Міжнародна праюсуб'ектність
розділ З Міжнародний правотворчий процес
Цю тему логічно почати із запитань: хто може встановлювати норми в міжнародному праві? Як вони створюються? Яким чином забезпечується їх виконання? Велика частина міжнародного права абсолютно не схожа на внутрішньодержавне право. Багато міжнародних норм не виражені прямо (експліцитно) і не створені авторитетним органом. Це так звана імпліцитна нормативність. У статті 38 Статуту Міжнародного Суду Справедливості 1945 р. дається авторитетне визначення джерел міжнародного права: а) міжнародні конвенції загального чи кон б) міжнародний звичай як свідчення за в) загальні принципи права, визнані циві г) з додержанням положень ст. 59, судові рішення і правові доктрини наивидатніших юристів різних держав як допоміжні засоби визначення правових норм. Ст. 59 Статуту МСС проголошує, що рішення Суду є обов'язковими тільки для сторін і щодо конкретної справи (ТЬе йесізіоп оі ІЬе Соигі паз по ЬіпсИп£ £огсе ехсері; Ьеішееп Іпе рагЬіез апсі іп гезресі о£ ЬЬ.&Ь рагіісиіаг сазе). Отже, МСС тільки декларує право, а не створює доктрини стереотипних рішень. Це рішення не є формально обов'язковим, але авторитетним. Фактично немає механізму забезпечення його виконання. Це допоміжне джерело права. Ст. 38 Статуту МСС не розкриває, яким чином змінюються норми міжнародного права і хто ініціює зміни.
Міжнародний процес правотворення можна зобразити схематично:
Договірне право (часом витлумачене МСС) Отже, серед джерел міжнародного права на першому місці -міжнародні конвенції. Право міжнародних договорів - це галузь міжнародного права, яка буде розглядатись в окремому розділі. Це право регулюється Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р., яка набула чинності в 1980 р., а для України - в 1986 р. Держави зазвичай надають перевагу договорам, оскільки вони чітко сформульовані, передбачають визначеність сторін, механізм контролю. Договір - це виражена згода держав, як правило, в письмовій формі.
Згідно зі ст. 38 Статуту МСС, суть звичаю полягає в тому, що він повинен свідчити про загальну практику, яка сприймається як право. Отже, можна виділити два основних елементи у становленні звичаю: матеріальні факти, тобто поведінку (практику) держав і психологічне чи суб'єктивне переконання, що така поведінка є правом. Необхідність суб'єктивного елементу зумовлена тим, що, якщо зали-пїити визначення звичаю тільки як практику Держав, виникне проблема розмежування міжнародного права та принципів моралі. Адже певна лінія поведінки може
.44 РОЗДІЛ З міжнародний А С
Воспользуйтесь поиском по сайту: ©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...
|