ІV. Поняття і загальна характеристика прав і свобод людини і громадянина.

Це ІІ розділ Конституції України «Права, свободи, обов’язки людини і громадянина».

Права і свободи — це обсяг і межі тих благ, які держава зобов'яза­лася гарантувати особі й суспільству.

Право – це визначена законом міра можливої поведінки особи.

Оскільки здійснювати чи не здійснювати своє право залежить від волі особи, то права іноді називають суб'єктивними правами особи.

Обов'язок – це визначена законом міра обов'язкової поведінки осо­би, недотримання якої зумовлює правові наслідки.

А оскільки виконання чи невиконання обов'язку від волі особи не за­лежить, то обов'язки називають юридичними обов'язками особи.

Свобода – це також суб'єктивне право особи, яке являє собою спо­соби (форми) її можливої поведінки.

Права і свободи по­діляються на основні (конституційні) та інші, тобто ті, що передбачені в поточних законах.

За характером правового статусу суб'єктів конституційних прав розрізняють права людини та права громадянина. Це означає, що права людини гарантуються кожній людині, а права громадянина гарантують­ся лише громадянам України.

Основними ці права, свободи і обов’язки називаються тому, що вони визначають найважливіші відносини між особою і державою, а оскільки вони закріплені в Конституції, то саме тому й називаються конституційними.

Статті 21-25.

Особливе місце серед прав і свобод належить особистим правам і свободам. Ці права вважаються природними, тобто такими, що їх кожна людина отримує від народження як невід'ємні умови її існування.

Особисті права і свободи передбачають гарантовані державою можливості людини, необхідні для її фізичного існування та задоволення її життєвих потреб.

Статті 27 – 35.

Політичні права і свободи – це гарантовані державою можли­вості особи брати участь у державному і громадському житті шляхом участі у здійсненні державної влади та місцевого самоврядування.

Статті 36-40.

Економічні права і свободи – це права у сфері економічних і насамперед майнових відносин.

Вони забезпечують людині можливість вільного розпорядження основними засобами виробничої (господарської) діяльності, реалізувати свої здібності шляхом участі у виробництві. Статті 41 – 44.

Соціальні права і свободи забезпечують людині гідний рівень жит­тя і соціальну захищеність.

Для держав, які визнають себе соціальними, вони завжди є пріори­тетними. За своєю сутністю ці права і свободи є, з одного боку, вимогами до влади виконати взяті на себе зобов'язання перед людиною і суспіль­ством, а з іншого – є обов'язками держави насамперед у підтриманні життя індивіда та його соціальної захищеності.

Статті 45 – 52.

Культурні права і свободи являють собою гарантовані держа­вою можливості доступу людини до духовних здобутків своєї нації та всього людства — їх засвоєння, використання та участь у їх подальшому розвитку.

Ці права і свободи гарантують духовний розвиток людини і допома­гають їй стати активним учасником суспільного життя. Саме тому їх іно­ді називають духовними правами.

Статті 53 – 54.