Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

ТЕМА 10 Доходи, витрати і прибуток страховика




1.Доходи страховика

.2. Витрати страхової компанії

3. Прибуток страховика

 

Доходи страховика

Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Страховик може отримувати наступні види доходів:

• доходи від страхової діяльності;

• інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.

. Доходи від страхової діяльності

До складу доходів від страхової діяльності страховика належать такі доходи:

• страхові премії, що отримані за укладеними з ним договорами страхування і перестрахування;

• комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахування його ризиків;

• частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестраховиками;

• повернуті страховику суми з централізованих страхових резервних фондів;

• повернуті страховику суми страхових (технічних) резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах, які передбачені законодавством.

Страхові премії, що страховик отримує за надані ним страхові послуги – первинний і головний вид доходів від страхової діяльності. Страхові премії є основою для подальшого кругообігу фінансових коштів, головним джерелом для створення страхових фондів і фінансування всієї діяльності страховика.

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”], валовим доходом страховика від страхової діяльності (для оподатковування результатів страхової діяльності страховика) вважається сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Згідно вимог до складання декларації про доходи страховика], валовим доходом страховика від страхової діяльності (для оподатковування результатів страхової діяльності страховика) вважається сума страхових премій, отриманих (нарахованих) страховиком протягом звітного періоду (наприклад, календарного року) за договорами страхування і перестрахування, за відрахуванням сум внесків, переданих у перестраховування, сум повернутих страхувальникам премій, які вони зайво сплатили, а також платежів, що отримані від продажу страхових полісів інших страховиків (якщо цей страховик здійснює агентську діяльність), і премій, отриманих від філій, представництв й інших відособлених підрозділів страховика, що не мають статусу юридичної особи.

Комісійні винагороди, отримані прямим страховиком (цедентом, перестрахувальником) за передачу ризиків у перестраховування іншим страховикам, також належать до доходів від страхової діяльності. Цей різновид доходу економічно виправданий тим, що прямий страховик (цедент) сам домовляється зі страхувальником, інспектує об’єкт страхування й аналізує ризики об’єкта, укладає із страхувальником договір страхування, у повному обсязі відповідає перед ним за компенсацію шкоди і є щодо інших перестраховиків своєрідним посередником, який надає їм можливість одержати додатковий дохід від перестрахування застрахованих цедентом ризиків. Саме за ці послуги оплачується цеденту комісійна винагорода.

Комісійні за перестраховування враховуються у складі доходів від страхової діяльності лише у звітності страховика згідно з вимогами Держфінпослуг, а при оподатковуванні результатів господарської діяльності страховика враховуються, згідно з, у складі доходів від нестрахової діяльності.

Частини страхових відшкодувань, оплачених перестраховиками – ще один різновид доходу, який виникає у прямого страховика (цедента) тоді, коли з об’єктом страхування, що був перестрахований ним як цедентом у інших перестраховиків, стався страховий випадок, і цедент виплатив відшкодування в обсязі, що перевищує обсяг відповідальності, котра залишилася на ньому, після перестраховування, а перестраховики компенсували йому свої частини у загальному збитку, що відшкодовується, згідно з умовами договорів перестраховування.

Суми, що повернуті з централізованих страхових резервних фондів, є доходами страховика тоді, коли він, перебуваючи раніше учасником таких фондів, виходить із них. В Україні централізовані фонди створюються на базі Моторного, Авіаційного, Морського] страхових бюро і Фонду страхових гарантій “Ексімстрах”. До складу цих бюро повинні належати страховики, що здійснюють відповідно обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, страхування авіаційних ризиків, страхування морських ризиків і обов’язкове страхування пасажирів від нещасних випадків при морських перевезеннях, а також страхування кредитних ризиків держави, коли іноземні кредити видаються українським юридичним особам під гарантії Кабінету Міністрів України. Страховики – учасники цих об’єднань зобов’язані регулярно робити внески, що використовуються згідно з положеннями або установчими документами, які визначають діяльність таких структур.

Якщо внески страховиком були зроблені, а потім він виходить із складу відповідного об’єднання страховиків, частина внесків повинна бути йому повернута. Можуть бути й інші причини повернення грошей із фондів об’єднань страховиків на адресу конкретного страховика.

Суми, що повернуті з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, виникають у таких випадках. Закон “Про страхування” у ст. 30 установлює два різновиди страхових (технічних) резервів, які зобов’язані формувати і вести облік страховики: резерв незароблених премій і резерв збитків. Отже, сума повернення повинна здійснюватися з резерву збитків. Повернення з цього резерву можливе, якщо, наприклад, за заявою страхувальника про настання страхового випадку до резерву збитків була спрямована певна сума SВR, призначена надалі для її використання, щоб компенсувати збитки за даним страховим випадком. Проте у процесі проведення експертизи страхового випадку і точного визначення обсягу збитку сума фактичної виплати SВ виявилася меншою, ніж спрямована до резерву збитків сума. Різниця між цими сумами?S = SВR – SВ і буде сумою повернення з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, тобто доходом страховика від страхової діяльності.

Важливим моментом є правильне визначення дати збільшення валового доходу від страхової діяльності. Це дата однієї з двох подій, яка відбувається раніше: або надходження премії, комісійної винагороди або частини страхового відшкодування, оплаченої перестраховиком, на рахунок чи до каси страховика, або початок дії відповідного договору страхування (перестраховування), або прийняття відповідного рішення (про вихід страховика зі складу бюро і повернення йому частини внесків, про повернення суми з резерву збитків і ін.).

Доходи від інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність страховика – інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, що є його власністю або якими він володіє (розпоряджається). Доходи від цієї діяльності є вторинними (похідними) від первинних доходів (зібраних страхових премій), але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи. Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу. Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду грунтується на ймовірнісному характері обігу коштів цього фонду у процесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових відшкодувань завжди проходить певний час.

Тривалість періоду збереження коштів страхувальників у страховика визначається терміном дії договору страхування. Термін страхування може бути значним, наприклад, в особистому страхуванні договори укладаються на декілька десятків років, і навіть довічно. При цьому страховик формує запасні і резервні фонди, кошти яких десятиріччями можуть не використовуватися. Все це створює об’єктивну основу для участі страховика у роботі ринку вільного капіталу й інвестуванні як власних, так і накопичених ним коштів (страхових фондів) до економіки.

Страховик виступає інституціональним інвестором, основна функція якого в умовах ринкової економіки – залучення вільного капіталу клієнта в обмін на гарантію надання клієнту страхової послуги. Найчастіше саме інвестиційна діяльність забезпечує страховику основний прибуток, що буде компенсувати його збитки за основною (страховою) діяльністю та витрати на розвиток страхової діяльності. Напрямки інвестиційної діяльності страховика залежать від характеру коштів, які він використовує для інвестування. Ці кошти представлені двома групами тимчасово вільних коштів:

• власні кошти страховика;

• кошти страхових резервів (страхового фонду) страховика.

Власні кошти страховика – статутний фонд і нерозподілений прибуток, спеціальні і резервні (крім страхових) фонди, вільні резерви – можуть бути вкладені до будь-якої галузі економіки й у будь-якій формі згідно з чинним законодавством. Так, наприклад, статутний фонд (СФ), страховика відповідно до] має такі обмеження щодо його формування і напрямків розміщення:

• весь обсяг СФ повинен бути сформований виключно у грошовій формі;

• при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого СФ дозволяється формування СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25% загального розміру СФ. Дозволяється формування частки СФ цінними паперами, що випускаються державою, а саме облігаціями зовнішніх та внутрішніх державних позик у разі, коли умови випуску таких облігацій передбачають обов'язкове їх погашення лише в грошовій формі.При цьому сума, отримана страховиком при погашенні облігацій, повинна бути розміщена в порядку, встановленому законодавством щодо формування статутного фонду фінансових установ;

• забороняється використовувати для формування СФ векселі, кошти страхових резервів, бюджетні

кошти і кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, а також вносити нематеріальні активи;

• фінансові вкладення СФ у корпоративні права участі у статутних фондах інших страховиків обмежені обсягом до 30% СФ, причому внесок до статутного фонду одного страховика не може перевищувати 10% СФ. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Кошти страхових резервів (страхового фонду) – це залучені, або зв’язані страховими зобов’язаннями кошти, які перебувають у тимчасовому розпорядженні страховика. Тому напрямки інвестування страхових резервів є суворо регламентовані, і страховик повинен бути гранично обережним при їх розміщенні. Обсяг страхових резервів, сформрваних страховиком, завжди повинен відповідати обсягу взятих ним зобов’язань. Для виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками у повному обсязі і у будь-який час, страховик повинен розміщувати кошти страхових резервів у таких видах диверсифікованих активів, що мають максимальні показники прибутковості, надійності і ліквідності. Завдяки вільним коштам страхових резервів страховик може здійснювати:

• капітальні інвестиції;

• фінансові інвестиції.

Інші доходи страховика

Опріч страхових премій і доходів від інвестиційної діяльності, страховик може мати такі доходи, не пов’язані зі страхуванням:

• доходи від здавання майна в оренду (здійснення фінансового або оперативного лізингу, оренди землі, житлових помешкань на умовах довгострокових договорів без перерахунку сум податкових зобов’язань страховика після завершення зазначених операцій і без відображення сум податку з додаткової вартості, коли надаються такі послуги);

• доходи від надання консультаційних послуг;

• доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика;

• доходи у вигляді безкоштовної фінансової допомоги страховику і безкоштовно переданих страховику товарів (надання послуг);

• доходи від продажу (відчуження) окремо цінних паперів і окремо деривативів протягом звітного періоду, як різниця між валовим доходом, отриманим через продаж (відчуження) цінних паперів (деривативів), і сумою витрат на їхнє придбання. Збитки від таких операцій за результатами податкового року переносяться на зменшення валового доходу майбутніх податкових періодів від таких операцій з урахуванням офіційного рівня інфляції;

• доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, а також доходи від торгівлі борговими зобов’язаннями у вигляді:

a) суми нарахованих відсотків (комісійних) і суми перевищення фактично отриманих від боржника відсотків над нарахованими, при достроковому погашенні зобов’язань за кредитно-депозитними операціями;

б) коштів, отриманих страховиком – покупцем боргових зобов’язань через погашення емітентом облігацій, ощадних сертифікатів, інших цінних паперів (крім цінних паперів, що передбачають корпоративні права) і відсотків, отриманих по них;

в) вартості об’єкта застави, відчуженої у рахунок погашення заставником боргового зобов’язання кредитору (або гаранту), і суми нарахованих за ним відсотків;

• доходи від індексації і передачі (відчуження) основних фондів і нематеріальних активів;

• доходи від позитивної різниці перерахунку в гривні іноземної валюти і коштів від її продажу, що були у страховика на кінець звітного періоду, якщо збільшується офіційний валютний (обмінний) курс НБУ (якщо було зменшення курсу, то негативна різниця призводить до виникнення кредиторської заборгованості);

• штрафи, пені й інші доходи.

Звичайно, величина цих доходів невелика порівняно з обсягами доходів від інвестиційної і страхової діяльності, але іноді може бути вагомою для страховика і складати великі суми. Наприклад, така ситуація може виникнути при реалізації прав регресної вимоги до винуватця заподіяного збитку, або у випадку успішної лізингової діяльності, якщо в структурі активів страховика істотну роль відіграють кошти, які можуть приносити доходи.

Витрати страховика

Витрати страховика формуються у процесі витрачання страхового фонду. Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси: погашення зобов’язань перед страхувальниками і фінансування діяльності страхової організації. Через це у страхуванні існує така класифікація витрат:

• витрати, пов’язані з виконанням страхових зобов’язань і проведенням страхових операцій (виплати страхових відшкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи; реалізація витрат на ведення справи й ін.);

• витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів, й інших видів доходів).

Витрати на проведення страхових операцій, що є основними для страховика і складають більшість його загальних витрат, містять:

• виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

• відрахування до страхових резервних фондів;

• відрахування до технічних резервів, крім резерву незароблених премій, на умовах, що передбачені чинним законодавством;

• витрати на проведення й обслуговування процесу страхування і перестрахування;

• витрати на оплату праці робітників страховика, а також:

a) оплата стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізичним особам наданих ними послуг, які пов’язані з основною діяльністю страховика, а також:

- виплата комісійних винагород брокерам, посередникам за укладення і обслуговування договорів страхування;

- оплата послуг із метою оцінювання взятих на страхування (перестрахування) ризиків і збитків, які заподіяні об’єктам страхування;

- оплата за виготовлення бланків страхової документації;

- оплата банківських послуг, які пов’язані з інкасацією страхових премій і здійсненням виплат страхового відшкодування;

- оплата послуг, які пов’язані із розробкою умов, правил страхування і проведенням актуарних розрахунків;

б) відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, що пов’язані з виконанням ними службових обов’язків, включаючи придбання з цією метою проїзних квитків.

Усі перераховані вище витрати впливають на собівартість страхових операцій – складне поняття, що має свою специфіку, якщо порівнювати з іншими галузями економіки. Нам відомо, що оборот коштів страховика має ризиковий (ймовірнісний) характер. Якщо будь-яке інше підприємство одержує певний дохід за реалізований товар і має певні витрати на його продаж, то страховик, беручи на себе страхову відповідальність за цим договором, лише орієнтовно знає, скільки вона йому коштуватиме (це буде або сума витрат на ведення справи за цим договором, або набагато більша сума, до якої належить і виплата страхового відшкодування). Отже, щодо собівартості страхових операцій можна говорити у широкому і вузькому розумінні.

Основною статтею витрат страховика є страхові виплати (виплати страхових сум і страхових відшкодувань). У результаті цих виплат виконуються фінансові зобов’язання страховика перед страхувальниками за договорами страхування. Очевидно, що через випадковий характер настання страхових випадків, величина виплат за певний період часу (наприклад, за рік) підлягає значним коливанням залежно від частоти і руйнівності страхових випадків.

Страхові відшкодування виплачуються зі страхових фондів, розмір яких визначається обсягом зібраних страхових премій, а напрямки витрат коштів цих фондів – структурою тарифної ставки, завдяки якій визначається величина премії. Страхові премії, отримані страховиком, розподіляються відповідно до структури тарифу, що планує, яка частка премії повинна бути витрачена на виплату страхового відшкодування, спрямована до запасних фондів, на витрати із ведення справи, на фінансування попереджувальних заходів чи на інші, заздалегідь передбачені видатки. Такий жорсткий цільовий розподіл витрат страхових премій дозволяє забезпечити формування страхових фондів у достатніх розмірах для виконання страхових зобов’язань, які страховик бере на себе.

Відрахування до запасних фондів (резерви внесків) – це своєрідний варіант витрат в майбутніх періодах страхування, і визначаються у вигляді різниці між нормативною і фактичною величинами страхових виплат.

Відрахування на попереджувальні заходи також можуть бути нормовані структурою тарифної ставки, що розрахована згідно з наявними у страховика конкретними даними по потрібних попереджувальних заходах за конкретними видами страхування.

Витрати на ведення справи, що призначені для забезпечення діяльності страховика, відіграють важливу роль у фінансуванні страхування. Вони належать до складу навантаження тарифної ставки і є важливим елементом собівартості страхових операцій.

Витрати на ведення справи поділяються на:

• аквізіційні;

• інкасові;

• ліквідаційні;

• управлінські.

Аквізіційні витрати здійснюються з метоюукладення нових договорів страхування. Аквізіційні витрати швидко зростають у періоди, коли вводяться нові різновиди страхування, що викликають масовий характер укладання нових договорів страхування.

Інкасові витрати – це витрати на оплату праці робітників страхової організації, що пов’язані зі збором страхових премій і обслуговуванням страхувальників. Зазвичай, інкасові витрати обчислюються у відсотках від брутто-ставки за принципом комісійних.

Ліквідаційні витрати звичайно є прямими і здійснюються після настання страхового випадку. Як й інші прямі витрати, вони належать до конкретного виду страхування. Вони складаються з витрат на проїзд ліквідаторів збитку (аварійного комісара, експерта й ін.) до місця події, з винагороди, яка їм виплачується, судових витрат, витрат на пересилання кореспонденцій, пов’язаних з цією подією, і т.д.

До управлінських витрат належать: оплата праці адміністративно-управлінського персоналу страхової організації, адміністративно-господарські витрати і витрати на розвиток страхування. Управлінські витрати закладаються у навантаження на основі сформованої питомої ваги цих витрат щодо ставки тарифу. Проте, коли здійснюються страхові операції, то обсяг потрібних управлінських витрат визначається не сумою страхових премій, що надходять, а кількістю чинних договорів.

Валові витрати страховика відповідно до вимог [19, 20], враховуються окремо для страхової і нестрахової діяльності. Якщо у деяких випадках неможливо визначити розмір витрат, які пов’язані з отриманням доходів від страхової діяльності й окремо від інших видів діяльності, розмір витрат визначається пропорційно за питомою вагою валових доходів від страхової діяльності та від доходів, які не пов’язані зі страхуванням.

Прибуток страховика

Діяльність страховика припускає не тільки відшкодування своїх витрат, але й одержання прибутку. Обсяг балансового прибутку страховика забезпечується доходами, які він отримає у результаті виконання як страхових, так і нестрахових операцій.

Балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, прибутку від інших операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності. Прибуток від страхових операцій – це такий позитивний фінансовий результат, при якому досягається перевищення доходів над витратами із забезпечення страхового захисту, коли страховик повністю виконує зобов’язання за договорами страхування, що укладені від його імені, за встановлений період часу (звичайно за рік).

. Прибуток від страхових операцій

Фінансовий результат страхових операцій складається з двох елементів: прибуток (або збиток) страховика і приріст (або відтік) страхових резервів. Прибуток від страхових операцій – це різниця між сумою зароблених страхових премій і собівартістю наданих страхових послуг. У страхуванні через невиробничий характер діяльності додатковий продукт не створюється, тому прибуток формується завдяки перерозподілу коштів страхувальників, тобто конкретних частин додаткових продуктів, які створені в інших галузях економіки та накопичуються страховиками у вигляді сплачених ним страхувальниками страхових премій (внесків). Потреба страховика в отриманні прибутку визначається загальною метою здійснення страхового підприємництва в умовах ринку.

Показник дохідності, що визначається як відношення річної суми прибутку до річної суми премій за якимось видом страхування чи страховими операціями у цілому, називається рентабельністю страхових операцій. Порівняння прибутку з обсягом страхових премій, що надійшли, показує, який прибуток отримує страховик із кожної одиниці страхової премії, і погоджує величину прибутку як джерело фінансових ресурсів із обсягом виконаної роботи з формування страхового фонду.

Згідно з Законом України “Про внесення змін у Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” [20], прибуток страховиків від страхової діяльності з метою оподаткування не визначається. Проте, це не означає, що він не повинен визначатися взагалі. Адже страховик за будь-яких обставин має точно знати фінансові результати від здійснення страхових операцій, щоб контролювати, наскільки ефективно він проводить страхування; на чітко визначеній основі формувати спеціальні і резервні фонди, вільні резерви; виплачувати дивіденди засновникам й акціонерам; складати фінансову звітність, де передбачається висвітлення цього показника. Тобто проблема визначення страхового прибутку є актуальною.

Розглядаючи страховий тариф як відносну ціну страхової послуги і зважаючи на структуру тарифної ставки ми встановили, що як і будь-яка ціна, тариф складається з собівартості (плати за ризик і навантаження, або видатків на ведення справ по наданню страхової послуги) і прибутку. Прибуток, зазвичай, планується при розробленні тарифів за усіма різновидами страхування (крім деяких видів обов’язкового страхування). Згідно з основною ідеєю страхування, побудова нетто-тарифу грунтується на принципі еквівалентності у відносинах між страховиком і страхувальниками, а розмір навантаження в брутто-тарифі має забезпечити страховика коштами для організації і розвитку процесу страхування. Саме тому прибуток може плануватися як складова навантаження.

При цьому джерелом формування прибутку від страхових операцій може бути прибуток у тарифах, що закладається до базового тарифу як самостійний елемент ціни на страхову послугу. Як елемент тарифу, норматив прибутку відіграє важливу роль у регулюванні попиту і пропозиції на окремі види страхових продуктів.

Проте, страхова компанія може отримувати прибуток від страхової діяльності не тільки і не стільки завдяки цій складовій тарифної ставки. Прибуток отримується завдяки зниженню собівартості страхової послуги: по-перше, скороченням розміру видатків на ведення справи, коли керування страховою компанією здійснюється більш ефективно, з меншими витратами, ніж передбачалося на етапі розрахунків страхових тарифів; по-друге, внаслідок зниження збитковості видів страхування, які здійснює страховик (прибуток може виникати тоді, коли страхові операції у звітному періоді були менш збитковими, ніж у середньому за попередні періоди, показники яких використовувалися при розрахунках страхових тарифів, тобто коли об’єктивним ходом подій було порушено принцип еквівалентності між сумою зібраних нетто-премій і сумою фактичних виплат страхувальникам).

Процес утворення прибутку від страхової діяльності в компаніях ризикового типу і у компаніях, що здійснюють страхування життя, відрізняється внаслідок різних економічних механізмів їх діяльності. В цих компаніях за різними принципами утворюються страхові резерви, що накладає суттєвий відбиток і на визначення обсягу прибутку.

. Прибуток від страхової діяльності з ризикового страхування обчислюється послідовно у результаті здійснення наступних кроків:

1 – розрахування резерву незароблених премій

2 – визначення розміру заробленої премії;

3 – розрахування загальної суми доходів від страхової діяльності;

4 – визначення загальної суми витрат страховика;

5 – розрахування результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності.

Тепер розглянемо процедуру визначення прибутку від страхової діяльності по кроках.

Перший крок. Вважаючи на те, розрахування резерву незароблених премій буде детально розглянуто нижче, наведемо тільки основні моменти врахування цього параметра для процедури визначення розміру прибутку від страхової діяльності.

Резерви незароблених премій визначаються на будь-яку дату залежно від отриманих страховиком сум страхових премій по договорах страхування окремих видів. Механізм “заробляння” премії по конкретному договору страхування базується на поступовому переході від суми незаробленої преміі, отриманої на дату початку дії цього договору, до прибутку на дату завершення дії договору без настання страхового випадку. Оскільки договори можуть мати різні терміни дії, процедура визначення цього переходу передбачає умовний строк дії будь-якого договору страхування 1 рік. Можна сказати, що кожний день дії договору страхування, якщо немає страхового випадку за цим договором, зменшує резерв незаробленої і збільшує резерв заробленої премії за цим договором.

Другий крок. Зароблена страхова премія розраховується збільшенням суми отриманої премії на початок звітного періоду на суму незаробленої страхової премії на кінець цього періоду. При цьому до суми отриманої премії не включаються платежі, сплачені у цьому періоді перестрахувальникам. Резерви незароблених премій на початок періоду зменшуються на частку перестраховиків в них, а на кінець періоду – збільшуються на частку перестраховиків, відповідно до формули:

ЗрП = (РНПп –Reп) + (P –PRe) + (РНПк - Reк),

де ЗрП – резерв зароблених премій за звітний період;

РНПп і РНПк – резерв незароблених премій на початок і кінець звітного періоду відповідно;

Re – частка перестраховиків на початок і кінець періоду;

PRe – сума страхових премій, сплачених страховиком перестраховикам;

P – сума премій, отриманих страховиком у звітному періоді.

Третій крок. Доход від страхової діяльності ДCД буде визначатися за формулою наступного виду:

ДCД = ЗрП + KRe +?SRe + Птр, (5.2)

де ЗрП – зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;

КRe – комісійні винагороди за перестраховування;

SRe – частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

Птр – повернуті суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій.

Четвертий крок. Витрати ВCД страховика визначаються за формулою:

ВCД = ВСВ + ВЦФ +?SВ + Втр,

де ВСВ – витрати страховика на страхові операції, що відносяться на собівартість;

ВЦФ – відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

SВ – суми страхових виплат і страхових відшкодувань, здійснені страховиком;

Втр – відрахування в технічні резерви, інших, ніж резерв незароблених премій.

П’ятий крок. Прибуток ПCД (або збиток ЗCД) від страхової діяльності можна обчислити за формулою:

ПCД = ДCД - ВСВ, (5.4)

Прибуток від діяльності із страхування життя обчислюється дещо інакше, в три етапи:

1 – розрахування чистого доходу від надання страхових послуг;

2 – визначення валового результату від страхової діяльності;

3 – розрахування результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності.

Перший крок. Чистий дохід ДCД від страхової діяльності визначається за формулою:

ДCД =?P -?SВ - ВРСЖ, (5.5)

де?P – сума премій, отриманих страховиком у звітному періоді;

SВ – суми страхових виплат, здійснені страховиком;

ВРСЖ – відрахування в страхові резерви із страхування життя.

Другий крок. Валовий результат від страхової діяльності ВРCД розраховується як різниця між чистим доходом від страхової діяльності ДCД і собівартістю ВСД (інкаксаційні, аквізиційні витрати тощо) укладання договорів страхування:

ВРCД = ДCД - ВСД, (5.6)

П’ятий крок. Прибуток ПCД (або збиток ЗCД) як фінансовий результат від операційної діяльності із страхування життя обчислюється як різниця між валовим результатом від страхової діяльності та загальними операційними (адміністративними та іншими) витратами?ВОП:

ПCД = ВРCД -?ВОП, (5.7)

Прибуток від страхової діяльності визначається щоквартально наростаючим підсумком з початку року шляхом заповнення спеціальної форми “Звіт про доходи і витрати страховика”, яка направляється до Держфінпослуг у складі звітних документів страховика [42].

Ступінь реальності певного фінансового результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності певним чином залежить від того, наскільки точно обчислені суми резерву незаробленої премії. Точність обчислення залежить від методу, який використовують. У практиці страхування використовуються різні методи обчислення цього резерву (див. розділ 6), залежно від характеру діяльності страховика і різновидів страхування, які він пропонує. Метод, який застосовується українськими страховиками, може визначити розмір прибутку лише приблизно. Він не враховує специфіки окремих різновидів страхування, терміну дії страхових договорів. А тому за його допомогою неможливо визначити точний фінансовий результат страхових операцій.

Окрім прибутку від страхових операцій, у страховика може бути також прибуток від інвестиційної діяльності й інших нестрахових операцій.

До прибутку від нестрахової діяльності належить прибуток, отриманий страховиком від агентського продажу страхових послуг інших страхових компаній, комісійних за передачу ризиків страховикам у перестрахування, а також проведення робіт із менеджменту ризиків, консультацій, доходів від позареалізаційних операцій тощо. В цьому випадку прибуток визначається як перевищення доходів від нестрахових операцій над валовими витратами на цю діяльність.

Прибуток від розміщення і керування страховими (технічними) резервами і власними коштами (інвестиційний прибуток) – це прибуток від нестрахових операцій. Отримання прибутку від інвестицій є основним завданням страховика, тому що наявність цього прибутку надає страховику широку можливість нарощувати обсяги його активів, розширювати межі страхової відповідальності, знижувати тарифи за окремими видами страхування, розширювати страхове поле, зміцнювати матеріально-технічну базу і розвивати інші напрямки страхування.

Використання прибутку від нестрахових операцій в страхових компаніях з ризикових видів страхування і компаніях із страхування життя суттєво відрізняється. Для “ризикових” компаній весь прибуток від нестрахових операцій (інвестиційний та від інших дозволених видів діяльності) повністю залишається у розпорядженні акціонерів і використовується згідно із рішеннями їх зборів.

Для компаній із страхування життя отриманий дохід від нестрахових операцій розподіляється на 2 частини:

1 частина - інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів із страхування життя.

2 частина – весь інший дохід, отриманий від нестрахових операцій (інвестиційний дохід від розміщення власних коштів, від агентської діяльності тощо).

Друга частина є повною власністю акціонерів компанії, оподатковується за загальним принципом по ставці 25% і використовується у відповідності з їх рішеннями.

 

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...