Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за його частинами

ЛЕКЦІЯ № 4

ТЕМА: НАВЧАЛЬНА ПРАКТИКА

План

1. Завдання навчальної практики та шляхи реалізації.

2. Теоретико-методичні матеріали до реалізації завдань навчальної практики.

Головна мета навчальної практики як однієї з форм навчання — формувати в студентів комплекс педагогічних умінь, розвивати загальнопедагогічні й спеціальні здібності. Вона є невід'ємною складовою частиною кожного практичного заняття зі спортивно-педагогічних дисциплін, а в окремих випадках виступає як самостійна форма занять.

Аналіз науково-методичної літератури з питань проведення навчальної практики в циклі СПД показав, що ця форма навчання реалізується принагідно і безсистемно, до того ж лише в окремих дисциплінах. Це можна пояснити тим, що у викладачів СПД немає єдиної думки щодо тлумачення самого поняття «навчальна практика», її мети і завдань, змісту й організації проведення. Зазвичай, в робочих програмах викладачів завдання навчальної практики не фіксуються і, як результат, вони відходять на другий план (залишаються поза увагою студентів). Тому головною і, зрештою, кінцевою метою власне практичних занять невиправдано стає формування рухових умінь і навичок та розвиток фізичних якостей студентів.

Таким чином, теперішній стан навчальної практики в процесі викладання СПД не відповідає сучасним вимогам, гальмує процес фахової підготовки майбутнього вчителя.

Педагогічна діяльність учителя фізичної культури, як відомо, реалізується сукупністю різноманітних дій у певних педагогічних ситуаціях, які підпорядковані навчально-виховній межі й спрямовані на вирішення конкретних педагогічних завдань. Упорядкована сукупність таких дій визначає якість виконання педагогічних функцій вчителя.

Нагадаємо, що для реалізації педагогічних функцій учитель повинен володіти педагогічними уміннями.

Сформовані на основі особистих здібностей педагогічні уміння виконувати педагогічні функції лежать в основі педагогічної майстерності.

Педагогічна майстерність вчителя може бути визначена як мистецтво навчання і виховання, що постійно вдосконалюється. Вона передбачає наявність педагогічних здібностей, загальну культуру, компетентність, широку освіченість, психологічну грамотність та методичну підготовку; здатність зрозуміло викладати навчальний матеріал, робити його доступним, викликати інтерес до предмета, активізувати розумову і рухову діяльність студентів. Викладач СПД має навчати студентів, як майбутніх учителів, конструювати й адаптувати навчальний матеріал (враховуючи індивідуальні особливості учнів), важке робити легким, складне — простим, незрозуміле — зрозумілим.

Таким чином, процес формування педагогічних умінь студентів, озброєння їх спеціальними прийомами викладання вимагає від викладачів СПД високого рівня компетентності, гуманізму і відбувається в педагогічній взаємодії (викладач—студент, студент—викладач) у конкретних ситуаціях, що вимагають доцільного використання методів і засобів. Така взаємодія можлива за умови, якщо викладач і студенти будуть ретельно готуватися до кожного практичного заняття; постійно працювати з новинками спеціальної літератури, знаходити щось нове, прогресивне, що вимагає перевірки і застосування; експериментувати, шукаючи найкращого, найкориснішого; відмовлятися від стереотипів (шаблонів) у своїй роботі, вдосконалювати прийоми власної праці. Така взаємодія сприятиме розвитку педагогічних здібностей студентів, їх швидкому й ефективному професійному навчанню.

Для того, щоб майбутній фахівець став майстром у розв'язанні педагогічних завдань, йому необхідно цілеспрямовано розвивати цілий комплекс педагогічних здібностей.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що у дослідників, які розглядали проблеми педагогічних здібностей, немає єдиної думки щодо їх визначення, компонентного складу і структури, класифікації (Н. В. Кузьміна, 1961; В. А. Сластьонін, 1976; Б. А. Ашмарін, 1979; О. В. Петунін, 1980; М. Й. Станкін, 1983; І. А. Зязюн, 1989; В. Г. Григоренко, 1994 та ін.). Це зумовлено тим, що переважна більшість педагогічних здібностей вивчалась окремо, поза зв'язком з іншими, без урахування конкретної системи їх розвитку саме у вчителя фізичної культури.

На думку багатьох учених (Б. А. Ашмарин, 1979; В. Т. Яловик, 1994; Т. Г. Овчаренко, 1996; Б. М. Шиян, 2002 та ін.) для виконання педагогічних функцій учителя фізичної культури в студентів необхідно розвивати цілий комплекс педагогічних здібностей (див. розділ 1., п. 1.3).

Необхідно також зазначити, що розвиток педагогічних здібностей і процес формування педагогічних умінь не обмежується лише виконанням завдань навчальної практики. Цей процес повинен мати логічне продовження і в інших формах і умовах навчання (практикум з методики проведення уроків фізичної культури та позаурочних форм фізичного виховання в школі, педагогічна практика, ПСМ тощо).

Послідовність, кількість і складність завдань навчальної практики залежить від курсу, підготовленості студентів, змісту, умов проведення занять (спортивний зал, спортивний майданчик, стадіон, басейн, на природі тощо) та особливостей методики проведення практичних занять з тої чи іншої СПД.

У таблиці 10 подана орієнтовна схема планування завдань навчальної практики із різних СПД, які конкретизуються в таблиці 11.

У таблиці 11 сформульовані завдання навчальної практики, зміст заздалегідь набутої студентами теоретико-методичної інформації, частина якої набута на лекціях і семінарських заняттях до кожного практичного заняття, прийоми педагогічної техніки, а також визначені можливі шляхи формування педагогічних умінь.

Послідовність, кількість і важкість завдань навчальної практики необхідно ускладнювати постійно й поступово, але вирішення їх не повинно впливати на зниження рухової активності студентів. У цьому студентам потрібно надавати повну самостійність, приходячи на допомогу лише в тих випадках, коли завдання навчальної практики виявилося для них непосильним.

Окремі заняття навчальної практики доцільно провести в школі.

Авторами фрагментів уроку, його частин і уроку в цілому є студент і викладач. Обидва вони відповідають за їх якість, оскільки студентів треба вчити не на помилках, а на позитивних прикладах. У процесі аналізу і обговорення цих занять саме на цих моментах треба зосередити основну увагу студентів.

Для поглибленого засвоювання методики проведення уроків, слід на кожному занятті з СПД виокремлювати різні сторони методики при прагненні методично правильно провести урок в цілому. Так, на одному уроці потрібко акцентувати увагу і зусилля студентів на прийомах активізації, на інших — способах виконання вправ, методах організації навчальної діяльності учнів, використання наочності тощо. Це дасть можливість готуватись до заняття усім студентам групи, а не лише тим, хто проводить урок.

Особливу увагу необхідно звернути на навчання студентів аналізувати якість проведення занять з навчальної практики.

5.1. Завдання навчальної практики та шляхи їх реалізації

Подаємо орієнтовну схему планування професійно-педагогічно спрямованих завдань навчальної практики в циклі СПД (табл.10) та послідовність їх реалізації (табл. 11).

5.2. Теоретико-методичні матеріали до реалізації завдань навчальної практики

Подаємо конкретні матеріали, засвоєння яких сприятиме вирішенню окремих завдань навчальної практики, передбачених таблицями 10 і 11.

Ст.. 160, 162, 168, 172

Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за його частинами

Педагогічний аналіз уроку фізичної культури в ____ класі,

Школи ____________________________

Учитель ______________________________________

Дата проведення _____________ Місце проведення ________________

Кількість учнів за списком_ займались _____________

1. Підготовча частина:

— правильність постановки завдань уроку, їх конкретність, відповідність підготовленості учнів і умовам проведення занять, зв'язок із завданнями попередніх уроків;

— спосіб і ефективність донесення завдань уроку до свідомості учнів, їхня психологічна підготовка до його проведення;

— кількість, ефективність, оригінальність вправ, їх відповідність матеріалові основної частини за характером та інтенсивністю, оцінка дозування вправ, наявність спеціально підготовчих вправ, їх достатність;

— ефективність педагогічного^ керівництва класом з боку вчителя (методи організації, команди, демонстрація, слово, грамотність мовлення);

— наявність необхідних частин розминки (загальної, спеціальної, індивідуальної);

— доцільність використаних способів виконання вправ;

— вимоги вчителя щодо правильності виконання вправ учнями;

— доцільність використання площі, обладнання та інвентарю.

2. Основна частина уроку:

— доцільність використаних учителем методів і методичних прийомів, підготовчих і підвідних вправ для засвоєння запланованої рухової дії;

— знання вчителем техніки запланованої до вивчення вправи та його уміння бездоганно виконати її;

— ефективність запланованої і реально виконаної кількості повторень вправ, передбачених змістом уроку;

— теоретична підготовка учнів на уроці;

— реалізація принципів доступності та індивідуалізації, міцності та прогресування, свідомості та активності на уроці;

— дотримання заходів безпеки при виконанні вправ;

— реалізація вимоги щодо вдосконалення фізичних якостей
на уроці, зв'язок цієї роботи зі змістом навчального мате
ріалу, відповідність параметрів навантаження поставленим
завданням;

— використання на уроці тренажерів, нестандартного обладнання, опосередкованої наочності, навчальних карточок;

— щільність основної частини уроку та її емоційність.

3. Заключна частина:

— доцільність використаних засобів для вирішення завдань заключної частини;

— уміння вчителя підводити підсумки уроку, оцінити діяльність учнів, націлити їх на подальше самовдосконалення;

— зміст домашнього завдання, його цінність для учнів і їх інтерес до виконання. Чи є домашні завдання часткою системи самостійної роботи учнів.

4. Оцінка компонентів уроку, що стосуються всіх його частин:

— оздоровча і виховна цінність уроку;

— емоційність уроку й інтерес до нього учнів;

— спосіб взаємодії учнів та вчителя на уроці;

— доцільність і ефективність відхилень від передбаченого плану уроку;

— оцінка якості підготовки місць занять, їхній санітарно-гігієнічний стан, матеріальне забезпечення;

— спортивна форма учнів;

— зовнішній вигляд і психологічний стан учителя, манера його поведінки;

— активність учнів, їх зацікавленість власним розвитком, старанність;

— реалізація на уроці міжпредметних зв'язків.

Звертаємо увагу, що аналіз уроку не повинен містити прості відповіді на поставлені в схемі питання, як це робиться, наприклад, при заповненні анкети. Аналіз вимагає творчого осмислення зафіксованих під час уроку фактів, їх теоретико-методичної оцінки, що допоможе виявити причини успіхів і невдач, накреслити шляхи подальшого вдосконалення педагогічної майстерності вчителя.

Досвід показує, що кращі вчителі систематично контролюють свою діяльність, оцінюють проведення різних форм занять, і особливо уроків, формуючи робочі схеми їх аналізу.

В додатки.

Для прикладу наводимо дослівно таку схему, запропоновану вчителем фізичної культури Шумської СШ Тернопільської області В. Д. Кирилюком («Фізичне виховання в школі». — №4. — 1998. — С. 20).

«У практиці роботи школи важлива роль належить внутрішкільному контролю за станом навчально-виховного процесу з усіх навчальних предметів. Цей контроль здійснюють директори шкіл, а також заступники з навчальної роботи. Вони, як правило, не фахівці з фізичної культури і невпевнено почувають себе при аналізі і оцінці якості уроку з фізичної культури. Саме тому вони досить рідко відвідують такі уроки, отже, і контролюють стан та якість навчально-виховного процесу з фізичної культури. У більшості випадків це негативно відбивається на навчально-виховній роботі з дітьми. Та і вчителі фізичної культури у багатьох випадках не розуміють, яким він, урок фізичної культури, має бути».

Саме з метою надання такої методичної допомоги педагогам
школи пропонуємо орієнтовну схему змісту аналізу уроку фізичної культури за такими критеріями:

1. Місце мети уроку в системі вивчення навчального матеріалу.

2. Відповідність плану-конспекту відвідуваного уроку до календарного плану.

3. Організація уроку: місце проведення, забезпеченість обладнанням та інвентарем (особливо нестандартним), спортивна форма вчителя (його зовнішній вигляд), санітарно-гігієнічне забезпечення уроку.

4. Конкретність визначення мети уроку в плані-конспекті та доступність постановки завдань уроку перед учнями класу, їх актуалізація та зв'язок з іншими уроками.

5. Робота вчителя з формування постави учнів, виховання навичок стройових вправ, чіткість команд, зауваження і виправлення помилок в учнів, тон зауважень.

6. Послідовність підготовчої частини уроку: стройовий тренаж і його зв'язок з іншими уроками, наявність корегуючих вправ, поступовість росту фізичного навантаження, послідовність загальнорозвиваючих вправ, наявність спеціальних підвідних вправ та їх відповідність до мети уроку, емоційність початку уроку.

7. Розв'язання завдань уроку в основній частині: освітнє забезпечення уроку вчителем (теоретичне роз'яснення техніки вправ, можливих помилок та їх застереження, ілюстрація і демонстрація техніки вправ), володіння технікою вправ фактичного матеріалу самим учителем та його настирливість у навчанні техніки вправ та передачі знань учням, міжпредметні зв'язки, доступність інформації і практичних вправ усьому класові та окремим учням, рівень фізичного навантаження та його адекватність вікові і статі учнів даного класу.

8. Загальний рівень теоретичної поінформованості учнів
класу, рухових умінь і навичок, фізичної підготовленості дівчат
і хлопців.

9. Освітня, рухова та загальна щільність уроку, її відповідність
до конкретного типу уроку.

10. Індивідуалізація навчання і виховання на уроці, способи
активізації пізнавальної і рухової діяльності учнів на уроці.

11. Доцільність і раціональність форм організації діяльності та методів навчання учнів на уроці.

12. Забезпечення вчителем свідомого засвоєння знань, умінь і навичок, виховання позитивного мотиву спортивної діяльності в дітей, їх активність на уроці.

13. Володіння вчителя класом, його спостережливість за роботою учнів, передбачливість і попередження травм, вміння вчителя допомагати учням.

14. Використання наочності, роздаткового матеріалу, технічних засобів навчання.

15. Уміння вчителя розв'язувати педагогічні ситуації на уроці.

16. Зняття психологічного і фізичного навантаження з учнів у заключній частині уроку.

17. Аналіз діяльності учнів учителем, підсумок уроку (чого навчились, що не вдалося, кому і чому, що потрібно для цього у майбутньому, що буде вивчатись, виховуватись і вдосконалюватись на наступному уроці).

18. Рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, що вивчався на даному уроці.

19. Оцінка вчителем діяльності учнів на уроці, мотивація обов'язково виставлених оцінок.

20. Доцільність виставлених оцінок.

21. Домашнє завдання, його доцільність, доступність та індивідуалізація.

22. Закінчення уроку: емоційний стан дітей, організоване
залишення місця занять, стан залишеного місця занять, вчасне
закінчення уроку.