питань запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів та фінансуванню тероризму, вживати в
установленому законодавством порядку заходів, передбачених
Законом;

• інформувати Уповноважений орган про виявлені випадки
порушення законодавства суб'єктами первинного фінансового
моніторингу;

• забезпечувати зберігання інформації, одержаної від
суб'єктів первинного та державного фінансового моніторингу і
правоохоронних органів;

• погоджувати з Уповноваженим органом будь-які нормативні
документи, що стосуються питань, пов'язаних з виконанням ви­
мог Закону;

• надавати Уповноваженому органу інформацію і документи,
необхідні для виконання покладених на нього завдань (за винят­
ком інформації щодо особистого життя громадян), у порядку, ви­
значеному законодавством.

Положенням Національного банку України про здійснення банками фінансового моніторингу визначено порядок реєстрації фінансової операції та надання інформації Державному комітету з фінансового моніторингу. Передбачено, що аналіз фінансових операцій з метою виявлення таких, що відповідно до законодав­ства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалі­зації доходів, одержаних злочинним шляхом, підлягають фінан­совому моніторингу, здійснюється працівниками банку перед їх проведенням, а також у подальшому в процесі обслуговування клієнта. Якщо працівник банку з'ясує, що фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу, то він не пізніше 12 години наступного робочого дня відповідно до внутрішніх процедур ба­нку повідомляє про це відповідальному працівнику (особі, яка виконує його функції), який приймає рішення про потребу реєст­рації цієї операції. Внутрішніми процедурами банку, які регламе­нтують порядок повідомлення працівником банку (філії) відпові­дальному працівнику (особі, яка виконує його функції) про виявлену операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, має забезпечуватися фіксування надходження такого повідомлення до відповідального працівника (отримання відповідальним пра-

цівником такого повідомлення) та прийнятого ним рішення щодо реєстрації цієї операції. Реєстрація фінансових операцій, що під­лягають фінансовому моніторингу, здійснюється у відповідному реєстрі, який формується та ведеться банком (філією) і є елект­ронним документом визначеної структури. Формат і структура реєстру та порядок реєстрації фінансових операцій у реєстрі ви­значаються відповідальним працівником банку (філії) з ураху­ванням вимог цього Положення.

За результатами вжиття заходів щодо з'ясування суті та ме­ти проведення клієнтом операції, яка підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, дані про цю операцію доповнюють­ся інформацією про прийняте відповідальним працівником рі­шення стосовно проведення або відмови в її проведенні; на­дання або ненадання Уповноваженому органу інформації про

цю операцію.

Рішення про надання або ненадання Уповноваженому орга­ну інформації про фінансову операцію, яка підлягає внутріш­ньому фінансовому моніторингу, приймається відповідальним працівником банку або філії відповідно до внутрішніх проце­дур банку, встановлених у Правилах внутрішнього фінансово­го моніторингу банку, не пізніше 10 робочих днів з дня реєст­рації такої операції.

Положення, що стосуються реалізації банками своїх обов'яз­ків як суб'єктів первинного фінансового моніторингу, містяться також і у нормативно-правових актах, які визначають порядок здійснення конкретних операцій. Зокрема, відповідно до пункту 2.17 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в націона­льній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р., якщо банк відмовляє кліє­нту у виконанні платіжного доручення за операцією, яка містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, то таке пла­тіжне доручення клієнта банк повертає йому без виконання. Банк, повертаючи таке платіжне доручення в день надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на частину 2 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалі­зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та на цей пункт) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця, відповідального працівни­ка, який приймає рішення щодо віднесення операції клієнта до операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, та відбитком штампа банку).

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

Згідно з пунктом 11.13 вказаної Інструкції якщо операція міс­тить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, то банк може відмовити клієнту у виконанні електронного розрахунково­го документа/дистанційного розпорядження, переданого по теле­фону. Банк повідомляє клієнта засобами системи про причину відмови у виконанні електронного розрахункового докумен­та/дистанційного розпорядження (з обов'язковим посиланням на частину 2 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом» та на цей пункт).

Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу III Інструкції про ка­сові операції в банках України, затвердженої постановою Прав­ління Національного банку України № 337 від 14.08.2003 р., у ра­зі здійснення операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує 50000 гривень або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, з метою ідентифікації осіб у касових документах мають зазначатися такі реквізити:

• для фізичних осіб-резидентів: прізвище, ім'я, по батькові
особи, яка здійснює операцію з готівкою, дата народження, серія
та номер паспорта (або документа, що його замінює), дата видачі
та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний
номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб — платників
податків та інших обов'язкових платежів;

• для фізичних осіб-нерезидентів: прізвище, ім'я, по батькові
(у разі його наявності) особи, яка здійснює операцію з готівкою,
дата народження, серія та номер паспорта (або документа, що йо­
го замінює), дата видачі та орган, що його видав, громадянство,
місце проживання або тимчасового перебування;

• для юридичних осіб-резидентів: найменування, місцезна­
ходження, ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним
реєстром підприємств та організацій України, реквізити банку,
у якому відкрито поточний рахунок (із зазначенням його номе­
ра), прізвище, ім'я, по батькові особи — представника цієї
юридичної особи, яка безпосередньо одержує, вносить або пе­
реказує готівку, дата народження, серія та номер паспорта (або
документа, що його замінює), дата видачі та орган, що його
видав;

• для юридичних осіб-нерезидентів: найменування, місцезна­
ходження, реквізити банку, у якому відкрито поточний рахунок
(із зазначенням його номера), прізвище, ім'я, по батькові (у разі
його наявності) особи, представника цієї юридичної особи, яка
безпосередньо одержує, вносить або переказує готівку, дата на-

родження, серія та номер паспорта (або документа, що його замі­нює), дата видачі та орган, що його видав.

Реквізити для ідентифікації осіб обов'язково мають бути за­значені в касових документах за допомогою технічних засобів або від руки на підставі пред'явлених клієнтом відповідних до­кументів.

Під час приймання від клієнтів банку касових документів за операціями з готівкою без відкриття рахунку на суму, що пере­вищує 50000 гривень або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, банк перевіряє належність пред'явленого паспорта або докумен­та, що його замінює, клієнту та відповідність даних документа тим даним, що зазначені в касовому документі.

У разі ненадання клієнтом документів або відомостей, потріб­них для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану або умисного надання неправдивих відомостей банк відмовляє клієнту в проведенні операції з готівкою та повертає йому касо­вий документ без виконання. На зворотному боці касового доку­мента банк робить напис про причину його повернення (з обов'яз­ковим посиланням на статтю 64 Закону України «Про банки і ба­нківську діяльність» і зазначає дату його повернення (із засвід­ченням підписами виконавця та/або працівника, на якого покла­дено функції контролера, і відбитком печатки (штампа) банку).

Якщо операція з готівкою, яку здійснює клієнт, містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, то банк має право відмовити клієнту в її проведенні та повернути касовий документ без виконання. На зворотному боці касового документа банк ро­бить напис про причину його повернення (з обов'язковим поси­ланням на частину другу статті 7 Закону України «Про запобі­гання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» і зазначає дату його повернення (це засвід­чується підписами виконавця та відповідального працівника, який приймає рішення щодо віднесення операції клієнта до опе­рацій, які підлягають фінансовому моніторингу, і відбитком пе­чатки (штампа) банку).

Крім того, у пункті 5 частини 1 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо фізичних та юридичних осіб, яка містить банківську таємницю, роз­кривається банками спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

 

170"

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

§ 4. Відповідальність за порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»

Особи, винні у порушенні вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом», несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом. Такі осо­би також можуть бути позбавлені права провадити певні види ді­яльності згідно із законодавством.

Юридичні особи, які здійснювали фінансові операції з легалі­зації (відмивання) доходів або фінансували тероризм, можуть бу­ти ліквідовані за рішенням суду.

У разі невиконання (неналежного виконання) суб'єктом пер­винного фінансового моніторингу вимог цього Закону до нього може застосовуватися в порядку, встановленому законодавством, штраф у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У випадку відсутності згоди щодо сплати штрафу рішення про накладення штрафу чи у його відмові при­ймається судом за поданням органу, що регулює діяльність суб'єкта первинного фінансового моніторингу та надає ліцензії або інший спеціальний дозвіл.

Неодноразове порушення суб'єктами первинного фінансового моніторингу вимог цього Закону тягне за собою за рішенням су­ду обмеження, тимчасове припинення дії та позбавлення ліцензії чи іншого спеціального дозволу на право провадження певних видів діяльності в порядку, встановленому законодавством.

Суб'єкти фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші працівники не несуть відповідальності за шкоду, заподіяну юри­дичним і фізичним особам, у зв'язку з виконанням ними службо­вих обов'язків під час проведення фінансового моніторингу, як­що вони діяли у межах завдань, обов'язків та у спосіб, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» Національний банк України при здійсненні на­гляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Слід звернути увагу, на те, що статтею 166-9 Кодексу законів про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність посадових осіб суб'єктів первинного моніторингу за неналежне ви­конання своїх обов'язків. Згідно з цією статтею порушення вимог щодо ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, пору­шення порядку реєстрації фінансових операцій, що підлягають пер­винному фінансовому моніторингу, неподання, несвоєчасне подан­ня або подання недостовірної інформації про такі фінансові операції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фі­нансового моніторингу, а також невиконання вимог щодо зберіган­ня документів, які стосуються ідентифікації осіб, що здійснюють фінансові операції, та документації щодо проведених ними фінан­сових операцій, — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб'єктів первинного фінансового моніторингу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розголошення інформації, яка надається спеціально уповно­важеному органу виконавчої влади з питань фінансового моніто­рингу, або факту надання такої інформації — тягне за собою на­кладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

РЕЗЮМЕ

1. Правові засади фінансового моніторингу визначені у Законі
України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) дохо­
дів, одержаних злочинним шляхом» №49-ІУ від 28.11.2002 р.

2. Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів —
первинного та державного.

3. Банки та інші фінансові установи є суб'єктами первинного фінан­
сового моніторингу.

4. Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань
фінансового моніторингу є Державний комітет фінансового моніто­
рингу, який діє на підставі Положення, затвердженого Указом Прези­
дента України від 24 грудня 2004 р. 1527/2004.

5. Законом визначено ознаки, за наявності яких фінансова операція
підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу.

6. Банки зобов'язані розробляти, впроваджувати та постійно понов­
лювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми

 

172'

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тіиг&г 9

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БЕЗГОТІВ­КОВИХ РОЗРАХУНКІВ

§ 1. Поняття безготівкових розрахунків. Співвідношення понять «розрахунки», «безготівкові розрахунки» та «роз­рахункові правовідносини».

§ 2. Форми та способи безготівкових розрахунків. § 3. Види банківських рахунків. Порядок їх відкриття. § 4. Порядок здійснення безготівкових розрахунків у на­ціональній валюті.

§ 1. Поняття безготівкових розрахунків Співвідношення понять «розрахунки», «безготівкові розрахунки» та «розрахункові правовідносини»

Необхідно зазначити, що як у науці, так і на практиці застосовуються різні тлумачення терміну «розрахунки». Зокрема, досить поширеною є точка зору, відповідно до якої під розрахун­ками слід розуміти виключно грошові відносини. Так, автори «Фінансово-кредитного словника» визначають «розрахунки у на­родному господарстві СРСР» як «грошові відносини між соціалі­стичними підприємствами і організаціями, між ними та населен­ням з приводу реалізації продукції, товарів, виконаних робіт та наданих послуг, оплати праці, виплати інших доходів населенню, розподілу_](та перерозподілу національного доходу, повернення кредитів». В іншому довідковому виданні під розрахунками

Финансово-кредитньш словарь / Под ред. В.Ф. Гарбузова. В 3-х т. — М.: Финансьі и статистика, 1984. — С.38.

розуміється «система економічних відносин в соціалістичних країнах між державою, підприємствами, організаціями, устано­вами та населенням в процесі реалізації товарів і послуг, оплати праці, а також при розподілі та перерозподілі національного до­ходу через бюджет і в процесі банківського кредитування... В СРСР вони мають дві форми: готівкову та безготівкову». Тоб­то, і в цьому виданні розрахунки визначаються виключно як грошові відносини.

Поряд з вищенаведеною точкою зору в юридичній та в еконо­мічній літературі термін «розрахунки» використовується у стій­кому словосполученні «грошові розрахунки». Отже, фахівці, застосовуючи це поняття у такому контексті, визнають, що існу­ють і негрошові форми розрахунків. Зокрема, О. С. Компанеєць та Е. Г. Полонський визначають в своїй науковій праці, що «без­готівкові розрахунки не є синонімом безгрошових розрахун­ків»¹⁰⁵.

Застосування у радянський період як в науці, так і на законо­давчому рівні терміну «розрахунки» для позначення виконання зобов'язань виключно в грошовій формі, на наш погляд, поясню­ється тим, що у Радянському Союзі тривалий час були заборонені будь-які негрошові форми розрахунків, а також відстрочка пла­тежу у вигляді товарного кредиту, та, відповідно, вексельна фор­ма розрахунків.

У законодавстві України термін «розрахунки» вживається у різних значеннях. Зокрема, в деяких нормативних актах під роз­рахунками розуміються виключно грошові розрахунки (напри­клад, стаття 13 Закону України «Про споживчу кооперацію»). В інших актах законодавства України розрахунки не обмежуються виключно готівковою та безготівковою грошовими формами. Так, у ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» визначено, що для здійснення розрахунків можуть бути викорис­тані цінні папери. Відповідно до ст. З цього Закону в Україні ви­користовуються такі види цінних паперів, як акції, облігації вну­трішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик,

■ Украинская советская зпциклопедия. В 9-ти т. — К.: Главная редакция Украин-ской советской знциклопедии, 1983. — Т. 9. — С. 190.

¹⁰⁴ Воронова Л. К. Правовое регулирование кредитно-расчетньїх отношсний в на-родном хозяйстве. — К.: Вьіша шк., 1988. — С. 141; Кузьмин В. Ф. Кредитньїе и расчет-ньіе правоотношения в про.мьішленности. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 14; Компане-ец Е. С., Полонский 3. Г, Применсние законодательства о кредитований и расчетах. — М: Юрид. лит., 1967. — С. 199; КуникЯ. А. Кредитньїе отношения в торговле. Изд. 2-е, дон. и перераб. — М.: Зкономика, 1976. — С. 14—15.

¹¹¹⁵ Ко.ипанеец Е. С, Полонский 3. Г. Вказана праця. — С. 199.

 

176'

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

'177

облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери, векселі. Таким чином, згідно з цим законом розрахунки можуть бути грошовими та не грошовими (зокрема цінними па­перами). Найбільш чітко можливість здійснення розрахунків у негрошовій формі визначена в податковому законодавстві Украї­ни. Відповідно до п. 1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під бартером (товарним обміном) слід розуміти господарську операцію, яка передбачає проведення роз­рахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення вза­ємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зара­хування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Неоднозначність застосування терміна «розрахунки» в зако­нодавстві України зумовлена, зокрема, тим, що і в сучасній юри­дичній науці визначення розрахунків досить часто обмежується виключно грошовою сферою.

Зокрема, О. П. Подцерковний, визначаючи термін «розрахун­ки», звертається до етимології цього поняття. Аналізуючи визна­чення слова «розрахунок» у тлумачному словнику С. І. Ожегова, він приходить до висновку, що «це поняття визначається через поняття «платити», або «здійснювати платіж» як повернення грошей в якості відшкодування чого-небудь або надання послуги за послугу»¹⁰⁶. Тобто, виходячи з висновку вченого, у вищезазна­ченому словнику терміни «розрахунки» та «платіж» є тотожни­ми, а отже, розрахунки можуть здійснюватися виключно в гро­шовій формі. Проте далі вчений в якості ще одного аргументу виключно грошового характеру розрахунків використовує роз­межування термінів «розрахункові відносини» та «платіжні від­носини». Зокрема він зазначає, що «якщо платіжні операції вклю­чають весь набір механізмів, які надають можливість суб'єктам господарювання виконувати свої матеріально-правові зобов'язан­ня, то розрахункові операції сприяють виключно грошовому ви­конанню таких обов'язків»¹⁰⁷. Таким чином, О. П. Подцерковний вважає, що платежі можуть бути здійснені як в грошовій, так і в негрошових формах, на відміну від розрахунків, які є винятково грошовими відносинами.

Подцерковний О. П. Организационно-правовьіе осіювьі расчетньїх отношєний в хозяйственном комплексе Украйни: Дисс.... канд. юрид. наук. — Одесса, 1999. — С. 38.₇

¹⁰⁷ Подцерковний О. П. Вказана праця. — С. 47.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Необхідно зазначити, що, як і у випадку з терміном «розраху­нки», поняття «платіж» досить часто використовується в юриди­чній та економічній літературі у словосполученні «грошовий платіж».

На нашу думку, причиною обмеження О. П. Подцерковним кола розрахунків виключно грошовою формою є те, що він ото­тожнює поняття «розрахунки», та «розрахункові правовідноси­ни». З цією точкою зору не можна погодитися з таких міркувань. У юридичній літературі під розрахунковими правовідносинами розуміють урегульований нормами права окремий, самостійний вид суспільних відносин, які виникають між учасниками при здійсненні безготівкових розрахунків через кредитні установи.

Зокрема Я. А. Кунік визначає розрахункові відносини як «правовідносини, що виникають внаслідок такого урегулювання відносин з розрахунків, при якому суб'єкти зазначених відносин не співпадають з суб'єктами вихідного відношення, яке є підста­вою розрахунків». З його точки зору, головною ознакою, яка дозволяє виділити розрахункові відносини в якості самостійного виду суспільних відносин, відокремити їх від базових товарно-грошових відносин, є участь в цих відносинах особливого учас­ника — банку чи іншої кредитної установи.

Поділяючи цю точку зору, В. Ф. Кузьмін визначає додатковий критерій самостійності розрахункових відносин — особливу пра­вову регламентацію

Аналогічну позицію займає й Ф. X. Ліберман, який зазначає, що «коли у передбачених законом випадках госпорган сплачує готівковими грошима за продукцію або товари, він здійснює грошові розрахунки, але в цьому випадку немає особливих роз­рахункових правовідносин.» "°.

О. П. Подцерковний також є прихильником вищевикладеної точки зору щодо критеріїв самостійності розрахункових право­відносин, які виникають при здійсненні безготівкових розрахун­ків через установи банків або інші кредитні установи. Зокрема, він зазначає, що розрахункові відносини «являють собою особ­ливе коло суспільних відносин п

⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ФОРМИ І МЕТОДИ.
БАНКИ ЯК ПРОВІДНІ СУБ’ЄКТИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА. ФУНКЦІЇ БАНКІВ.
БАНКИ ЯК УЧАСНИКИ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Банківсько-правові відносини
Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. – Кн.І.: Особистісно-орієнтований підхід. Теоретико-технологічні засади. – К.: Либдь, 2003. – 278 с.
Бюджетування як функція фінансового контролінгу
Вза’ємозв’язок і відмінності фінансового та управлінського обліку.
Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах.
Види та організаційно-правові форми підприємства
Визнання угод щодо житла недійсними. Правові наслідки

Воспользуйтесь поиском по сайту: