Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Скарга в порядку нагляду на ухвалу Судової колегії Верховного Суду України 3 страница

У літературі, як і в судовій практиці, визнано, що невдалими є ті запитання, на які допитуваний може відповісти «так» або «ні». Зовнішня привабливість таких запитань не знімає того, що вони є носіями інформації допитувача, а не допитуваного. Такі запитання містять елементи навідних запитань і, по суті, позбавляють допитуваного можливості висвітлити обставини, які не виражаються словами «так» або «ні».

Зокрема, А. Р. Ратинов наголошує, що в «будь-яких випадках запитання має бути сформульоване так, щоб свідок не міг одержати з нього ніякої інформації для відповіді і змушений був би звертатися лише до своєї пам'яті»²²⁶. Тільки в окремих випадках, коли потрібно одержати якісь елементарні відомості, їх можна формулювати

²²⁴Р. Гарріс писав: «...Якщо вам потрібно одержати відповідь на певне питання, не задавайте цього питання». Потрібно ставити окремі питання, з яких жодне «не дасть відповіді, але всі вони будуть вести до неї» (.Гарріс Р. Школа адвокатури. — СПб., 1911. — С. 60).

²²³Див„: Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 54.

^2ЖРатинав А. Р. Судебная психология для следователей. — М., 1967. - С. 188.

так, щоб було достатньо відповіді «так» або «ні». Наприклад: 17 грудня 2000 року ви були на роботі? Відповідь може бути «так» або «ні»²²⁷.

Судді і прокурори вважають, що навідними запитаннями зловживають тільки захисники. Проте на такий недолік хибують і запитання прокурорів, просто судді не завжди на них реагують (наприклад, у одній справі прокурор поставив запитання: «Ви ж не були проінструктовані з техніки безпеки?»).

Буває, що прокурори дозволяють собі відступати від етичних норм. Подібні приклади наводить Л. Ароцкер. Прокурор запитує: «Злодійко К., зізнайтеся, куди Ви поділи гроші?». В іншій справі прокурор каже свідкові: «Невже Ви думаєте, що суд повірить Вашій брехні?». На жаль, і в наші часи такі випадки трапляються. На процесі, що відбувся 2000 р. у місті Києві, прокурор каже свідкові недержавною мовою: «Все вьі ворьі й речи у вас воровские». Характерними є також випадки порушення презумпції невинуватості. Представник Генеральної прокуратури заявляє в суді: «Ф. вчинив тяжкий злочин».

Чіткість запитань — важлива запорука успішного допиту. Ось приклади з юридичної літератури. Захисник запитує в інженера: «Друга станційна колія парна чи непарна?», хоч будь-кому зрозуміло, яке число є парним. Або прокурор в підсудного: «На підставі чого Ви побили громадянина Д.?» Таке запитання недоречне і, власне, є непорозумінням.

Запитання повинні бути зрозумілими, за можливості не містити складних мовних зворотів. Не слід вживати ті самі одноманітні синтаксичні конструкції. Важлива й інтонація, яка повинна відповідати змістові запитання. Тобто в запитанні має бути єдність змісту, словесної форми та інтонації. Відмінність усного мовлення від письмового в тому, що останнє не може передати інтонацій голосу. З цього приводу Бернард Шоу зауважив: «...Є п'ятдесят способів сказати «так» і п'ятсот способів сказати «ні», і тільки один спосіб це написати»²²⁸.

Поставивши запитання, дуже важливо вислухати допитуваного. Це також уміння. Якщо свідок, потерпілий, підсудний бачать, що учасник процесу, який поставив запитання, не слухає відповіді, то в нього зникає бажання відповідати або ж він скористається нагодою, щоб дати

²²'Див.: Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 55. ^22іШоу Бернард. Избр произведения. - М., 1956. - Т. 1. - С. 18.

неправдиві або неповні відповіді. Не можна також переривати свідка²²⁹. Проте бувають випадки, коли суддя, не-задоволений його відповідями, каже свідкові: «Зрозуміло! Це Вас, напевно, хтось навчив так говорити?!». Або в одному з київських судів суддя свідкові: «Я бачу, вас добре «видресирував» адвокат, як треба говорити!» Таку поведінку не можна назвати етичною. Звичайно, суддя мала рацію в тому, що адвокат ґрунтовно переговорив зі свідком захисту²³⁰. Така практика підготовки свідків до судового процесу є звичною для США. У нас же це може потягти неприємності для адвоката. Подекуди після кожного другого запитання адвоката суддя незадоволеним тоном звертається до нього: «У Вас ще є запитання»? Доводиться відповідати: «Так, є», і допит продовжується.

Подібна поведінка головуючого неприпустима. Але ж не буде адвокат після кожного такого випадку заявляти в порядку ст. 260 КПК України свою незгоду з діями головуючого. Водночас якщо захисник бачить, що такі дії головуючого повторюються, обмежують або порушують його права, то заява про свою незгоду з діями головуючого і вимога занести її до протоколу може бути доречною.

Цінні практичні рекомендації щодо допиту свідка залишив П. Сергеїч. Ось деякі з них:

1. Не слід запитувати свідків про обставини, очевидні або безу
мовно встановлені. Це гаяння часу.

2. Не слід розпитувати про обставини нейтральні. Це також мар
нування часу.

3. Кожне запитання повинне базуватися на розумному розра
хунку ситуації. З цього правила випливають три наступні.

4. Не слід ставити запитання, якщо шанси на сприятливу відповідь
незначні.

5. Розпитуючи про обставини, невідомі або сумнівні, слід вияв
ляти особливу обережність.

Поки є сумнів, обидві сторони можуть тлумачити його на свою користь; якщо цей сумнів усунути, ви можете виграти, але можете й програти. Тут діє правило іп (ІиЬіо аЬзііпе — у разі сумніву — утримайся. Це правило можна викласти ще так: не запитуй, якщо не знаєш, якою буде відповідь.

6. Не слід ставити... дитячих запитань. П. Сергеїч наводить
кілька прикладів. Свідок показує: «Олександр залицявся до Антоно-
вої». Цивільний позивач запитує: «Скажіть, будь ласка, що ви розумі
єте під словом «залицявся»?».

^2ИР. Гарріс правильно писав: «Що рідше його (свідка. — Я. 3.) перебиватимуть, то краще, то менше знадобиться запитань» (Школа адвокатури. - СПб., 1911. - С. 38).

""«Свідок захисту» — назва, звичайно, умовна. КПК України не ділить свідків на свідків обвинувачення і захисту, як це, є, наприклад, у США.

Можна тільки здивуватись: чи розуміємо ми значення слів, чи ні. Суддя ж усе розуміє, і не промине можливості спрямувати «заблудного адвоката» на шлях істинний.

Інший приклад. Свідок довідалася про обставини справи від незнайомого їй чоловіка. Захисник питає:

—Хто був цей чоловік, як його прізвище?

—Не знаю.

—А як його ім'я?

—Не знаю.

—Як ви, свідок, щойно посвідчили, ви понад півгодини розмов
ляли з людиною і навіть не знаєте її ім'я. Як це пояснити? Мені це
незрозуміле.

—А що тут незрозумілого? Ось я з вами цілу годину тут роз
мовляю і не знаю, як вас звуть.

Коротке мовчання, під час якого всі присутні, за винятком одного, одержують легке моральне задоволення.

Слухається справа про вбивство. Прокурор запитує:

— Чому ви підняли труп? Він що, був іще живий?
- Ні.

— Мертвий?

— Зовсім мертвий?

— Зовсім мертвий.

П. Сергеїч наводить приклад із книги Р. Гарріса і подає повчальний аналіз правильних і неправильних запитань.

Фабула справи:

Підсудний купив на ярмарку коня, заплативши за нього фальшивим чеком. Захист заперечує тотожність підсудного зі справжнім винуватцем. Обвинувачення, зважаючи на слабкість доказів для обвинувального вердикту присяжних, діє обережно й посилається на пояснення свідків, які достатні для вердикту, якщо захист не спростує їх. Отже, все залежить від захисника, який розпочинає перехресний допит і може врятувати або згубити підсудного.

1) — Чи були ви раніше знайомі з людиною, яка купила у вас
коня?

- Ні.

2) — Чи довго ви з ним були в день покупки?

— Кілька годин.

3) — Чи були при цьому інші люди?

— Так. Було багато народу.

4) — Коли вам довелося вперше побачити цю людину?

— Коли її було затримано; я бачив її у поліційному відділку.

5) — Чи ви одразу його упізнали серед арештованих, чи ні?

— Я одразу його впізнав.

6) — Як ви впізнали його?

— За обличчям, зростом, фігурою...

7) — І ви готові тут, у суді, стверджувати під присягою, що це був
підсудний?

— Без сумніву.

За таких запитань, — стверджує Гарріс, — підсудний буде засуджений і ось чому.

Перше запитання було правильним. Ви знали з матеріалів дізнання, якою буде відповідь, але потрібно було, щоб про це дізналися й присяжні. Це важливий пункт захисту.

Друге запитання було неправильним. По-перше, тому, що ви не могли знати, як відповість свідок. По-друге, тому, що ви не могли не знати, що потерпілий намагатиметься показати, що мав можливість добре придивитися до покупця його коня і зрозуміє мету вашого запитання. Тому-то він і сказав «кілька годин», тобто так довго, що-можна буде потім упізнати не тільки кожного рядового в цілому ескадроні, а й кожного коня. Не хочу сказати, що потерпілий обов'язково мав збрехати, але треба було виходити з припущення, що перед вами може виявитися не тільки добросовісний, а й не зовсім надійний свідок.

Водночас неважко було досягти мети, не ставлячи самого запитання. Пять-шість незначних непрямих запитань дали б змогу з'ясувати, що продавець і покупець провели разом не кілька годин, а кілька хвилин. Ця обставина для захисту має велике значення, проте воно було зметено одним невдалим запитанням. Помилка полягала у самій його формі. Ви хотіли одержати сприятливу відповідь, а насправді підвели підзахисного під вбивчий удар.

Третє запитання було неправильне за формою; воно давало свідкові ключ до його прихованого смислу і тим самим позбавляло вас права розраховувати на сприятливу відповідь. Мета запитання полягала в тому, щоб показати, що потерпілий не міг упізнати людину, яку бачив серед багатьох інших людей. Ви могли б довести це, якщо б діяли інакше. Свідок сказав те, що сказав, для того щоб показати, що в нього жодних сумнівів щодо особи винного немає, скільки б народу на ярмарку не було.

Четверте запитання було правильним, бо не допускало іншої відповіді, крім даної свідком. Окрім того, було встановлено, що між зустрічами на ярмарку і у поліційному відділку минув значний проміжок часу.

П'яте запитання було неправильним з багатьох поглядів. Але насамперед тому, що в тій формі, в якій його було запропоновано, воно не допускало відповіді, сприятливої для підсудного. Відповідь була проти нього. Свідок відповів так, начебто сказав: «Я не одразу вказав на нього, я уважно придивився і тоді впізнав його безпомилково».

Ще гіршим було наступне запитання: як ви впізнали його? Неправильність його полягає в тому, що будь-яка відповідь на нього була несприятливою для захисту; запитання давало потерпілому бажану нагоду надати підстави його впевненості в тотожності підсудного з винним і надати цій впевненості вигляду не особистого судження, а факту. Жоден свідок не вкаже на міркування, яке підриває достовірність його власного свідчення.

Сьоме запитання було також неправильним з багатьох.підстав. Це вже був не перехресний допит, а підтвердження всіх згубних для підсудного показань. По суті, захисник запитував свідка, чи готовий він зробити те, що вже зробив.

Запитання слід було ставити з відповідним розрахунком.

Перше залишається без змін.

Замість другого запитайте в свідка, де він бачився з підсудним. Це може позбавити вас необхідності ставити третє запитання. Свідок

скаже, що зустріч сталася на ярмарку, точніше, у трактирі, де товчеться багато народу й усіляких підозрілих осіб.

Далі можна запитати цілком безпечні: «О котрій годині?» Свідок, не в змозі вгадати вашу думку, каже: «Близько дванадцятої». Припустімо, що так і було.

Наступне, четверте запитання, розведе свідка й підсудного через кілька хвилин після зустрічі, замість того, щоб залишити їх на кілька годин (чого бути не могло): продавець коня сів за обід о пів на першу, а підсудний розстався з ним до обіду.

П'яте запитання встановить, що від тієї хвилини, коли підсудний вручив потерпілому чек, вони не бачились ні разу до того дня, коли потерпілий упізнав його у поліційному відділку.

Два-три запитання про одяг покупця, колір його очей, про те, чи була в нього хустинка на шиї, чи був піднятий або опущений комір, заженуть свідка у глухий кут. Ще одне-два запитання про бороду незнайомця, про те, чи були в нього виголені щоки чи ні, і свідок переконається, що гуляти по ярмарку набагато приємніше, ніж стояти за свідоцькою решіткою. І присяжні скажуть: ні, не винуватий.

З цього уривка англійського юриста випливають правила:

7. Кожне запитання повинне мати певну мету.

8. Потрібно вміти своєчасно зупинитись.

Свідок бачив двох людей, які виходили з квартири вбитої жінки. Він впізнає одного з них. Захисник другого питає:

— Ви пам'ятаєте другого чоловіка, який був з рудими вусами?

— Пам'ятаю.

Захисник показує на другого підсудного й запитує:

— Це був не той?

— Не той.

І досить. Це все, що треба для захисту. Але захисник продовжує.

— Ви чітко й рішуче стверджуєте: не той?

Злочинна необачність? Свідок може сказати або так, або ні. Відповівши «так», він нічим не посилить своїх показань. Захисник і без останнього запитання мав повне право сказати, що свідок говорив ясно й рішуче. Якщо ж тепер свідок відповість, що рішуче стверджувати не може, — свідчення, яке рятувало від каторги, зведено до простого припущення: сталева броня перетворилася на ганчірку.

9. Не ставте запитань, які підштовхують до брехні.

Коли свідкові пред'являють речові докази, прокурор його питає: «Чи це той самий ніж? Чи це та сама шапка?» Обережний свідок може відповісти: «Не знаю».

Спитайте: «Чи схожий цей ніж, ця шапка на ті, що відібрані у підсудного?» — і одержите ствердну відповідь: дуже схожі, точнісінько такі. У більшості випадків на обережне запитання свідок відповідає рішуче.

10. Остерігайтеся необачних висновків про недобросовісність
свідка» ²³¹.

Попри всю штучність окремих ситуацій, поради П. Сер-геїча зберігають свою актуальність.

²³¹Сергеич Я. Искусство речи на суде. — С. 160—178.

Особливості допиту Допит неповнолітніх є особливо склад- неповнолітніх ним. Навіть незначне порушення тактики допиту може призвести до неправдивих показань. Увага суддів неодноразово зверталась на те, що неправильні методи допиту неповнолітніх, які легко піддаються стороннім впливам, призводять до серйозних суперечностей у свідченнях. Наголошувалося, що замість того, щоб фіксувати тільки те, що говорить допитуваний саме про обставини справи, неповнолітнім ставлять навідні запитання, на які, як правило, одержують позитивні відповіді. Тому, допитуючи неповнолітніх, ставити навідні запитання неприпустимо.

Насамперед їм необхідно ставити уточнювальні, деталізуючі, контрольні запитання про окремі обставини справи²³².

Статті 168 та 307 КПК України визначають правила, за якими допитують неповнолітнього свідка віком до 14, а за розсудом суду — до 16 років. Допит такого свідка має відбуватися в присутності педагога, а за необхідності — лікаря, батьків або інших законних представників неповнолітнього.

Присутність педагога є обов'язковою лише при допиті свідка віком до 14 років. В інших випадках його запрошують тоді, коли свідок відстає в розумовому розвитку, відлюдькуватий, з ним важко встановити психологічний контакт. За загальним правилом присутність лікаря визнається необхідною у разі відсталості в розумовому або фізичному розвитку допитуваного, його хворобливості²³³.

Вважають, що запрошення батька, матері чи іншого законного представника для участі у допиті може сприяти налагодженню контакту з допитуваним та отриманню правдивих і повних показань. Адвокат повинен в кожному конкретному випадку висловлювати свою думку з приводу доцільності участі батьків у допиті, виходячи з того, чи справді буде корисною їх присутність. Якщо є підстави вважати, що вона може негативно вплинути на неповнолітнього, то доцільніше провести допит без участі батьків. Адже у присутності батьків одні діти відчувають себе впевненіше і легше контактують з особами, що їх допитують, інші ж, навпаки, соромлячись або з інших причин, замикаються у собі, відмовляються відповідати²³⁴.

²³²Див.: Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 103.

^23лДив.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — С. 230.

'•"Див. також: Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 105.

На початку допиту неповнолітньому слід запропонувати розповісти про себе (назвати прізвище, ім'я, по батькові, школу, де він навчається, клас, домашню адресу, місце роботи батьків). Далі варто поставити кілька абстрактних, навіть відволікаючих запитань, які дозволили б йому освоїтись, та встановити з ним психологічний контакт. Спочатку необхідно створити невимушену обстановку, а вже потім перейти до безпосереднього допиту.

Звичайно, такий обов'язок покладається насамперед на головуючого у судовому засіданні. Але ті самі вимоги повинен ставити перед собою й адвокат. Якщо суд, прокурор порушують ці правила, то в адвоката залишається право висловити свою незгоду з діями головуючого, що має бути занесена до протоколу²³⁵. Крім того, спокійне, зацікавлене ставлення адвоката, що контрастує з діями прокурора або суду, може бути корисним адвокату, він легше встановить контакт з неповнолітнім свідком і може досягти позитивного для себе результату.

Після вільної розповіді неповнолітнього свідка тему допиту поступово переводять до обставин справи. Цей перехід має бути природним і плавним; попередня розмова повинна підвести до допиту на основну тему — про обставини справи, відомі свідкові.

За можливості допит неповнолітнього не повинен перевищувати однієї години²³⁶. Тут слід виходити з правила: що молодший свідок, то коротший має бути допит.

У деяких справах адвокат стикаєть-^ся ^зі ^СВІД°^МОЮ зміною показань у судовому засіданні не тільки підсудним, а й потерпілими та свідками. Найчастіше це буває, коли підсудні є знайомими або близькими потерпілих. Показання потерпілих в багатьох справах, пов'язаних з насильством, є основою доказового матеріалу.

У таких випадках адвокат уточнює: чи сам потерпілий заявив у слідчі органи про вчинений на нього напад, назвавши як нападника підсудного, чим було викликане таке твердження і чи був злочин узагалі. Далі допитують свідків, очевидців, якщо такі були, та осіб, які першими побачили

²³⁵Див.: Цьткші А. Л. Судебньш допрос в советском уголовном про-цессе. Звичайно, коли доходить до зауважень щодо дій головуючого, то це тривожний сигнал для адвоката. Він передусім повинен оцінити свою власну поведінку в суді, з'ясувати, чи не дав він підстав для таких дій. Проте заяву про незгоду з діями головуючого я б рекомендував викладати у письмовій формі.

^Див.: Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 105.

потерпілого після вчинення злочину (для з'ясування, в якому стані перебував потерпілий і про що він розповів)²³⁷.

І звичайно, в потерпілого обов'язково запитують (якщо не адвокат, то інші учасники процесу): чому він змінив свої показання? Якщо нові пояснення суперечать іншим матеріалам справи або показанням підсудного, слід з'ясувати, чим потерпілий пояснює ці суперечності. Якщо підсудний заперечує свою вину, а потерпілий заявляє, що обмовив його, слід встановити мотиви такого наклепу й перевірити відповідь шляхом допиту свідків, які знають про взаємовідносини підсудного і потерпілого. Підлягає перевірці і правдоподібність мотивів обмови.

Якщо свідок змінив свої показання, можна використати такі тактичні прийоми:

* зіставлення зміненого показання з іншими доказа
ми. Свідку пред'являють докази, які узгоджуються з його
показаннями на попередньому слідстві (наприклад, речові
і письмові докази, висновки експертиз);

> послідовне дослідження зміненого показання частинами. Суть цього прийому полягає у тому, що свідкові частинами, поступово оголошують показання, які він дав під час попереднього слідства, і з'ясовують, чи підтверджує він оголошену частину своїх показань, а якщо заперечує або змінює, то з яких причин. Такий прийом дає змогу перевірити обґрунтованість зміни показань свідком;

* зіставлення показань між собою. Зіставляються різні
показання, дані на попередньому слідстві, і з'ясовується,
чи немає суперечностей між ними й між новими показан
нями. В результаті такого прийому можна встановити, що
свідок повідомляв у своїх показаннях деталі різних
подій²³⁸.

Звичайно, в подібній ситуації слід обов'язково з'ясувати, чи немає змови між свідками, потерпілим та підсудним. Одночасна зміна показань цими особами дає підстави твердити, — як вказує Ю. Лубшев, — саме про наявність змови²³⁹.

Найчастіше такі зміни показань зустрічаються у справах про зґвалтування. Відомі випадки, коли справді мала місце обмова, — або з метою помсти за відмову одружитись, або з метою виправдати себе в очах чоловіка або оточення у зв'язку з позашлюбною вагітністю. Нерідко

²³⁷Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 242.

²³⁸Див.: Ароцкер Л. Е. Тактика й зтика судебного допроса. — С. 74.

^2іЯТам само. - С. 243.

потерпіла змінює свої показання через тиск на неї підсудного або його родичів.

Виправдальну версію підсудного у таких справах, зокрема про добровільний характер стосунків, можуть підтвердити повідомлені підсудним деякі подробиці події, наявність інтимних стосунків раніше, до інкримінованої події. Особливого значення набувають відомості про особи підсудного і потерпілої та їх оцінка у сукупності з іншими доказами.

Зміна показань завжди значно ускладнює завдання адвоката. Оцінюючи ситуацію, що склалася, адвокат виходить з інтересів свого підзахисного. Якщо така зміна на користь клієнтові, то потрібно діяти так, щоб підкріпити її іншими доказами й обставинами. Судді завжди з недовірою ставляться до зміни показань, якщо вони спростовують версію обвинувачення, відповідною є й реакція прокурора.

За певних обставин зміна показань, що зовні виглядає як допомога підсудному, може лише погіршити його становище, адже суд може розцінити це як змову, порушити кримінальну справу щодо свідка і, «підкріплюючи вирок», навіть зробити покарання більш суворим.

„. Отже, допит свідка потребує ретель-

рекомендації ^ної ^ПІД^{ГОТОВКИ} і продуманого підходу. Без цього важко досягнути мети і підготувати ґрунт для майбутньої промови. Як підсумок з цього приводу варто дати кілька загальних рекомендацій, що можуть бути корисними адвокатам-практикам.

1. Кожне запитання повинно мати певну мету. Якщо
ви не знаєте точно, яка інформація вам потрібна, не
ставте запитання.

2. Не ставте непотрібних запитань. Не запитуйте
свідків про обставини, очевидні або безспірно встанов
лені. Не запитуйте про обставини нейтральні, які не
мають значення для справи.

3. Мета допиту — встановити факти, а не з'ясову
вати думку свідків про них.

Адвокат повинен пам'ятати, що відповіді, які він хоче одержати, повинні містити відомості про факти, які мають значення для справи. Думки свідків про факти не становлять інтересу для суду. Часто недосвідчений адвокат домагається того, щоб свідок зробив висновок із відомих йому фактів. Проте справжнє мистецтво допиту полягає в тому, щоб такий висновок зробив суд. Тому важливо вчасно зупинитися.

7» 177

Наприклад, мета допиту — встановити, що підзахисний не міг бути у певному місці. В свідка запитують, чи бачив він підсудного, а якщо ні, то чому. Свідок каже, «що не бачив» і наводить причини, які, на його думку, пояснюють цей факт. Мета допиту не досягнута, замість фактів з'ясовано думку свідка про них.

Досвідчений адвокат діятиме інакше. Він поставить свідкові кілька запитань, відповідаючи на які, той пояснить суду, де він був у певний час, що там робив, з ким бачився, про що розмовляв, коли звідти пішов, тощо. Із цих відповідей суд зробить висновок, чи міг підсудний перебувати в цьому місці у вказаний час і бути непобаченим свідком.

4. Запитання треба ставити, якщо можна передбачи
ти відповідь. Такий допит, звичайно, був би ідеальним,
але на практиці відступи від цього правила неминучі.

5. Не слід ставити запитань, на які можлива неспри
ятлива відповідь.

6. Не слід повторювати запитання, на яке вже одержа
но сприятливу відповідь.

7. Будьте обережні, питаючи про обставини, невідомі
або сумнівні.

8. Не ставте дитячих запитань.

9. Уникайте навідних запитань, тобто запитань, у
формулюванні яких міститься відповідь, частина
відповіді або підказка до неї.

Запитання у навідній формі суд може зняти. Проте навіть якщо й не зніме, доказове значення відповіді на таке запитання істотно знижується або просто стає нікчемним в очах суду. Якщо обставина, підтверджена свідком, є істотною, то адвокат своїм навідним запитання знецінить її.

Адвокат Є. Львова класифікує навідні запитання на:

* альтернативні («Хто завдав удару ножем — Іванов
чи Петров?»; «Де був обвинувачений — на кухні чи в
кімнаті?»);

* які виключають («Ви розпивали разом із Сидоро
вим напої 13 серпня?»);

* очікувальні («Підсудний замахнувся — чи не так?»);
>• у вигляді припущення («В автомобіля підсудного були

несправні гальма?»)²⁴⁰.

10. Запитання слід ставити у певній, продуманій
послідовності.

Аналізуючи запитання, адвокат повинен бачити кінцеву мету допиту і чітко визначити їх послідовність. Якщо за-

^Ш3ащита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. — С. 103. 178

питувати сумбурно, без плану, то суду буде важко з'ясувати мету запитань. Тому слід ставити запитання так, щоб одержати відомості про певний один факт, а вже потім переходити до обставин, які стосуються наступного факту.

Приклад. З'ясовується факт вимушеного непроживання у квартирі і наявність на цьому грунті конфлікту. Допитується комендант будинку.

Адвокат запитує:

— Чи звертався С. із заявами до будинкоуправління?

— Так. Кілька разів.

— Який зміст цих звернень?

— Він говорив, що у нього конфлікт із дружиною і вона не
пускає його у квартиру, просив не виписувати його.

— Чи вживались якісь заходи за цими заявами?

— З дружиною С. розмовляв технік будинкоуправління. Вона
обіцяла не чинити перепон для проживання С. у квартирі.

— І що, С. вселився у квартиру?

— Ні. Його колишня дружина замінила замки у дверях.

— Звідки Вам це відомо?

— На прохання С. я з ним заходив до квартири і пересвідчився
у цьому.

Ретельно продумавши порядок допиту свідка, адвокат встановив факти, які дають підстави для висновку, що С. не проживав у квартирі через перепони, які йому чинили, і про наявний у зв'язку з цим конфлікт.

11. Не пропонувати кільком свідкам запитання в одній і тій самій формі.

У кримінальному процесі для підтвердження або виявлення суперечностей у з'ясовуваних обставинах викликають кількох свідків. І хоча кожен з них має розповісти про один і той самий факт, запитувати їх треба по-різному.

Адже однотипне формулювання запитань зумовлює подібність відповідей, що може створити враження про їх завченість і викликати природну недовіру суду. Як наслідок такого допиту в суддів може виникнути сумнів у добросовісності свідків, подолати який буде важко.

Постановка ж запитань у різних формах дасть змогу істотні для справи обставини висвітлити з різних боків, одержати відповіді, не схожі за формою, але такі, що збігаються за сутністю, або виявити істотні суперечності.

Найважливіше це тоді, коли адвокат стикається із завченою неправдою в показаннях кількох свідків. У таких випадках запитання до кожного з них слід формулювати по-різному, максимально деталізуючи та розпитуючи під різними кутами зору. Адже що більше окремих дрібних фактів підтвердить кожен з таких свідків, то швидше бу-

дуть виявлені непримиренні суперечності у їхніх показаннях. Викривши неправду в показаннях таких свідків, адвокат допоможе суду у встановленні істини. Зрозуміло, що встановлення фактів і виявлення суперечностей захисник узгоджує з інтересами підзахисного²'".

12. Не поспішайте під час допиту.

Однією з найпоширеніших помилок при допиті є зайва поспішність. Іноді адвокат встигає поставити два-три запитання, не дочекавшися відповіді на перш* з них. У цьому випадку свідок готовий дати відповідь тільки на одне із запитань, інші ж залишаються без відповіді. Та й реакція головуючого, якому важливо, щоб запитання було занесено до протоколу, не забариться. Різка, але справедлива реакція судді аж ніяк не сприятиме авторитету адвоката.

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒