Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Робота над статтями і доповідями

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Навчально-науковий інститут фізичної культури та спорту

Кафедра ТМФВ

ЛЕКЦІЯ № 4

з дисципліни ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Тема: ОСНОВИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ.

НАВЧАННЯ І ПОБУТ СТУДЕНТІВ

ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

(1 година)

для студентів І курсу факультету фізичного виховання
(шифр і назва навчальної дисципліни)

напряму підготовки 0102 Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини *

(шифр і назва напряму підготовки)

для спеціальності 6.010201. Фізичне виховання

(шифр і назва спеціальності (тей)

спеціалізації методика туристичної роботи; захист Вітчизни;

спорт (за видами діяльності); здоров’я людини

Розробила:

к.п.н., доцент кафедри ТМФВ

Литвиненко О.М.

Миколаїв - 2014

Лекція 4

ОСНОВИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ.

НАВЧАННЯ І ПОБУТ СТУДЕНТІВ

ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Метою лекції є ознайомлення студентів зі структурою і змістом науково-дослідної роботи в системі вищої освіти. Вивчення прав та обов’язків студентів і організації виховного процесу у ВУЗі.

Завдання лекції:

1. Розширити уявлення студенів про значення, структуру і зміст науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі.

2. Вивчити особливості формування студентського колективу у ВУЗі, права і обов’язки студентів.

План

1. Загальні принципи наукової творчості. Основні методи наукового

дослідження у сфері фізичного виховання і спорту. Робота над

статтями і доповідями.

2. Формування студентського контингенту. Права і обов’язки студентів

Вузів. Організація виховного процесу у вищому навчальному закладі

освіти.

Ключові слова: науково-дослідна робота, метод, теорія, експеримент, виховний процес, права і обов’язки студентів.

Основні поняття лекції: змісттаосновні методи наукового дослідження у фізичній культурі і спорті, формування студентського контингенту.

Загальні принципи наукової творчості. Основні методи наукового дослідження у сфері фізичного виховання і спорту.

Робота над статтями і доповідями

Отримання наукових результатів, їх аналіз, опис та оформлення у вигляді наукової продукції мають свої принципи, методи, техніку і технологію.

Авторитет науковця визначається насамперед результатами його праці, ерудицією та кваліфікацією.

Під ерудицією розуміють широке і глибоке знання не тільки тієї галузі науки, в якій працює вчений, а й суміжних. Найбільш достовірні та міцні знання здобуваються із першоджерел. Вчений піддає їх критичному аналізу, творчій переробці, систематично використовує у своїй діяльності.

Кваліфікація вченого — це поєднання ерудиції та його творчих навичок у проведенні теоретичної й експериментальної роботи.

Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити деякі загальні методологічні підходи до його проведення.

Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні і розвитку, тобто застосування історичного аспекту.

Відомо, що нові наукові результати і раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії. Краще і прогресивне із старого переходить у нове і надає йому сили та дієвості. Іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті і набуває немов би другого життя, але в іншому, більш досконалому вигляді.

Вивчати в науковому сенсі — це означає бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. У науці мало встановити якийсь новий науковий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, з'ясувати його загально пізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Нагромадження наукових фактів у процесі дослідження — завжди творчий процес, в основі якого лежить задум ученого, його ідея. У філософському визначенні ідея являє собою продукт людської думки, форму відображення дійсності.

Метод — це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретної задачі.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:

1) емпіричний, на якому відбувається процес нагромадження фактів;

2) теоретичний — досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на три умовні групи:

— методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

— методи, використовувані на емпіричному та теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, моделювання, індукція та дедукція);

— методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод, гіпотеза та припущення, історичний метод, системний підхід, декомпозиція).

Теорія — система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об'єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії ці результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій та принципів.

Теорія має бути евристичною, конструктивною і простою.

Вирішальною основою наукового пізнання є практика. Роль практики полягає у створенні матеріально-технічних засобів наукового дослідження.

Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Тому воно має випереджувати практику завдяки елементові наукового передбачення. Проте практика — це не тільки вихідний пункт і мета пізнання, а й вирішальне підґрунтя цього складного процесу.

Таким чином, виростаючи з практики і розвиваючись на її основі, наукове пізнання набуває великого значення для неї самої. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою.

Наведемо приклади використання найпоширеніших методів наукового дослідження у сфері фізичного виховання та спорту.

Відомо, що ті або інші явища можуть вважатися науковими фактами лише тоді, коли вони можуть багаторазово відтворюватися в експериментальних умовах.

Педагогічний експеримент створює можливості для подібного відтворення тих явищ, які вивчаються. Характерною рисою педагогічного експерименту як методу дослідження, є сплановане втручання людини у явище, яке вивчається. Суть втручання у природний хід педагогічного процесу зводиться, як правило, до штучного відокремлення якої-небудь однієї сторони аналізованого процесу із багатогранності існуючих зв'язків. Тому тільки експеримент дає можливість вивчити одну із сторін процесу, тимчасово абстрагуючись (ізолюючись) від всіх інших сторін. Експеримент — це одна із сфер людської практики, в якій здобуваються наукові факти шляхом спеціального створення необхідних за завданнями дослідження умов, що виключають побічні впливи на підсумковий результат, а також шляхом повторного відтворення явища, яке вивчається.

Об'єктом вивчення у педагогічному експерименті можуть бути існуючі в практиці педагогічні положення, теоретичні пропозиції з метою отримання наукових фактів і встановлення об'єктивних законів фізичного виховання.

При цьому, чинники, які беруться для порівняльного аналізу в експерименті, повинні різко відрізнятись, навіть вміщувати елемент протилежності (диспарадність). Вивчаючи, наприклад, ефективність розвитку швидкості в комплексі з розвитком всіх інших якостей, необхідно, щоб зміст занять експериментальних груп у порівнянні із змістом занять контрольних груп, докорінно відрізнявся обсягом вправ на швидкість.

Проведення будь-якого педагогічного експерименту повинно відповідати обов'язковому правилу: його зміст, методи проведення в жодному разі не повинні суперечити загальним принципам навчання і виховання.

Педагогічні експерименти, в яких епізодично використовуються методи контрольних випробувань, реєстрація техніки виконання фізичних вправ, методи морфо-фізіологічних досліджень, будуються за такою схемою: початкове дослідження — проведення занять — проміжне (поточне) дослідження — проведення занять — підсумкове (кінцеве) дослідження.

Тимчасові інтервали між початковим, проміжним і підсумковим дослідженнями варіативні і залежать від багатьох причин: завдань дослідження, застосованих методів дослідження, реальних умов реалізації експерименту тощо. Наприклад, у експериментах, які визначають ефективність активного відпочинку в процесі класних занять, рекомендується проводити дослідження в проміжку від 3 до 6 місяців, при тому, що істотні зрушення можуть спостерігатися лише через 6—7 місяців.

Педагогічні експерименти поділяються на такі види: природний, модельний і лабораторний.

Природний педагогічний експеримент характеризується непомітними для досліджуваних змінами звичайних умов навчання і виховання. В залежності від способу комплектування експериментальних і контрольних груп за кількістю, природний експеримент може проводитися у вигляді дослідного уроку (навчання і виховання відбуваються за планом звичайної системи класно-урочних занять) і у вигляді експериментального заняття, які вирішують те або інше експериментальне завдання в тих самих природних умовах навчально-виховного процесу, але з меншою кількістю досліджуваних. Кожний із вказаних різновидів застосовується в залежності від поставлених завдань. Найцінніші результати можуть бути у тому випадку, коли в експерименті поєднуються обидва різновиди.

Модельний експеримент характеризується значними змінами типових умов фізичного виховання, які дають можливість ізолювати явища, що вивчаються, від сторонніх впливів.

Лабораторний експеримент характеризується чіткою стандартизацією умов, які дають можливість максимально ізолювати досліджуваних від впливу змінних умов довкілля. Для вирішення педагогічних завдань його роль зводиться в основному для розробки фізіологічних і психологічних питань.

Перераховані види педагогічних експериментів за напрямом ' бувають: абсолютним або порівняльним. Абсолютний експеримент проводиться тоді, коли ставиться мета пізнати явище без порівняння з іншими явищами, порівняльний експеримент — щоб встановити рівень ефективності різних методів навчання, засобів й т. ін.

В залежності від обраної схеми побудови порівняльні експерименти бувають прямими, перехресними і багатофакторними з декількома рівнями.

Прямий експеримент є найпростішим різновидом педагогічного експерименту, коли в експериментальних і контрольних групах після проведених серій занять визначають результативність чинників, які вивчались.

Перехресний експеримент має більш складну побудову, яку схематично можна виразити таким чином:

Етап	Група А	Група Б
Перший експеримент	1 експериментальний чинник	2 експериментальний чинник
Другий експеримент	2 експериментальний чинник	1 експериментальний чинник

При необхідності порівняння не двох чинників, а трьох-чотирьох застосовують відповідно побудову експерименту за схемою латинського квадрату:

1 - 2 - 3 - 4

2 – 3 – 4 - 1

3 – 4 - 1 - 2

4 - 1 - 2 - З

Однак, рівень сучасної науки надає можливість вирішити і більш складніші завдання. Так, схема багатофакторного експерименту надає можливість вивчати в порівнянні не тільки ефективність декількох однорідних чинників, але й виявляти залежність між декількома групами диспарадних чинників. Суть подібного експерименту розкривається на такому прикладі. Допустимо, потрібно встановити вплив занять фізичними вправами на організм учнів в залежності від: а) кількості уроків на тиждень (1 чинник); б) кількості повторень фізичних вправ на одному уроці (2 чинник); в) тривалості інтервалу відпочинку між повтореннями на одному уроці (3 чинник). Кожний із трьох диспарадних чинників мав два порівняльних варіанти (рівні): 1) кількість занять на тиждень — «А» або «Б»; 2) кількість повторень на одному занятті — «В» або «Г»; 3) тривалість інтервалів відпочинку між повтореннями на одному уроці — «Д» або «Е». За такою схемою можна визначити, при якому із поєднаних рівнів можна досягнути максимального ефекту для конкретної групи учнів.

Безпосередня реєстрація дозволяє фіксувати окремі сторони навчально-виховного процесу, але без втручання дослідника в хід цього процесу.

Педагогічне спостереження відрізняється від побутового, по-перше, конкретністю об'єкту спостереження, по-друге, наявністю специфічних прийомів реєстрації (спеціальних протоколів, умовних позначень при записах тощо).

Об'єктами педагогічних спостережень можуть бути лише ті сторони процесу фізичного виховання та спортивного тренування, які можна фіксувати без порушення процесу навчання і виховання. Крім цього, спостереження є об'єктивними лише тоді, коли предметом вивчення є чітко видимий факт.

Педагогічні спостереження в галузі фізичного виховання можуть бути направлені на виявлення і оцінку:

— тривалості процесу (час пропливання дистанції тощо);

— величини просторових переміщень тих, хто займається або приладу (довжина розбігу в стрибках, дальність польоту спису і т.п.);

— кількісної сторони процесу (кількість кроків бігуна, передач м'яча, ударів у боксі тощо);

— характеру просторового переміщення (напружене, різке, плавне тощо);

— зовнішніх умов (температура повітря, сила і напрям вітру тощо);

— змісту навчального процесу (завдання заняття, комплекс застосованих вправ, дозування навантаження тощо);

— застосованих методів виконання вправ (повторний, інтервальний, перемінний методи);

— техніки виконання вправ (форма і характер рухів в техніці виконання тієї або іншої вправи);

— тактичних прийомів і т.д.

У кожному окремому випадку виникають свої необхідні об'єкти, явища, моменти для спостереження.

Перед тим, як проводити педагогічне спостереження, дослідник повинен:

— визначити завдання спостереження;

— намітити об'єкти спостереження, тобто сторони педагогічного процесу, які будуть вивчатися;

— визначити спосіб проведення спостережень;

— підібрати прийоми фіксації отриманих даних;

— продумати методи аналізу зібраного матеріалу. Великою перевагою будуть володіти дані таких спостережень, в яких об'єкт, який вивчався, спостерігався багаторазово.

Хронометрування і хронографування застосовують для визначення часу, використаного на виконання яких-небудь дій і його графічне зображення, яке реєструється за допомогою різних приладів (секундомірів, хроноскопів, хронографів) і відображається у спеціальних протоколах хронометрування.

Стенографування і магнітофонний запис застосовується для документальної фіксації повного або часткового словесного змісту заняття. Широке використання отримала стенографія рухів, тобто запис рухів умовними значками або контурними фігурками.

Контрольні випробовування (контрольні вправи) допомагають виявити рівень розвитку окремих рухових якостей, а також їх зміни під впливом навчально-виховного процесу. Комплексним показником підготовленості тих, хто займається, є результати їх виступів на оцінку (наприклад на змаганнях).

Реєстрація техніки виконання фізичних вправ дає можливість аналізувати і оцінювати виконання фізичних вправ за допомогою спеціальних приладів і пристроїв.

Так, координатографів застосовується для вивчення техніки виконання вправ на основі механічного запису траєкторії польоту.

Динамометрія і динамографія використовуються для вимірювання і фіксування зусиль при виконанні фізичних вправ за допомогою динамометрів і динамографів.

Тензографія і пневмографія дають можливість реєструвати тиск тіла (або його частин) на опорну поверхню в процесі вправи.

Спідографія дає можливість отримати і зареєструвати величину швидкості переміщення піддослідного (інколи приладу) і характер її зміни за допомогою спеціального приладу — спідографу.

Дистанціметрія використовується для вимірювання довжини дистанції, яку долають при виконанні фізичних вправ, переважно циклічних.

Тредбан (спеціальна стрічка, що рухається й імітує бігову доріжку) — призначений для створення сприятливих умов вивчення реакції організму на біг з різною швидкістю, а також для вивчення деяких компонентів руху бігуна.

Темпометрія — підрахунок і запис частоти, кількості рухів за одиницю часу (використовується спеціальний прилад — тепінг-тест апарат).

Телеметричні дослідження техніки рухів дають можливість реєструвати показники розвитку фізичних якостей або техніки рухів.

Кімоциклографія дає можливість виконувати зйомки рухів точок на плівку, яка безперервно рухається.

Кінематографічний метод — при допомозі кінозйомок можна отримати низку кінограм, які змінюються через одинакові проміжки часу.

Кіноциклографія — при допомозі проектора з кіноплівки на папір переносяться послідовні положення точок тіла. Опрацювання кіноциклограми дає можливість порахувати шляхи, швидкості і прискорення окремих точок тіла, визначити точний напрям рухів, змін суглобових кутів, виділити елементи рухів у часі (фази) і просторі.

Фотографування дає можливість отримати фотографії одиничної пози в нерухомому положенні в момент руху, а також траєкторії точки тіла, що світиться за час руху.

Хронофотографування дає можливість виконати ряд фотографій руху через одинакові проміжки часу на нерухому пластинку або плівку.

Циклографія характеризується тим, що з її допомогою отримують ряд фотографій точок тіла, що світяться, з великою частотою на нерухому пластинку або плівку.

Анкетування це, по суті, бесіда у письмовій формі для отримання відповідей від опитуваних на попередньо підготовлені запитання, які відображають завдання дослідження. Воно використовується для аналізу поточного стану педагогічного явища, для вивчення існуючого положення у практиці роботи або міркування, що відповідає проблемі дослідження.

Аналіз результатів анкетування не може бути підсумковим переконанням при встановленні ефективності якої-небудь методики занять. В науці кінцевим критерієм істини являється науковий факт, а не суб'єктивна думка.

Для анкетування розробляють спеціальні анкети або опитувальні картки. В анкетах питання ставляться так, що респондент має лише невелику кількість варіантів відповіді, наприклад, відповідає тільки «так» або «ні». В опитувальних картках відповіді даються у розгорнутій, описовій формі.

Важливе значення у наукових дослідженням має аналіз літературних джерел. Дослідження, побудоване на аналізі тільки літературних джерел застосовується у тих випадках, коли вивчаються історичні і соціальні аспекти фізичного виховання. Найчастіше проводяться у поєднанні з аналізом документальних матеріалів, із збором анкетних даних, що приносить найбільшу користь.

Чимало сторін фізичного виховання знаходять своє відображення у різних документах: планах і щоденниках тренувань, протоколах змагань, директивних матеріалах та звітах спортивних організацій, матеріалах інспектування, навчальних планах і програмах, лікувально-фізкультурних картках тощо. їх об'єктивний аналіз є цінним методом наукової праці.

Загальну схему наукового дослідження можна приблизно зобразити таким чином:

1. Обґрунтування актуальності обраної теми.

2. Постановка мети і конкретних завдань дослідження.

3. Визначення об'єкта і предмета дослідження.

4. Вибір методів (методики) проведення дослідження.

5. Опис процесу дослідження.

6. Обговорення результатів дослідження.

7. Формулювання висновків і оцінка одержаних результатів. Наукові результати можна поділити на два види: теоретико-методологічні (для теоретичних досліджень) та інструментальні (для прикладних та емпіричних досліджень).

Багато хто вважає, що творчий процес є можливим тільки у періоди якогось «натхнення». Це глибока помилка: звісно добре, коли дослідження настільки захоплюють, що з'являється творчий порив, але для досягнення кінцевої мети важливий не так порив, як копітка і добре організована праця.

Зазначимо деякі принципи наукової праці.

1.Постійно думати про предмет дослідження.

2. Не працювати без плану.

3. Контролювати хід роботи й коригувати за результатами контролю як загальний план, так і окремі його частини.

Для молодого дослідника важливо оволодіти технікою написання статей і підготовки доповідей на конференціях. Опублікувати статтю — це означає зробити даний матеріал надбанням фахівців для використання в їхній роботі. Треба писати просто і зрозуміло, за заздалегідь розробленим планом. У плані треба передбачити: вступну частину; останні дослідження і публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми; формулювання мети та завдань; виклад власне матеріалу дослідження; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямку.

Методика підготовки доповіді на науковій конференції є дещо іншою. План доповіді — аналогічний плану статті. Проте, специфіка усного мовлення викликає суттєві зміни у формі й змісті. При написанні доповіді треба врахувати, що значна частина матеріалу викладена на плакатах (слайдах). На плакатах звичайно подають: математичні постановки, метод вирішення, алгоритми, структуру системи, схему експерименту, виявлені залежності у табличній або графічній формі й т. ін. Тому в доповіді викладають коментарі (але не повторення!) до ілюстративного матеріалу. Це дає змогу на 20—30 % скоротити її.

Варто також мати на увазі, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал, розміщений на 4 сторінках машинописного тексту (через два інтервали), тому обсяг доповіді звичайно є меншим від обсягу статті. Крім того, доповідач повинен реагувати на попередні виступи за темою його доповіді. Полемічний характер доповіді викликає інтерес слухачів і підвищує їхню активність.

12 Следующая ⇒