Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Статистична довідка.

Людськими помилками зумовлено 45% екстремальних ситуацій на атомних електростанціях, 60% при авіакатастрофах і 80% при катастрофах на морі.

Найбільш імовірними є аварії великих технологічних систем, що пов'язано зі збільшенням їх кількості, складності, ростом потужності агрегатів.

У свою чергу, технічні ризики залежно від складу основних та оборотних фондів поділяють на:

• промислові ризики (машини та обладнання);

• будівельно-монтажні (будівлі, споруди, передавальні пристрої);

• електротехнічні ризики (прилади, обчислювальна техніка, засоби зв'язку).

При класифікації ризиків за ознакою, що/хто виступає як носій ризику, виділяють:

Майнові ризики, які виявляються на майнових об'єктах і майнових інтересах власників певних видів майна.

Особові ризики, що притаманні особам і мають фізичне, фізіологічне та соціальне походження.

В окрему групу слід виділити спеціальні або унікальні ризики -ті, які рідко зустрічаються і мають, як правило, високу вартість (наприклад, страхування особливо цінних вантажів - дорогоцінних металів, коштовного каміння, творів мистецтва, готівки). Статистика страхових випадків за такими ризиками практично відсутня, що ускладнює їх страхування. Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може бути включений в обсяг відповідальності страховика.

За обсягом відповідальності страховика ризики поділяються на індивідуальні та універсальні. (Наприклад, індивідуальний - ризик при страхуванні шедеврів живопису під час перевезення та експозиції; універсальний - це крадіжка; він входить до обсягу відповідальності страховика за більшістю договорів майнового страхування).

Не тільки страхові компанії, а й потенційні страхувальники повинні бути обізнані щодо джерел, форм прояву та обсягів можливих ризиків для того, щоб своєчасно укласти договір страхування і запобігти негативним наслідкам реалізації страхових ризиків.

Управління ризиком

Ризики будь-яких видів піддаються управлінню, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки, а відтак і фінансові витрати для відшкодування збитків. Управління ризиком полягає в тому, щоб розпізнати, проаналізувати й економічно проконтролювати той ризик, який може загрожувати майновому або фінансовому стану, життю чи здоров'ю страхувальників.

Управління ризиком - "ризик-менеджмент" -одне з головних понять страхового бізнесу на Заході. У вітчизняну практику воно ввійшло відносно недавно. Ризик-менеджмент - це сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і є фактором підвищення надійності захисту від настання страхових випадків. Він базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком, умінні швидко і правильно оцінити конкретну економічну ситуацію.

Страхові компанії в повсякденній діяльності, як ніхто інший, стикаються з різноманітними ризиками, беручи їх на свою відповідальність. Ось чому вони повинні володіти управлінням страховим ризиком, правильно розуміти ступінь ризику, який загрожує людям, майну, фінансовим результатам господарської діяльності. Ефективна робота страхової компанії неможлива без професійного, ґрунтовного управління ризиком.

Ризиком можна управляти за допомогою особливої стратегії та тактики, яка в роботі страхових компаній відрізняється від управління ризиками в інших підприємницьких структурах. Здійснення управління ризиками страховими компаніями визначається специфічністю страхування як сфери бізнесу і пов'язано із діяльністю страховика, яка складається з безпосереднього здійснення страхових операцій, інвестування фінансових ресурсів, здійснення звичайних для будь-якого суб'єкта господарювання функцій. Через те діяльність страховика містить три види ризиків:

* страховий *інвестиційний *загальнофінансовий.

Два останніх можна віднести до ризиків, які не пов'язані із страховою діяльністю, на них впливають економічні та природні ризики.

Оскільки основною діяльністю страхових компаній є страхова, Розглянемо управління

На кожному етапі управління ризиком застосовуються свої специфічні прийоми. Розглянемо їх детальніше.

Ідентифікація ризиків (встановлення ризику) - систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об’єкт страхування та страховий випадок.

Далі, як правило, застосовують принцип прецедентів, тобто за основу опису ризику беруться відомі з практики їхні аналоги. Підбір аналога та його адаптація до нових умов цілком визначаються знанням і досвідом співробітників страхової компанії, тому прийняття на страхування нових ризиків пов'язано із труднощами, що виникають на першому етапі управління ризиком.

Страхова компанія веде відповідний статистичний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи слід віднести той чи Інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин - це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

(У складі страхового портфеля страховій компанії бажано мати однорідні ризики, але, як правило, в неї - різнорідні ризики).

Наведемо кілька прикладів різних видів страхування. Так, у морському страхуванні встановлення ризику передбачає:

· інспектування перевізних засобів, вантажів, портових споруд складів;

· визначення потенційних ризиків і зон найбільшого ризику в процесі

· транспортування й обслуговування засобів транспорту з врахуванням погодних і

кліматичних умов, маршрутів перевезення;

· аналіз причин страхових випадків у процесі транспортування, якщо такі були;

· оцінку нових засобів транспортування вантажів і вантажно-розвантажувальних засобів, беручи до уваги рекомендації щодо використання цих засобів;

· одержання інформації щодо характеру вантажів і рекомендацій з їхнього упакування.

В особистому страхуванні встановлення ризику може передбачати:

• аналіз ризику на підставі власної статистики;

• встановлення факторів впливу ризиків, які можуть викликати професійні або звичайні захворювання і здатні зумовити втрату працездатності, навіть смертельні випадки;

• встановлення потенційних джерел настання страхових випадків.

Необхідно мати на увазі, що, оскільки виявлення ризику є дуже складним елементом, для цього краще залучити експертів різного фаху. У зарубіжній практиці прийняття на страхування ризиків здійснює андеррайтер, який володіє глибокими, різносторонніми та професійними знаннями страхової справи. Страхові компанії мають, як правило, андеррайтерів з кожного виду страхування.

Ефективне проведення цього етапу залежить від наявності певних методик (прогнозування настання страхових подій, оцінки вартості об'єкта страхування та ін.).

Аналіз та оцінка ризику. Страхові компанії, беручи на свою відповідальність ті чи інші ризики, повинні проаналізувати їх, дати оцінку.

Аналіз ризику — комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів: емпіричного, статистичного, спостереження, документального обліку та ін. Він дозволяє визначити потенційний вплив ризику на об'єкт страхування, а також теоретичну ймовірність того, що небезпека реалізується.

Для проведення аналізу необхідно зібрати масову інформацію про всі попередні схожі ситуації, визначити причини ризику і порівняти її з відомою інформацією. У страхуванні, як в жодній іншій галузі господарської діяльності, велике значення мають вихідні дані. Стихійні лиха, їхні наслідки та нещасні випадки не можна передбачити в буквальному розумінні.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі страхових компаній насамперед тому, що пов'язана з ресурсами страхового фонду та відшкодуванням матеріального збитку страхувальнику в грошовій формі. Якщо ризики оцінені якісно й кількісно, то виявляється можливість керувати ними, тобто зменшувати ступінь ризику за допомогою превентивних заходів.

Оцінка ризику може здійснюватися з врахуванням не тільки досвіду самої страхової компанії й інших компаній і складатися з визначення:

* оцінки всіх основних і супутніх ризикам небезпек;

* частоти настання страхових випадків;

* максимально можливого збитку;

* оцінки кумуляції ризику в розрізі окремих регіонів і т.д.

Більшість моделей для оцінки ризику придатні за наявності у страховика достатньо великого числа страхувальників, що дозволяє з більшим ступенем вірогідності визначити кількісні закономірності у страхуванні. Оцінка ризиків особливо важлива в майновому страхуванні, насамперед, для промислових підприємств, що зумовлено різноманітністю технологічних процесів, різноплановим характером виробництва, складністю та призначенням окремих агрегатів, машин, Джерел живлення тощо.

Зверніть увагу!

Страхові компанії завжди оцінюють потенційні збитки у вартісному вираженні.

Знову звернемося до деяких видів страхування і зазначимо, як може здійснюватися оцінка ризику.

Так, у морському страхуванні оцінка ризику складається з:

· визначення й оцінки основних і супутніх небезпек, пов'язаних із транспортуванням вантажів, включаючи оцінку максимальної відповідальності та кумуляції можливої відповідальності;

· оцінки вірогідності настання збитку, який є наслідком основних

збитків та/або інших випадків у процесі транспортування.

В особистомустрахуванні (у випадку страхування за рахунок підприємства) оцінка ризику містить:

· оцінку збитку, який може бути нанесений підприємству в разі непрацездатності або смерті провідних працівників;

· оцінку можливих фінансових ускладнень, пов'язаних із зобов'язаннями компанії щодо виплати пенсій та інших соціальних виплат;

· оцінку вірогідності помилок при актуарних розрахунках.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

• Метод середніх величин. Полягає в тому, що окремі ризикові групи поділяються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками.

• Метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу.

• Метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

Ризик не є постійною величиною. Він змінюється, і ці зміни багато в чому обумовлені змінами в економіці, а також рядом інших факторів, які необхідно постійно контролювати.

Контроль за ризиком призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: уникнення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події. Наприклад, встановити охоронні пристрої або інші механізми, щоб нейтралізувати важкість наслідків. Планування та впровадження захисних заходів на підставі контролю ризиків Дозволяє знижувати їх загалом і уникати катастрофічних наслідків.

Жодна страхова компанія не в змозі усунути ризики повністю, але за рахунок оцінки рівня ризиків, точного їх виміру, здійснення необхідних контрольних процедур вона завжди здатна звести нанівець настання страхових випадків або їхні наслідки.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування як в звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

Сам процес управління ризиками може здійснюватися тільки за умови наявності певної інформації, серед якої слід виділити:

· статистичну

· економічну

· фінансову

· комерційну

Інформація у страхуванні дуже специфічна і містить дані про:

· ймовірність того чи іншого страхового випадку;

· страхові події;

· наявність попиту на страхову послугу;

· фінансову стійкість конкурентів;

· платоспроможність клієнтів;

· страхові тарифи тощо.

Вище було розглянуто питання управління суто страховими ризиками, під які підпадають об'єкти страхування, але й у страхових компаній є специфічний ризик, пов'язаний із здійсненням страхової справи, який має назву технічний ризик страховика.

Розглянемо його трохи детальніше.

Якщо страховий випадок не настав, то страхувальнику, як правило, внески не повертаються. Він, можна сказати, заплатив за свій спокій.

Ризик страховика полягає в тому, що, якщо страховий випадок стався майже відразу після сплати клієнтом першого внеску, то він зобов'язаний виплатити обумовлену договором суму, яка значно перевищує розмір страхової премії. Ось чому для визначення відповідності між розміром страхового відшкодування та величиною страхової премії необхідно прирівняти ризики страхувальника й страховика до ймовірності настання страхового випадку та величини збитків від нього.

Наявність технічного ризику стимулює страховика брати участь у попереджувальних заходах щодо боротьби з ризиками з метою їх уникнення або зниження.

Таким чином, управлінню ризиками в діяльності страховиків притаманна багатоваріантність, яка означає поєднання стандарту й неординарності фінансових комбінацій, гнучкість, неповторність різних способів дій у конкретній ситуації.

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 91011 12 13 14 Следующая ⇒