Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Характеристика англійського права. Особливості загального права, права справедливості та норм права.




Система права Англії включає загальне (прецедентне право), право справедливості та статутне (писане право).

Загальне право середньовічної Англії створювалося королів­ськими (вестмінстерськими) суддями.Поступово затверджувала­ся однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всі­єї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень. Вироблена роз'їзними королівськими суддями система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися рані­ше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.

У Англії загальне право виникло на основі королівської вла­ди і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це поясню­ється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвер­дилася сильна централізована монархія.

У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400 р.), за­гальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджа­ючого впливу римського права — завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право випередило кон­тинентальне право розробкою засобу захисту від зловживання: піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про хабеаз корпус, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло (затриману особу)». Відповідно до хабеаз корпусу доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання.

Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке ґрунтується на про­фесійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирі­шенні справ. Одним із фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних.

Іншим важливим елементом англійського права єправо справедливості. Суд справедливості виник як правомочність монарха здійсню­вати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття доб­ра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов'язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність).

Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в ім 'я справедливос­ті». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. Не претен­дуючи на зміну норм, установлених судами, він по сутності ви­робляв додаткові норми, що називалися нормами права справед­ливості. Був накопичений і систематизований значний обсяг типових випадків, що Грунтувалися на юрисдикції канцлера, утворилися низка концепцій (концепція зловживання впливом і введення в оману та ін.) та інститутів (основний із яких — довір­ча власність).

Згодом лорд-канцлер позбавився можливості на власний роз­суд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві рівнобіжні системи прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і процесуального права. Згодом це ускладнило процедуру судового розгляду справ.

Судова реформа 1873—1875 рр. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канц­лерські суди із судами загального права. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому прецеденти права справедли­вості утворили органічну частину одного прецедентного права Англії.

До сфери дії права справедливості входили спори про неру­хомість, відносини довірчої власності, справи про торгові това­риства, про банкрутство, спадкування. Предметом загального права стали договірні відносини, інститути цивільно-правової відповідальності, кримінально-правові справи та ін. Принципо­вого розмежування між ними не відбулося. Понятійно-категорі­альний апарат у них спільний. Відбувається взаємне сприйняття термінів, понять, норм, інститутів. Причина цього полягала у тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію, розгляда­ють різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові тощо), зацікавлені в однаковій термінології.

Суттєвою специфікою по відношенню до норм континентального права характеризуються норми права Англії. В державах англо-американського типу права існують два види норм: законо­давчі і прецедентні. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального ха­рактеру. Прецедентні норми — судове рішення (або його части­на) у конкретній справі.

Прецедентна норма права містить:

1) юридичний висновок у справі (визначення рішення);

2) аргументоване обгрунтування рішення (положення або принцип, що полягають у підставі для визначення рішення).

Ці два елементи складають сутність рішення. Фактично тіль­ки прецедентна норма носить обов'язковий характер. Усе інше в рішенні вважається «мимохідь сказаним» з метою переконати, схилити до тієї чи іншої позиції у питанні, яке не є предметом рішення. «Мимохідь сказане» не має обов'язкового значення для інших судів при розгляді аналогічних справ. Правда, його прак­тично важко відокремити від прецедентної норми. Це заважає чіткому формулюванню норми.

Прецедентна норма принципово відрізняється від норми права романо-германського типу своєю конкретною, «казуїстичною», індивідуальною спрямованістю, відсутністю абстрактно-узагаль­неного змісту загального характеру. Прецедентна норма стано­вить «модель» конкретного рішення, а не абстрагування від окре­мих випадків, що властиве нормам права романо-германських країн.

Для винесення судового рішення в Англії відправною засадою служить не готова норма, а казус правового значення, який мав місце рані­ше і є аналогічним випадку, що розглядається. Суддя з великої кількості судових рішень має можливість обрати прецедент, який підходить до конкретної справи. Він визначає, який прецедент для нього є обов'язковим. Оцінивши факти, суддя у ході судово­го розгляду може керуватися або точними логічно-раціональни­ми побудовами, або ідеєю справедливості. Це відкриває йому шлях для відходу від обраної прецедентної норми без її скасу­вання (якщо таке скасування належить до його повноваження). Виходить так, що не суддя підкоряється нормі права, а норма права залежить від його суб'єктивних настанов.

Вплив судової практики на формування закону є настільки значним, що й законодавчі норми, як правило, мають казуїсти­чний характер викладу. Відсутність поділу норм на імперативні і диспозитивні — відмінна риса системи загального права.

6.4 Відмінніть права США та англійського права

Другу групу англо-американського типу правової системи очолюють США. Зазнавши значного впливу англійського права, ця країна є цілком самостійною у правовому відношенні. Пра­вова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала скла­датися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодификації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного (1808 p.).

Проте сам по собі процес правової «незалежності» держав, що входять до системи англо-американського права, ще не озна­чає «залишення» ними сформованого типу правової системи. У 1840 р. у Техасі та у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану та Луїзіани), відбулося при­стосування англійського загального права до місцевих умов. Так, у Каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони коди­фіковані за аналогією з кодификацією в країнах романо-германського права. Право Луїзіані створювалося під впливом фран­цузького права, Каліфорнії — іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Англії до 1776 p., тобто до проголошення незалежності США.

За своєю структурою сучасне право США не відрізняється від права Англії. Воно диференціюється на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту).

Характерні особливості Правової системи США, що відрізняють її від правової системи Англії виявляються в наступному:

1. Законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Англії. Це деякою мірою є наслідком наявності в США федеральної конституції і конституцій штатів та відсут­ністю в Англії писаної конституції.Поширенню законодавства сприяла також та обста­вина, що американські законодавці, отримавши у спад­щину англійське загальне право, вільно змінювали його, приймаючи законодавчі акти всупереч англійцям. США як незалежна держава ніколи не знали такого періоду в розвитку свого права, коли воно засновувалося виключно на судових прецедентах. В основі правової си­стеми США з моменту її самостійного існування та про­тягом наступного розвитку завжди були закони. Період з початку XX століття до 30-х років XX століття взагалі дістав назву «Епоха законодавчих актів». На сьогодні звичайний американський штат має таку ж кількість законодавчих актів, скільки їх налічує право середньостатистичної країни Європи

2. За територією поширення закони в Сполучених Штатах Америки поділені на загально федеральні закони та закони штатів. Особливе місце серед федеральних за­конів посідає Конституція США. За 200 з лишком років США першими у світі створили систему антимонопольних законів. У її формуванні брали участь усі гілки влади. Ця система виявила­ся ефективною. Вона сприяла збереженню і розвитку конкурен­ції і послужила зразком для багатьох інших країн.

Поряд із наявністю єдиного федерального права в деяких сферах, що підпадають під виключну компетенцію федеральної законодавчої влади (наприклад, федеральний патентний закон або закон про фабричні марки), особливу роль відіграють права штатів. Штати наділені широкою компетенцією у створенні влас­ного законодавства і системи прецедентного права. Законодавча компетенція активно використовується ними, особливо в тих випадках, коли відсутній федеральний закон (наприклад, зако­нами штатів регулюються порядок розлучення, використання майна, види покарань). Штат не можуть приймати лише ті нор­ми, що суперечать федеральним нормам, проте вони мають пра­во їх доповнювати та вдосконалювати. Розбіжності в законодав­стві між штатами (50 штатів із своїм законодавством і безліччю прецедентів) роблять правову систему США заплутаною, важ-кодоступною для пошуку необхідної норми.

3. В законах США відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового за­стосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість по­силатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особ­ливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американсь­кий юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» — навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання».

4. Провідне становище федеральної Конституції. За­кон звичайно розглядається в країнах загального права як акт, здатний лише вносити в право деякі доповнення й уточнення. Однак Конституцію США не можна розгляда­ти під таким кутом зору. Вона є Основним законом, що ви­значає засади, на яких ґрунтується суспільство. Консти­туція є вираженням суспільного договору, який поєднує громадян і легітимує владу. Конституція США, що панує над корпусом загального права, - закон романського типу, який встановлює норми загального характеру про організацію і діяльність державної адміністрації.

5. На відміну від англійського права американське має більш вільну дію правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд і Палата лордів Великої Британії пов'язані власним прецедентом, то Вер­ховний суд США і верховні суди штатів не вважають себе зобо­в'язаними власними прецедентами. Це надає їм змогу в будь-який момент поміняти свою практику, пристосуватися до умов, що змінилися, мати свободу у винесенні вироку. Верховний суд США, верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеден­ту конституційного тлумачення.

6. Зросла роль таких форм систематизації права, як кодификація і консолідація. Спільні для всіх штатів норми, які стосу­ються різних галузей права, об'єднані у Звід законів (він складаєть­ся із 50 розділів, кожний із яких присвячений певної галузі пра­ва або значному правовому інституту). Він доповнений додатками, що містять особливості регулювання кожного штату. Звід зако­нів США перевидається кожні шість років з метою відновлення. Доповнюється новими законами, прийнятими Конгресом, а та­кож змінами, внесеними до його розділів і параграфів. У кількох штатах є цивільні кодекси, у 25 — цивільно-процесуальні, у всіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. На відміну від романо-германського типу правової системи, де кодекси створюються як основа для вироблення і розвитку но­вого права, у США на загальнофедеральному рівні відбувається, власне кажучи, консолідація прецедентів,а не створення нових норм.

7. З метою впровадження однаковості у правове регулюван­ня важливих сторін громадського життя федерації створюються типові закони (кодекси) для штатів. їх проекти готуються Загаль­нонаціональною комісією представників усіх штатів разом з Американським інститутом права та Американською асоціацією юристів і затверджуються офіційно штатом. Так, Торговий ко­декс (розроблений у 1952 p., переглянутий у 1958 і 1963 pp.) прийнятий майже у всіх штатах.

З початку XIX ст. здійснюється політика зближення зако­нодавства штатів. У 1892 р. було утворено Національну конфе­ренцію Комісії з єдиних законів штатів. У 1923 р. створено Аме­риканський інститут права, який розробив декілька проектів примірних кодексів, у тому числі Примірний ЦК 1962 p. Аме­риканський інститут права періодично видає багатотомне ви­дання «Обновлений виклад права», в якому в систематизованому вигляді викладаються норми американського права у різ­них галузях. Особлива увага приділяється питанням, які регу­люються не законодавством, а загальним правом. У кількох шта­тах діють цивільні кодекси, у двадцяти п'яти — цивільно-процесуальні, в усіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. Але за винятком штатів фран­цузького походження, в усіх інших кодекси аж ніяк не на­гадують європейські. У кодексах американці бачать резуль­тат консолідації, а не основу для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової сім'ї. В США вваджається, що законодавець відтворює в кодексі норми, створені практикою.

Особливою формою кодификації в США стало ство­рення так званих єдиних (уніфікованих) законів і ко­дексів, мета яких — установити на рівні штатів можливу єдність у тих сферах загального права, де це особливо не­обхідно.

8. Судова влада має велике значення і наділена широким обся­гом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть дер­жавну систему називають «правлінням суддів», а американську націю найбільш схильною до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потре­бують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержав­них інтересів.

9. Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. В деяких випадках, суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Розбіжності у право країни вносить також законодавство штатів, яке в багатьох аспектах є різним. Так, в одних штатах встановлено режим спільності майна чоловіка і жінки, в інших — роздільності; закріплено різні підстави розлучення, захо­ди кримінального покарання за ті самі діяння тощо. Усе це робить правову систему США більш складною і заплу­таною, ніж англійська Ця обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Про­те, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть враховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

10. Інститут присяжних зберіг у США більше значення, ніж в Англії, де скорочена юрисдикція присяжних і вони поставлені у більшу залежність від судів, ніж це було раніше В Сполучених Штатах Америки громадянин має право вимагати, щоб його справа роз­глядалася присяжними, якщо ціна позову перевищує 20 доларів.

11. Конституційний контроль здійснюється загальними суда­ми - федерації та штатів (чого немає в Англії). Це підкреслює особливу роль судів у США. Верховний суд федерації, верховні суди штатів можуть визнати відповідно той чи інший федераль­ний закон або закон штату неконституційним. Про неконститу­ційність закону може заявити будь-яка сторона при розгляді кримінальної, цивільної та іншої справи в суді загальної юрис­дикції. Деякі суди штатів мають навіть більшу владу в судовому контролі, ніж федеральні суди. Це стосується тих судів, на які не поширюються закріплені в Конституції США обмеження щодо прецедентів і правових спорів, що підлягають їх контролю (хоча багато хто з них мають такі обмеження у власних конституціях).

12. Суворе дотримання принципу поділу влади. Цей прин­ципзумовлює те, що жодна з гілок влади — законодавча, виконавча і судова — не виходить за межі своєї компетенції, визначеної Конституцією. Принцип поділу влади — про­відний принцип Конституції США. Як писав Дж. Медісон, необхідний поділ влади між кількома департаментами, за­кріплений у Конституції, буде гарантією того, що її складові частини внаслідок взаємодії контролюватимуть одна одну. Завдяки принципу поділу влади у США не діє англійський принцип верховенства парламенту. Навпаки, у США діє концепція «перелічених повноважень» Конгресу.

13. Судова влада має меншу централізацію в США, ніж в Анг­лії. Співвідношення судів федерації і судів штатів таке: суди штатів мають абсолютну компетенцію, а до федеральних судів можна звертатися лише у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнані компетентними. Близько 95 % справ у США розглядаються виключно судами штатів.

6.5 Система джерел права англо-американської правової сім`ї.

Система джерел англійського права включає:

  • судовий преце­дент;
  • статут закон;
  • конституційний звичай;
  • конституційна уго­да;
  • правова доктрина;
  • міжнародний договір

Серед вказаних джерел англійського права пріоритетним є судово-адміністративний пре­цедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, су­довий прецедент обґрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контра сигнатури («король не може діяти один»). Визнання судового прецеден­ту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тіль­ки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі пра­ва), а й правотворчу.

Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими ви­щими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим коміте­том Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирі­шувати так, як було вирішено раніше. Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'яза­на додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а та­кож створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У СІЛА вони обчислюються мільйонами.

Палата лордів до 1966 р. була суворо зв'язана своїми прецедентними рішен­нями, а нині вважається, що в інтересах правосуддя вона може відходити від них. Повноваження Палати лордів відкидати свої колишні рішення було закріплено Парламентом у Законі про відправлення правосуддя 1966 р. Правда, на практиці це нововведення використовується дуже помірно.

Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай.

У сфері конституційного правасформувався звичай, який ві­діграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані консти­туційні угоди,що регулюють важливі питання державного жит­тя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Напри­клад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб від­бувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики, їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання суспільних відносин роль пра­вового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає зви­чай залучення до вирішення судової справи присяжних засідате­лів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.

У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впро­вадженні звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на тра­диції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих графст­вах Англії. Звичаї минулого (до XIII ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішуван­ня рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди влас­ника берегової смуги) збереглися й дотепер.

Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних посадових осіб, ритуальної охорони королів­ського двору, традицій участі монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його сім'ї та ін. Англійські юристи вважають, що загальне право — це звичаєве право.

Одним із допоміжних джерел англійського права є правова доктри­на, що являє собоюконцептуально оформлену думку відомих учених із питань права. Деякі доктрини, що знайшли відображення у працях ав­торитетних англійських юристів, головним чином суддів, були визнані як їх сучасниками, так і згодом при вирішенні конкретних справ. Провідне місце серед них посідають стародавні посібники з загального права завдяки аналізу обов'язкових прецедентів, які не втратили свого значення й зараз.

Доктринальними джерелами англійської конституції вважа­ються «Трактат про закони Англії» Бректона (1250 р.), «Комен­тар законів Англії» Блекстона (1565 р.), книга «Англійська кон­ституція» Беджгота (1865 р.) та ін. Суди звертаються до доктрини у разі прогалин у статуті (законі), судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Наприклад, у 1920 р. на підставі ідеї англійського конституціоналіста кінця XIX — почат­ку XX ст. А.В. Дайсі Палатою лордів була визначена королівська прерогатива.

Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно зросло. Нерідко обґрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням науко­вих посібників, а іноді й наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення.

До джерел права Англії, також, належать судові коментарі та узагальнення прецедентної практики. Вони є практичним посібником для суддів. Юридична наука в цілому або теоретико-правові ідеї та концеп­ції юристів різних шкіл мають додаткове значення.

В системі джерел англійського права значну роль відіграють принципи природної справедливості. Поняття загальних принципів права в Англії історично не склалося. За наявності прогалин у праві справи вирішувалися на основі правосвідомості. Лише пізніше англійські суди виробили принцип природної справедливості як правової категорії. В історії англійського права він мав подвійне призначення: 1) у судах канцлера служив засобом уточнення рішень судів загального права при їх оскарженні; 2) був підставою для вирішення справи у разі прогалин у законі, прецеденті, звичаї.

В англійських колоніальних судах принципи «природного правосуддя, справедливості та доброго сумління» були критері­єм застосування місцевого права, а насправді засобом впровад­ження англійського права в колоніальні правові системи.У наші дні принцип природної справедливості спрямований насамперед на забезпечення основних прав людини. Проте в Англії, як і в країнах романо-германського типу правової систе­ми, відсутні чіткі правові підстави або конституційні рамки, спро­можні визначати дії суду із забезпечення справедливості.

Поделиться:





Читайте также:

A) Берет на себя все права и обязанности по производству и распределению товаров и услуг.
A) признание народа источником государственной власти, признание его права на участие в принятии политических решений, провозглашение широкого круга гражданских прав и свобод
G) відповідні права дітей-жертв і свідків відповідно до Конвенції про права дитини та Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою.
I. Характеристика группы
I. Характеристика профессиональной деятельности.
I. Цель задачи дисциплины «История государства и права зарубежных стран»
I. Энергетическое право - комплексная отрасль российского права, его предмет и методы.
II. Внутрішня форма джерела права
II. ОСНОВНЫЕ СВОЙСТВА ЖИДКОСТЕЙ, ИХ ХАРАКТЕРИСТИКА. ЖИДКОСТИ И ИХ ВИДЫ.
II. Порівняльна характеристика н/ц Прокаріоти та н/ц Еукаріоти.






Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...