Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Права людини 111 і міжнародне право III.





 



 


 


                     
   
 
   
 
     
 
 
 
   
     
 

 

Існує дві точки зору на обов'язковість Декларації. З одно­го боку, місіс Рузвельт як голова Комісії з прав людини і представник США в Генеральній Асамблеї зазначила, що, схвалюючи Декларацію, надзвичайно важливо пам'ятати про основоположність документа. Це не договір і не міжнародна угода. Вона не є і не має на меті бути законом чи правовим зобов'язанням. Це декларація основних принципів прав лю­дини та свобод, яка має бути схвалена Генеральною Асамбле­єю формальним голосуванням її членів та повинна служити загальним стандартом для досягнення усіма народами всіх держав '.

Згідно з іншою точкою зору, Декларація є обов'язковою для виконання. Так, протестуючи проти депортації з Угор­щини великої частини населення, раптово визнаної нена­дійною, французький уряд заявив, що вважає це грубим по­рушенням принципу поваги до людини та її прав, визнаного міжнародним співтовариством і втіленого в Декларації ООН 1948 р.2. Нині небагато юристів-міжнародників заперечува­тимуть, що Декларація є нормативним актом, який створює правові зобов'язання для держав - членів ООН. Застосуван­ня Декларації у державній практиці підняло її до рівня зви­чаєвого міжнародного права. Однак аналіз практики дер­жав засвідчує, що не всі права, проголошені в Декларації, набули цього статусу. Еезі;аі;етеп1; (ТЬігсі) США характери­зує тільки деякі права як звичаєве міжнародне право, а саме перераховуються такі порушення міжнародного права яі геноцид, рабство, вбивство та спричинення зникнення лю­дей, катування чи інше жорстоке, нелюдське та таке, ще принижує гідність, поводження чи покарання, тривале сва­вільне затримання, систематична расова дискримінація та тривалі грубі порушення міжнародно визнаних прав люди­ни 3.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні пра- ] ва (МПГПП) були прийняті Генеральною Асамблеєю та від­криті для підписання у грудні 1966 р. Як зазначалося вище, ще 10 років минуло до того, як 35 держав, необхідних для набуття Пактами чинності, ратифікували обидва акти. На 2000 р. 142 держави ратифікували МПЕСКП та 144 держави -МПГПП. УРСР ратифікувала МПЕСКП 19 жовтня 1973 р., і він набув чинності для України 3 січня 1976 р. МПГПП був ратифікований УРСР також 19 жовтня 1973 р. і набув чинності

1 Сазез агні Ма1,егіа1з оп ІЬе Іггкегпаиопаі Ье§а1 Зузїет.- Ор. сН.- Р. 623.

Чи.

38ее: Виег§епікаі Тк.~ Ор. сі*.- Р. 32.

РОЗДІЛ 8


23 березня 1976 р. Міжнародні пакти були ратифіковані Укра­їною з такою заявою, що була зроблена при їх підписанні: «Укра­їнська Радянська Соціалістична Республіка заявляє, що поло­ження пункту 1 статті 26 Міжнародного пакту про економіч­ні, соціальні і культурні права та пункту 1 статті 48 Міжнарод­ного пакту про громадянські і політичні права, згідно з якими ряд держав не може стати учасниками цих пактів, мають дис­кримінаційний характер, і вважає, що пакти відповідно до принципу суверенної рівності держав повинні бути відкриті для участі всіх зацікавлених держав без будь-якої дискримі­нації або обмеження» '.

МПГПП в цілому передбачає більше прав, ніж ЗДПЛ. Ра­зом з тим деякі з прав, передбачені у Декларації, не включені до МПГПП. Це право на приватну власність, право на приту­лок та право на громадянство. Перше, зокрема, не було вклю­чене в Пакт через різноманітні ідеологічні та політичні розбіж­ності держав - членів ООН.

МПГПП передбачив створення Комітету з прав людини, основним завданням якого вважалась оцінка звітів усіх дер-жав-учасниць, які ці держави були зобов'язані надавати щодо заходів із впровадження прав людини. Однак Комітет не упов­новажений перевіряти звіти держав, проводячи своє власне розслідування. Він тільки може вимагати від представників держав дати пояснення щодо змісту звіту та запросити додат­кову інформацію, вказати на серйозні проблеми та звернути на них увагу ГА ООН і держав - членів ООН. Разом з тим МПГПП передбачав створення механізму міждержавних скарг, який давав можливість одній державі-учасниці звинуватити іншу державу в порушенні договору. Проте, ратифікуючи Пакт, держава автоматично не визнає юрисдикцію Комітету розгля­дати міждержавні скарги. Для цього приймаються окремі де­кларації, якими визнається юрисдикція Комітету розглядати такі скарги. Система ця, однак, залишається дуже слабкою і не передбачає судового розгляду, а тільки механізм формаль­ного примирення.

До МПГПП був прийнятий Факультативний протокол, який надає право індивідам подавати скарги до Комітету у випадку порушення державою - стороною Пакту, яка ратифікувала Факультативний протокол, їхніх прав, передбачених МПГПП. Для України Факультативний протокол набув чинності 25 жовт­ня 1991 р. Процедура розгляду скарг Комітетом з прав люди­ни буде проаналізована нижче.

МПЕСКП включає значно більший перелік соціальних, еко­номічних та культурних прав, ніж ЗДПЛ, а також описує

1 Права людини. Міжнародні договори України...— Вказ. праця.- С. 197.

права людини і і л
і міжнародне право | ^5________________


та тлумачить їх, часто визначаючи кроки до їх реалізації. Зобов'язання держав-учасниць за МПЕСКП значно відрізняються від вимоги негайної імплементації, що міститься в МПГПП. Згідно з ч. 1 ст. 2 МПЕСКП «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних ме­жах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити по­ступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законо­давчих заходів»1. Отже, ратифікуючи МПЕСКП, держава не зобов'язується негайно реалізувати перелічені в ньому права, адже для їх задоволення необхідні економічні та технічні ре­сурси, навчання та планування, поступова реструктуризація соціальних пріоритетів та в багатьох випадках міжнародне спів­робітництво.

МПЕСКП не створює жодної системи міждержавних чи індивідуальних скарг, а тільки вимагає від держав-учасниць подавати доповіді про вживані ними заходи і про прогрес на шляху до дотримання прав, визнаних у цьому Пакті (ч. 1 ст. 16). Ці доповіді подаються Генеральному секретареві ООН, який надсилає їх в Економічну і соціальну раду (ЕКО-СОР) відповідно до положень цього Пакту. ЕКОСОР делегу­вав функцію перегляду доповідей робочій групі своїх чле­нів, відомій як Сесійна робоча група з імплементації МПЕСКП, котра звітує про свої загальні враження від доповідей ЕКОСОР Комісії ООН з прав людини та спеціалізованим агентствам ООН з економічних, соціальних та культурних прав 2.

Починаючи з 1976 р., ЕКОСОР прийняла низку резолю­цій, якими було утворено Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, що складається з 18 експертів, які обрані в особистій якості (іп регзопаї сарасШез). Комітет вперше зі­брався у березні 1987 р. 3 і з часу свого заснування намагався зробити систему нагляду за дотриманням норм МПЕСКП більш ефективною.


 

Конвенції ООН з окремих категорій прав людини

За роки після прийняття Міжнародного Білля про права в рамках ООН було прийня­то велику кількість договорів, які торкають­ся окремих видів порушень прав людини, зо­крема геноциду, расової дискримінації, дис­кримінації жінок та дітей, катувань тощо. Ви­нищення мільйонів євреїв та людей інших національних, етнічних та релігійних груп під час фашистського голокосту спричинило при­йняття у 1948 р. Конвенції ООН про запобі­гання злочинові геноциду і покарання за ньо­го '. УРСР ратифікувала Конвенцію про гено­цид 22 липня 1954 р. із застереженням про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжна­родного Суду ООН. Указом Президії Верхов­ної Ради Української РСР «Про зняття зроб­лених раніше застережень Української РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Між­народного Суду ООН щодо спорів про тлума­чення й застосування ряду міжнародних дого­ворів» було знято застереження до ст. 9 Кон­венції про геноцид 2.

Конвенція проголошує геноцид, вчинений у мирний час чи в час війни, злочином за міжнародним правом, тобто грубим порушенням міжнародного права, за який карається індивіду­альний злочинець. Злочин за міжнародним правом, як зазна­чалось вище, відрізняється від звичайного порушення міжна­родного права, відповідальність за яке несе уряд.

Конвенція визначає злочин геноциду як такі дії, що чи­няться з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку, а саме:

а) вбивство членів такої групи;

б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумо­
вого розладу членам такої групи;

в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життє­
вих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне
винищення її;


 


'Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 25.

2Аіаіоп Р. ТЬе ІІпіїей Каііопз Зресіаіігей А^епсіез апсі ІтріетепШіоп оі їЬ.е Іп1;егпа1;іопа1 С^епапі; оп Есопотіс, Восіаі аші СиНигаї Кі£п*з // СоіитЬіа ^. Тгапзп. Ь.- 1979.- V. 18.- Р. 79.

3 АШоп Р., 8ітта В. Гігз* Зеззіоп ої іпе ІЖ СоттШее оп Есопотіс 8осіа1 апсі СиНигаї Кі£п£з // Ат. <І. Іпі. Ь.- 1987.- V. 81.- Р. 747.


1 Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього //
Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи.- Вказ.
праця.- С. 63-67.

2 Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р.
«Про зняття зроблених раніше застережень Української РСР про невизнання
обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення
й застосування ряду міжнародних договорів» // Міжнародні договори України /
Упоряд. Ю. Качуренко.- Т. 1: 1986-1990.- К.: Право, 1997.- С. 215-216.


 



РОЗДІЛ 8


права людини і і г
і міжнародне право | О


 
 


г) заходи, розраховані на запобігання дітородінню у середо­
вищі такої групи;

д) насильна передача дітей з однієї групи людей в іншу (ст. 2).
Згідно зі ст. 6 Конвенції про геноцид осіб, обвинувачених у

вчиненні геноциду, повинен судити компетентний суд тієї дер­жави, на території якої було вчинено це діяння, або такий міжнародний кримінальний суд, який може мати юрисдик­цію щодо сторін цієї Конвенції, які визнали юрисдикцію та­кого суду. Міжнародний кримінальний суд, Статут якого було прийнято в липні 1998 р. у Римі і який розпочав свою роботу у 2002 р., має юрисдикцію щодо злочину геноциду. Крім того, покарання винних у злочині геноциду покладається і на наці­ональні суди. Окрім судів держав, на території яких було вчи­нено акт геноциду, юрисдикцію у цих справах за міжнарод­ним правом мають також суди держав, чиє громадянство ма­ють обвинувачені, а також суди будь-якої держави згідно з принципом універсальної юрисдикції, що застосовується до злочину геноциду '.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, прийнята ГА ООН у 1965 р., забороняє расову дискримінацію, яка визначається як «будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага за ознаками раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення ви­знання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соці­альній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя» (п. 1 ст. 1). МСС розглядає це визначення расової дис­кримінації як авторитетне тлумачення значення та меж нор­ми Статуту ООН, що забороняє дискримінацію 2.

Держави-учасниці цієї Конвенції зобов'язуються ліквіду­вати расову дискримінацію на своїй території та використову­вати всі належні засоби, в тому числі й законодавчі, для забез­печення недискримінації. Дається перелік основних громадян­ських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав, до яких застосовується це зобов'язання.

На відміну від Пактів Конвенція передбачає вирішення спору між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення чи застосування цієї Конвенції Міжнародним Су­дом, якщо його не розв'язано шляхом переговорів або проце­дур, спеціально передбачених у Конвенції (ст. 22). Таким чи­ном, ратифікуючи Конвенцію, держава зобов'язана визнати

1 ВиегеепіНаі Тк- Ор. сії.- С. 50.

2 ЗсНшеіЬ Е. ТЬе ІігЬегпаиопаі Соигі ої «Іизисе аікі іЬе Нитап
Сіаизев ої *Ье СНагіег // Ат. 3. Іпі. Ь.- 1972.- V. 66.- Р. 337.


юрисдикцію Міжнародного Суду щодо спорів згідно з Конвен­цією. Багато держав, особливо тих, що належали до радян­ського блоку та держав Африки і Азії, ратифікували Конвен­цію із застереженням до ст. 22, вимагаючи згоди обох сторін спору перед тим, як звернутись до МСС. УРСР зняла застере­ження до ст. 22 Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації про невизнання обов'язкової юрисдикції Між­народного Суду ООН Указом Президії Верховної Ради УРСР від 14 березня 1989 р., про який ішлося вище.

Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р. (надалі - Конвенція про апартеїд) набула чинності у 1976 р.'. Конвенція проголошує апартеїд «злочином проти людства» та стверджує, що нелюдські акти, які є наслідком політики і практики апартеїду і подібної до нього політики і практики расової сегрегації та дискриміна­ції, порушують принципи міжнародного права (ст. 1). Відпові­дальність за вчинення злочину апартеїду поширюється не тіль­ки на осіб, членів організацій та установ і представників дер­жав, які здійснюють такий злочин, але й на тих, хто безпосе­редньо сприяє, заохочує чи співпрацює у здійсненні злочину апартеїду (ст. 3). Особа, звинувачена в такому злочині, підля­гає юрисдикції суду будь-якої держави-учасниці та будь-яко­му міжнародному карному трибуналові, який має юрисдик­цію щодо тих держав-учасниць, які визнають його юрисдик­цію (ст. 5). Сама ж Конвенція такого трибуналу не створює.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (надалі — Конвенція про дискримінацію жінок), прий­нята ГА ООН у 1979 р. 2, націлена на ліквідацію такої дискри­мінації в усіх її формах і проявах. Україна ратифікувала цю Конвенцію 24 грудня 1980 р. із застереженням про невизнан­ня обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Згада­ним вище Указом Президії Верховної Ради УРСР про зняття зроблених раніше застережень від 14 березня 1989 р. застере­ження до п. 1 ст. 29 Конвенції було знято.

Окрім зобов'язання засудити дискримінацію щодо жінок, держави-учасниці зобов'язуються включити принцип рівності чоловіків та жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство та приймати закони і вживати ін­ших заходів, у тому числі санкції, там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок (ст. 2). Конвенція також вимагає від держав-учасниць вжиття заходів

1 Международная конвенция о пресечении преступления апартеида и
наказаний за него // Международньїе актьі о правах человека: Сборник
Документів.- М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 149-154.

2 Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок // Права
людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.- С. 109-123.


 



РОЗДІЛ 8


Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...