 |
Об'єкти, суб'єкти і типи та форми відносин власності
|
|
|
|
Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допоможе аналіз їхньої структури. Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними системоутворюючими критеріями: суб'єктами і об'єктами; типами; формами та видами власності.
Поняття власності знаходить свій прояв в її об'єктах і суб'єктах (рис.).
Об'єкти власності можуть бути закріплені на все життя і навіть століття. При цьому залишають життя одні власники і народжуються інші, удосконалюються об'єкти власності, що існують, і виникають нові.
Власність - це не річ, а відносини з приводу привласнення речей (засобів і результатів виробництва).
Об'єктами власності є предмети природи, різні майнові комплекси, тобто все те, чим володіє суб'єкт власності.
Найважливішими з них є земля, природні багатства, будинки і споруди соціально-культурного призначення, включаючи житловий фонд, основні виробничі фонди (верстати, устаткування, заводські корпуси), матеріально-майнові цінності, які використовуються у виробничій сфері (матеріали, сировина, енергія), так і в побуті (гроші, валюта, цінні папери, дорогоцінності), об'єкти інтелектуальної власності (відкриття, винаходи), робоча сила як об'єкт особистої власності тощо.
Об'єкти власності розділені між суб'єктами права власності.
Суб'єкти власності, або власники - це люди чи групи людей, які володіють, розпоряджаються, користуються і привласнюють об'єкти власності.
Немає власності без власника, без суб'єкта права власності. Власником може бути людина, сім'я, соціальна група (партія, профспілка, суспільство тощо), трудовий колектив, населення території, певного району, народ країни, органи влади.
|
|
|
Рис. Об'єкти та суб'єкти власності
Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями є тісний взаємозв'язок.
Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.
Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.
Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні — вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.
Власники підрозділяються на два види:
• фізична особа - людина як суб'єкт цивільних (майнових) прав і повинностей;
• юридична особа - організація (об'єднання осіб), що є суб'єктом цивільних прав і повинностей. Це соціальне (колективне) утворення вступає в господарські зв'язки від свого імені як самостійна цілісна одиниця.
У власності виражається право суб'єкта на володіння (використання) об'єктом (річчю). Державі належать основні засоби виробництва в промисловості і сільському господарстві, будівництві, засоби транспорту і зв'язку, комунальні та інші господарства, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Тобто, основна частина національного багатства є об'єктом суспільної власності. Суспільна власність існує в кожній державі, але її об'єктами можуть бути тільки ті матеріальні блага, що виступають матеріальною основою формування лише найважливіших господарських пропорцій. В протилежному випадку економіка буде мати гіпертрофований характер, що не має перспективи розвитку.
|
|
|
Головним носієм відносин власності виступає працівник як господар своєї держави, власник свого капіталу - виробничих фондів, робочої сили, цінних паперів, житла, землі, технологій тощо. Система суб'єктів власності включає в себе також народ суверенної держави, асоціацію працівників,
асоціацію підприємців, асоціацію науковців, трудові колективи шдири^..—, трудові колективи підрозділів підприємств (бригада, ланка, сім'я), трудові колективи галузей народного господарства, регіонів, трудові колективи кооперативів, індивіди, суспільні організації, класи, соціальні групи. Власник є активною фігурою в процесі виробництва. Зростання його ролі в суспільстві - це шлях до підвищення ефективності виробництва, зростання добробуту трудящих.
В розвитку історії існувало два типи власності:
• приватна власність;
• суспільна власність.
Приватна власність — це закріплення права контролю над економічними ресурсами та життєвими благами за окремими людьми чи групами людей.
Основною рисою приватної власності є те, що власник сам безпосередньо реалізує і здійснює право володіння і привласнення.
Приватна власність розділяє людину - власника і суспільство, протиставляє їх інтереси одне одному, тому закон суспільства і культура повинні узгоджувати інтереси, щоб власник працював і на державу, а держава всіляко сприяла ефективній діяльності власника. Світовий і український досвід в останнє десятиліття показав, що зміна відносин власності не веде автоматично, навіть завдячуючи ринковим регуляторам, до серйозних успіхів. В умовах бідності, злиднів і економічного хаосу, що прийшов на зміну шоковій терапії і економічному колапсу, демократія не може процвітати.
Приватна власність може проявити себе як:
• трудова приватна власність;
• нетрудова приватна власність.
Трудова приватна власність - приватна власність, яка формується за рахунок власної праці і для власних потреб. Джерело - переважно фізична праця. За формою - дрібнотоварна. Приклад: продукти городництва, фермерства.
Нетрудова приватна власність - формується у результаті привласнення продуктів як своєї праці, так і чужої. Це тип власності, що виражає привласнення матеріальних і нематеріальних благ різними суб'єктами права власності без відповідних витрат праці на їх створення. Значний вплив на існування нетрудової власності має надбудова суспільства. Приклад: власник заводу, на якому працюють тисячі робітників, або власник великих кредитних ресурсів отримує дохід і від чужої праці. Причому дохід власника може бути більшим за сумарний дохід усіх працюючих.
|
|
|
Приватна власність мобілізує людські можливості, ініціативу, досвід, кваліфікацію, знання власника виробництва, щоб здійснити процес виробництва.
Приватна власність створює психологію економічної активності та підприємництва, сприяє розвитку ринкових відносин, підвищує зацікавленість у більш ефективному, ощадливому веденні господарства. Разом з тим, вона має суттєві недоліки, а саме: інколи те, що дістається одним, стає недоступним для інших. В результаті може статися, що внаслідок впровадження приватної власності окремі люди позбудуться того, що в інших є в надлишку.
Для запобігання такій ситуації навіть в умовах ринкової економіки держава прагне частину благ залишити в державній, муніципальній, громадській власності.
Серед країн з розвиненою ринковою економікою нема жодної з 100% приватною власністю.
Суспільна власність — засобами виробництва і результатами володіє (привласнює) більша частина суспільства.
Тобто, суспільну власність можна представити як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає у формах державної і колективної власності. Суспільна власність деперсоніфікована, тобто безособистісна. Всі члени суспільства володіють спільно, індивідуально ж - ніхто. Оскільки суспільна власність - це спільне володіння, то вона урівнює всіх стосовно засобів виробництва. Ніхто не має переважного права розпоряджатися ними, тим більше - управляти і привласнювати. А якщо це так, то жоден член суспільства не може примусити працювати на себе іншого.
Протягом тривалого історичного періоду приватна та суспільна власність розглядалися і в науці, і в політиці як антиподи. Саме це протягом всесвітньої історії ставало причиною найбільших пристрастей, революцій та переворотів. Це гальмувало розвиток суспільства, бо за мету ставилося досягнення крайнощів — досягнення рівності за рахунок повного усуспільнення власності.
Приватна і суспільна власність не виключають одна одну, а доповнюють. Одночасно існування цих двох форм власності урізноманітнює, збагачує економічне життя. Рівність усіх типів і форм власності, їхня конкуренція за більш ефективне функціонування - це історичний і стратегічний вибір сьогодні будь-якої країни.
|
|
|
