Фрідманівська функція попиту на гроші

Як зазначалося вище, в обґрунтуванні своєї функції попиту на гроші Кейнс використав припущення, що всі активи складаються лише з високоліквідних грошей та облігацій. За таких умов сукупне багатство в економіці дорівнює сумі цих активів. Насправді зазначеними активами багатство людей не обмежується. Цю обставину враховує Мільтон Фрідман для обґрунтування своєї функції попиту на гроші.

За Фрідманом, люди можуть нагромаджувати багатство і в формі звичайних акцій і товарів. Враховуючи акції і товари, Фрідман розширив функцію попиту на гроші. Проте це уточнення по суті не додає нічого нового порівняно з кейнсіанським підходом, оскільки не відкидає положення про обернену залежність між попитом на гроші та процентною ставкою.

Новим у фрідманівській функції попиту на гроші є інше. По-перше, у Фрідмана, як і у Кейнса, дохід є головним чинником попиту на гроші. Але якщо Кейнс спирається на поточний дохід, то Фрідман використовує інше визначення доходу - постійний дохід. На відміну від поточного доходу, постійний дохід розглядається як очікуваний середній дохід у довгостроковому періоді, який у процесі економічних коливань змінюється менше, ніж поточний дохід.

По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є одним із чинників попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає на нього. На його думку, процентні ставки за всіма фінансовими активами змінюються приблизно однаково. Тому альтернативна вартість зберігання грошей, яка визначається як різниця між процентними ставками за негрошовими активами та процентними ставками за грошовими активами, не може змінюватися. Оскільки у Фрідмана альтернативна вартість зберігання грошей не змінюється, то функція попиту на гроші Фрідмана можна спростити до такого рівняння:

· (5.16)

· де Y^p - постійний дохід.

У Фрідмана попит на гроші є нечутливим до процентної ставки. Тому він робить висновок про те, що функція попиту на гроші та швидкість обігу грошей є стабільними величинами. Це положення є одним із ключових елементів монетаристської теорії.

Будь-яка теорія має право на існування за умови, що її положення підтверджуються фактами. Американський економіст Стівен Гольфельд здійснив емпіричні дослідження еластичності попиту на гроші за реальним доходом і процентною ставкою за період 1952-1972 рр. Для цього він використав процентні ставки за строковими депозитами і комерційними векселями. Згідно з дослідженнями еластичність попиту на агрегат М1 за реальним доходом у короткостроковому періоді дорівнювала 0,19 у довгостроковому -0,68; еластичність за процентною ставкою - відповідно -0,019 та - 0,067. Дещо більші показники еластичності спостерігалися щодо агрегату М2.

Отже, попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня реального доходу. Це дає право вважати, що факти підтверджують обґрунтованість кейнсіанської функції попиту на гроші, яка набула широкого визнання в макроекономічній літературі. Тому у подальшому ми спиратимося на кейнсіанську функцію попиту на гроші. Виходячи з цього конкретизуємо кейнсіанське рівняння попиту на гроші:

· , (5.17)

· де k - чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу. Показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни доходу на одну грошову одиницю;

· h - чутливість попиту на гроші до зміни рівня процентної ставки. Показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни процентної ставки на один пункт.

З рівняння (5.17) видно, що в кейнсіанській функції попиту на гроші можна виділити два компоненти. Перший компонент (k × Y) назвемо попитом на гроші для угод. Його величина знаходиться в прямій залежності від обсягу угод, тобто від реального ВВП. Другий компонент (h × і) назвемо попитом на гроші як активи, величина якого знаходиться в оберненій залежності від процентної ставки.

Для ілюстрації кейнсіанської функції попиту на гроші використовують графічну модель. Оскільки процентна ставка є важливим елементом монетарної політики, то графік попиту на гроші будується на основі його залежності від процентної ставки (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Крива попиту на гроші

Як видно з рис. 5.2, крива попиту на гроші є спадною функцією від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим менший попит на гроші за даного рівня доходу. В графічній моделі дохід впливає на грошовий попит екзогенно. Тому з його збільшенням крива попиту на гроші зміщується вправо за даної процентної ставки.