Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу

Стр 1 из 4Следующая ⇒

ЛЕКЦІЯ № 1

ТЕМА: ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ З ПОЗИЦІЇ ЇХ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

План

1. Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу.

2. Зовнішня структура навчальної діяльності:

2.1. Мотивація як компонент структури навчальної діяльності;

2.2. Навчальне завдання в структурі навчальної діяльності;

2.3. Контроль (самоконтроль), оцінка (самооцінка) в структурі навчальної діяльності;

3. Педагогічні функції, уміння та техніка вчителя:

3.1. Педагогічні функції вчителя;

3.2. Педагогічні уміння;

3.3. Педагогічна майстерність та педагогічна техніка вчителя.

Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу

Традиційно при аналізі навчального процесу категорія «підхід» розглядається з позиції того, хто навчає, тобто — викладача. В цьому контексті особистісно-діяльнісний підхід до навчання, що сформувався до середини 90-х років, розглядався переважно як суб'єктно-орієнтовані організація й управління навчальною діяльністю її суб'єкта — студента при вирішенні педагогом спеціально підібраних навчальних завдань різної складності, спрямованих на розвиток студента як особистості. Водночас стало очевидним, що особистісно-діяльнісний підхід може розглядатись і з позицій самого студента, бо специфіка навчальної діяльності полягає в спрямуванні на розвиток і саморозвиток суб'єкта цієї діяльності.

Особистісний компонент особистісно-діяльнісного підходу передбачає, що в центрі навчання знаходиться студент як особистість (його мотиви, мета, неповторний психологічний склад). Згідно з інтересами студента, рівня його знань і умінь, викладач визначає завдання занять та формує, спрямовує і коректує весь освітній процес розвитку його особистості. Відповідно до цього, мета кожного заняття при реалізації особистісно-діяльнісного підходу формується з позиції кожного конкретного студента і всієї групи. Іншими словами, студент в кінці заняття повинен відповісти собі: чого він сьогодні навчився, чого не знав, або не міг зробити ще вчора. Така постановка питання стосовно до навчання означає, що всі методичні рішення (підбір навчального матеріалу, використання прийомів, способів, методів, засобів тощо) проходять через призму особистості студента: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних та функціональних особливостей. Враховується ці особливості через зміст і форму навчальних завдань, через характер спілкування зі студентом (учнем). Спрямовані до студентів завдання, зауваження, запитання в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинні стимулювати їх пізнавальну активність і проектувати її на майбутню педагогічну діяльність вчителя фізичної культури.

Визначаючи діяльнісний компонент в особистісно-діяльнісному підході до навчання, слід зазначити, що обидва його компоненти нерозривно пов'язані, оскільки особистість виступає суб'єктом діяльності.

Енергетичним джерелом діяльності, її передумовою є потреба. Такою потребою в даному контексті є прагнення стати висококваліфікованим учителем.

Однією з основних характеристик діяльності є її предметність. За предметом діяльності розрізняють і називають її види, наприклад — педагогічна, спортивна тощо.

Діяльність педагога спрямована на передачу соціокультурного
досвіду, організацію засвоєння студентами (учнями) навчального
матеріалу.

Діяльність студентів (учнів) спрямована на засвоєння цього досвіду та навчального матеріалу.

Суттєвою характеристикою діяльності є її мотивованість, яка визначає початковий момент діяльності. Якщо предмет діяльності — це те, на що вона спрямована, то мотив — це те, задля чого відбувається ця діяльність.

Саме навчання, педагогічне спілкування в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинно реалізуватися за схемою С2<->С1, де С1 — це педагог, людина, яка викликає інтерес до предмета, до себе як партнера, це інформативна для студентів (учнів) змістовна особистість, цікавий співрозмовник; С2 — це студент (учень), з яким викладач спілкується за принципом співробітництва у вирішенні навчальних завдань, організовуючи, координуючи й стимулюючи цей процес.

Одночасно для вирішення навчальних завдань слід організувати навчальне співробітництво і самих студентів (учнів), сформувати колективний суб'єкт. Іншими словами, в навчальному процесі повинна працювати схема С2+3+4<->С1, внаслідок чого повинен утворитись єдиний взаємодіючий колективний, сукупний суб'єкт (Сс).

Співробітництво — це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності студентів і викладачів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності.

В основі стратегії співробітництва лежить ідея стимулювання і спрямування педагогом пізнавальних інтересів студентів (учнів).

Значення цієї форми організації навчання настільки велике, що весь педагогічний процес сьогодні розглядається як «педагогіка співробітництва».

З психологічної точки зору співробітництво як спільна діяльність, як організаційна система активності суб'єктів, що взаємодіють, характеризується:

— просторовою і часовою співприсутністю;

— єдністю мети і завдань;

— відповідними організацією і управлінням навчальною діяльністю;

— відповідним розподілом функцій, дій і операцій;

— наявністю міжособистісних стосунків.

Навчальне співробітництво в процесі занять можна представити у вигляді розгорнутої сітки взаємодій за такими чотирма лініями:

— педагог <-> студент(учень)"<-> студент(учень);

— студент <-> студент в парах, трійках, малих групах;

— загально-групова взаємодія студентів;

— педагог <-> педагогічний колектив.

Динаміку становлення спільної діяльності педагога й студентів (учнів) психологи з певною умовністю поділяють на три фази і шість форм, які переходять одна в іншу.

Перша фаза — «залучення до діяльності» включає три форми:

— розподіл дій між педагогом і студентами (учнями);

— імітуючі дії студентів (учнів);

— наслідувальні дії студентів (учнів).

Друга фаза — «погодження діяльності студентів з викладачем» передбачає наступні форми спільної діяльності:

— саморегулюючі дії студентів (учнів);

— самоорганізовуючі дії;

— спонукаючі дії студентів (учнів).

Третя фаза передбачає партнерство в удосконаленні оволодіння діяльністю.

Неважко передбачити, що чим вищий курс (старший клас), тим швидше буде пройдений шлях становлення по-справжньому спільної діяльності. Але починати цей процес слід з першого курсу (з першого класу).

12 3 4 Следующая ⇒