Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Методика розтину трупів жуйних тварин

Анамнез. Перед розтином трупа збирають анамнез, з'ясовують епізоотичну ситуацію в господарстві, клінічний стан і нарин, особливо з аналогічними ознаками хвороби. Для виключення сибірки досліджують мазки крові. Підозра на сибірку може виникати у випадках захворювання жуйних з невиразним симптомо-комплексом, раптовою загибеллю, особливо влітку при пасовищному утриманні тварин.

Зовнішній огляд

Зовнішній огляд трупа починають з визначення розпізнавальних ознак. Уточнюють вид і породу тварини, масть і особисті прикмети, стать і вік, будову тіла (анатомічно правильна; якщо неправильна, то вказують її зміни, наприклад, провислість спини у корови при остеомаляції), категорію вгодованості (середня, вище середньої, жирна, нижче середньої, виснажена) і господарсько-корисні якості тварини. Визначають розмір (довжину, висоту) і приблизну масу тіла (у випадку необхідності зважують). Середня жива маса корів в залежності від породи коливається від 320 до 650 кг, биків - від 450 до 1050 кг.

Вік. У новонароджених - пупковий канатик вологий, копита не стерті; у 2-тижневих - пупковий канатик відпадає; у 2-місячних - кірочка на ранці пупка відпадає. У дорослої худоби його визначають по зубах і рогах.

Визначення віку по зубах. Зачепи (центральні), внутрішні середні різці, зовнішні середні різці з’являються до або через кілька днів після народження, задні різці - через 3 — 8 діб після народження. Перші ознаки стирання молочних зубів стають помітними на зачепах в 1,5-місячному віці, на внутрішніх середніх різцях - в 2 місяці. В 10-місячному віці перетираюча поверхня зачепів охоплює усю язикову поверхню цих зубів; в 12 місяців — різці не торкаються один одного, тому що вінчики (коронки) укорочуються; в 15 місяців - перетираюча поверхня зачепів і внутрішніх середніх різців охоплює всю їх поверхню; в 17 місяців - різці сидять вільно, вінчики — короткі і стає видно корені. Зміна різців починається: зачепів - в 1 рік і 9 місяців, внутрішніх середніх різців - в 2,5 роки, зовнішніх середніх різців - в 3,5 роки, задніх різців - в 4 роки. Через 6 місяців виростають всі зуби. Після 4,5 рокій з-за стирання різців (особливо зачепів) перетираюча поверхня має вигляд вузької смужки, згодом вона поступово розширюється і через 7-8 років охоплює половину, а через 9-10 років - всю язикову поверхню зубів. Тварини понад 10 років вважаються «старими». У цьому віці в них значно стираються зуби.

У овець і кіз починаючи з 6 років визначити вік доволі складно. Після заміни всіх молочних різців на постійні, тварини вважаються вже «старими», у 10-12 років всі різці випадають.

Визначення віку по рогах. В перший місяць на місці рогів можна намацати чітко виражене потовщення епітелію, згодом - м’яке ущільнення в 2 тижні, тверде - в 1 місяць, відпадання тимчасового рогу - 9 місяців, постійні роги - 1 рік. Від 1,5 до 2 місяців відчувається рухливе рогове ядро, в 3 місяці виникає кісткова основа рогів. В 5 місяців роги мають довжину 3 см, в 12 місяців - 10-16 см.

В наступні роки вік визначають за кількістю кілець на рогах, тому що кожна тільність викликає появу на них одного кільцевидного заглиблення. В залежності від строків першого отелення (на другому або третьому році життя) до кількості кілець додається один або два роки.

Визначення трупних змін. У великої рогатої худоби особливо гарної вгодованості, охолодження відбувається повільніше, ніж у овець і кіз. У останніх швидке охолодження гальмується завдяки густому шерстному покриву. При деяких хворобах (наприклад, у корів при післяродової еклампсії, жовтяниці та ін.) температура тіла ще при житті може бути на кілька градусів нижчою за норму.

Трупне задубіння. Як правило, трупне задубіння швидше розвивається і буває сильніше виражене у м’ясної худоби, ніж у молочної. У великих, мускулистих тварин воно виникає швидше, ніж у дрібних, а також при забої шляхом знекровлювання. У виснажених тварин і новонароджених - гіпотрофіків трупне задубіння слабо виражене або воно зовсім не настає.

Трупні плями (гіпостази і імбібіція). У великої і дрібної рогатої худоби з добре розвиненим шерстним покривом і пігментованою шкірою трупні плями можна знайти тільки після шиття шкіри, тобто з боку підшкірної клітковини. У внутрішніх органах їх поява супроводжується випотіванням транссудату в серозні порожнини.

Трупне розкладання у жуйних тварин звичайно відбувається швидко. Слизова оболонка передшлунків в результаті аутолітичних процесів відшаровується пластами і залишається на кормових масах. В органах черевної порожнини гнильне розкладання може бути визначено вже через кілька годин після смерті тварини за одним лише зовнішнім виглядом і гнильним запахом. До кінця першої доби після смерті черевна стінка набуває зеленуватого забарвлення. Утворення газів може супроводжуватися зміною зовнішнього виду трупа і посмертним здуттям, яке відрізняється від прижиттєвого (тимпанії рубця) відсутністю відповідного перерозподілу крові в органах. При огляді вінчику, м’якушок і копитець звертають увагу на набухання і почервоніння вінчику, правильність форми і росту копитного рогу, його блиск або тьмяність, наявність рівної поверхні або тріщин, заломів (некробактеріоз, ящур, копитна гниль, порушення обміну речовин). В необхідних випадках роблять розчистку і розпил рогового башмака.

З поверхневих лімфатичних вузлів у жуйних досліджують підщелепні, заглоткові, предлопаткові і поверхневі пахвинні.

При дослідженні молочної залози звертають увагу на величину (добре, середньо або слабо розвинена; велике, середнє, мале вим’я), наповнення і характер вмісту в молочних цистернах, стан сосків і шкіри. Визначають форму вим’я (округле, ванноподібне, чашоподібне, «козяче» у корів, примітивне); розтинають надвим’яні лімфовузли; після відокремлення молочної залози від трупа роблять паралельні сагітальні розрізи кожної частки через соски, молочні цистерни до основи залози з товщиною пластів 1-2 см. При цьому визначають ступінь легкості розрізування тканини вим’я (нормальне вим’я важко ріжеться, в той час як при гострих, гнійних і некротичних ураженнях воно ріжеться легко, поверхня розрізу нерівномірно забарвлена і волога), колір, блиск, вологість, будова і рисунок тканини (співвідношення залозистої і сполучної тканини, а у сухостійних і ожирілих корів і жирової).

У самців досліджують зовнішні статеві органи після відокремлення їх від черевної стінки до задньої крижової вирізки. Якщо в зовнішніх статевих органах є зміни (гіпоплазія або атрофія сім’яників, запалення і некрози туберкульозного, бруцельозного, грибкового або іншого походження), їх витягають і досліджують разом з іншими органами сечостатевої системи.

При дослідженні скелетної мускулатури розріз проводять вздовж м’язових волокон (жуйних, лопатки, крупа), звертають увагу на можливі патологічні процеси (крововиливи, набряки, некрози, білого кольору пухирці, абсцеси і т.п.), характерні для білом’язової хвороби, ящуру, цистицеркозу та інших хвороб).

Кістки, сухожилки і суглоби. У молочних корів звертають увагу на можливі зміни кісткової тканини (зміни конфігурації, розм’якшення і розсмоктування хвостових хребців, останніх ребер, кортикального шару трубчастих кісток з заміщенням його на фіброзну і жирову тканину, потовщення епіфізів, остеохондроз з наявністю некрозів, відшарування суглобового хряща), характерних для остеодистрофії. У новонароджених телят кістки менш щільні, місця їх сполучення легко ріжуться ножем, проте слід мати на увазі можливість розвитку рахітичних змін кісткової тканини (розм’якшення, деформація і т.п.). У новонароджених телят кістково-мозковий простір трубчастих кісток заповнений кістковим мозком.

Внутрішній огляд

Для розтину черевної порожнини труп великої рогатої худоби (розташовують в лівому боковому положенні (мал. 14). При цьому об’ємний шлунок жуйних, особливо рубець буде розташовано знизу, кишечник - в правій верхній чверті черевної порожнини. Можна закріпити труп у напівпідвішеному за задні кінцівки стані, що полегшує відокремлення шлунка, кишечнику і органів розмноження у самок. Після цього видаляють передню праву кінцівку разом з лопатковим хрящем і задню праву по тазостегновий суглоб. У корів відсікають молочну залозу, а у биків препуцій з статевим членом до кореня.

Трупи телят і дрібних жуйних тварин фіксують у спинному положенні.

При здутті рубця (прижиттєвій або посмертній тимпанії), водянці черевної порожнини або перитоніті черевну порожнину розтинають обережно.

Для огляду черевної порожнини відокремлюють сальник за місцем його прикріплення до дванадцятипалої кишки, вздовж S – подібної кривини, великої кривини сичуга, книжки і правої борозни рубця. Сальник підіймають за задній вільний край і підсікають ножем. Визначають кількість і властивості жирової тканини. Після видалення сальнику відкриваються для огляду органи черевної порожнини, частина тонких кишок, права половина товстого кишечнику і сліпа кишка, органи правої половини тазової порожнини.

На сальнику і серозних покривах черевної порожнини у жуйних можна знайти тонкошийні цистицеркозні пухирі з прозорою рідиною і великою білуватою голівкою -- сколексом.

Перевіряють положення, взаємовідношення (анатомічно правильне, природне або інше) і зовнішній вигляд органів черевної порожнини: наявність кормових домішок на серозних покривах, спайок, абсцесів, сторонніх предметів і сполучнотканинних розрощень, які часто спостерігаються у великої рогатої худоби при травматичному ретикуліті в ділянці сітки, печінки, діафрагми.

Мал. 14. Розтин трупа жуйних в лівому боковому положенні

Видалення внутрішніх органів. У великої рогатої худоби органи черевної порожнини видаляють до розтину грудної порожнини, за виключенням випадків, коли є підозра на травматичний перикардит, пневмоторакс, хвороби легень і плеври. Першим видаляють шлунок. Для цього на початкову частину дванадцятипалої кишки позаду згину (лежить поверхнево при виході з сичуга) накладають дві парні лігатури і перерізають кишку між ними. В ділянці правої нирки (позаду 8-подібної кривини) накладають на дванадцятипалу кишку ще дві лігатури і перерізають її. Після цього труп повертають на правий бік, відпрепаровують і сполучнотканинну клітковину між рубцем і дорсальною стінкою черевної порожнини, зв’язки селезінки з діафрагмою, після накладання лігатури перерізають стравохід, видаляють шлунок разом з селезінкою. Селезінку відокремлюють, оглядають і, якщо визначають прижиттєві патологічні зміни, особливо збільшення, досліджують в першу чергу з метою виключення септичного захворювання.

Кишечник в залежності від стану видаляють двома способами: ізольовано тонкий і товстий або разом. При ізольованому видаленні тонкого і товстого кишечнику накладають дві лігатури на клубову кишку у місці її входження в сліпу, перерізають клубову кишку і відокремлюють від брижі тонкого відділу кишечнику. В цьому випадку розсікають і досліджують брижові лімфатичні вузли. Для видалення товстого кишечнику препарують підшлункову залозу від ободової кишки,в тазовій порожнині накладають лігатуру на пряму кишку, відокремлюють ободову і сліпу кишки до кореня брижі, який перерізають разом з передньою брижовою артерією. Якщо необхідно більш повно дослідити тонкий і товстий кишечник в їх взаємозв’язку (наявність завороту, інвагінацій і т.п.) і мезентеріальні лімфовузли в зв’язку з кишечником, тонкий і товстий кишечник видаляють разом. Для цього його підтягують до хребта і перерізають корінь брижі.

Після цього препарують зв’язки печінки з діафрагмою і правою ниркою і видаляють печінку з підшлунковою залозою і 8- подібним відрізком 12-палої кишки.

Нирки відокремлюють разом з навколо нирковою клітковиною і наднирковими залозами. Сечовий міхур у корів видаляють разом з маткою. У биків його виділяють після розрізу парних бічних і непарної середньої зв’язок міхура, а також препарування очеревини, що прилягає до нього та сполучнотканинної клітковини газу. Сечовий міхур і додаткові статеві залози підтягують та перерізають в ділянці їх кореня.

Для видалення органів розмноження самок відокремлюють яєчники з матковими трубами, розсікають широкі маткові зв’язки, міхурово-пупкову зв’язку, видаляють матку з сечовим міхуром із газової порожнини, підрізаючи циркуляторним розрізом очеревину, сполучнотканинну клітковину, і перерізають піхву позаду шийки матки.

Для повного дослідження сечостатевих органів їх видаляють єдиним комплексом разом з прямою кишкою.

Грудна клітка. В нормі в грудній клітці може знаходитись невелика кількість трупного випоту. Наявність гною, фібрину, крові і кров’яних згустків, водянистої рідини, спайок вказує на патологічні процеси, що виникли за життя тварини.

У великої рогатої худоби при травматичному перикардиті поруч з запальними змінами в інших органах черевної і грудної порожнин в серцевій сорочці може накопичуватися до 10-30 л гнійно-фібринозного ексудату. Осердя значно потовщене, з гнійно-фібринозними накладаннями і ворсинчастими розрощеннями. Грудну кістку розтинають повздовжнім розпилом, оцінюючи стан кісткової тканини і кісткового мозку, появу жовтого кісткового мичку при ожирінні корів. В реберних хрящах можуть бути рахітичні чіткоподібні потовщення, а при кістковій дистрофії у корів - розм’якшення і розсмоктування останніх ребер. Органи і грудної порожнини звичайно видаляють разом з органами ротової порожнини і шиї у вигляді єдиного комплексу. У рогатої худоби легені поєднані з діафрагмою спеціальною зв’язкою, яку і перерізають при видаленні легень.

Для більш повного дослідження органів ротової порожнини у великої рогатої худоби при їх ураженні актиномікозом видаляють чистину нижньої щелепи, для чого відокремлюють і досліджують всі м’які тканини в ділянці щік (від губів до щелепового суглоба), розпилюють тіло нижньої щелепи і відокремлюють від щелепового суглоба.

Головний мозок. Після зняття з черепа м’яких тканин його оглядають і розтинають черепну порожнину (мал. 15).

Мал. 15. Схема розпилу черепа великої рогатої худоби: І, 2, 3 - ділянки розпилу черепа

Для цього роблять поперечний розпил черепа, межі якого майже співпадають з верхнім краєм очних відростків лобних кісток, і два бокових розпила від основи тих же відростків через лобну, тім’яну, скроневу і потиличну кістки на межі верхнього краю потиличних бугрів до потиличного отвору. Недопилені місця кісток розсікають кістко утримувачем або крючком держаку топорища. Після видалення головного мозку розтинають і досліджують лобну пазуху і носові порожнини, для чого роблять поздовжній розпил черепа (розпил проходить через потиличну, клиновидну, тім’яну, лобну, носові кістки), відступаючи від сагітальної лінії на 0,5 см для збереження і дослідження носової перетинки, а потім видаляють і її.

Якщо дослідженню головного мозку надають меншого значення, чим носовим і придатковим порожнинам, череп розпилюють вздовж, відступаючи на 0,5 см від середньої лінії (в той чи інший бік для збереження носової перетинки), в поздовжньому напрямку на дві симетричні половини.

Дослідження внутрішніх органів. Дослідження органів починають з селезінки з урахуванням її ролі в септичному процесі. У здорових тварин пульпа селезінки червоно-коричневого кольору. Трабекули мають вид сіро-білих смужок і крапок. Особливо чітко вони виступають при анемії і атрофії органа; при зменшенні гемосидерину колір пульпи малиново-червоний. Визначають рисунок фолікулів (у новонароджених вони дрібні і мікроскопічно непомітні) і трабекул, ступінь розм’якшення пульпи. Гладка поверхня розрізу свідчить про ущільнення фолікулів, нерівна і зерниста — про гіперплазію органа. Тупою стороною леза ножа робиться зіскрібок пульпи. Він може бути невеликим, значним і надмірним (при септичних захворюваннях). При сибірці селезінка може бути настільки розм’якшеною, що її паренхіма разом з кров’ю стікає з поверхні розрізу у вигляді напіврідкої подібної на дьоготь маси. При лейкозі селезінка щільна, з великими білими фолікулами і може сягати довжини 1 м і ширини 20-30 см.

Серце. Визначають форму серця. У здорових тварин воно конусоподібної форми. При розширенні і гіпертрофії верхівка серця притуплена. В необхідних випадках вимірюють висоту серця (у корови -18,6см, у теляти 1-2-місячного віку -9см, у дорослого барана - 10-11 см), окружність, розміри передсердь і шлуночків.

Печінка. Визначають розмір, масу і форму органа, стан країв (притуплені при збільшенні, гострі при атрофії), вигляд поверхні (гладка або зернисто-вузлувата при цирозі), консистенцію (щільна або в’яла - при надавлюванні пальцем залишається ямка), колір (коричневий в нормі, червоно-коричневий при гіперемії, сіро- коричневий або жовтий при зернистій або жировій дистрофії). Визначають кровонаповнення, колір, блиск або матовість поверхні розрізу, рисунок часточкової будови (мозаїчний або мускатний при застої крові в поєднанні з дистрофією паренхіми), консистенцію і зіскрібок паренхіми, стан жовчних проток. При фасціольозі протоки дуже потовщені і виступають в вигляді звивистих жовто- білих тяжів, а при сильно вираженому ураженні в них виявляють паразитів с наявністю паразитарного або біліарного цирозу.

Органи розмноження. У самок розтинають присінок піхви, піхву, шийку, тіло і роги матки. Визначають товщину і вигляд їх стінки, стан (чи немає розривів) слизової оболонки карункулів, кількість і властивості вмісту, особливо при ускладненнях після абортів і родів. Звертають увагу на колір, консистенцію, запах, наявність ексудату, змертвілої тканини, пухирців газу і т.п.; розтинають і досліджують плід. У тільних корів визначають вік плода за величиною (довжина, маса), наявності волосяного покриву і т.п., уточнюють, чи немає аномалій в розвитку плода і оболонок (збільшення кількості навколоплідної рідини, набряк плодових оболонок, аномалій плаценти і т.п.).

При огляді яєчників звертають увагу на їх величину, форму, консистенцію і колір (зменшені і більш щільні з втраченою бобоподібною формою при гіпофункції). Проводять продольні розрізи на випуклій поверхні яєчників, відмічають ступінь розвитку фолікулів, колір і співвідношення кіркового і мозкового шарів, наявність і стан жовтих тіл, кіст і інших змін, оцінюють зв'язок їх з матковими трубами і стан останніх.

Шлунок. При зовнішньому огляді визначають об’єм і конфігурацію багатокамерного шлунка. При здутті рубця підмічають ступінь кровонаповнення судин (при тимпанії судини ішемічні, а якщо здуття відбулося після смерті тварин - вони кровонаповненні).

Перед розтином багатокамерний шлунок жуйних розправляють в одній площині, для чого розсікають сполучнотканинні зв’язки між книжкою, сіткою, рубцем і сичугом (мал. 16).

Мал. 16. Лінії розрізу стінок багатокамерного шлунка жуйних

Досліджують шлункові лімфатичні вузли і судини. Потім послідовно розтинають від стравоходу рубець, сітку, книжку по великій кривині, а сичуг по малій кривині для збереження складок слизової оболонки і кормових мас. Визначають вміст передшлунків і сичуга: кількість корму, склад (характер і ступінь його бродіння, колір, запах, наявність газів), а в сітці - чужорідні тіла (гвіздки, дріт, голки, шпильки, пісок і т.п.). Перенаповнення рубця сухуватими кормовими масами і ущільнення їх в книжці спостерігають при атонії передшлунків, кашкоподібний пінястий вміст є характерним для тимпанії.

Стан слизових оболонок досліджують з урахуванням особливостей їх будови в різних відділах шлунка (цілісність, колір, набрякання, наявність і властивості слизу і т.п.), а також м’язового і серозних шарів. Пошкодження стінок сітки чужорідними предметами буває при травматичному ретикуліті, катарально- геморагічне запалення сичуга - при інфекційних хворобах, мікотоксикозах і отруєннях. Сильне потовщення стінки сичуга, складок слизової оболонки і її покриття виразками спостерігають у корів при лейкозі.

У телят раннього віку, особливо враховуючи наявність частих випадків шлунково-кишкових захворювань, ретельно досліджують стан травного жолоба і сичуга (передшлунки у них слабо розвинені). Особливу увагу звертають на склад і властивості вмісту і стан слизової оболонки.

Кишечник (мал. 17). Оглядають стан кишечнику і брижі, визначають кількість і властивості жиру в ній, кровонаповнення судин; досліджують брижові лімфовузли (величину, форму, консистенцію, колір, розвиток фолікулів, можливі їх зміни).

Мал. 17. Шлунково-кишковий тракт корови, вигляд з правого боку (схема)

Селезінка видаляється разом зі шлунком. Кишечник можна видаляти одночасно з брижою або окремо тонкий від товстого відділу, відпрепаровуючи перший від брижі. Печінка видаляється разом із відрізком дванадцятипалої кишки та підшлункової залози.

При розтині кишечник розрізають за місцем прикріплення брижі, потім роблять невеликий поперечний надріз стінки, вводять и нього притуплену браншу кишкових або пуговчастих ножиць і проводять розріз по лінії прикріплення брижі. При дослідженні дванадцятипалої, порожньої і клубової кишок визначають прохідність кишечнику, товщину стінки, її зовнішній вигляд, кількість і властивості вмісту, стан слизової оболонки і слизу, лімфатичних фолікулів і Пейєрових бляшок. Далі звільняють кишечник від вмісту, розташовуючи його на долоні руки між вказівним і середнім пальцем, просувають руку тильним боком, видаляють вміст і більш ретельно досліджують слизову оболонку, визначають її товщину і складчастість (при хронічному катарі складки не розправляються, посмертні - легко видаляються), колір, вологість, можливі крововиливи, гіперемію, нашарування, наявність виразок, струпів, рубців і т.п.

Потім розтинають сліпу кишку, початкову петлю, спіральний лабіринт і кінцеву петлю ободової кишки, пряму кишку, визначають кількість і властивості вмісту, стан кишкової стінки, слизової оболонки і солітарних фолікулів. При виявленні гельмінтів проводять копрологічні дослідження. При необхідності (інфекційні захворювання, отруєння) відбирають патологічний матеріал і вміст для проведення додаткових лабораторних досліджень.

Методи видалення нирок і органів тазу, а також грудної порожнини та шиї у рогатої худоби та коней подібні. Легені рогатої худоби мають зв’язку, що з’єднує їх із діафрагмою, яку перерізають при їх видаленні.

Розтин трупа і дослідження органів закінчують оформленням протоколу розтину з визначенням патологоанатомічного діагнозу. Спецодяг, інструменти і місце розтину ретельно дезінфікуготь, залишки трупа і органів піддають утилізації.

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 91011 12 13 14 Следующая ⇒