 |
43.Охарактеризуйте естетичну концепцію Вольтера. Що Ви знаєте про його аналіз естетичного смаку?
|
|
|
|
42. Розкрийте особливості естетичної свідомості та художньої практики класицизму. Дайте стислу характеристику класицистської естетично-художньої програми, викладеної в трактаті Н. Буало «Поетичне мистецтво».
Класици́ зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст. ). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм.
Визначальні риси класицизму:
раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
наслідування зразків античного мистецтва;
нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);
обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;
встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
|
|
|
Ніколя Буало-фр. мислитель. Його праця-" Мистецтво поетичне". Поема складається з 4 частин:
1)розум як джерело прекрасного, призначення митця, його відповідальність перед суспільством.
2)оцінка ліричних жанрів(ода, елегія, сонет, балада, епіграма, ідилія).
3)(центральна частина)-естетичні проблеми в драматичному жанрі та епосі).
4)питання художницької і письменницької етики та суспільне призначення поезії.
43. Охарактеризуйте естетичну концепцію Вольтера. Що Ви знаєте про його аналіз естетичного смаку?
Вольтер-фр. просвітник, філософ, громадський діяч, політик, публіцист.
Естетичний смак це чутливість до прекрасного і потворного у природі та мистецтвах. Це уміння організовувати власний світ. Хороший смак-це здатність розпізнавати красу у всьому природному і органічному. Справжня краса-це прорегатива благородства душі, а не пафосності.
Справжня краса проявляється у чомусь простому, досконало-цілісному.
Поганий смак(збочений)надає перевагу всьому бундючному, пафосному і манірному. (життя аристократичного класу). Мистецтво цінне передусім своєю просвітною функцією. Мистецтво повинне долати забобони. " На справжнє мистецтво здатен не кожен народ, а лише цивілізований". (Китай, мусульманські країни).
44. Поясніть принципи естетичних поглядів Д. Дідро. Висвітліть зміст його концепції про співвідношення у мистецтві манери і манірності.
Дені Дідро-фр. просвітник, письменник, енциклопедист.
Праці: " Парадокс про актора", " Про манеру і манірність", " Трактат про прекрасне".
Дідро - засновник просвітницького реалізму мистецтва та естетики.
Мистецтво має мати викривальний потенціал, небайдуже до соц. суперечностей. Критичний пафос. Мистецтво-це наслідування природи, але цього недостатньо. Дідро виділяв 2 підходи до творчості: 1)манера-творчість; 2)манірність-псевдотворчість.
|
|
|
Манера-це характеристика справжнього творчого підходу. Виявляє індивідуальність, є виявом справжнього таланту. Манера-це стиль, це духовна атмосфера твору. Манірність-це ознака моральної зіпсутості мистецтва, надумане позування в ньому, пафосність зовнішньої форми при вбогості внутрішнього змісту.
Дідро вбачав в манірність в рококо.
" Парадокс про актора" -актор з холодним серцем, актор удавальник.
45. Розкрийте естетичні засади трактату Лессінга «Лаокоон». Які риси світогляду Просвітництва і які – передромантизму проявилися в цьому трактаті?
У 50-х рр. XVIII століття на громадської арені Німеччини з'являєтьсяГотхольдЭфраим Лессінґ – глибокий мислитель, літературний критик, поет, драматург і громадський діяч, котрий надав значний вплив на розумову життя як Німеччини, але й Європи тих часів. Людина чудового потужні мізки і широкої, різнобічної ерудиції, він водночас мав і тією твердої волею і характером, необхідних ідейного керівнику. «Така людина, як Лессінґ, потрібен, оскільки він великий саме своєї твердості», – говорив про нього Гете.
Лессінґ піддав найжорсткішої критиці ідеологію німецького абсолютизму, порушив ненависть до деспотизму, зневага до культурному здичавінню німецьких княжих дворів. «Він був живий критикою свого часу, і весь його життя було полемікою. Ця критика залишила сліди в найширших областях думки і почуття, в релігії, у науці, мистецтво», – писав про неї Гейне.
Естетичні праці. Лессінґ створив два монументальних естетичних праці: трактат «Лаоокон» (1766) і збірник театральних рецензій під назвою «Гамбурзька драматургія» (1767–1769).
У трактаті «Лаоокон», присвяченому відомої античної скульптурної групі, Лессінґ визначає межу між двома видами мистецтва – живописом і поезією. Кожна сфера мистецтва має власну специфіку, свої умови, нехтувати якими можна. Живопис – область простору, поезія – часу. Цю відмінність між пластичним і тонічним мистецтвом потрібно завжди пам'ятати; живописець має один предмет біля іншого, він фіксує якусь мить дії; тим часом поет описує дії їх тимчасової послідовності, рухається. Тому «ніяка описовість в поезії неприпустима». Щит Ахіллеса дано Гомером над просторовому поданні, як зробив це живописець, тоді як у часовому. Древній поет показує щит у його обробкиГефестом. Перед читачем відкриваються одна одною яскраві, повні руху картини. Гомер перетворював «спільно дану у послідовно що є і крізь робив з нудної хизування тіла жваву картину дії», – писав Лессінґ.
|
|
|
Інший приклад: опис краси Олени. Хай поети намагалися точно відтворити образ людини, докладно описуючи всі деталі обличчя, де вони викличуть у читача досить чіткого уявлення звідси особі. У поемі Гомера краса Олени є найголовніша причина тривалої війни міжтроянцами і греками. Тому читач повинен вірити, Олена справді гарна, що її краса могло стати причиною розбрату. Проте Гомер ніде це не дає портрета Олени, як зробив це сучасний поет описової школи. Він показує красу Олени через сприйняття старців. Укриті сивиною, із серцями, у яких загасли пристрасті, старці побачивши Олени що неспроможні стримати почуття захоплення:
> Старци тільки побачили що йде до вежі Олену, Тихі між собою говорили крилаті промови: – Ні, засуджувати неможливо, що Трої сини іахейциБрань на таку дружину й біди настільки довгі терплять. Істинно, вічним богиням вона суворою вродою подібна!
Лессінґ наполягав на активної, вольовий ролі мистецтва. Його твір, по суті, був протиописательности і споглядального характеру поезії. Воно справило величезне вразити сучасників і зробило справжній переворот поглядів на мистецтво. «Життя перевершує картину». Вища форма краси – краса живої людини. Краса зовсім на відвернений ідеал, вона криється у самої дійсності, і дію як вияв буття людини має становити душу поезії. Лессінґ заявив про себе рішучим противником будь-яких алегорій і умовностей, настільки улюблених у літературі тих часів, він виступив проти вишуканості, пишномовності, манірності мови класицистичною трагедії, проти знатних її героїв. В усіх життєвих його висловлюваннях з питань естетики, і мистецтва завжди відчувається політична антифеодальна, антидворянская позиція.
|
|
|
