Поняття, предмет та джерела права мирного вирішення спорів.

Міжнародний спір - це специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права і відображають протиріччя, які існують у межах цих відносин. Тобто це спір, що виникає між державами або іншими суб'єктами з питання юридичного факту чи правового регулювання певних відносин.

У Статуті ООН для кваліфікації конфліктних відносин використовуються поняття "спір" та "ситуація", але їх визначення не наводяться. Згідно з доктриною міжнародного права, а також практикою Ради Безпеки і Міжнародного Суду ООН

—спір має місце у випадку, коли держави взаємно пред'являють претензії з приводу одного і того ж предмету спору;

- ситуація виникає, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується взаємним пред'явленням претензій, хоч і породжує непорозуміння між ними.

Таким чином, ситуація - категорія більш широка, аніж спір.

Існування певних відмінностей ще не зумовлює наявності спору між державами. Після визнання факту існування спору виникає обов'язок вирішити цей спір. Міжнародний спір має вирішуватися лише мирними засобами на основі принципу мирного розв'язання міжнародних спорів.

Класифікація міжнародних спорів у науковій літературі здійснюється за різними критеріями:

1) за ступенем безпеки для міжнародного миру;

2) за об'єктом або предметом спору (політичні, юридичні, економічні, соціальні, військово-політичні);

3) за просторовим розповсюдженням (локальні, регіональні, глобальні);

4) за колом суб'єктів чи сторін (двосторонні, багатосторонні). Найпоширенішими є політичні та юридичні міжнародні спори.

Вони можуть виникати у різних сферах діяльності держав, щодо тлумачення або застосування того чи іншого міжнародного договору, у разі виникнення питання про відповідальність тощо (юридичні спори). Політичні спори не передаються на розгляд судів та арбітражів, а вирішуються політичними засобами.

Згідно зі Статутом ООН важливе значення має поділ міжнародних спорів на такі, продовження яких може загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки, і спори, що не мають таких ознак (ст. 33). Перші в доктрині називаються кваліфікованими, останні - звичайними.

Ряд міжнародно-правових актів регулювали мирні засоби вирішення міжнародних спорів задовго до Статуту ООН. У1889 р. І Гаазька мирна конференція створила комісію з питань посередництва і третейського суду та прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних суперечок. 1907 року II Гаазька мирна конференція переглянула прийняту конвенцію, а у 1928 р. було прийнято паризький договір "Про відмову від війни" (Пакт Бріана-Келлога), згодом Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., Манільську декларацію про мирне вирішення спорів 1982 р.

Таким чином, основними джерелами мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є:

• конвенція "Про мирне вирішення міжнародних суперечок" 1907 р.;

• Статут ООН 1945 р.;

• Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р.;

• принципи врегулювання спорів та Положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання спорів 1991 р.

61. Узгоджувальні засоби вирішення міжнародних спорів. Міжнародні переговори є найбільш динамічним і ефективним засобомвирішення спорів. У ході переговорів держави або міжнародні організації можуть приймати найрізноманітніші варіанти вирішення спірних питань. Посередництво - це спосіб вирішення суперечки, при якому третя сторона безпосередньо бере участь у переговорах з метою узгодження взаємних претензій і винесення власних прийнятних для сторін пропозицій. Посередниками можуть бути як держава, так і міжнародна організація і окремі особи. Встановлення фактів (слідчі процедури, розслідування) - процедури, що застосовуються у разі необхідності встановлення фактів, що лежать в основі спору. У таких випадках звичайно створюється змішана комісія, що складається з рівної кількості представників сторін. Іноді до комісії включається і третя сторона. Результатом такої процедури є доповіді, повідомляє сторонам. Примирення (узгоджувальна процедура) поєднує в собі встановлення фактів і посередництво. Зазвичай воно здійснюється погоджувальної комісією. Судові засоби вирішення спорів. На відміну від погоджувальних коштів, які є переважно політичними, судові кошти носять юридичний характер. Метою судового розгляду є встановлення правової норми, яка повинна застосовуватися для вирішення спору самим судовим органом або сторонами, а не досягнення взаємно прийнятного угоди, як при погоджувальної процедури.При погоджувальної процедурою остаточне рішення приймають боку, при судової - міжнародний судовий орган; його рішення юридично обовязкове для сторін. Міжнародний Суд - це установа, що існує на постійній основі і складається з незалежних суддів, покликаних вирішувати спори на основі міжнародного права. Рішення Суду остаточне і оскарженню не підлягають. Воно може бути переглянуте самим Судом у разі нововиявлених обставин. Невиконання рішення суду тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. Рішення Суду не створює судового прецеденту, але, незважаючи на це, іноді при обгрунтуванні своїх прав держава нерідко посилаються на думку Суду, викладене в його рішеннях. Міжнародний арбітраж - це третейський суд для розгляду спорів, сторонами в яких є держави та міжнародні організації. Міжнародний арбітраж слід відрізняти від міжнародного комерційного арбітражу. На основі Гаазької конвенції 1907 р. була заснована Постійна палата третейського суду в Гаазі. Список арбітрів ведеться секретаріатом Міжнародного Суду ООН. Державами-членами ООН в нього входять найавторитетніші вчені, делеговані державами. Міжнародно-правова відповідальність - це юридичні наслідки, що настають для субєкта міжнародного права, що порушив чинні норми міжнародного права і свої міжнародні обовязки. Одночасно це і одне з юридичних засобів забезпечення дотримання цих норм та відшкодування завданих збитків. Відповідальність за міжнародним правом породжується міжнародно-протиправним діянням (правопорушенням), елементами якого є:• субєктивний елемент - наявність вини субєкта;• обєктивний елемент - порушення субєктом його міжнародно-правових зобовязань.Існують два види міжнародно-правової відповідальності держав: політична; матеріальна.Політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням примусових заходів відносно держави-правопорушника і поєднується з матеріальною відповідальністю.Найбільш поширеною формою політичної відповідальності є: реторсія, репресалії, сатисфакція, ресторація, призупинення членства або виключення з міжнародної організації, придушення агресора силою. Реторсія - це обмежувальні заходи однієї держави, спрямовані проти іншої держави, що порушив інтереси перших (приклад - обмеження прав іноземців - громадян іншої держави, підвищення митних зборів на товари цієї держави). Репресалії (неозброєні) - це правомірні примусові дії однієї держави проти іншої держави. Репресалії застосовуються у відповідь на неправомірні дії іншої держави з метою відновлення порушених прав (наприклад, розрив дипломатичних відносин, введення ембарго (заборони) на ввезення товарів і сировини з території держави-порушника та ін.) Сатисфакція (задоволення) - це надання державою-порушником задоволення потерпілому державі за шкоду, заподіяну його честі і гідності (приклад - офіційне принесення вибачень, вираження жалю або співчуття). Ресторація передбачає відновлення державою-порушником колишнього стану будь-якого матеріального обєкта (приклад, відновлення якості та чистоти води, забрудненої з його вини). Матеріальна відповідальність настає в разі порушення державою своїх міжнародних зобовязань, повязаних із заподіянням матеріальної шкоди. Форми матеріальної відповідальності: репарації; реституції; субституції. Репарації представляють собою відшкодування матеріальних збитків у грошовому виразі, товарів, послуг (репарації з Німеччини за рішенням Кримської конференції 1945 р. склали 20 млрд. доларів). Реституцію - це повернення в натурі майна, неправомірно вилученого і вивезеного воюючими державами з території противника. Субституції - це різновид реституції. Вони являють собою заміну неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будівель, транспортних засобів, художніх цінностей і т. п.