Обмеження в міжнародній торгівлі

Не дивлячись на досить переконливі аргументи на користь вільної торгівлі, в реальній дійсності міжнародна торгівля розвивається в умовах суттєвих обмежень.

В залежності від втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі (фритредерство).

В різні періоди історії зовнішньоторгова практика схилялась то в бік свободи торгівлі, то в бік протекціонізму, щоправда, не приймаючи жодної з екстремальних форм.

В 50-60 роки для міжнародної торгівлі характерними були тенденції посилення лібералізму, а на початку 70-х років проявилась протилежна тенденція - наростання протекціонізму на рівні економічних угрупувань, торгово-економічних блоків країн, що протистояли один одному.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників товарів від конкуренції з боку іноземних фірм. Її суттю є створення для вітчизняних торговців і підприємців особливих пільгових умов порівняно з іноземцями. Її наслідком стає одержання державною казною додаткових грошових надходжень від митних та інших зборів. Протекціонізм має і негативні наслідки: підвищення цін, уповільнення економічного зростання країни, можливість виникнення “торгівельних війн”.

Протилежним підходом до регулювання торгівлі є система лібералізму або вільної торгівлі. Лібералізм – це зовнішньоекономічна політика, за якої митні органи виконують тільки реєстраційні функції, не збирають імпортного та експортного мита, не визначають ніяких кількісних чи інших обмежень. Таку політику проводять країни з високою ефективністю національного господарства, наприклад, Канада.

В межах торгової політики тісно переплітаються економічні, політичні, адміністративні, організаційні, правові та інші проблеми. Міжнародна економіка вивчає переважно економічні передумови та наслідки здійснення заходів торгової політики.

Конкуренція на світовому ринку та зіткнення національних інтересів в міжнародній торгівлі змушує держави використовувати існуючі в їх розпорядженні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі за своїм характером поділяються на тарифні - mi, що засновані на використанні митного тарифу, та нетарифні — вci інші методи. Нетарифні методи регулювання підрозділяються на кі лькісні методи i методи прихованого протекціонізму. Окремі інструменти торгової політики найчастіше застосовуються при бажанні або обмежити імпорт, або форсувати експорт.

Митний тариф будь-якої країни складається з конкретних ставок мита, які використовуються з метою оподаткування товарів, що ввозяться чи вивозяться.

Мито - обов'язкова оплата, що стягується митними органами при iмnopmi чи eкcnopmi товару i є умовою імпорту чи експорту.

Серед нетарифних обмежень необхідно виділити систему ліцензування — дозвіл, що видається державними органами на експорт або імпорт товару у встановленій кількості за визначений проміжок часу, та "добровільні" обмеження, як бажання запобігти дещо жорсткішого обмеження (наприклад, Японія добровільно обмежує експорт автомобілів в США з метою запобігання підвищення тарифу чи зниження імпортних квот). Поряд з цим існують і npuxoвані методи торгівельної політики, такі як технічні бар'єри, внympiшнi податки та стягнення, політика в межах державних закупок, вимоги про зміст місцевих компонентів тощо.

Важливу роль в регулюванні міжнародної торгівлі, в усуненні перешкод для її розвитку та лібералізації відіграють міжнародні економічні організації. Одна з них ГАТТ (генеральна угода про тарифи та торгівлю), договір про створення якої було підписано 23 країнами в 1947 p. i вступив в силу в 1948 р. 31 грудня 1995р. ГАТТ припинила своє існування, модифікувавшись у СТО (Світову торгову організацію). На сьогодні СТО охоплює 94% світової торгівлі.