Термінові операції. Ринок форвардних операцій. Ринок ф'ючерсних операцій. Валютні опціони. Валютні операції «своп».

Термінові угоди - це валютні операції, за яких сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після укладання угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладання.

Крім форвардних угод, до термінових операцій належать ф'ючерсні угоди, опціони, своп-угоди і численні комбінації, що виникають на їх основі. При цьому форвардні та своп-операції в основному здійснюються комерційними банками, а торгівля опціонами і ф'ючерсами здебільшого реалізується на біржовому сегменті валютного ринку.

Можна виокремити дві особливості термінових валютних операцій.

1. Є інтервал у часі між моментом укладання і виконання угоди. За сучасних умов строк виконання угоди, тобто постачання валюти, визначається як кінець періоду від дати укладання угоди (1-2 тижні, 1, 2, 3, 6, 12 місяців) або будь-який інший період у межах строку.

2. Курс валют за терміновими валютними операціями фіксується в момент укладання угоди, хоча вона виконується через певний строк. Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу за операціями спот. Хоча зазвичай напрям динаміки курсів за спот- і терміновими угодами збігається, що не виключає певної автономності зміни курсів за терміновими угодами, особливо в періоди криз або спекулятивних операцій. Різниця між курсами валют за строками спот і форвард визначається як дисконт, коли курс термінової угоди нижче, або премія, коли він вище. Це пов'язано з необхідністю прогнозування майбутнього спот-курсу за операцією. Форвардний курс - це свого роду погляд ринку в майбутнє, спроба спрогнозувати курс валюти у визначеному майбутньому. Для цього аналізуються фактори, які впливають на величину валютного курсу, і виводиться орієнтовний курс валюти в майбутньому, що корегується банками залежно від ситуації на ринку. Спред між курсом купівлі і курсом продажу валюти на строк, як правило, вищий, ніж за спот-операцій, що пов'язано з вищим рівнем валютного ризику, який виникає під час проведення термінових операцій.

Основними учасниками форвардного ринку є комерційні банки, експортно-імпортні підприємства, валютні і фондові біржі, а також інші посередницькі організації. Максимальний обсяг торгівлі на термінових ринках припадає на долар США, євро, англійський фунт стерлінгів і японську єну.

Форвардний ринок — це ринок, де котируються форвардні курси й укладаються угоди (контракти). Форвардна угода є угодою між банком та іншою стороною (банк, клієнт тощо) обміняти одну валюту на іншу у визначений день у майбутньому за курсом, зафіксованим під час укладення угоди. Дата розрахунків має назву «дата постачання», а курс, за яким відбудеться обмін, — «форвардний».

Форвардний валютний контракт - це обов'язкова для виконання угода між банками щодо купівлі чи продажу у встановлений день у майбутньому визначеної суми іноземної валюти. При цьому валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди.

Форвардний контракт є банківським контрактом, тому він не стандартизований і може бути підібраний під конкретну операцію. Ринок форвардних угод терміновістю до 6 місяців в основних валютах досить стабільний, більше 6 місяців - нестійкий, при цьому окремі операції можуть викликати значні коливання обмінних курсів.

Форвардні операції - це угоди з обміну валют за заздалегідь погодженим курсом, що укладаються сьогодні, але дата валютування (тобто виконання контракту) відкладена на певний строк у майбутньому.

Форвардні операції поділяються на два види.

- Угоди аутрайт (проста форвардна угода) - одинична конверсійна операція з датою валютування, відмінною від дати спот. У цьому випадку зворотна угода укладається не одночасно. Сторони домовляються лише надати певну суму на визначений строк і за встановленим курсом. Цей вид форвардних угод у зовнішній торгівлі укладають із метою страхування від зміни валютного курсу.

- Угоди своп - комбінація двох протилежних конверсійних операцій з різними датами валютування (валютна операція між банками, що є комбінацією купівлі та продажу однієї й тієї самої валюти, але на різні строки). Певна сума валюти в межах однієї угоди купується на строк й одночасно продається на касовому ринку або навпаки.

Форвардні операції «аутрайт» характеризуються такими особливостями:

- являють собою позабіржові угоди, що не обертаються;

- валюти поставляються на майбутнє за курсом, установленим у момент укладення угоди;

- обмін валют на спот-дату не відбувається;

- котирування здійснюється у форвардних пунктах;

- форвардні курси розраховуються на основі спот-курсу і форвардних пунктів;

- форвардні пункти визначаються різницею процентних ставок між двома валютами; вони не є пророкуванням майбутнього спот-курсу.

Форвардні операції укладаються на строк до 1 року і їм відповідають стандартні періоди у 1, 2, 3, 6 місяців і рік із прямими датами валютування. Наприклад, якщо 5 липня (спот 7 липня) укладається угода аутрайт на 2 місяці, то дата валютування припаде точно на 7 вересня (за умови, що ці дати не припадають на вихідні і святкові дні).

Якщо під час укладання форвардної угоди аутрайт на стандартні строки дата спот припадає на останній день місяця, то для визначення дати валютування діє правило останньої дати місяця. Наприклад, якщо угода на 2-місячний аутрайт укладена 26 лютого з датою спот 28 лютого, то дата валютування буде припадати на 30 квітня (але не на 28 квітня). Якщо виконання форвардного контракту відбувається до одного місяця (1 день, 1 тиждень чи 2 тижні), то він вважається укладеним на короткі дати.

Форвардні операції широко застосовуються для страхування валютних ризиків, а також для спекулятивних операцій.

Валютні ф’ючерси — це форвардні операції зі стандартними розмірами і термінами, які торгуються на офіційних біржах. Ф’ючерсний контракт є зобов’язанням купити або продати одну валюту проти іншої за узгодженим обмінним курсом в певний день у майбутньому.

Валютними ф’ючерсами торгують такі біржі, як товарна біржа (СМЕ) Чикаго, Міжнародна грошова біржа Сінгапура (SIMEX) і Термінова фінансова біржа в Парижі (MATIF).

Фінансовий ф’ючерс — це закріплена контрактом домовленість продати або купити певний стандартизований товар за попередньо узгодженою ціною на певну конкретну дату в майбутньому. Товаром можуть бути цінні папери, валюта, сільськогосподарські товари, базові сировинні матеріали. На відміну від уже традиційних споту та форварда, за якими обсяг угоди та дата виконання контрактів відрізняються один від одного, ф’ючерсні контракти торгуються за стандартизованою формою.

Валютний ф’ючерс — це стандартизований за обсягом, ціною та датою виконання контракт купівлі (продажу) валюти за курсом, визначеним під час укладення угоди, і розрахунками на дату в майбутньому. Валютні ф’ючерси поширені як у суто міжбанківській торгівлі (over-the-counter), так і на спеціалізованих ринках-біржах. При цьому головний обсяг світової ф’ючерсної торгівлі припадає саме на біржі, де торги ведуться «з голосу». Такі біржі спеціалізуються, як правило, на торгівлі кількома ф’ючерсними інструментами, у тому числі й валютами. Основними світовими біржами є ІМM (International Money Market) Чикаго, LIFFE (London International Futures and Options Exchange) Лондон, СВОТ (Chicago Board of Trade), ТFЕ (Toronto Futures Exchange) Торонто, СМЕ (Chicago Mercantile Exchange) Чикаго, SFE (Sydney Futures Exchange) Сідней, Lе МАТІF Париж, ТІFFЕ (Токуо International Futures Exchange) Токіо, ТSЕ (Токуо Stock) Токіо, DТВ (Deutsche Terminborse).

Згідно з біржовими умовами валютні ф’ючерси укладаються в основних валютах проти долара США. Валютні ф’ючерси мають пряме котирування (варіююча кількість доларів за одиницю іншої валюти). Основою визначення ф’ючерсної ціни є спотовий та форвардний курси. Різниця між ф’ючерсним та спотовим курсами має назву «база». У практиці міжнародних фінансових ринків форвардні та ф’ючерсні ціни практично збігаються. Невелика розбіжність між цінами може пояснюватися різницями у податкових ставках, комісійних платежах, гарантійних виплатах тощо. Тимчасові відмінності у цінах швидко усуваються за рахунок арбітражних операцій.

Головними учасниками торгів на біржі є брокери. Брокери отримують заявки від клієнтів на укладення ф’ючерсних контрактів. Контракти за умови прийнятної ціни укладаються за посередництвом Розрахункової палати біржі. Тобто продавець і покупець ф’ючерсу фактично укладають контракт не між собою, а кожний окремо укладає контракт з біржею. З цього моменту біржа несе відповідальність за виконання угод, за їх кліринг.

Для участі в торгах потенційні покупці і продавці вносять певну суму на депозит до Розрахункової палати біржі. Зазначена сума має назву первісної маржі і призначена забезпечити виконання обов’язків особи, яка розмістила депозит та уклала угоду.

Курс спотового ринку вищий за курс, за яким укладено ф’ючерс на продаж валюти, тобто вигідніше продати на споті, а коли термін ф’ючерсу добігає кінця, то збитки, що виникають від закриття позиції, будуть стягнуті з маржинального депозиту. За необхідності до первісної суми вноситься додаток, за рахунок якого покриваються збитки. У такий спосіб Розрахункова палата захищає себе від фінансових збитків своїх клієнтів, які помилилися у своїх прогнозах і мусять закрити позиції. У разі вдалого закриття позиції за ф’ючерсним контрактом його власник отримає прибуток на свій маржинальний рахунок. Отже, у ф’ючерсній торгівлі використовується фінансовий ліверидж — можливість оперувати значними сумами при внесенні на депозит лише певного процента від цієї суми. Це також дозволяє підтримувати відкриту валютну позицію без реального придбання валюти, а лише сплачувати або отримувати курсову різницю внаслідок її закриття.

Валютні опціони, як і валютні ф’ючерси, поширені у міжбанківській торгівлі і на спеціалізованих біржах. Валютний опціон являє собою зафіксовані контрактом права (не обов’язки) купити (опціон «саll») або продати (опціон «put») певну суму певної валюти проти іншої валюти за обумовленою ціною (strike price) протягом специфічного періоду. Опціони здебільшого торгуються за всіма головними валютами на зразок ф’ючерсів. Також можлива торгівля опціонними крос-курсами. Купуючи опціон необхідно сплатити комісійні, що мають назву премії. Премії сплачуються незалежно від того, скористався покупець опціону своїм правом чи ні. При укладенні опціонного контракту одна зі сторін отримує право, тоді як інша несе відповідальність. Розрізняють чотири можливі операції:

- купівля опціону на купівлю валюти;

- купівля опціону на продаж валюти;

- продаж опціону на купівлю валюти;

- продаж опціону на продаж валюти.

Як правило, купівлю опціонів (іншими словами — «купівлю права») на купівлю або продаж валюти здійснюють компанії, що намагаються забезпечити покриття валютного ризику, а продаж опціонів («продаж права») на купівлю або продаж валюти здійснюється валютними спекулянтами.

Взагалі на вартість опціону впливають:

- ціна реалізації;

- поточний курс;

- терміновий курс;

- строк виконання;

- уразливість валюти.

Вартість опціону поділяють на справжню та часову. Справжня вартість відповідає потенційному доходу, який володар опціону отримав би, здійснивши операцію на поточному ринку і на терміновому ринках. Справжня вартість опціону залежить від різниці між ціною виконання і строковим курсом.

Часова вартість є другою складовою вартості опціону, що пов’язана з вартістю особливих переваг від володіння опціоном. Здебільшого вона залежить від двох параметрів:

- уразливості валюти: чим уразливіша валюта, тим вигідніше мати опціон, що захищає від коливань курсу;

- терміну виконання опціону: чим більший строк виконання опціону, тим більше шансів у його володаря реалізувати опціон, тому премія опціону збільшиться. Вважається, що премія для валюти з незначними коливаннями збільшується на 50 %, якщо строк виконання зростає вдвічі.

Розрізняють три типи опціонів залежно від співвідношення поточної ціни та ціни виконання опціону:

- опціон «at the money» (при грошах) — якщо ціна виконання опціону дорівнює поточному обмінному курсу;

- опціон «out of the money» (без грошей) — якщо ціна виконання опціону на купівлю валюти вища від поточного курсу, а для опціонів на продаж — нижча від поточного курсу;

- опціон «in the money» (у грошах) — якщо ціна виконання опціону при купівлі валюти нижча від поточного курсу, а при продажу валюти — вища від поточного курсу.

Тип опціону так само, як і інші фактори, є визначальним для його вартості.

Зазвичай вартість опціонів «at the money» та «in the money» вища, ніж для опціону «out of the money».

У принципі валютні опціони ідентичні процентним, які були розглянуті вище.

Валютний опціонний контракт — це угода, що дає власникові право, але не зобов’язує його купити або продати певну кількість валюти за погодженою ціною, у визначений момент в майбутньому.

За процедурою виконання розрізняють опціони таких видів:

- Американський опціон — надає покупцеві право, але не зобов’язує його купити чи продати певну кількість базових активів за фіксованою ціною у разу настання терміну контракту або до нього.

- Європейський опціон — передбачає ті самі права й зобов’язання, що й американський опціон, однак не може бути виконаний до настання терміну контракту, тобто виповнюється тільки в момент закінчення контракту.

Існують опціонні контракти на готівкову валюту і на валютні ф’ючерси. Вони торгуються на позабіржовому ринку і біржах, наприклад на Фондовій біржі Філадельфії (PHLX), СМЕ і MATIF, через автоматизовані системи або безпосередньо в залі біржі.

Розмір премій валютних опціонів залежить від цін валютних форвардів і волатильності обмінних курсів. Валютний опціон можна розглядати як поліс страхування від несприятливої динаміки обмінних курсів на валютних ринках.

Математично форвардний курс визначається як спот-курс з додаванням або відніманням так званих свопових пунктів. Свопові пункти (мають також назву форвардних пунктів).

Існує таке правило: якщо процентна ставка базової валюти менша за процентну ставку котируваної валюти, кажуть, що базова валюта перебуває у премії на форвардному ринку. За одиницю такої валюти можна купити більше одиниць котируваної валюти на форварді, ніж це можна зробити на споті. Якщо ж базова валюта має вищу процентну ставку за котирувану валюту, кажуть, що базова валюта перебуває у дисконті на форвардному ринку і за одиницю такої валюти можна купити менше одиниць котируваної валюти на форварді, ніж це можна зробити на споті. У першому випадку свопові пункти додаються до курсу спот, у другому — свопові пункти віднімаються від курсу спот. Отже, додаванням або відніманням пунктів компенсується різниця процентних ставок валют, що обмінюються.

Форвардна угода дає змогу зафіксувати валютний курс під час ведення переговорів, хоча сам процес обміну може відбутися за домовленістю сторін у будь-який момент у майбутньому.

У більшості свопових угод два обміни відбуваються з однією і тією самою стороною. Проте цілком можливе укладення спот-угоди з однією стороною, а форвард-угоди — з іншою. Такий своп має назву «спроектованого» свопу на відміну від звичайного «чистого» свопу. Для чистого свопу спот-курс не є суттєвим.

У даному разі головним є своп-курс: премія або дисконт, отримані внаслідок форвардного продажу тієї чи іншої валюти.

Свопові угоди є об’єктом арбітражних операцій через мінливість спотових курсів та процентних ставок. Такий арбітраж вважається прикладом найбільш витонченого дилерського мистецтва. Свопи також активно застосовуються для хеджування валютних ризиків.

Валютний своп — угода, що припускає одночасну купівлю і продаж або продаж і купівлю певної кількості однієї валюти за іншу з двома датами валютування.

Валютний своп — один з найбільш поширених інструментів валютного ринку; їх частка в обороті істотно вища від частки як угод спот, так і форвардів «аутрайт».

Валютний своп проводиться як єдина угода з єдиним контрагентом. Однак з метою обчислення прибутків і збитків у бухгалтерському обліку своп застосовується як дві самостійні, але взаємозалежні угоди, кожна з яких відповідає певній стороні (або «нозі») свопа.

Хоча будь-який валютний своп — це єдина угода з єдиним контрагентом, вона має дві дати валютування, або дві «ноги», у яких відбувається обмін коштів.

Валютно-процентний своп — це угода між сторонами, відповідно до якої вони виплачують один одному процентні ставки за позиками у різних валютах у визначені дати протягом терміну дії угоди. Валютно-процентний своп — важливий інструмент ринків капіталу. У принципі він дуже схожий на процентний своп, однак у цьому беруть участь дві різні валюти.

Валютні свопи — це не те саме, що валютно-процентні або процентні свопи. Валютно-процентні свопи передбачають обмін основними сумами з наступним обміном процентними платежами протягом усього терміну дії свопа. У валютних свопах проводиться лише обмін основними сумами в дати валютування без будь-яких процентних платежів.

Процентні свопи пов’язані тільки з однією валютою, тоді як валютні й валютно-процентні свопи — завжди з двома.

Короткі свопи (short dates) — це свопи, термін яких менший одного місяця. Наприклад, перша «нога» може бути виконана сьогодні, а друга — завтра або овернайт (О/N — overnight).

У валютному свопі від базової валюти залежить, яка сума зустрічної валюти буде поставлена на дату валютування. Котирування форвардного постачання проводиться у форвардних пунктах, які в цьому разі називаються своповими пунктами.

Більшість валютних операцій передбачає обмін валюти на американські долари. Але що робити, коли вам потрібний обмінний курс валют, до яких американський долар не входить, наприклад курс DEM/CHF? У цьому разі розраховується крос-курс, що є результатом теоретичної операції при купівлі американських доларів на німецькі марки з наступним продажем цих доларів за швейцарські франки, або навпаки.

 

22. О сновні сегменти євровалютного ринку: євродолари, євродепозити, єврокредити, єврооблігації, євро акції, арбітражні операції з євровалютами.

У повоєнні роки на світовому ринку капіталів поступово почав формуватися євроринок. В основі його виникнення лежить ідея використання валют у міжнародному масштабі.

Сьогодні на євроринку задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані валюти. На євроринку операції здійснюються у валютах, які відрізняються від валюти країни місцезнаходження банку, що проводить операції. Поява такого ринку обумовлена лише потребами інвесторів і користувачів інвестицій, тому операції на ньому не підпадають під державне валютне та податкове регулювання країни — емітента валюти.

Євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах.

Євровалюта — це валюта, що розміщується в іноземних банках, розташованих за межами країни — емітента даної валюти.

Операція, в результаті якої з’являється євровалюта, є банківським депозитом. До євровалюти відносять також кошти, які банк позичає своїм клієнтам у валюті, що відрізняється від валюти країни місцезнаходження даного банку.

Наприклад, євродолар — це долар, розміщений у банку поза територією США. Префікс «євро» зовсім не означає того, що вказана валюта перебуває в Європі, що нею володіють європейці або що вона розміщена в європейському банку. Він визначає лише територіальне розміщення банку, що приймає вкладення, яке не збігається з територією, де валюта емітована, має офіційний курс та є законним платіжним засобом.

Тобто євродоларом однаково буде називатися долар, розміщений бразильцем у японському банку. Операція з євродоларом не регламентується з боку США (країни — емітента валюти). Префікс «євро» свідчить про те, що національна валюта вийшла з-під контролю національних валютних органів, зокрема центрального банку-емітента.

Громадянство або постійне місце проживання вкладника не впливають на визначення євровалюти. Вкладення може здійснюватися (що відбувається доволі часто) особою або резидентом країни — емітента вказаної валюти.

Це означає, що євродоларом завжди буде долар, розміщений американцем у банку, що розташований у Німеччині. І навпаки, долар, розміщений у США німцем, навіть в іноземному банку (наприклад, у відділенні німецького банку), не буде називатись євродоларом. Такого роду операція являє собою внутрішнє американське вкладення, що повністю підпорядковане законодавству США.

Визначальним моментом є місцезнаходження банку, що приймає депозит. Для того щоб бути євровалютою, необхідно, аби валюта була розміщена в банку, розташованому поза країною її емісії. Причому місцезнаходження банку не визначає його державної належності та статусу. Банк може бути як місцевою головною установою, так і філією або навіть простим відділенням іноземного банку.

Отже, долар, розміщений американцем у німецькому відділенні американського банку, буде євродоларом.

Відзначимо, що депозит — це основний інструмент євровалютного ринку. Він є джерелом банківських ресурсів, що використовується для надання єврокредитів. Загальна маса євровалют відповідає обсягу депозитів, що виражені в кожній із них.

Євродепозит — це операція, згідно з якою будь-яка особа (депонент) вкладає на визначений термін суму грошей, що виражена у певній національній валюті, у банк, розташований за межами країни — емітента даної валюти, під визначений процент та за умов повернення основного капіталу після закінчення встановленого в угоді терміну.

Євродепозит набуває форми угоди між депонентом та банком, де визначаються взаємні права та обов’язки сторін щодо:

- валюти, що вкладається;

- місця та форми платежів;

- терміну депозиту;

- поновлення депозиту;

- процентної ставки;

- валюти, що повертається;

- місця повернення валюти.

З огляду на значні обсяги сум, що вкладаються, євродепозити являють собою безготівкові гроші, а не фідуціарні банківські білети. Платежі рідко здійснюються у формі чеків, частіше — у формі переказів або міжбанківських перерахувань.

Ринок євровалют запозичив у національних ринків також такий тип короткострокових зобов’язань, як депозитний сертифікат (Certificate of Deposit — CD, ДС).

Євродепозитний сертифікат — це депозит із правом перевідступлення, що виражений у євровалютах та має форму банківського векселя у вигляді письмового свідчення про те, що в даному кредитному інституті депоновано певну суму на визначений період та під установлений процент.

Наявність паперового носія та активного вторинного ринку гарантує ліквідність вкладення, тобто дає змогу власникові депозитного сертифіката оперативно реалізувати його та отримати в такий спосіб «живі» гроші зі строкового депозиту до закінчення кредитного періоду за умови збереження підвищеного рівня доходу з відрахуванням незначної комісії. Така сама операція зі звичайним депозитом, що оформлений не цінним папером, а банківською угодою, потягнула б за собою повну або значну втрату встановлених по ньому доходів.

Завдяки підвищеній ліквідності, цей інструмент вигідний не тільки його власникам — кредиторам, а й банкам — боржникам, оскільки дає можливість останнім залучати більш значні суми вільних грошових коштів, ніж компанії погодилися б тримати у формі звичайного депозиту. Незалежно від кількості оборотів ДС на вторинному ринку, відповідне грошове вкладення залишається в банку на раніше визначених умовах.

Так, технічні особливості нового інструменту забезпечують фактичну трансформацію короткострокових депозитів у середньострокові ресурси без втрат для ліквідності вкладення та за умов збільшення дохідності за ним.

Єврокредити — міжнародні кредити, що надаються великими комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку.

В обігу на ринку евровалют перебувають короткострокові й довгострокові позики. Короткострокові позики в євро валюті мають термін погашення менше року, хоча можна отримати позики і з терміном погашення понад 1 рік. Будь-який кредит на термін більше року називається еврокредитом (eurocredit). Єврокредит надають на термін від 2 до 10 років з плаваючими процентними ставками. Сума еврокредиту залежить від фінансової репутації позичальника і може коливатися від 20—30 млн до 1—2 млрд дол. Щодо євродоларових кредитів комерційним позичальникам і інколи банкам установлюються в кредитних угодах особливі умови, які можуть відрізнятися від загальноприйнятих правил професійного ринку. Наприклад, навіть якщо для позиції встановлено процент на середиьостроковий період, угода може визначити виплату процента раз на півроку чи раз на квартал. Єврокредити можуть мати форму позик, кредитних ліній (lines of credit), коли кілька банків об'єднують свої ресурси для надання кредиту позичальникові.

Якщо євроринок має справу з короткостроковими і середньостроковими позиками, то міжнародний ринок облігацій надає позичальникові кошти на довгий термін за межами його країни. Наприклад, фірма Бразилії може випустити довгострокові облігації в доларах США в європейських країнах.

Облігації, випущені в основних валютах за межами країни-позичальника, називають міжнародними облігаціями, або євро-облігаціями.

Єврооблігації — боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Єврооблігації мають усі ознаки облігацій, а також деякі особливості, а саме:

- розмішаються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї;

- валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною (за винятком банків США, для них — національною);

- єврооблігації розміщуються переважно створеним банками кількох країн емісійним синдикатом, котрий виступає гарантом позиції.

Основна відмінність між цими двома категоріями облігацій полягає в тому, що перші продаються на певній біржі, тоді як другі не обов'язково котируються у певному географічному місці.

Досвід показує, що ринки єврооблігацій доволі щільно пов'язані з ринками євровалют. По-перше, за емісіями йде приплив капіталовкладень у євровалютах, оскільки емітенти, як правило, хочуть розмістити залучені кошти в очікуванні їх використання; по-друге, ринки євровалют беруть участь у розміщенні євроемісії.

Ринок євроакцій відрізняється від національних ринків акцій та іноземних ринків акцій. В останньому акції емітуються та котируються в конкретному іноземному фінансовому центрі.

Євроакції продаються на євроринку і котируються у якому-небудь фінансовому центрі офшор (переважно у Лондоні, меншою мірою — у Люксембурзі та Сінгапурі); вони реалізуються міжнародними банківськими синдикатами і, як правило, купуються за євровалюти.

Процентні ставки на евровалютному міжбанківському ринку є конкурентними. Різниці у ставках процента між центральними і внутрішніми та офшорними ринками усуваються через механізм арбітражу за короткий період часу, оскільки торговці швидко отримують інформацію один від одного про несприятливі події і зміни попиту та пропозиції на ринку. З цієї причини міжбанківська маржа є досить низькою або ж її взагалі не існує.

Євродоларовий арбітраж, що проводиться на міжнародному міжбанківському ринку, класифікують на зовнішній або внутрішній залежно від напряму руху коштів. Прикладом зовнішнього арбітражу може слугувати діяльність банку, котрий придбав (купує) внутрішні кошти шляхом випуску великих депозитних сертифікатів і редепонує (перевипускає) їх у своїх офшорних філіях. Якщо потім філії редепонують ці кошти на міжбанківському евровалютному ринку або надають позики небанківськнм позичальникам, зовнішній арбітраж збільшує розмір зведеного балансу банку. Незважаючи на те, що зовнішній арбітраж пов'язаний з витратами на внутрішньому ринку депозитних сертифікатів, банк може використовувати й інші джерела.

Внутрішній арбітраж проводиться, коли банки переміщують свої кошти з внутрішніх джерел на зовнішні. За умов стійкого попиту на внутрішньому ринку міжнародні банки швидко переорієнтовуються на євродоларовий міжбанківський ринок, де вартість коштів нижча. Ця техніка управління зобов'язаннями є типовою для внутрішнього арбітражу і сприяє досягненню тісного зв'язку між зовнішньою і внутрішньою вартістю коштів, які купують національні банки.

 

⇐ Предыдущая45678910111213Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: