Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Права людини і міжнародне право





П7_


у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах для гарантування їм здійснення і користування правами лю­дини й основними свободами нарівні з чоловіками.

На 47-й сесії Генеральної Асамблеї ООН делегація України разом з делегаціями 27 інших країн внесла проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жі­нок» 1, у якій звертається увага на необхідність адекватної підтримки діяльності Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, створеного на основі цієї Конвенції.

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдсь­ких або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.2 націлена на попередження та покарання за катування, спричинене державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, або з їх підбурювання, відома чи мовчазної згоди (ст. 1). УРСР рати­фікувала цю Конвенцію 26 січня 1987 р., зробивши застере­ження до п. 1 ст. ЗО Конвенції про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН. Це застереження разом з аналогічними застереженнями до низки інших міжнародних договорів з прав людини було зняте Указом Президії ВР УРСР від 14 березня 1989 р.

Згідно з Конвенцією кожна держава-учасниця вживає ефе­ктивних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів, щоб запобігти актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією (ст. 2). Конвенція включає низку поло­жень для забезпечення того, щоб формальна заборона кату­вань стала реальністю на рівні держави. Так, згідно зі ст. 11 кожна держава-учасниця систематично здійснює нагляд за правилами, інструкціями, методами та практикою щодо допи­тів, а також за умовами утримання під вартою і поводження з людьми, які піддані будь-якій формі арешту, затримання чи ув'язнення на будь-якій території під її юрисдикцією, з тим щоб не допускати будь-яких випадків катування.

Всі наведені приклади найважливіших міжнародних Кон­венцій з окремих категорій прав людини засвідчують, що Укра­їна є стороною в них, а отже, зобов'язана дотримуватись за­кріплених у них положень. Разом з тим участь України в ООН -це не тільки підписання чи ратифікація конвенцій ООН, а й конкретна робота щодо розробок таких документів, включно з міжнародно-правовими актами з прав людини. Серед останніх

'Проект резолюції «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» // Україна на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів (1991-1995 рр.)- У 2-х кн,- К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 625-628.

2 Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижую­чих гідність видів поводження і покарання // Права людини. Міжнародні договори України...- Вказ. праця.— С. 92-108.

РОЗДІЛ 8

^важливіших ініціатив України можна зазначити розробку яа нарОдної Конвенції про захист миротворчого персоналу оОН- Україна вперше в історії миротворчої діяльності ООН тупила _ іНщіатИвою розробки міжнародного правового вокумента, який би юридично захищав миротворців, необхід­ність чого особливо гостро виявилась після втрат миротворців V Сараєві 1992 р. На сесію ГА ООН Україна внесла проект резолюції загального плану про захист миротворчого контин­генту. Наступним етапом цієї ініціативи став проект міжнарод­ної Конвенції, що розроблявся у МЗС України за допомогою постійного представництва при ООН. Після тривалої роботи над цим проектом, до якої були залучені й інші країни, було створено спеціальний комітет, віце-головою якого став пред­ставник України. 1994 р. Конвенцію було схвалено Генераль­ною Асамблеєю і відкрито для підписання '.

Міжнародний контроль за дотри­манням прав людини та захист прав людини

Залежно від охоплення країн міжнародні контрольні механізми бувають універсальни­ми або регіональними. У цьому параграфі зу­пинимось на універсальних міжнародних кон­трольних механізмах імплементації міжнарод­них договорів з прав людини та участі України в них. Серед універсальних органів спостережен­ня та контролю за дотриманням основних прав людини виділяють юридичні органи, які ство­рені для спостереження за дотриманням кон­кретного договору з прав людини та склада­ються з незалежних експертів (тобто не пред­ставників держав, а фахівців у особистій яко­сті), а також політичні органи, які складаються з представників держав.

Нині діє сім універсальних договірних ор­ганів з прав людини, а саме:

- Комітет з ліквідації расової дискриміна­
ції, створений відповідно до міжнародної Кон­
венції про ліквідацію всіх форм расової дис­
кримінації від 21 грудня 1965 р. (Україна є учасницею цієї
Конвенції з 6 квітня 1969 р.);

- Група трьох, створена на основі Конвенції про припинен­
ня злочину апартеїду та покарання за нього;

- Комітет з прав людини, створений, як зазначалося вище,
згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні

1 Участь в ООН: активність, ініціатива // Урядовий кур'єр.- 8 черв. 1995.- 84-85.

права людини 1 1 О

і міжнародне право


права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня 1973 р. є учасницею цього Пакту);

- Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, ство­
рений згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні
і культурні права від 16 грудня 1966 р. (Україна з 19 жовтня
1973 р. є учасницею цього Пакту, а з 1985 р.- бере участь в
роботі Комітету);

- Комітет з ліквідації дискримінації жінок, створений відпо­
відно до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо
жінок від 18 грудня 1979 р. (Україна з 3 вересня 1981 р. є
учасницею цієї Конвенції і з часу створення Комітету 10 квітня
1982 р. надає періодичні доповіді про виконання положень
Конвенції);

- Комітет проти катувань, створений відповідно до Конвен­
ції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або та­
ких, що принижують гідність, видів поводження і покарання
від 10 грудня 1984 р. (Україна з 26 червня 1987 р. є учасни­
цею цієї Конвенції і з 1988 р. бере участь у роботі Комітету);

- Комітет з прав дитини, створений відповідно до Конвен­
ції про права дитини від 20 листопада 1989 р. (Україна є уча­
сницею цієї Конвенції з 27 вересня 1989 р. і з 1991 р. надає
періодичні доповіді про виконання положень Конвенції).

Комітет ООН з прав людини було створено 20 вересня 1976 р., і з моменту його створення Україна бере участь у роботі Комітету, надаючи періодичні доповіді про виконання положень МПГПП. Розгляд діяльності Комітету, створеного з метою допомоги здійсненню вимог МПГПП, дає досить повну картину міжнародного контролю у сфері прав людини на уні­версальному рівні. Цей Комітет, що складається з 18 експер­тів, які виступають в особистій якості, а не як представники держав, є одним з найавторитетніших міжнародних органів у сфері прав людини.

Збираючись тричі на рік на свої тритижневі сесії (протя­гом тижня перед кожною сесією працюють дві робочі групи: з доповідей держав і з індивідуальних повідомлень, котрі готу­ють матеріали для пленарних засідань Комітету), Комітет роз­глядає доповіді держав - учасниць Пакту; розбирає повідом­лення (скарги) індивідів, які твердять, що держава, яка визнає обов'язковість для неї Факультативного протоколу до Пакту, порушила їх права і свободи, що охороняються Пактом; роз­робляє на цій основі Загальні зауваження з окремих статей чи групи однорідних статей Пакту, котрі, по суті, є авторитет­ним тлумаченням Пакту чи коментарями до нього.

Комітет також уповноважений розглядати повідомлення | будь-якої держави — учасниці Пакту про те, що інша держа-


ва.учасниця не дотримується своїх зобов'язань згідно з Па­ктом, якщо вони обидві зробили заяву на основі ст. 41 Пак­ту про визнання такої компетенції Комітету. Однак, як зазна­чає Р- А. Мюллерсон, хоча на 1991 р. 24 держави зробили від­повідні заяви, жодна з них не звернулась до Комітету з пові-домленнням на іншу державу *. Це свідчить, що система міждержавних скарг чи повідомлень не є досить ефективним механізмом захисту прав і свобод індивіда. Навіть у рамках процедур, передбачених Європейською конвенцією, де Євро­пейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини, азі листопада 1998 р.- тільки Європейський суд розглядають і скарги держав, що торкаються порушення ін­шою державою положень Конвенції, значно ефективнішим засобом є система індивідуальних скарг (в рамках західно­європейської системи захисту прав людини, як буде продемон­стровано нижче, немає такого засобу контролю, як доповіді держав).

Відповідно до ст. 40 МПГПП, Комітет розглядає доповіді держав, що, на думку Р. А. Мюллерсона, є найважливішою формою спостереження за виконанням державами своїх зобо­в'язань за Пактом. Комітет не виносить рішень з доповіді, не визнає її задовільною чи незадовільною. Однак після розгляду доповідей Комітет має право сформулювати відповідні реко­мендації державам. Відповідно до ч. 4 ст. 40 МПГПП Комітет надсилає державам-учасницям свої доповіді й такі зауважен­ня загального порядку, які вважатиме доцільними.

До 1992 р. Комітет, як правило, відкрито не критикував держави, які не виконували своїх зобов'язань за Пактом. Ви­нятком був розгляд доповіді Чилі у квітні 1979 р., в результа­ті якого голова Комітету зробив заяву від імені Комітету про те, що «Комітет з прав людини, вивчивши дві доповіді, пред­ставлені урядом Чилі, вислухавши відповіді, дані його пред­ставниками під час вивчення цих документів, і беручи до ува­ги доповіді робочої групи і резолюції Генеральної Асамблеї ООН про ситуацію з прав людини в Чилі, вважає, що інформа­ція, надана з приводу забезпечення прав людини, передбаче­них у Пакті,... є недостатньою» 2. Комітет попросив уряд Чилі подати нову доповідь відповідно до вимог ст. 40 Пакту, а та­кож надати спеціальну інформацію про обмеження прав лю­дини в умовах надзвичайного стану в Чилі.

У щорічній доповіді Комітету Генеральній Асамблеї з приводу розгляду третьої періодичної доповіді СРСР у 1990 р.

1 Мюллерсон Р.А.- Права человека: идеи, нормьі, реальность.- М.: Юрид. Л-Ра, 1991.- с. 96.

2УеагЬоок оі іЬе Нитап КіеЬіз СоттіМее. 1979-1980.- N. У., ІЬНесі з, 1989.- V. 11.- Р. 475-476.


 



РОЗДІЛ 8


права людини 1 л і і міжнародне право | /і. \


 


йшлося про досягнення значного прогресу у сфері прав люди­ни '«Однак були і зауваження. Так, більшість членів Комітету спинились на ст. 12 МПГПП. З одного боку, зазначалось, що практика СРСР із забезпечення права на виїзд з країни (п. 2 ст. 12) і права на в'їзд у свою власну країну (п. 4 ст. 12) стала значно ближчою до вимог цієї статті. Водночас було відсутнє законодавче закріплення цієї практики.

Що ж до права на вільне пересування і особливо на свободу вибору місця проживання в межах країни (п. 1 ст. 12), то тут члени Комітету зробили зауваження СРСР про невідповідність як законодавства, так і практики (система прописки) вимогам Пакту.

Зауваження членів Комітету торкались також виконання СРСР вимог ст. 18 Пакту, котра закріплює право на свободу думки, совісті та релігії, щодо української уніатської церкви. Невдовзі після розгляду доповіді СРСР віруючим української уніатської церкви було надано право реєструвати свої релігій­ні громади.

У 1995 р. Україна подала свою доповідь про виконання положень МПГПП разом з такими державами, як Велика Бри­танія, Латвія, Росія та Шрі-Ланка. Це була четверта доповідь України з часу створення Комітету з прав людини і перша доповідь незалежної України, підготовлена в рамках чотири­річної періодичності доповідей держав-учасниць. На думку О. Сліпченка, Надзвичайного і Повноважного Посла України у Швейцарії та постійного представника при відділенні ООН та інших міжнародних організацій у Женеві, це був перший серйозний документ, представлений на міжнародний розгляд, який узагальнював нашу практику і роботу в цій надзвичайно важливій галузі й показав, наскільки шлях, обраний нами, відповідає найвищим міжнародним стандартам 2. Враження від загального рівня доповіді у 18 експертів Комітету було позитивне. Вони дійшли основного висновку, що з боку на­ших відповідних органів - Парламенту, виконавчої влади, громадських інституцій були зроблені чесні й послідовні зу­силля для того, щоб якнайшвидше позбутися тоталітарної спадщини. Разом з тим було звернено увагу на серйозний не­долік - відсутність на той час нової Конституції України, вка­зано на певні прогалини в законодавстві щодо меншин, вислов­лено стурбованість нерівноправним становищем жінок. Йшло­ся про надання можливості жінкам здійснювати право на пра­цю, отримувати однакову оплату за однаковий трудовий внесок, про право обіймати високі службові посади, повною мірою про-

1 Доклад Комитета по правам человека Генеральной Ассамблее ООН.""і)
1990.- С. 28.

2 Четверта, вона ж перша // Голос України.- 19 серп. 1995.- С. 5.


являти себе в політичному, економічному і культурному жит­ті тощо. Комітет зазначив, що з боку держави мають вживати­ся більш активні заходи захисту соціально вразливих груп на­селення, таких як релігійні та національні меншини, діти, молодь, жінки та інші, які потребують додаткового захисту і заходів для здійснення гарантованих їм основних прав. Крім цього, експерти звернули увагу на те, що не завжди україн­ські стандарти утримання до суду і ув'язнення відповідають міжнародним стандартам. Міжнародні експерти надали свої рекомендації і пропозиції, виходячи з того, що сучасне суспіль­ство України здатне забезпечити найвищі стандарти міжна­родної системи захисту прав людини '.

П'ята періодична доповідь України Комітетові з прав лю­дини щодо виконання МПГПП, яка мала бути подана у 1999 р., була подана Україною 16 листопада 2000 р.2. Серед позитив­них аспектів Комітет зазначив прийняття нової Конституції 1996 р., скасування смертної кари, навіть під час війни. Віта­ються зусилля щодо реформування законодавства, зокрема прийняття нового Закону про біженців 2001 р., Закону про міграцію 2001 р., Закону про громадянство 2001 р. та декри-міналізація наклепу. Вітається також створення нового Консти­туційного Суду та прийняття нового Кримінального кодексу, набуття чинності нового законодавства щодо прав людини та створення апеляційної судової системи, а також створення служби Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. На цьому позитивні аспекти звіту завершуються. Підстав для стур­бованості та рекомендацій у Комітету виявилось значно біль­ше. Зокрема, Комітет висловлює занепокоєність тим, що у разі колізії прав людини за Пактом та внутрішнім правом останнє може мати перевагу. Ані зі звіту держави-учасниці, ані під час обговорення з делегацією України, Комітет не отримав чіткого розуміння того, як може бути розв'язано потенційний конфлікт прав за Пактом та внутрішніми законами. Адже, ратифікуючи МПГПП, Україна зобов'язалась поважати і за­безпечувати всім, хто перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті. Згідно з ч. 2 ст. 2 МПГПП, якщо це вже не передбачено існуючими законо­давчими чи іншими заходами, кожна держава - учасниця цього Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень цього Пакту для вжиття таких законодавчих або інших заходів, які можуть виявитися необхідними для здійснення прав, визнаних у цьо­му Пакті.

'Четверта, вона ж перша // Голос України.- 19 серп. 1995.- С. 5. 2 ССРК/С/ІЛсг/99/5.


 



РОЗДІЛ 8


права людини і і міжнародне право |


Відзначаючи певний прогрес у забезпеченні рівності жінок і у політичній та громадській сферах, Комітет все ж залишаєть- | ся стурбованим рівнем представництва жінок у Парламенті та ' на керівних посадах як у публічній, так і в приватній сферах. У зв'язку з цим вказується на необхідність вжиття заходів для виконання зобов'язань України за ст. З та 26 Пакту. За­значається, що домашнє насильство над жінками залишаєть­ся проблемою, для вирішення якої необхідні прийняття та імплементація відповідного законодавства та підготовка мі­ліціонерів і активізація громадської думки для захисту жінок від такого насильства.

Стурбованість висловлюється і з приводу того, що у стані надзвичайної ситуації, відповідно до ст. 64 Конституції Укра­їни, може бути обмежено право на свободу думки та право на свободу релігії, що несумісно зі ст. 4 Пакту, а отже слід забез­печити відповідність Пактові у цій сфері.

З приводу поданої доповіді Комітет зазначив, що вона не містить інформації щодо імплементації Пакту на практиці, а тому було наголошено на необхідності подати додаткову письмо­ву інформацію.

Щодо четвертої періодичної доповіді Російської Федерації у 1995 р., Комітет відзначив необхідність подолання спадщини тоталітарного минулого і необхідність додаткової роботи зі зміц­нення демократичних інститутів і виховання поваги до права; було висловлено занепокоєння тим, що радикальні зміни в за­конодавстві держави-учасниці не підкріплювались механізма­ми імплементації захисту прав людини. Було також висловле­но занепокоєння щодо практики затримання до суду, відсутно­сті нагляду за пенітенціарними установами, відсутності незалеж­ності суддів та ефективності судової системи, застосування на практиці системи прописки, відміненої федеральним законом тощо. Щодо ситуації в Чечні, Комітет висловив стурбованість тим, що були порушені вимоги ст. 4 Пакту, в якій перелічено положення, від яких не можна відступати навіть у випадку надзвичайного стану. Комітет засудив надмірне та непропор­ційне використання сили російськими військами в Чечні, що призвело до серйозних порушень прав людини. Комітет висло­вив глибоку стурбованість великою кількістю повідомлень про катування, негуманне поводження і свавільне затримання в «центрах фільтрації», які були створені для встановлення осо­би захоплених в полон бійців, однак за повідомленнями, що надходять, там утримується велика кількість цивільних осіб ч Другою формою контролю за дотриманням державами при­йнятих зобов'язань згідно з МПГПП є система індивідуальних

Бос. ССРК/С/79/Ада.2 (1995). 1 24 РОЗДІЛ 8

 


повідомлень (скарг), що торкаються порушення громадянських • політичних прав державами, які приєднались до Факульта­тивного протоколу до Пакту. Ратифікуючи Факультативний протокол, держави - учасниці Пакту визнають компетенцію Комітету з прав людини приймати і розглядати повідомлення від осіб, що підлягають його юрисдикції, які твердять, що вони є жертвами порушення цими державами якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала цей документ 25 жовт­ня 1991 р., визнавши тим самим за фізичними особами, які знаходяться під її юрисдикцією, право звертатися до Комітету зі скаргами на порушення громадянських і політичних прав, передбачених у Пакті, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту.

Як зазначалося вище, скаржитись у Комітет можуть тіль­ки індивіди, котрі перебувають під юрисдикцією держави -учасниці Факультативного протоколу. При цьому жертва пра­вопорушення не обов'язково має перебувати на території да­ної держави. Так, Комітет визнав, що Уругвай, відмовляючи своїй громадянці, що проживає за кордоном, у продовженні паспорта, без якого вона позбавляється, зокрема, можливості залишити країну перебування і відвідати інші країни, пору­шив п. 2 ст. 12 Пакту, що передбачає право кожної людини залишати будь-яку країну, включаючи свою власну 1.

Якщо хтось скаржиться на порушення своїх прав, не за­кріплених у Пакті (наприклад, соціально-економічних прав), то Комітет оголошує таке повідомлення неприйнятним як не­сумісне з положеннями Пакту. Так, у справі № 53/1979 (К. Б. проти Норвегії) Комітет дійшов висновку про неприйнятність повідомлення, оскільки «право на володіння власністю не за­хищається Міжнародним пактом про громадянські і політич­ні права»2.

Комітет не може прийняти справу до розгляду також у тому випадку, якщо вона в даний момент знаходиться в іншо­му міжнародному органі. Це означає, що попередній розгляд Цієї ж справи в іншому органі не позбавляє Комітет можливо­сті визнати повідомлення прийнятним.

Постанови (сіесізіопз) Комітету за повідомленнями індиві­дів мають дуже невизначену назву - «міркування» (уіє^з, оріпіопз). Як зазначає Р. А. Мюллерсон, ні сам Пакт, ні Фа­культативний протокол не визначають юридичну силу повідом­лень Комітету. Хоч вони і не є юридично обов'язковими, вида­ється, що їх не можна також розглядати як прості рекомендації, адресовані державі. Річ у тім, що Комітет уповноважений

1 Нитап 21<і.— Р. 24.

і Соттійее. 8е1ес1;есі Бесізіопз.- Уоі. 1.- р. 124.

125.
Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...