Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

3 Методологічні основи управління в філософії Арістотеля




Наука управління людьми була тією цариною, якої дотикались різні філософські школи античності.

Практично немає ні одного з філософів стародавньої Греції і Риму, який би не висловив свою думку стосовно управління в економічній і, особливо, в політичній сферах. Але з стародавніх греків лише Сократ, Платон і Арістотель, а з римлян Ціцерон, більш-менш чітко визначили засади управління. (Див.: Selsam H. J. Qimes la filosofia? —Mexico, 1971. —P. 18 —19; 63).

Арістотель (384—322 pp. до н. є. ) народився в місті Стагіри. Його батько був придворним медиком македонського царя Амінти. В 17-річному віці Арістотель приїхав до Афін, вступив в Академію Платона, де і формувались погляди цього енциклопедичного мислителя, багато думок якого не втратили своєї актуальності і сьогодні.

В 343-342 pp. до н. є. він був запрошений македонським царем Філіппом II вчити мудрості його сина Олександра, майбутнього видатного полководця. Коли Олександр став царем, Арістотель повернувся в Стагіри, а в 335 р. до н. е. — в Афіни, де створив свою школу під назвою Лікей, яка в філософській літературі ще відома як перипатетична школа.

Згідно з арістотелівським вченням про форму і зміст, матерія — це те, з чого створюється " щось", тоді як форма — це сприйняття цього " щось" в певних кількісних вимірах, це те, що індивідуалізує матерію. Все, що матеріальне, не має ніякої цінності і абсурдне без форми, вважав грецький мислитель. Тож і людина стає собою, коли вона, як і їй подібні, організована в якусь спільноту (форму). "... Людина, — писав він в " Політиці", — по природі своїй — істота політична... " (Антология мировой философии (вказ. раніше вид. —- С126).

А " держава виникає заради потреб життя, але існує вона заради досягнення загального добра" (Там же). Це така ж організація, стверджував Арістотель, як і сім'я, сільська спільнота тощо, проте держава, як більш загальне, стоїть попереду сім'ї, сільської спільноти. Людина, писав Арістотель, може жити тільки в певній організації і, зокрема, в такій великій, як держава, де чітко визначені місця кожному. Навіть найменша організація, писав Арістотель, передбачає пана і раба, чоловіка і жінку, батька і дітей, а в кінцевому рахунку — керівника і підлеглого.

Управління людьми, вважав він, має різні рівні, але, згідно свого змісту і форми, писав Арістотель, воно є тим, що ми називаємо управлінням. Різниця тільки в об'ємі даної форми і змісту. " Влада пана над рабом є свого роду наука, однорідна з наукою організації сім'ї, державою і царською владою... " (Там же). Як і Сократ, Арістотель вважав, що керування людьми на різних рівнях є мистецтвом. Це мистецтво набувається роками. Але до управління людьми здатні не всі. " Вже з моменту свого народження, деякі... відрізняються тим, що одні з них призначені до підпорядкування, інші до керування. " (Там же). Чим вищий інтелект підлеглих, зазначав Арістотель, тим більшого вміння управляти вимагається від керів-ника. (Там же). Особливо це важливо в управлінні вільними людьми. Керівник, поставлений зверху або вибраний членами організації, повинен якби уособлювати в собі вміння, інтелект, справедливість кожної конкретно взятої людини. Наука управління вільною людиною, зазначав Арістотель, є набагато складнішою і багатограннішою, ніж, наприклад, роботою рабів, " які в певній мірі є одухотвореною частиною власності... як, наприклад, знаряддя, яке стоїть перед інструментом" (Там же), але раб є не більше, ніж той самий інструмент чи тварина. " Між іншим, користь, яку ми маємо від домашніх тварин, мало чим відрізняється від користі, яку приносять раби; і перші і другі своїми фізичними силами надають нам допомогу в задоволенні наших потреб" (Там же).

" Керування" інструментом, як і рабом, вимагає тільки зовнішніх навичок, стверджував Арістотель. Людині тут не потрібно включати психологічні зусилля чи інтелект. Інша справа, коли управління здійснюється на рівні вільних громадян, тим паче держави чи її підрозділами.

Як Сократ та Платон, Арістотель вважав, що тут тільки одного формального призначення на посаду є замало. Людина повинна бути освіченою, добре вихованою, мати хист до керівництва.

Велика увага в філософії Арістотеля надається формам управління державою. Ці форми, вважав мислитель, можуть бути " правильними" і " неправильними". Правильними є: монархія — коли при владі одна людина, яка управляє, виходячи із загального блага, дбаючи про добро всіх підлеглих; аристократія — управління, яке здійснюється небагатьма, знову ж таки в інтересах загалу, і, нарешті, політія — коли управлінцями є представники більшості населення міста-поліса. " Правильним" формам відповідають " неправильні". " Неправильними" вони є тому, що в них, з різних об'єктивних причин, відбувається " відхилення". Відхиленою від монархічної форми управління є тиранія, від аристократичної — олігархія, від політії — демократія. По своїй природі тиранія, зазначав Арістотель, — це та ж сама монархічна влада, яка однак використовується в особистих інтересах правителя; " олігархія дотримується інтересів заможних класів, демократія — інтересів неімущих класів; загального ж блага ні одна з цих відхилених форм державного устрою не має. " (Антология мировой философии (вказ. раніше вид. ). — СІ32). Найгіршою серед " відхилених" форм управління Арістотель вважав тиранію.

Форми управління державою, згідно з Арістотелем, визначаються рівнем впливу в суспільстві багатих і бідних. В тому суспільстві, де громадянську думку визначають багаті — управляє олігархія, а там, де ініціатива формування поглядів належить біднякам — демократія.

Як і його попередники Сократ, Геракліт, Платон та ін., Арістотель стверджував, що вільні люди, якщо вони займаються фізичною працею, не можуть вважатись громадянами грецького суспільства.

Фізична праця — це справа рабів і ремісників. Фізичними навантаженнями громадяни можуть себе обтяжувати тільки в години гімнастикування, спортивних змагань тощо.

Дещо осторонь від економічних проблем, в поглядах Арістотеля, стоїть питання суб'єктів управління, яких вибирають на посади за їх чесноти. Це аристократи. Вони чесні, шляхетні, розумні, але управління людьми завжди дає блага людині, навіть у тому випадку, коли управлінець від них намагається триматись осторонь. Та в певний момент, з накопиченням цих благ, зовні непомітно навіть для себе, представники аристократії " відхиляються" і переходять в стан олігархії.

Кожна форма управління, вважав Арістотель, спирається на принципи, якими керуються в своїй діяльності управлінці. Так, наприклад, коли при владі аристократія — її принципом діяльності є утвердження доброчесності, олігархія — багатства, демократія — свободи. Тільки принцип, яким керується аристократія, стверджував Арістотель, є благом для суспільства. Олігархічне управління перетворює суспільство у ринок, де ніхто ні про що не думає, окрім гонитви за грошима. Принцип свободи в демократії розглядається як потенційне безладдя, тому демос не знає межі конечного і безконечного.

В основу системи управління, вважав Арістотель, слід покласти принцип " середини". Кожна людина, писав Арістотель, має душевні пориви. Вони троякого виду: афекти, здатності, набуті властивості. " Афектами, — писав він, — я називаю гнів, пристрасть, страх, відвагу, заздрість, радість, дружбу, ненависть, бажання, співчуття — одним словом, все те, що сприяє задоволенню чи стражданню. Під здатностями я розумію те, що містить в собі причину, завдяки якій ми маємо ці афекти, наприклад, завдяки чому ми здатні відчути гнів або смуток, жаль.

Набутими властивостями душі я називаю ті, яким чином ми ставимося до афектів, наприклад до гніву: якщо ми піддаємося йому повністю, або мало, то ми чинимо погано; якщо ж ми дотримуємося середини, то це є добре... " (Антология мировой философии. — T. I. Часть 2 (вказ. раніше вид. ). — С. 121).

Дотримання принципу середини повинно бути в усіх сферах людської діяльності, зазначав Арістотель в праці, написаній для сина, яку він назвав " Етика Нікомаха".

Принцип середини в стосунках з людьми дозволяє суб'єкту завжди виглядати витриманим, в міру вимогливим і поблажливим до оточуючих, керувати своїми афектами, непомітно для оточуючих.

Через призму " середини", Арістотель розглядає управління на рівні держави. Такою " серединою", поєднанням олігархії і демократії є політія. Саме така форма управління, вважав мислитель, найбільше сприяє спокою в суспільстві. Ні монархія, ні олігархія, ні демократія "... не є тривкими, сталими. Як би там не було, демократичний устрій містить в собі більшу безпеку і менше приводить до внутрішнього обурення, ніж олігархічний устрій. В олігархії закладені зародки двоякого роду чвар: чвари олігархів один з одним і, крім цього, незлагоди з народом; в демократії ж зустрічається один вид обурення — саме обурення проти олігархії; сам народ проти себе — і це слід підкреслити — бунтувати не буде". (Там же. — СІ32 — 133). Тому найкращою формою управління є саме політія, яка "... базується на пануванні середнього елемента, стоїть ближче до демократії, ніж до олігархії". (Там же. — С. 133).

Політія "... з усіх згаданих нами форм державного устрою, — наголошував Арістотель, — має найбільшу безпеку". (Там же).

Безпека і спокій громадян у суспільстві, повторював слідом за Платоном Арістотель, є найбільшим благом для всіх людей, незалежно від того, до якого стану вони належать.

Якщо людині нічого не загрожує, її дії виважені, вона з задоволенням спілкується з іншими людьми, не боїться за наслідки необачних, ненавмисних чинів, хоч їх допускає значно менше, ніж в умовах невпевненості, страху. Завдяки " середині", стверджував мислитель, більш дієвими є закони, людянішими — моральні норми.

Стародавній Рим не сформулював якихось оригінальних філософських поглядів стосовно науки управління. Найбільш відомі на той час такі римські мислителі, як: Ціцерон (106-43 pp. до н. є. ), Лукрецій Кар (біля 99-55рр. до н. є. ), Саллюстій (86-34 рр до н. є. ), Сенека (біля 4 р. до н. е. -65 р. н. є. ), Марк Аврелій (121-180 pp. н. е. ) та ін., не займались розробкою, філософських принципів, які могли б стати світоглядною і методологічною основою науки управління. Вони, коли вирішували якісь проблеми, пов'язані з управлінням суспільства та його структурами, користувались, як правило, тими положеннями, які були сформульовані представниками грецької філософії.

Питання для самоконтролю:

/ Проблема управління в Піфагорійському союзі.

2. Кого Піфагор і Геракліт вважали найбільш придатним до управління людьми?

3. Який філософський принцип був покладений Сократом в основу науки управління?

4. В чому полягає заслуга Платона в розробці науки управління?

5. Яку форму управління державою вважав Арістотель найкращою?

7. В чому суть принципу середини?

Література:

1. Антология мировой философии. — T. I. Часть I. К., 1991. — С. 72-137.

2. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. — Т. І. — К., 1993. — С. 39-42.

3. История политических учений. — М., 1955. — С. 38-84.

4. Лукреций О природе вещей. — М., 1983.

5. Кабушкин Н. И. Основы менеджмента. — Минск, 1996. — С. 61. 6. Сегедов Р. С. Основы менеджмента и маркетинга. — М., 1995. — С. 15-17.

7. Толстых В. И. Сократ и мы//Вопросы философии. — 1976. — №12. — С. 107-121.

8. Философская энциклопедия в 5-й томах (див. відповідні статті).

Поделиться:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...