Мова лектора, його стиль, манери і дисципліна

Головним інструментом лекційного викладання є мовлення. Тому від того, як уміє викладач користуватися цим інструментом, залежить, до якої категорії лекторів його віднесуть студенти: до тих, кого легко чи важко слухати. Саме на таке оцінювання по­винен орієнтуватись викладач ВНЗ. Підтвердженням цього є і су­дження, що добрий лектор не той, котрий легко говорить, а той, котрого легко слухати.

Досвід показує, що молоді лектори, стараються надати мовлен­ню науковий характер, а насправді воно виглядає наукоподібним. Цього треба уникати і говорити просто, доступно та природно.

Мовленнєва культура лектора характеризується правильністю, лаконічністю, якісністю, точністю і емоційністю.

Під час лекцій, як і при інших спілкуваннях, слід уникати: неправильних наголосів (говорити «кілометр» замість «кілометр»; «тренери» замість «тренера»; «легкоатлет» замість«легкоатлет»; «документ» замість «документ» тощо); професійних жаргонів та вульгарних виразів («фізична підготовка» замість «фізика», «твер­до» чи «впевнено» замість «залізно», «розуміти» замість «усікти», «псувати нерви» замість «тратити нерви» тощо); тавтологічних зворотів (говорити «в роботі розроблено», «свій автореферат»); по­рушень загальноприйнятих словосполучень («відіграє роль» замість «має роль»; «має значення» замість «відіграє значення» тощо).

Говорити треба переважно короткими реченнями і достатньо голосно, але не крикливо, чітко вимовляючи кожне слово. Це особливо стосується визначень, вимови імен та прізвищ, про­фесійних термінів.

Недопустимо лекцію читати тихо і монотонно, оскільки моно­тонне мовлення, як і крикливе, втомлює слухачів і відволікає їх.

Тон читання лекції повинен бути спокійним. Він створює тло, на якому найвиразнішими будуть різні вкрай необхідні прийоми акцентування. Але спокійний тон не повинен бути одноманіт­ним. Так для виділення важливого матеріалу голос варто підви­щувати, а при повтореннях і коментарях — знижувати. До такого прийому слухачі звикають і за цією ознакою можуть визначати головні місця лекції.

Не можна говорити готовими, завченими фразами, мовою підручника. Вони сприймаються слухачами, як неприродні.

Щодо темпу читання лекції, то тут слід розрізняти два по­няття: «темп мовлення» і «темп викладання». Темп мовлення, за винятком місць, де дослівно будуть записуватися визначення, імена, дати, повинен бути настільки швидким, щоб виключити дослівний запис студентами. Останнє заважає свідомому засво­єнню матеріалу, оскільки при дослівному запису працює не голо­ва, а рука.

Занадто швидке мовлення негативно позначається на дикції, занадто повільне — навіює смуток. Зрозуміло, що темп мовлен­ня — суто індивідуальна якість, але певні орієнтири щодо цього можна визначити такими параметрами: середньою нормою мож­на вважати 70—80 слів за 1 хв. Занадто повільним мовленням є 40—50 слів за 1 хв.; занадто швидким — більше 100—110 слів за хвилину.

Велике значення в педагогіці приділяється зовнішній формі поведінки лектора, його стилю і манері.

Зовнішня форма лекції повинна підпорядковуватися певним
загальним правилам. Ось деякі з них.

Виразність мовлення можна посилити жестами, мімікою, по­зою і рухами тіла. Один жест вартий декількох фраз. Так, кивок або поворот голови вбік, означає згоду або заперечення. Запере­чення або виключення можна виразити також різким горизон­тальним змахом руки. Такий самий жест зверху донизу — жест ствердження. Розведення рук в сторони долонями до слухачів виражає безпорадність або непорозуміння. Жести допомагають висловити не тільки почуття, але й форми та розмір предметів. Водночас, жестикуляція повинна використовуватися помірно, пам'ятаючи, що жести і міміка — допоміжні засоби, а головним є мовлення.

Для посилення ефекту мовлення велике значення має міміка. У всіх ситуаціях обличчя лектора повинно випромінювати доб­роту, висловлювати доброзичливе ставлення до студентів. Не варто в спілкуванні зі студентами піддаватися своїм хвилинним настроям.

Стриманою та природною повинна бути і поза лектора. Під час лекції не варто ходити по аудиторії, а читати її слід з кафедри. При цьому за час лекції рекомендується декілька разів поміняти позу, зійти з кафедри і наблизитись до студентів, коли треба ви­класти особливо важливий матеріал. Не можна читати лекцію сидячи. В цьому положенні можна бесідувати.

Одним із показників якості лекції є дисципліна лектора і студентів. Вона проявляється в їх акуратності і підтягнутості у всіх проявах, включаючи зовнішній вигляд. Неохайність кос­тюма, неголене обличчя, непричесане волосся формують нега­тивне враження і ставлення. Усім своїм виглядом лектор повинен бути взірцем дисциплінованості.

Досвідчений лектор весь час стежить за аудиторією, щоб знати, як сприймається матеріал, яка дисципліна. Недисциплінованість, зазвичай, є наслідком нецікавої подачі матеріалу і незмістовного викладання. Проте, не всі прояви недисциплінованості чиняться з вини викладача. До таких можуть віднести, наприклад, свідоме задавання провокаційних запитань.