Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Форми МПП (предметна, подетальна, постадійна)

Предметна спеціалізація праці – підприємства різних країн спеціалізуються на виробництві та експорті повністю завершеного виробу (верстата, взуття, свіжих або консервованих овочів та ін.) або такого напівфабрикату (залізна руда, сталь, бавовна), що доведений до необхідного рівня безпосереднього використання як сировина для іншої галузі промисловості (металургійних, машинобудівних, ткацьких підприємств інших країн) без додаткової обробки його перед споживанням. Предметна спеціалізація виробництва може бути пов'язана із загальним та частковим поділом праці, а також із міжгалузевою та внутрігалузевою спеціалізацією виробництва.

Подетальна спеціалізація базується на стабільній кооперації між виробниками різних країн при випуску вузлів та деталей, а

технологічна — на здійсненні цими виробниками окремих стадій виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

МПП в період становлення індустріальної цивілізації

Ситуація докорінним чином змінилася в першій половині XIX ст. Саме в цей період виникли об'єктивні передумови й настійна необхідність утвердження міжнародного поділу праці як закономірного результату розвитку капіталізму. Усталення міжнародного поділу праці являло собою результат тих об'єктивних процесів, що відбулися в першій половині XIX ст. у національній економіці капіталістичних країн.

Отже, вже в 19 столітті в межах національних економік розвинених країн формується досить диверсифіковане експортне виробництво. Тобто, коли говорять про новий характер МПП, то підкреслюють, що розвинені країни спеціалізуються не на одній, а на кількох експортних галузях виробництва.

За колоніальними і залежними державами закріплюється статус експортерів сировинних матеріалів: бавовна, натуральний каучук, прянощі, кава, цукор (переважно тростиновий). З другої половини 19 століття спершу з'являються ознаки, які потім набирають поширення, внутрішньогалузевої спеціалізації країн, коли на виготовленні однієї і тієї ж експортної продукції спеціалізується декілька держав.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Тобто зосередження у даній країні більшої кількості даного виду праці у загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами. Грунтуючись на природних або суто економічних передумовах, така спеціалізація країни пов'язана з нижчими порівняно із світовими показниками витратами на даний вид продукції.

Наприкінці 19-го століття і певним чином на початку 20-го століття переважає міжгалузева предметна спеціалізація як основа міжнародного поділу праці.

Великобританія

В. свого часу отримала титул "майстерні світу". В 19 столітті і на початку 20-го століття спеціалізується на виробництві машин, устаткування, взуття, шкіряної галантереї, чорних металів і виробів з них, вироби харчової промисловості.

Німеччина

Спеціалізується на сільськогосподарській техніці, залізничному устаткуванні, парових котлах, виробах хімічної промисловості, виробництво спирту на експорт, а також таких похідних технічних культур як цукор тощо.

Франція

Текстильні машини, шовкові і шерстяні тканини, парфуми (певною мірою).

Отже, вже в 19 столітті в межах національних економік розвинених країн формується досить диверсифіковане експортне виробництво. Тобто, коли ми говоримо про новий характер МПП, то ми підкреслюємо, що розвинені країни спеціалізуються не на одній, а на кількох експортних галузях виробництва.

За колоніальними і залежними державами закріплюється статус експортерів сировинних матеріалів (цей статус зберігається і сьогодні для значної частини країн, що розвиваються): бавовна, натуральний каучук, прянощі, кава, цукор (переважно тростиновий). З другої половини 19 століття спершу з'являються ознаки, які потім набирають поширення, внутрішньогалузевої спеціалізації країн, коли на виготовленні однієї і тієї ж експортної продукції спеціалізується декілька держав. Так, наприклад, експортерами чорних металів одночасно виступали: Великобританія, Бельгія; кольорових: Франція, Австро-Угорщина).

Внутрігалузева спеціалізація розглядається як основа подальшого кооперування в міжнародному виробництві.

На розвиток міжнародного поділу праці в кінці 19 ст. впливало те, що дрібне ремісниче виробництво у багатьох економічно менш розвинених країнах Азії, Африки і Латинської Америки, не витримувало конкуренції з боку більш дешевих промислових товарів з Західної Європи і розорялося, що додавало економіці цих країн все більш аграрно-сировинну спрямованість.

Форми міжнародного поділу праці. Існують три основних форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами суспільного поділу праці: 1) загальна, 2) часткова і 3) одинична.

Загальна форма міжнародного поділу праці — поділ праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості.

Тому в міжнародному поділі праці країни-експортери поділяють на індустріальні, сировинні, аграрні.

Часткова форма міжнародного поділу праці — поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо.

У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами.

Одинична форма міжнародного поділу праці — спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна.

Про подетальну спеціалізацію, яка пов'язана з випуском вузлів, комплектуючих виробів, окремих деталей, йшлося в попередніх темах.

Поопераційна спеціалізація — спеціалізація, яка здійснюється не на виробах, а на певних видах робіт (видобуток сировини, ливарне виробництво, штампування, складання).

⇐ Предыдущая 12