Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Захист від недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності

Загальновизнаним є те, що конкуренція – це основа ринкової економіки, потужний стимул економічного росту, поліпшення якості продукції, прискорення науково-технічного прогресу та зниження витрат виробництва і цін. Конкуруючий або вільний ринок, як правило, працює на користь споживачів, оскільки допомагає підтримувати низькі ціни, високу якість продукції і пропонує споживачам значну свободу вибору. Щоб вільний ринок працював, конкуренція має бути чесною і добросовісною. Свобода і добросовісність економічної конкуренції є основними умовами ринкової економіки. Суспільні інтереси, інтереси конкурентів і споживачів є пріоритетними у захисті від недобросовісної конкуренції. Законодавство відіграє значну роль у запобіганні і захисті від недобросовісної конкуренції. Воно спрямовано на забезпечення свободи і функціонування конкурентного процесу. Основним джерелом правового регулювання недопущення та припинення недобросовісної конкуренції в Україні є Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції».

В умовах економічної нестабільності посилюється боротьба за ринок, інструментами якої, часом, виступають недобросовісна конкуренція і порушення в сфері інтелектуальної власності. А саме: недобросовісна реєстрація об'єктів, використання чужих позначень, етикеток, упаковок - торговельних марок, промислових зразків, комерційних найменувань та ін. Недобросовісна конкуренція у вигляді порушень в сфері інтелектуальної власності має місце в країнах із розвиненою ринковою економікою. Тим більше вона поширена в державах із перехідною економікою, коли закони ринку не завжди діють, і в розпорядженні споживачів немає розвиненої інфраструктури, яка б дозволила їм захистити свої права.

Поширеність недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності обумовлена кількома чинниками. По-перше, не всі суб'єкти господарювання піклуються про створення чесної репутації, оскільки вони не планують своє існування протягом тривалого часу, а після вчинення недобросовісних дій припиняють свою діяльність. По-друге, споживачі не мають достатньої інформації про товари навіть після їхньої купівлі і використання. Наприклад, для споживача може виявитися важким або неможливим оцінити правильність заяв щодо того, що певний товар харчування, вітаміни або інший виріб корисні для здоров'я. Так само для споживача представляє труднощі визначити, чи дійсно товар виготовлений відомим виробником, а не імітатором, що намагається скористатися репутацією широко відомого виробу. У таких випадках споживачі, що покладаються на заяви, зроблені недобросовісними продавцями, можуть зазнати шкоди. По-третє, іноді на тому чи іншому ринку немає достатньої корисної інформації про характеристики товарів. У споживачів може виникнути необхідність мати загальні стандарти або орієнтири для порівняння заяв продавців, особливо якщо ці заяви відносяться до технічних або найвищою мірою складних предметів, стосовно, наприклад, споживання виробами енергії або фінансових норм прибутку. По-четверте, споживачі іноді не мають можливості довідатися про ціну і якість, запропоновані різними конкурентами. Найбільшою мірою недобросовісні способи конкуренції застосовуються у внутрішньогалузевій конкуренції між підприємцями, зайнятими виробництвом і реалізацією однакової або взаємозамінної продукції та торкаються сфери інтелектуальної власності.

Недобросовісна конкуренція може бути класифікована за різними критеріями: за суб'єктами, проти котрих недобросовісна конкуренція спрямована – проти споживачів, конкурентів або громадськості в цілому; за об'єктами, стосовно яких вона відбувається (товари, послуги, фірмові найменування, товарні знаки тощо); за сферою господарювання (підприємництва), у котрій недобросовісна конкуренція здійснюється (у виробничому або комерційному господарюванні (підприємництві). Однак Закон не використовує жодний із зазначених критеріїв класифікації. Розділяючи недобросовісну конкуренцію на види, Закон орієнтований на зміст цієї поведінки та її спрямованість.

Поряд із зазначеними загальними ознаками, властивими неправомірному використанню ділової репутації суб'єкта господарювання як виду недобросовісної конкуренції, воно характеризується певними особливостями (спеціальними ознаками), що відрізняють його від інших видів дій, визнаних недобросовісною конкуренцією. Цей вид недобросовісної конкуренції об'єднує дії, пов'язані з неправомірним використанням або експлуатацією ділової репутації суб'єкта[12]. Проте, склади правопорушень, передбачені в главі 2 Закону, виходять за рамки неправомірного використання ділової репутації.

У Паризькій конвенції з охорони промислової власності ці дії кваліфікуються як такі, що призводять до змішування стосовно підприємства, продуктів, промислової або торгової діяльності конкурента. Наведене формулювання зі ст.10 bis (3) Паризької конвенції дуже широке за змістом і охоплює товарні знаки, символи, етикетки, фірмові девізи, упакування, форму і колір товарів або будь-які інші відмітні позначення, що використовуються підприємцем. Під дію цієї статті підпадає безпосередньо зовнішній вигляд товару і всі рекламно-інформаційні аспекти послуг, що надаються[13].

Ці дії кваліфікуються як такі, що вводять громадськість в оману. Дії, що вводять в оману споживача, у загальному вигляді визначаються як дії підприємця, що створюють у споживача помилкове враження про запропоновані продукти або послуги. Це, мабуть, найбільш поширена форма прояву недобросовісної конкуренції. Наслідки цієї форми недобросовісної конкуренції можуть бути самими серйозними, оскільки споживач, покладаючись на некоректну інформацію, може серйозно постраждати в матеріальному і моральному відношенні. Тому закони про припинення недобросовісної конкуренції мають своєю основною метою захист споживача, а не конкуруючих сторін, причому загальною тенденцією є жорсткість запобіжних заходів недобросовісної конкуренції. Загальноприйнятою є думка, відповідно до якої такою, що вводить в оману, може бути не тільки свідомо помилкова заява або заява, що призведе до обману споживача, але і заява, що, мабуть, може ввести споживача в оману[14].

У різних державах цей вид недобросовісної конкуренції іменується різним чином. Так, у ФРН використовується подібне позначення «використання чужої репутації і результатів чужої роботи», в Австралії «запозичення бізнесу-репутації», але переважають терміни «паразитування на діяльності конкурента» (Швейцарія), «паразитична конкуренція» (Франція). У Швейцарії це правопорушення називається паразитуванням на діяльності конкурента (змішування з товарами, роботами, послугами конкуруючого підприємства, а також змішування із самим конкуруючим підприємством і т.п.).

У Франції ці дії іменуються паразитичною конкуренцією. Під нею розуміються дії торговця, що користується або намагається покористуватися з репутації, придбаної законним шляхом іншою особою, навіть якщо наміри нанести шкоду відсутні. Цей термін, наприклад, поширюється на дії, що мають мету скористатися відомістю конкурента. Як правило, паразитична конкуренція супроводжується імітацією чужих розробок, призначених для того ж кола споживачів. Незаконне використання чужої репутації є у Франції найпоширенішою категорією протиправних дій; з нею пов'язане виникнення самого поняття недобросовісної конкуренції в першій половині XIX століття. Тут протиправний характер кваліфікується шляхом установлення небезпеки змішування, як правило, із деякими об'єктами промислової власності інших осіб. У французькій судової практиці частіше усього зустрічаються справи про недобросовісну конкуренцію стосовно товарних знаків.

Правила розгляду судових справ за позовами про припинення недобросовісної конкуренції в галузі товарних знаків звичайно застосовуються і до інших розрізняльних знаків (фірмові найменування, вивіски тощо)[15].

У РФ до дій, що ведуть до змішування між діяльністю (товарами, роботами, послугами) конкурентів, відноситься продаж товару з незаконним використанням результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконання робіт, послуг (абз.5 ст.10 Закону про конкуренцію). В юридичній літературі підкреслюється, що ця група порушень пов'язана з діями, що носять характер паразитування[16].

У літературі вказується, що найпоширенішим варіантом недобросовісної конкуренції є випадок, коли недобросовісний підприємець прагне домогтися успіху в конкуренції, спираючись не на свої досягнення в підвищенні якості продукту (або послуги) і зниженні його ціни, а неправомірно використовуючи результати праці інших і впливаючи на споживача шляхом використання фальшивих позначень або заяв, що вводять в оману[17].

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

Як справедливо відзначає В. Хрустальова, існує досить широке коло проблем, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією на ринку інтелектуальних продуктів[18]. За даними зарубіжних фахівців рівень недобросовісної конкуренції в сфері інтелектуальної власності в країнах СНД складає зараз 94 %. Не викликає сумнівів, що охорона прав промислової власності, які забезпечують добросовісність у конкурентній боротьбі, відповідає інтересам не тільки власників цих прав, але і суспільства в цілому та споживачів зокрема. Використання фірмового найменування, знака для товарів і послуг іншого підприємця, самовільне використання його імені є одним з найбільш поширених категорій порушень недобросовісної конкуренції.

В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення тих самих товарів, що виробляються різними підприємствами, а також послуг, що надаються різними організаціями. В юридичній літературі відзначається, що основним призначенням знаків для товарів і послуг є індивідуалізація продукції підприємців з метою відокремлення їх від товарів і послуг інших осіб[19]. Будучи продуктом конкуренції в підприємницькій діяльності, знаки сприяють формуванню попиту на певну продукцію чи послуги і, відповідно, їх використання приносить чималий прибуток для підприємця. Недобросовісна конкуренція часто пов'язана з неправомірним використанням об'єктів права інтелектуальної власності. Тому при захисті від недобросовісної конкуренції слід враховувати вимоги законодавства України про інтелектуальну власність і засоби індивідуалізації суб'єкта господарювання і його товарів.

Цей склад правопорушення тісно пов'язаний із порушеннями законодавства про інтелектуальну власність, оскільки безпосередній об'єкт обох правопорушень той самий – виключне право суб'єкта господарювання на результати інтелектуальної діяльності і засоби його індивідуалізації на ринку. Хоча виключність прав інтелектуальної власності розуміється у літературі по-різному, однак звичайно вона не заперечується. У літературі розмежовують застосування законодавства про інтелектуальну власність і законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Володілець інтелектуальних продуктів може звертатися за захистом прав на цей продукт, використовуючи норми кількох законів, які мають різний характер регулювання та різні підстави для застосування. Охорона об’єктів промислової власності, зареєстрованих відповідно до спеціальних законів, при одночасному застосуванні законодавства про захист від недобросовісної конкуренції має кумулятивний характер, тобто комерційний інтелектуальний продукт охороняється одночасно кількома законами. У випадку, коли власник інтелектуального продукту не може отримати охорону цього продукту відповідно до спеціальних законів внаслідок їх неохороноздатності, він може отримати захист відповідно до законодавства про захист від недобросовісної конкуренції[20]. Аналізований вид правопорушень пов'язаний із недобросовісною експлуатацією результатів роботи або ринкових зусиль конкурентів.

Результати роботи або спотворюючи зусилля підприємця можуть бути захищені відповідно до застосовуваного права про інтелектуальну власність, зокрема, патентом, найменуванням або законами про авторське право. Якщо такого захисту ні, то кожний, у принципі, вільний відтворювати, копіювати товари конкурента. Відповідно до законодавства про недобросовісну конкуренцію, така поведінка суб’єкта господарювання підпадає під дію цього законодавства, тільки якщо його потенційний результат стосовно конкурента, а також його дії і наміри охоплюються поняттям «недобросовісна конкуренція». У цьому складі правопорушення недобросовісна конкуренція збігається з порушенням виключного права на об'єкти інтелектуальної власності (у тому числі винаходи, корисні моделі, знаки для товарів і послуг, назви місць походження товарів, фірмові найменування). Державний департамент інтелектуальної власності України зазначив, що позначення, що вводять в оману - це позначення, що породжують у свідомості споживача асоціації, пов'язані з певною якістю, географічним походженням товарів і послуг, або з певним виробником, і які у дійсності не відповідають цьому.

Під час аналізу ст. 4 Закону термін “використання” слід розуміти широко як виготовлення, застосування, ввіз, пропозицію до продажу, продаж, інше введення в господарський обіг або зберігання з цією метою товару. Не слід тлумачити цей термін обмежено, як, наприклад, у російському законодавстві, де недобросовісною конкуренцією визнається продаж товару з незаконним використанням результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації. На відміну від контрафакції, де правопорушенням визнається ряд контрафактних дій щодо використання чужих об'єктів (виготовлення, застосування, ввіз, пропозиція до продажу, продаж і т.д.), в галузі недобросовісної конкуренції не допускається лише незаконний продаж товару з втіленими в ньому об'єктами інтелектуальної власності за умови конкурентних відносин між позивачем і відповідачем[21].

Подібні дії є забороненими й у зарубіжному законодавстві. Так, відповідно до ст. 2596 Цивільного кодексу Італії до числа актів, що є недобросовісною конкуренцією, відносяться використання найменувань і розрізняльних знаків, що здатні ввести в оману щодо імен і розрізняльних знаків, правомірно використовуваних іншими, або близько імітує товари конкурента, або здійснює, за допомогою інших засобів, дії, що здатні ввести в оману щодо товарів і діяльності конкурента. У ФРН це називається імітацією розрізняльних знаків конкурента[22]. Мова йде про товарні знаки, зовнішнє оформлення товарів (послуг), імена власні, фірмові найменування, особливі позначення підприємств, назви друкарських робіт. У Франції відповідні положення розроблені судовою доктриною.

Паразитична конкуренція полягає в тому, що будь-яка особа «паразитичним» способом живе за рахунок іншої особи, використовуючи репутацію її імені, діяльності, товарів або послуг. При цьому не відбувається прямого копіювання товарів (послуг) іншої особи або дискредитації останньої. Дії правопорушника полягають у запозиченні ним досягнень іншої особи без очевидного, на перший погляд, порушення її прав. В інших випадках дії правопорушника, узяті окремо, не можуть бути визнані неправомірними, але їхнє повторення веде до паразитичної конкуренції. Під паразитичною конкуренцією, наприклад, розуміються дії торговця, який користується або намагається покористуватися з репутації, придбаної законним шляхом іншою особою, навіть якщо в нього (торговця) не були наміру шкодити цій особі[23].

Ст. 1(1) Закону Японії про запобігання недобросовісної конкуренції від 1934 р. (із наступними змінами) серед шести видів дій, що підпадають під недобросовісну конкуренцію, називає, по-перше, використання позначення, ідентичного або подібного з ім'ям, фірмовим найменуванням, товарним знаком, контейнером або упаковкою товарів, або іншого позначення, що ідентифікують товари іншої особи, загальновідомі в межах території, на яку поширюється дія цього Закону, або продаж, поширення чи експорт товарів, на яких розміщене і таке позначення, унаслідок чого відбувається змішування з товарами цієї особи. У п. 2 цієї статті мова йде про недобросовісне використання позначення, ідентичного або подібного до імені, фірмового найменування, знака або іншого позначення, що ідентифікує ділові операції іншої особи, загальновідомі на території дії Закону, унаслідок чого публіка вводиться в оману щодо місця ділових операцій або діяльності згаданої особи[24].

У постсоціалістичних країнах захист відмітних позначень регулюється, у принципі, традиційним способом, як захист від застосування чужих фірмових або особливих позначень, товарних знаків і символів, що вводять в оману, наприклад, у таких положеннях: ст. 12 абз. 1 п. 6 болгарського, ст. 5 (позначення фірми, що вводить в оману), ст. 6 (погроза переплутати при однойменності), а також ст. 7 (плутанина при зміні підприємців) польського, ст. 5 абз.1а румунського, ст. 10 п. 4 латиського, ст. 7 п. 4 молдовського законів); ст. 13 абз. 3 п. 10 словенського (де, із погляду небезпеки введення в оману несуттєвим вважається навіть згода власника відповідного чужого позначення); параграф 47 чехословацького і параграф 7 угорського Законів[25].

У багатьох різновидах цього складу правопорушення мова йде про порушення виключних прав. Під виключними правами розуміються суб'єктивні права, що забезпечують їхнім носіям учинення всіх дозволених законом дій з одночасною забороною всім третім особам учинення таких дій без санкції власника права[26]. Відповідно до ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” одним із безпосередніх предметів порушення неправомірного використання чужих позначень є знак для товарів і послуг.

У Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» знак для товарів і послуг визначений як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому кольорі або поєднанні кольорів. Важливе значення має прийнятий Верховною Радою 21 вересня 2000 р. Закон України “Про ратифікацію Угоди про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень”.

У літературі запропоновані різні наукові визначення знака для товарів і послуг (товарного знака). Так, на думку Б.І. Синецького, товарні знаки і знаки обслуговування - це позначення, що відрізняють однорідні товари і послуги різних виробників і продавців, а ринкова вартість товарного знака - це потенційна капіталізована вартість повних прав його використання, обумовлена на основі прогнозування можливих прибутків[27]. Товарний знак визначають і як символ, що вказує того, хто відповідає за запропоновані населенню товари. У вітчизняній літературі знак для товарів і послуг визначають як знак, який є засобом індивідуалізації результатів господарської діяльності суб’єктів господарювання за допомогою використання певних символів, здатних викликати у споживача певні асоціації з особою товаровиробника, чи особою, яка надає послуги[28]. О.О. Підопригора та О.М. Мельник вважають, що основними функціями товарного знаку є вирізняльна (розпізнавальна), інформативна, рекламна, охоронна, гарантійна, психологічна та стимулююча[29].

Аналізоване правопорушення насамперед спрямоване на розпізнавальну й інформаційну функції товарних знаків. У літературі визнано, що розпізнавальна функція товарних знаків, що полягає в призначенні товарного знака відрізняти товари і послуги одного виробника від таких же товарів або послуг іншого виробника, є основною. Гостра конкурентна боротьба за ринок збуту примушує виробників, підприємців позначати свої товари або послуги, надані ними, знаками для товарів і послуг, щоб покупці, споживачі могли вибрати собі той товар, що їм подобається. За допомогою товарного знака досягається індивідуалізація не тільки самого товару або послуги, але і їхнього виробника, продавця, підприємця.

Розпізнавальна функція товарного знака в сучасних умовах ринку має дуже важливе значення. Ця функція має значення як для власника знака, так і для споживача, який по товарному знаку може вибрати собі саме той товар, того підприємства, якому він віддає пріоритет. Розпізнавальна функція товарного знака значно сприяє популярності товару, обумовлює зростання попиту на нього, що, у свою чергу, веде до зростання прибутку підприємства. Ось чому товарний знак є одним із найбільш цінних об'єктів інтелектуальної власності будь-якого суб'єкта господарювання.

Інформативна функція товарного знака полягає в тому, що знак містить у собі змістовну інформацію, що не просто цікавить споживача, покупця, а інформує його про виробника, продавця, підприємця, якісні характеристики товару або послуги. Ця функція тісно пов'язана з розпізнавальною функцією. У поєднанні вони можуть дати вичерпну інформацію як про виробника, так і товар.

Право інтелектуальної власності на знак засвідчується свідоцтвом. До числа прав власника свідоцтва Закон відносить, зокрема, виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом. Також власнику свідоцтва належить право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака не визнається відповідно до Закону порушенням прав власника свідоцтва. Законодавство про охорону товарних знаків і законодавство про захист від недобросовісної конкуренції є двома взаємозалежними інститутами законодавства. Неправомірним слід визнати будь-яке використання знака для товарів і послуг іншими особами без дозволу його власника, у тому числі застосування його на товарах і при наданні послуг, на упаковці товару, у рекламі, друкарських виданнях, на вивісках, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, у проспектах, рахунках, на бланках і іншій документації, пов'язаній з введенням товарів і послуг у господарський обіг.

У літературі відзначається, що одним із немайнових прав суб'єктів підприємництва - юридичних осіб є виключне право на фірмове найменування (право на фірму). Воно означає, що лише власнику належить право використовувати фірмове найменування різними способами в підприємницькій діяльності, зокрема, при рекламі товарів, у якості елемента знака для товарів і послуг, передавати право використання найменування іншим особам. Право на фірмове найменування суб'єкта підприємницької діяльності є абсолютним, невідчужуваним, виключним правом юридичної особи, що у разі його порушення підлягає захисту. Неправомірне використання фірмового найменування іншого підприємця означає порушення виключного права на індивідуалізацію його як юридичної особи, що служить відокремленню від інших, подібних із ним, суб'єктів підприємницької діяльності. Це порушення включає і самовільне використання найменування іншого підприємця. Право на найменування захищається законом від посягань інших осіб на використання такого ж найменування, оскільки мета найменування підприємця - його індивідуалізація і виключення його змішування з іншими суб'єктами підприємницької діяльності[30].

Водночас, слід зазначити, що неправомірне використання чужого найменування в конкуренції охоплює не всі порушення права на чуже фірмове найменування, а тільки ті, що здатні призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання і, отже, ввести в оману споживачів. Наприклад, позначення, що складають виключну прерогативу фірмових найменувань юридичних осіб інших організаційно-правових форм, використання термінів, що закріплені виключно за юридичними особами певних видів, протирічать законодавству, однак вони не включаються до аналізованого правопорушення. Для юридичної класифікації дій, пов'язаних із використанням чужого фірмового найменування, не має значення, добросовісним або недобросовісним було використання. Важливо інше: чи використовувалося ідентичне або подібне найменування і чи є конкурентами на ринку суб'єкти з ідентичним або подібним найменуванням[31].

При розслідуванні справ щодо неправомірного використання фірмового найменування у більшості випадків при цьому необхідно проводити експертизу, особливо це стосується випадків доведення схожості або тотожності позначень. Використання схожих або тотожних фірмових найменувань підприємцями, розташованими у різних регіонах, є правомірним та не вважатиметься порушенням, якщо це не призводить до змішування діяльності підприємців і введення споживачів в оману[32].

Практичну важливість у Франції набуло питання про використання особою свого власного прізвища як фірмового найменування в тому випадку, якщо його однофамілець уже використовує в цій якості своє прізвище. Судова практика виходить із принципу, відповідно до котрого будь-яка особа може використовувати своє прізвище в якості фірмового найменування, але при цьому вона має подбати про те, щоб у споживачів не виникли змішування підприємств конкурентів. Досягається цей ефект, як правило, шляхом додавання до прізвища якогось елемента. Не допускається також у випадку спірної ситуації використання чоловіками дівочого прізвища своєї дружини[33].

Відповідно до Закону “Про охорону прав на зазначення походження товарів” назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару, що походить з зазначеного географічного місця, має особливі властивості, винятково або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для даного географічного місця людським фактором.

Вказівки географічного походження товарів є різновидами комерційних позначень. В інтересах суспільства - правове визнання і захист географічних позначень. Воно укладає в собі важливу інформацію про географічне походження товарів - і побічно - про властиву їм якість і характеристики. Тому при правильному використанні географічні вказівки можуть допомогти споживачам у виборі товару, часом істотно впливаючи на цей вибір. Неправомочне ж їхнє використання може ввести споживача в оману щодо географічного місця походження товарів і тим самим нанести йому певний збиток.

В умовах ринкових відносин зростає значення правового забезпечення назви місця походження товару як специфічного правового засобу індивідуалізації товару. Законодавство зарубіжних країн знає два інститути, завданням яких є індивідуалізація товару – зазначення походження товару і найменування місця походження товару. Дослідження їх правової природи дає підставу зробити висновок, що вони виконують одну і ту функцію. Право на найменування місця походження не може бути виключним, монопольним, воно може належати кільком особам, що виробляють товар у цій же місцевості з такими ж особливостями[34].

Посилання на географічне походження продукту або послуги можуть включати будь-яку назву, позначення, знак або інше позначення, що відноситься до даної країни або місця в ній і створює враження про те, що продукт із цим позначенням або послуга походить з цієї країни або місця. Використання помилкових позначень або позначень джерела походження, що вводять в оману, відноситься до цієї категорії. Географічні позначення і назви місць походження являють собою особливі види позначень джерела походження. Відповідно до ст. 22.1 Згоди ТРИПС географічна вказівка є вказівкою, що ідентифікує товар у якості товару, що походить з території члена (ВТО) або з району або місцевості на цій території, коли ця якість, репутація або інші характеристики товару головним чином пояснюються його географічним походженням. Згідно з ст. 2 (1) Лісабонської угоди про охорону назв місць походження і їхньої міжнародної реєстрації (1958) назва місця походження є географічною назвою країни, району або місцевості, що служить для позначення товару, що походить з даної країни або місцевості, і якість і особливості якого пояснюються виключно або головним чином географічним середовищем, включаючи природні і людські чинники.

Підприємство, що незаконно використовує позначення джерела і назву місця походження, крім того, що вводить споживача в оману, може одержати невиправдану перевагу перед своїми конкурентами, включаючи і конкурентів із того географічного регіону, на який надане позначення, у результаті чого останні через який-небудь час можуть цілком або частково підірвати свою репутацію і становище на ринку. Тому охорона позначень джерела і назв місць походження може розглядатися як окремий аспект захисту проти недобросовісної конкуренції. До числа вказаних у ст. 4 Закону інших позначень слід віднести такі позначення, як символи, емблеми, логотипи і девізи, використовувані суб'єктом господарювання для вираження при здійсненні господарської діяльності певної індивідуальності стосовно себе самого і своїх товарів.

Безпосереднім предметом аналізованого правопорушення можуть бути рекламні матеріали. У цьому правопорушенні мова йде про недобросовісну імітацію методів і способів реклами конкурентів. Що є критерієм для вирішення питання про те, чи підпадає конкретна імітація рекламних оголошень конкурента під законодавство про недобросовісну конкуренцію? Захист згідно зі ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” має здійснюватися в тому випадку, якщо комерційна реклама включає певні характеристики, що визнані громадськістю й асоціюються з певним товаром виробника. Вона може включати специфічний слоган (звичайно не захищений авторським правом) або специфічний дизайн, що виражає певну рекламну ідею. Імітатор діє недобросовісно, якщо він створює можливість введення в оману споживача. При можливості введення в оману споживача, змішування суб'єктів господарювання-конкурентів імітація рекламного засобу суб'єкта господарювання, здійснювана його конкурентом, може порушувати Закон, оскільки неправомірно використовує відому рекламну ідею, метод або спосіб.

Подібні правила існують у французькій судовій доктрині. Одним із видів незаконного використання чужої репутації є імітація рекламних засобів (каталоги, проспекти, афіша, гасло або девізи і т.д.). Правова охорона реклами має свої об'єктивні межі, обкреслені для інших підприємців необхідністю вільно використовувати звичайні засоби реклами (технічні терміни і т.д.). При розгляді справ даної категорії найчастіше виявляється, що недобросовісна конкуренція супроводжує контрафакцію. Іншими словами, при порушенні патентів або промислових зразків імітується реклама, що їм надається. Іноді запозичення чужої реклами кваліфікується як «рабська імітація», оскільки подібність при копіюванні доходить до деталей [35].

У ФРН предметом імітації можуть бути різні блага або досягнення людської діяльності, зокрема методи і засоби просування реклами (наприклад, різні рекламні проспекти, каталоги і т.д.). У конкурентному праві ФРН імітація рекламних засобів конкурента з метою використання його репутації для зміцнення своїх позицій на ринку визнається «паразитичною прив’язкою» (іноді порівняльною рекламою). Як правило, недобросовісна імітація реклами конкурента супроводжується певними допоміжними висловленнями, наприклад: «такої ж якості», «у манері», «за системою», «за змістом» і т.п.[36].

Упаковка також може бути безпосереднім предметом неправомірного використання ділової репутації. Право на охорону назв літературних, художніх творів досягається шляхом першого використання; при цьому їхня загальновідомість не потрібна, а необхідна розпізнавальна спроможність. Зазначені в ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” позначення не складають вичерпний перелік тих, що можуть неправомірно використовуватися в конкуренції, оскільки вони не вичерпують тих позначень, що індивідуалізують і виділяють суб'єкта господарювання у відносинах конкуренції на ринку.

Зарубіжне законодавство і судова практика виходять із широкого трактування таких позначень. Так, у Великобританії одним з різновидів перекручування є відтворення чужого стилю при маркетингу товарів. Визнається, що присвоєння відповідачем якогось аспекту маркетингу товарів (ділової діяльності) позивача, що має відповідну репутацію на ринку, може стати підставою для подачі позову. Таке правопорушення може полягати в рекламній компанії по радіо, телебаченню або в газетах, що викликає асоціацію з продукцією позивача, за умови, що цей рекламний матеріал став частиною репутації продукції[37]. До позначень, стосовно яких здійснюються акти недобросовісної конкуренції, англійська судова практика відносить товарні знаки і знаки обслуговування незалежно від того, чи зареєстровані вони або не зареєстровані, фірмові найменування, назви місця походження товару, імена власні, різного роду заголовки (книг, газет, журналів і т.д.).Особливий вид позначення, що підлягає охороні, - так називане оформлення виробу або товару. Оформлення може полягати в особливій формі, упаковці або інших характеристиках зовнішнього вигляду товару, до яких може відноситися колір виробів і т. ін.[38].У Франції назви (заголовки) художніх творів і періодичних видань в окремих випадках можуть охоронятися крім авторського права правом на товарний знак і нормами конкурентного права. Тут також діє принцип придбання права шляхом першого використання (у формі публікації). Територіальні межі дії цього права включають територію всієї країни. Це, однак, не відноситься до заголовків газет місцевого значення. На відміну від авторського права норми конкурентного права охороняють заголовки тільки від використання у творах того ж жанру.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним використанням товару іншого виробника є введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін або зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.Визнання такого використання недобросовісним і неправомірним пов'язане з введенням споживачів в оману щодо місця походження товару, коли споживачі позв'язують з цим місцем походження (іншим виробником) уявлення особливої якості. Виробник продає чужі товари як свої власні, після того, як він змінив або зняв оригінальне позначення товару і замінив його власним знаком. Такі дії здатні ввести споживачів в оману щодо виробника товару, при цьому мова йде, скоріше, про опосередковане використання репутації іншого виробника, оскільки правопорушник сприяє поліпшенню власної репутації за допомогою чужого товару кращої якості.

У літературі правильно вказується, що такі дії визнаються як недобросовісна конкуренція, оскільки вони наносять моральну шкоду фактичному виробнику через нелегітимне використання товару, а також матеріальну шкоду через неотримання очікуваного прибутку. В результаті таких дій споживачі в подальшому будуть звертатись до підприємця-порушника, а дійсний виробник буде змушений втрачати позиції на ринку, стримувати свою ділову активність та нести збитки[39].

Вважаємо, що таке правопорушення слід позначити більш широко як «підміну товару». Адже ділова репутація виробника (конкурента) може бути порушена не тільки неправомірним використанням його товару шляхом зміни або зняття позначень виробника, як це передбачено в ст. 5 Закону.

Це правопорушення може бути вчинене шляхом продажу використаних товарів, що раніше вживалися, як нових або фальсифікованих товарів у якості оригіналів. Це правопорушення може мати місце без обманної імітації розрізняльного товарного символу чи товару, або характеристики підприємства. У той час як обманна підміна послуг в основному вимагає порушення товарного знака або найменування іншого суб'єкта господарювання, обманна підміна товару можлива через відсутність яких-небудь супровідних його товарних символів або фірмового найменування і незначної різниці між товарами.

Випадки підміни товарів можуть бути підрозділені на: заміну більш відомих товарів менш відомими товарами; заміну товарів вищої якості товарами нижчої якості; підміну суб'єктом господарювання своїм товаром товару іншого суб'єкта господарювання. Коли менш відомий товар підміняється іншим, більш відомим, подібним товаром, то товар, яким замінюється інший товар, не обов'язково має бути гіршої якості. У практиці, однак, менш відомий товар часто гіршої якості, ніж той, стосовно якого відбувається підміна.

Для кваліфікації певної дії в якості аналізованого правопорушення необхідно установити таке: товари позивача мають репутацію; відповідач подав свої товари як товари позивача; є дійсне змішування або імовірність змішування у свідомості споживачів щодо товарів позивача і відповідача; позивачу такими діями завдана шкода (або таке перекручене уявлення здатне завдати шкоди репутації товару). Існує три основних елемента складу правопорушення підміни товару: існування певної ділової репутації або доброго імені позивача; обманна поведінка з боку відповідача; існування загрози заподіяння збитку відповідачу як результат такої поведінки.

Перший елемент - наявність репутації. Поняття «репутація» не відноситься тільки до найменування торгової марки або товару чи справи. Воно більш широке й охоплює й інші матеріали (наприклад, слогани), що можуть призвести до того, що споживачі асоціюють їх із товаром позивача, при цьому такий розпізнавальний матеріал є частиною доброго імені товару. Важливо те, що позивач може довести наявність своєї репутації (доброго імені), і не має значення, що позивач персонально невідомий відповідним споживачам.

При цьому для захисту від недобросовісної конкуренції в цій ситуації немає необхідності позивачу доводити індивідуальну ексклюзивність стосовно володіння тією або іншою діловою репутацією (добрим ім'ям). Хоча позивач має бути ідентифікований відповідною громадськістю як суб'єкт підприємництва на тому або іншому ринку, але він не повинен бути єдиним на цьому ринку. Позивач може бути тільки одним із числа суб'єктів господарювання, що мають репутацію, через те, що вони усі є частиною типу підприємців, до яких добре ім'я відноситься, або тому що вони використовували певну марку або ім'я таким способом, що вона не може бути виразно пов'язана з одним із них. У цьому разі усі вони можуть здійснити дії для захисту їхнього загального інтересу. Це правило має важливе значення тоді, коли використання марки або імені, пов'язаних із репутацією (добрим ім'ям), передано по ліцензії іншому, або тоді, коли спірний товар реалізується через дистриб'ютора. Ліцензіат або дистриб’ютор можуть приєднатися до дій, що здійснюються виробником для захисту ділової репутації. Таким чином, у якості позивача може виступати або тільки виробник товару, або в якості співпозивачів - виробник, ліцензіат або дистриб'ютор.

Інші проблеми, пов'язані з установленням репутації виробника, можуть виникнути, якщо позивач прагне установити репутацію, що буде захищатися. Вони включають розміщення і тривалість заняття підприємницькою діяльністю, необхідну для того, щоб задовольняти вимогам позову, або репутація може бути визначена в “розпізнавальному” матеріалі чи “функціональних” елементах.

Істотним елементом аналізованого правопорушення підміни товару є те, що поведінка відповідача включає неправильне позначення, що вводить в оману відповідних споживачів. Позивач не повинен доводити, що відповідач діяв із наміром обдурити або ввести в оману. Досить, щоб спірна поведінка могла в найближчому майбутньому викликати введення в оману. З іншого боку, це не означає, що намір відповідача взагалі не має значення, адже він може враховуватися при застосуванні санкцій.

Типи неправильного позначення можуть бути різноманітні. Це правопорушення фактично охоплює всі ситуації, коли правопорушник невірно представляє існування або обсяг певної відносини між його діяльністю і діяльністю іншого виробника (конкурента). Отже, воно відноситься до тих випадків, коли ім'я або ринковий винахід, використані відповідачем, призводили споживачів до переконання про певну участь відповідача; коли відповідач позначає один клас товарів позивача, у той час як це - іншій; і в ситуаціях, коли товар правопорушника подається як товар відповідача.

Важливим елементом цього правопорушення є можливість заподіяння ним шкоди. Це правопорушення слід вважати закінченим, якщо є відповідне неправильне позначення, тому позивачу немає необхідності доводити, що його репутації заподіяний будь-який матеріальний збиток. Водночас, установлення характеру і розміру збитку для ділової репутації товаровиробника має значення для характеристики правопорушення і визначення розміру застосовуваних санкцій. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський оборот без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. У цьому випадку йдеться про порушення права на промисловий зразок.

Споживач при виборі на ринку того чи іншого товару передусім звертає увагу на його зовнішній вигляд, яким він йому запам’ятовується. Отже, промисловий зразок, безперечно, відіграє розрізняльну роль. Саме зовнішній вигляд того чи іншого виробу допомагає споживачеві розрізняти вироби одного виробника від виробів такого ж роду, тільки іншого виробника. Відповідно до Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” промисловий зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єкт промислового зразка - форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

У літературі відзначається, що законодавче визначення промислового зразка як результату художнього конструювання не відповідає його природі як об’єкта промислової власності. Промисловий зразок є правовим явищем – об’єктом промислової власності, але одночасно і окремою формою інтелектуального досягнення, що є рішенням зовнішнього вигляду промислового виробу, яке не продиктоване його функцією. Цей об’єкт охорони складається з таких аспектів дизайнерської розробки (результату художнього конструювання) або твору декоративно-прикладного мистецтва, які створюють зовнішній вигляд промислового виробу.

Відповідно до Закону «Про охорону прав на промислові зразки» право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Серед прав власника патенту Закон називає право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, зазначених у законі. Отже, неправомірним слід вважати використання без згоди власника патенту промислового зразка.

На думку Н.О. Халаїм, право на промисловий зразок складається з особистого (немайнового) права авторства та виключного (майнового) права, змістом якого є монопольне право використання об’єкта та права розпорядження монопольним правом використання об’єкта. Монопольний характер права використання означає, що його суб’єкт може не лише сам використовувати об’єкт, але і заборонити його використання будь-кому.

Л.Н. Семенова вважає, що визначення анти-конкурентного характеру зазначених дій спирається на те, що зовнішній вигляд виробу є результатом творчої діяльності в галузі художнього конструювання та дизайну. Новий вигляд виробу, оригінальність, пріоритетність введення в господарський обіг, а це може бути форма, малюнок розфарбування тощо, захищається відповідними законодавчими актами. Копіювання зовнішнього вигляду виробу з введенням копії у господарський обіг без зазначення виробника копії наносить шкоду законному власнику авторських прав на виріб при повному або частковому копіюванні. Це може негативно вплинути на авторитет дійсного виробника, його репутацію на ринку тощо. Недобросовісність підприємця у вигляді неправомірного використання товару іншого виробника доводиться на підставі спеціальної експертизи з питань промислової власності, якою встановлюється: суттєві ознаки оригінального та скопійованого виробів у їх зовнішньому вигляді (форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд виробу і призначені для задоволення естетичних потреб); схожість або тотожність цих ознак у зовнішньому вигляді виробів. Правопорушник у процесі запозичення результатів діяльності конкурента не додає ніяких додаткових власних зусиль. Його діяльність обмежується простим механічним відтворенням (копіюванням) зовнішнього вигляду виробів конкурента без яких-небудь поліпшень і додавань.

Так само, як у ст. 4, у ст. 6 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” мова йде про експлуатацію ділової репутації конкурента, але, на відміну від правопорушення, передбаченого ст. 4 Закону, воно здійснюється не за допомогою використання позначення, що належить конкуренту, а за допомогою копіювання його виробу, що відоме споживачам як виріб цього конкурента. Ці дії є анти-конкурентними, оскільки правопорушник використовує зовнішній вигляд виробу як результат чужої діяльності для досягнення переваги стосовно своїх конкурентів.

Якщо виріб, що копіюється, настільки точно повторює оригінальний виріб у його зовнішній формі і його вигляді в цілому, що розумний середній споживач може вважати його товаром оригінального виробника, то це може призвести до змішування з діяльністю виробника копії і виробника виробу. При цьому виробник копії вказує, що цей виріб зроблений ним, а не оригінальним виробником. Важливе значення має спроможність ознак оформлення бути оціненими в господарському обігу в якості знаків місця походження і якості. Тому для визнання копіювання недобросовісною конкуренцією не обов'язково, щоб зовнішній вигляд виробу був скопійований у всіх подробицях; може бути досить уже факту підробки істотних елементів, так що відмінність непомітна, а зовнішній вигляд використаного виробу чітко розпізнається в виробі, що копіюється. Крім того, необхідно не тільки копіювання, але і введення копійованого товару в господарський обіг.

Захист від недобросовісної конкуренції має надаватися не лише в тому разі, коли відтворення зовнішнього вигляду втілено в промисловому зразку, що охороняється патентом, але і коли він не охороняється відповідно до законодавства про інтелектуальну власність. Іншими словами, навіть якщо зразок не охороняється патентом, або термін його охорони минув, або промисловий зразок визнаний недійсним, тобто з точки зору законодавства про інтелектуальну власність немає порушення права на такий зразок, але він відтворюється і вводиться в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії конкурента, то це слід вважати порушенням ст.6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

При цьому слід виходити з того, що суб'єкт господарювання, який тривалий час використовує такий промисловий зразок, що не охороняється, залучає певне коло покупців (клієнтуру). Виробник копії, копіюючи зразок конкурента і вводячи його в господарський обіг, підриває репутацію суб'єкта господарювання на ринку, чим заподіює йому шкоду. Таке відтворення промислового зразка, що як охороняється патентом, так і не охороняється ним, здійснене без згоди власника зразка і без зазначення виробника копії, є недобросовісною конкуренцією, що може створити певний ризик змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання у відповідних споживачів товару.

Подібні заборони встановлені й у законодавстві інших держав. Так, у Швейцарії правопорушенням вважається недобросовісна експлуатація товарів конкурента. Просте запозичення досягнень конкурента для сприяння своєму власному бізнесу без здійснення зусиль і витрат самим суб'єктом господарювання, як-то, за допомогою копіювання паперів або фотокопіювання дискет, припускає намір перешкоджати ринковим зусиллям конкурента і тому, як правило, заборонено. У Франції велике практичне значення останнім часом набув такий вид неправомірного використання чужої репутації, як рабське копіювання товарів конкурента. Це відомо в основному стосовно промислових зразків. Рабське копіювання промислового зразка може кваліфікуватися одночасно як недобросовісна конкуренція і контрафакція: відтворення кількох зразків із колекції конкурента, а також систематична практика низьких цін складають акти недобросовісної конкуренції, що приєднуються до контрафакції.

У тих же державах, де подібні правила відсутні, у науковій літературі пропонується введення відповідних заборон. Так, російський учений В.І. Ерьоменко вважає, що доцільно ввести норму, що забороняє повне копіювання виробу конкурента, яким вважається відтворення зовнішнього вигляду виробу конкурента, що викликає змішування у свідомості споживачів стосовно конкуруючих на ринку виробів. Водночас має, на його думку, допускатися повне копіювання виробів (або їхніх частин), зовнішній вигляд яких обумовлюється винятково їхньою технічною функцією. Ця норма спрямована на заборону недобросовісного використання чужих промислових зразків, що за якимись причинами не були зареєстровані або термін реєстрації яких минув.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлене виключно їх функціональним застосуванням. Отже, якщо зовнішній вигляд виробу втілений у промисловому зразку, що має функціональний характер (тобто його форма продиктована функціональною необхідністю і нерозривно пов'язана з корисним результатом), його копіювання не має підпадати під аналізовану заборону, встановлену у ч. 1 ст. 6 Закону.

Таким чином, копіювання не є недобросовісним, якщо воно обумовлено функціональним застосуванням. Навіть якщо певний зовнішній вигляд (форма) виробу була розроблена яким-небудь виробником, копіювання не є недобросовісним, якщо виріб практично може бути використано тільки в цій формі. Однак у таких випадках виробник, що здійснює копіювання, має здійснити всі необхідні дії (наприклад, зазначити себе в якості виробника), щоб уникнути виникнення можливості змішування його діяльності з діяльністю виробника оригінального виробу. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності. Отже, ст. 6 Закону не застосовується в тій мірі, у який вироби мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

[1] Про Рекомендації парламентських слухань "Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування": Постанова Верховної Ради України від 27 чер. 2007 р. № 1243-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 45. – ст. 524.

[2] Тимченко Г.П. Способи та процесуальні форми захисту цивільних прав: дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.03 / Геннадій Петрович Тимченко. – Х., 2002. – 182 с.

[3] Орлюк О. Захист прав інтелектуальної власності: проблеми правозастосування / О. Орлюк // Інтелектуальна власність. – 2007. – № 2. – С. 24-29.

[4] Т. Боднар Зміна і припинення договірного правовідношення як спосіб захисту цивільних прав / Т. Боднар // Українське комерційне право. – 2007. – № 8. – С. 21 – 27.

[5] Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект: [монографія] / Роман Богданович Шишка. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 368 с.; Мамчур Л. В. Правове регулювання реклами (цивілістичний аспект): дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.03 / Людмила Володимирівна Мамчур. – Л., 2006. – 203 с.

[6] Антонюк О.І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист / О.І. Антонюк. – Х., 2004. – 20 с.

[7] Т. Боднар Зміна і припинення договірного правовідношення як спосіб захисту цивільних прав / Т. Боднар // Українське комерційне право. – 2007. – № 8. – С. 21 – 27.

[8] Панченко М. Форми самозахисту приватної власності у цивільному праві України / М. Панченко. – Підприємництво, господарство і право. – 2007. - №1. – С.31-34.Слипченко Ю. Право на альтернативную защиту / Ю. Слипченко // Юридическая практика. – 2008. - № 15 (537). – С 10-11.

[9] Проценко Д. Як приймати «соломонове рішення», або сім правил результативної медіації / Д. Проценко // Юр-газета – 2007. - № 17(101)

[10] Про практику застосування господарськими судами законодавства про рекламу: оглядовий лист Вищого господарського суду від 04.04.2008р.: [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zako№1.rada.gov.ua

^{^[11]}Відомості про злочини, передбачені ст.ст. 203-1, 229 КК України за 2002-2009 роки / Довідка ДІТ МВС України. – 2010. – 8 с.

[12] Журик Ю. Поняття та види недобросовісних дій у конкуренції / /Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 2. – С.11.

[13] Охрана промышленной собственности в Украине. Монография / Под ред. А.Д.Святоцкого, В.Л.Петрова. – К.: Издательский Дом «Ін Юре”, 1999. – С. 136.

[14] Охрана промышленной собственности в Украине. Монография / Под ред. А.Д.Святоцкого, В.Л.Петрова. – К.: Издательский Дом «Ін Юре”, 1999. – С. 37-38.

[15] Еременко В.И. Пресечение недобросовестной конкуренции по французскому праву // Вопросы изобретательства. – 1990. – № 4. – С. 25-26.

[16] Тотьев К.Ю. Конкурентное право (правовое регулирование конкуренции). – М.: Изд-во РДЛ, 2000. – С. 224.

[17] Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика его применения: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1999. – С. 199.

[18] Хрустальова В. Проблеми недобросовісної конкуренції на ринку об'єктів інтелектуальної власності // Економіка. Фінанси. Право. – 1998. – № 8. – С. 3.

[19] Підопригора О.А. Деякі питання законодавства про товарні знаки // Бізнес. – 1998. – № 31. – С. 24.

[20] Безух О.В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності: автореф. канд. дис. – Донецьк, 2001. – С. 7.

[21] Еременко В. И. Пресечение недобросовестной конкуренции в Российской Федерации // Государство и право. – 1998. – № 1. – С. 28.

[22] Андрощук Г.А. Защита от недобросовестной конкуренции. – К.: НЦЭО, 1998. – 396 с.

[23] Еременко В.И. Пресечение недобросовестной конкуренции по французскому праву // Вопросы изобретательства. – 1990. – № 4. – С. 24

[24] Еременко В.И. Японское законодательство о пресечении недобросовестной конкуренции // Вопросы изобретательства. – 1990. – С. 13-14.

[25] Развитие законодательства о пресечении недобросовестной конкуренции в капиталистических странах // Материалы семинара «Защита от недобросовестной конкуренции» (г. Киев, 21-25 апреля 1997 г. К. – С. 73.

[26] Дементьев В.Н. Правовая охрана интеллектуальной собственности. – М., 1995. – С. 97.

[27] Синецкий Б.И. Основы коммерческой деятельности. – М.: Юристъ, 1998. – С. 355-356.

[28] Кашинцева О. Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні. Автореф. канд дис. - Київ, 2000. – С. 8.

[29] Підопригора О.О. Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України: автореф. докт. дис. – Харків, 1999. – С. 24; Мельник О.М. Деякі теоретичні питання права на товарний знак // Інтелектуальна власність в Україні. - Київ, 2002. - С. 7, 204-209.

[30] Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. – К.: «А.С.К.», 2001. – С. 787.

[31] Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20.03.1883 г. в редакции от 14.07.1967 г. // Законодательство СССР по изобретательству. Т. 3. – М.:ВНИИПИ, 1986. - С. 8.

[32] Журик Ю. Порядок розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 7. – С. 17.

[33] Еременко В.И. Пресечение недобросовестной конкуренции по французскому праву //Вопросы изобретательства. – 1990. – № 4. – С. 26.

[34] Підопригора О.О. Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України: автореф. докт. дис. – Харків, 1999. – С. 25-26.

[35] Еременко В.И. Пресечение недобросовестной конкуренции по французскому праву // Вопросы изобретательства. – 1990. – № 4. – С.26.

[36] Андрощук Г.А. Защита от недобросовестной конкуренции. – К.: НЦЭО, 1998. – С. 34.

[37] Развитие законодательства о пресечении недобросовестной конкуренции в капиталистических странах // Материалы семинара «Защита от недобросовестной конкуренции» (г. Киев, 21-25 апреля 1997 г. К. – С. 21.

[38] Андрощук Г.А. Защита от недобросовестной конкуренции. – К.: НЦЭО, 1998. – С. 43.

[39] Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право: курс лекцій. – Київ: Вид-во Європейського ун-ту фінансів, інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 1999. – С. 111.

⇐ Предыдущая 1 2 3 45