Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Тема 14. Україа і світ.




Україна в структурі загальноцивілізаційного процесу. Геополітичне становище сучасної України. Місце України в інтеграційних процесах в Європі Толерантність, плюралізм, компроміс як основа спілкування світової спільноти. Глобальні проблеми сучасності, інтереси та цінності як основа єдності людства і співпраці між народами. Внесок українців у світову науку і культуру.

Цивілізація – це стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми соціального й державного розвитку.

Історичне майбутнє нашої держави визначається, насамперед, унікальним гео політичним положенням України, а також, в майбутньому, багато в чому буде залежати від того, що держава має талановитий народ з високим духовним потенціалом, є терплячим, невибагливим, вільним від владних амбіцій. 1 листопада 1993 набув чинності Маастрихтський договір 1992 р. – міжнародно-правовий документ про утворення міжнародного політико-економічного об'єднання Європейських держав – Європейського Союзу (ЄС)7 лютого 1992 р. у місті Маастрихті (Нідерланди) його підписали члени Європейських співтовариств – Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція. Цей Договір не лише істотно зміцнив інтеграційні процеси, а й сприяв поширенню та поглибленню профедеральних тенденцій у розвиту ЄС, зокрема введенням інституту єдиного громадянства. В умовах нової геополітичної картини світу, інтересам України відповідає політика добросусідських відносин як із ближнім, так і з далеким зарубіжжям. Геополітичні відносини проявляються на різних рівнях: міжнародному, регіональному, державному. Геополітика сучасності - це сукупність десятків, навіть сотень паралельних і пересічних процесів з властивостями, що відбивають взаємодію інтересів різних держав. В умовах нової геополітичної ситуації сучасна Україна має об'єктивні можливості для створення механізму реалізації своїх геополітичних інтересів на основі зваженої далекоглядної політики.

Українці сформувалися в окремий етнос набагато століть раніше, ніж щодо нього почала застосовуватися назва "український" в її етнічному значенні. У ті періоди, коли існувала українська державність або зберігалися її істотні елементи, культура українців була визначальною для формування загальнодержавної культури, яку збагачували також етнічні меншини, що сприяли налагодженню зв’язків культури українського народу з культурою інших народів. Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами. У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній. Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці. Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі. Сьогодні такі підходи набувають особливого значення для всього людства.

14.2. Я – член сім’ї, громадянин держави, громадянин планети Земля

(узагальнення).

 

Я – член сім’ї. Сім’я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним поступом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою:

- зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

- утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;

- побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

- забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

В Україні налічується понад 17 млн. сімей, з яких понад 11,2 млн. – в міських поселеннях і 5,8 млн. – в сільській місцевості. Кількість сімей зростає швидше чисельності населення, що відбиває тенденції відокремлення молодих сімей і скорочення її величини як серед міського, так і серед сільського населення. Частка сімей з однією дитиною становить 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома – 7,4%, багатодітних – бездітних – 10%.

Я - громадянин України, тому що народився в Україні. З моменту прийняття Конституції України встановлення принципу єдиного громадянства в Україні зумовлює однакове розуміння кожною людиною своєї причетності до долі незалежної держави - України. Напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. Відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна - це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, - це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. Україна - це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи. Україна - це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах. Україна - це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…Україна - це все, іцо навколо мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. Кожну державу формує народ, який живе на її теренах і творить національну культуру. Саме на підмурівку національної свідомості громадян будується країна, що посідає гідне місце серед інших країн і впливає на події у світі. Отже, держава - це передусім її народ, а свідомість народу є свідомістю його держави. Про стійкість і непереможність українського народу свідчить історія його опору окупантам і створення незалежної держави. У найскрутніші для України часи, коли, здавалося, останні надії було втрачено, на захист співгромадян піднімалися творча інтелігенція, науковці, громадські діячі. Краще ніж будь-хто усвідомлюючи небезпеку втрати рідної країни, вони знаходили шляхи вирішення державних проблем, палким словом надихали зневірених, невтомно піднімали українців на боротьбу, зміцнюючи їхню віру у власні сили. Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов. Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Це такі гуманістичні риси, як єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого - засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини. Вибір України пов'язаний з демократичними орієнтирами, ми повинні мати чіткі уявлення про наші обов'язки та права, знати суть громадянського суспільства, його специфічні риси, закономірності розвитку.

Я – громадянин планети Земля. Людство має спільне коріння і живе на одній планеті, тому має в єдності і мирі створювати своє майбутнє. Земля не належить нам, це ми належимо Землі. СправжнійГромадянин Землі - це дбайливий господар, він не порушує права сусідів по планеті. Піклується про них, цінує все живе, що зустрічається на його шляху. Береже і оптимально використовує ресурси Землі (водні, лісові, надра), примножує їх, по можливості, знаходить альтернативу та безвідходні технології; зменшує витрати води, світла, газу в побуті та на виробництві; зменшує кількість відходів, сміття; впроваджує максимально можливе багаторазове використання матеріалів у виробництві, побуті; бере з природи те, що може повернути, адже ресурси Землі все ж скінченні. Розуміє, що в нашому глобалізованому світі екологічні проблеми однієї країни впливають на всі країни і народи; творить науковий і технічний прогрес за умови його екологічної доцільності; не завдасть шкоди іншим. Досліджує, вивчає навколишній світ, навчається в будь – якому віці. Підтримує традиції наших предків, які йшли до нашого часу багато тисячоліть і залишили нам у спадок прекрасну зелену планету; пам’ятає, що він - частина Всесвіту, а природа – як гніздечко в якому він живе, тому не може заплямовувати свою душу поганими вчинками та думками. Пам’ятає, що може творити, плекати, мріяти, але не забуває головних слів «Знати. Передбачити. Діяти».

 

Поделиться:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...