Неокласичні теорії міжнародної торгівлі.

На відмінну від попередніх двох теорій шведські економісти неокласики Елі Хекшер (1879-1952) і Бертіл Олін (1899-1979) у 20-х роках ХХ століття зосередили увагу на іншому аспекті міжнародної торгівлі – відмінностях у ресурсному потенціалі, який і є основною причиною виникнення обміну товарами.

Теорія співвідношення факторів виробництва (теорія Гекшера-Оліна) – кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари для виробництва яких вона володіє відносно надлишковими факторами виробництва, і імпортує ті товари для виробництва яких вона відчуває відносний дефіцит факторів виробництва.

Фактороінтенсивніть – показник, який визначає відносні витрати факторів виробництва на створення певного товару.

Факторозабезпеченість – показник, який визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва.

Основна ідея моделі Гекшера-Оліна полягає в тому, що країна, яка багата на капітал, має перевагу у виробництві капіталомістких товарів (експортує капіталомісткі товари); країна, яка багата на трудові ресурси має перевагу у виробництві трудомісткого товару (експортує трудомісткі товари).

Модель Гекшера-Оліна була доповнена американським економістом Полом Самуельсоном (1948 р.) і отримала назву теорія вирівнювання цін на фактори виробництва, яка говорить, що міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних і відносних цін на гомогенні фактори виробництва в країнах, які беруть участь у міжнародній торгівлі.

Після 2-ї світової війни теорія Гекшера-Оліна піддавалась перевірці зі сторони багатьох економістів, котрі намагалися вияснити і довести існування кореляційної залежності між капіталомісткістю і трудомісткістю галузей промисловості окремих країн у порівнянні з реальною структурою їх експорту та імпорту.

В 1953 році американський економіст Василь Леонтьєв розробив таблицю витрат та випуску продукції на матеріалах економіки США, яка дала йому можливість визначити потребу певної галузі в факторах виробництва, а також сукупну потребу економіки в виробничих ресурсах. Вихідним пунктом дослідження була ідея емпіричної перевірки положення теорії Гекшера-Оліна. Відповідно до цієї теорії США, які вважалися однією з найбагатших і найбільш капіталонасичених країн з відносно високим рівнем оплати праці, повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати – працемісткі.

Результати досліджень Леонтьєва – капіталомісткість американського імпорту на 30% перевищувала капіталомісткість експорту, що суперечило загальному уявленню.

Дослідження Леонтьєва назвали «парадоксом Леонтьєва» – теорія співвідношення факторів виробництва Гекшера-Оліна не підтверджується на практиці: капіталонасичені країни експортують капіталомісткі товари, тоді як праценасичені країни – працемісткі.

Пояснення щодо виникнення парадоксу Леонтьєва:

· Необхідно поділяти робочу силу на кваліфіковану і некваліфіковану і враховувати їх витрати окремо на виробництво експортних товарів.

· США імпортувала велику кількість сировини з країн, що розвиваються, добування якої потребувало великих витрат капіталу (капіталомісткий імпорт).

· Смаки і переваги американців традиційно спрямовані на капіталомістку технологічну продукцію, яку вони імпортують, незважаючи на те, що і сама країна забезпечена капіталом.

· Більшість імпортованих товарів США в 1947 році були нафта, мідь, метали, паперова продукція, природна сировина, виробництво яких є капіталомістким.

· Дослідження Леонтьєва базуються на двофакторній моделі «капітал – праця» і відносяться до однієї країни.