Сек’юритизація міжнародних кредитів

У міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються переважно у формі єврокредитів міжнародними консорціумами (синдикатами) банків. Синдикований ринок єврокредитів виступає другим сегментом ринку банківських кредитів і характеризується високою активністю і низькою вартістю. Перший синдикований кредит був наданий Австрії наприкінці 1960-х років Банкірським трастом (Bankers Trust). У 1990-х роках ХХ ст. синдиковані кредити становили 40—58 % євровалютних позик і основними позичальниками були країни-члени ОЕСР. (Питання про «Синдикований ринок кредитів та методи зниження ризиків при наданні синдикованих кредитів» детально розглядаються у темі 7 «Особливості функціонування євроринку»).

Міжнародні консорціуми, або синдикати, створюються у багатьох випадках для проектного фінансування, тобто банківського кредитування інвестиційних проектів, за якого кредитор бере на себе частково або повністю ризики, пов’язані з їх реалізацією. Кредит при цьому погашається виключно чи переважно за рахунок доходів від реалізації проекту; додатковим забезпеченням можуть бути активи, що належать до інвестиційного проекту. Створення синдикату — це співфінансування інвестиційного проекту.

Крім того, існує ще проектне фінансування з послідовним фінансуванням. У ньому бере участь великий банк-організатор, котрий оцінює інвестиційний проект, розробляє кредитний договір і видає позику, а потім після видачі позики, за угодою цесії він передає свої вимоги до позичальника іншому кредитору.
У 1980—1990-ті роки став практикуватися спосіб передавання вимог через розміщення кредиту серед інвесторів шляхом сек’ю­ритизації. Банк-організатор продає дебіторські рахунки за виданим кредитом траст-компаніям, що випускають цінні папери, під їхнє забезпечення. Останні розміщують їх серед інвесторів. Кошти, що надходять від позичальника в рахунок погашення заборгованості, зараховуються у фонд викупу цінних паперів.

Сек’юритизація — сучасна тенденція на міжнародному ринку банківських кредитів. Цепереважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами (інозем­ними і синдикованими єврокредитами), оскільки останні є менш привабливими для представників промислово-розвинених країн. У сукупному чистому обсязі ресурсів, що надходять у країни, які розвиваються, сьогодні переважають прямі іноземні інвестиції та іноземні портфельні інвестиції. У 1985 р. на міжнародні банківські кредити припадало понад 50 % припливу приватних коштів у країни, що розвиваються, на прямі іноземні інвестиції — 22 %, на іноземні портфельні інвестиції — 18 %. На початку ХХІ ст. ці часткові показники становили відповідно 8 %, 43 % і 48 % (решта припадає на субсидії, що отримані від неурядових організацій). Така зміна структури потоків капіталу є результатом процесу глобалізації виробництва, який відбувається шляхом збільшення обсягу операцій у межах транснаціональних корпорацій. Це стимулює зростання прямих іноземних інвестицій і підвищення ступеня «сек’юритизації» фінансових операцій, що сприяє збільшенню трансграничних потоків іноземних портфельних інвестицій в акціонерний капітал і облігації.

Таким чином, сек’юритизація — це заміщення традиційних форм банківського кредиту випуском цінних паперів. Забезпеченням їхньої емісії служить «пакет» зобов’язань банківських клієнтів за отриманими ними аналогічними за характером кредитами. Банк виплачує проценти і погашає ці цінні папери із коштів, що надходять від позичальників на погашення позики. Щоб запобігти при продажу цінних паперів юридичному застереженню «про оборот на банк-емітент» (ці активи залишаються на його балансі), банки використовують акредитиви «стенд-бай». Першокласні банки світу, особливо міжнародні, надають перевагу тому, щоб за нагороду перевідступити його іншим кредиторам у разі недостатності ліквідних коштів і при значних ризиках.