Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Невідповідність окремих положень законодавства про адміністративні правопорушення вимогам Конституції України.




На відміну від матеріального адміністративного деліктного законодавства, яке зазнає значних змін шляхом збільшення кількості складів адміністративних порушень, регулювання провадження за своїм змістом залишається незмінним з радянських часів.

У першу чергу згадується збільшення кількості органів, які отримали право застосовувати стягнення, та збільшення переліку справ про адміністративні правопорушення, на які поширюється судова юрисдикція. Зважаючи на очевидну застарілість правового регулювання провадження у справах про адміністративні правопорушення, існує велика кількість проблем, що потребують вирішення під час подальшого реформування.

 

Говорячи про невідповідність вимогам Конституції України, у першу чергу слід згадати положення про строки адміністративного затримання, які в деяких випадках можуть тривати до десяти днів (частина третя статті 263 Кодексу) і навіть до тридцяти діб (підпункт сьомий пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію»). Такі три валі строки суперечать частині третій статті 24 Конституції України щодо строків затримання (тільки 72 годин без рішення суду). Триваліші строки будь-якого затримання особи можуть застосовуватися тільки на підставі мотивованого рішення суду. Ці очевидні порушення мають бути усунуті через внесення змін до законів, або ж ці положення на практиці не повинні застосовуватися з огляду на правило прямої дії норм Конституції, закріплене в частині третій статті 8.

Яскраво демонструє проблему пілотне рішення ЄСПЛ «Балицький проти України» від 3 листопада 2011 року (заява № 12793/03). У цій справі Суд констатував порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції стосовно адміністративного арешту заявника та первісної кваліфікації злочину, в якому він підозрювався.

Практика, за якої до особи застосовується адміністративний арешт для забезпечення її доступності для допиту в якості підозрюваного у вчиненні кримінального злочину, раніше вже визнавалася Судом свавільною за статтею 5, оскільки державні органи не забезпечували процесуальних прав заявника як підозрюваного у вчиненні кримінального злочину (див. рішення від 19 лютого 2009 року в справі«Доронін проти України» (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, п. 56, та рішення від 24 червня 2010 року в справі «Олексій Михайлович Захаркін проти України» (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, п. 88). У рішенні в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) (заява № 42310/04, п. 264, від 21 квітня 2011 року) Суд наголосив, що, формально застосувавши до заявника адміністративне затримання, а фактично поводячись із ним як із підозрюваним у вчиненні злочину, органи слідства позбавили його доступу до захисника, участь якого була б обов’язковою згідно із законодавством України, якби він обвинувачувався у вбивстві, вчиненому групою осіб та/або з корисливих мотивів, тобто злочині, у зв’язку з яким його фактично допитували.

Практика первісної кваліфікації злочину як менш тяжкого, який не вимагає обов’язкового юридичного представництва підозрюваного, також визнавалась як така, що використовується фактично для позбавлення заявників належної юридичної допомоги з огляду на спосіб реалізації слідчим його дискреційних повноважень щодо кваліфікації злочину (див. зазначене вище рішення у справі «Яременко проти України» (Yaremenko v. Ukraine), пункти 87 і 88; зазначене вище рішення у справі «Леонід Лазаренко проти України» (Leonid Lazarenko v. Ukraine), п. 54, та рішення від 27 січня 2011 року в справі «Бортнік проти України» (Bortnik v. Ukraine), заява № 39582/04, п. 45).

Беручи до уваги системний характер проблеми, яку виявлено в цій справі, Суд наголосив, що слід невідкладно реформувати законодавство та адміністративну практику України для приведення такого законодавства і практики у відповідність із висновками Суду, викладеними у цьому рішенні, щоб вони були сумісними з вимогами статті 6 Конвенції. Суд залишає за державою право визначити під наглядом Комітету Міністрів, який саме спосіб розв’язання цих проблем був би найбільш належним.

З рішенням можна ознайомитися на сайті Мін’юсту http://www.minjust.gov.ua/19618 (див. підрозділ 5. Право на справедливий судовий розгляд).

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...