Джерела права Європейського Союзу

Основу правопорядку ЄС складає так зване первинне за­конодавство: установчі договори (Договір про Європейсь­кий Союз, договори створення Європейських співтова­риств), договори про внесення змін до установчих договорів, угоди про приєднання до ЄС нових держав-членів, а також міжнародні договори, укладені між державами-членами з питань, що належать до сфери компетенції Союзу та Співто­вариств.

Переважна більшість норм права ЄС існують у формі пра­вових актів, передбачених у ст. 249 Договору про Європейсь­ке співтовариство (похідне, вторинне законодавство): рег­ламентів і директив.

Регламенти — нормативно-правові акти, що мають за­гальне застосування, є обов'язковими у всіх своїх складо­вих частинах, підлягають прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти не потребують будь-яких заходів з імплементації в національні правопорядки держав-членів.

Директиви - нормативно-правові акти, що є обов'язко­вими для держав-членів щодо результатів, які мають бути досягнуті. Але держави-члени мають право вільно обирати форму та засоби імплементації директиви у внутрішньодер­жавні правопорядки.

Рішення - правові акти індивідуального значення, що є обов'язковими в усіх своїх складових частинах для тих, кому вони адресовані. Це можуть бути як держави-члени, так і юридичні або фізичні особи.

Слід звернути увагу на те, що в рамках другої і третьої опор Договір про ЄС встановлює інші форми правових актів органів Союзу.

Міжнародні договори, укладені Співтовариством із пи­тань, які належать до його компетенції, мають пріоритет над похідним законодавством.

Концепція загальних принципів права була розробле­на Судом Європейських співтовариств для усунення про­галин у праві Співтовариств. Джерелом загальних прин­ципів права є положення установчих договорів, національ­ного законодавства держав-членів, норми міжнародного права. Прикладами загальних принципів права можуть служити принципи правової визначеності правових норм, законних очікувань, пропорційності, а також основні пра­ва людини.

Рішення Суду Європейських співтовариств не мають юридично обов'язкової сили прецеденту. Втім правило пре­цеденту фактично використовується Судом Європейських співтовариств, іншими органами ЄС та доктриною.

Список використаної літератури:

1. Березовська І. А. Правові механізми інтеграції в рамках європейського економічного простору: досвід для України / І. А. Березовська // Право України. – 2011. – № 8. – С. 236–244.

2. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: підручник / В. Ф. Опришко. – Вид. 2-ге. переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2003. – 311 с.

3. Проценко І. М. Становлення та розвиток принципу взаємної економічної вигоди в міжнародному економічному праві / І. М. Проценко // Часопис Київського університету права. – 2011. – № 4 – С. 349–352.

4. Стрельцов В. Ю. Європейська економічна інтеграція. Модуль 6: навч. посіб. / В. Ю. Стрельцов. – Х.: Магістр, 2009. – 148 с.

5. Чихірьов В. Л. Єдиний економічний простір: правові питання / В. Л. Чихірьов // Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми): матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 18 листоп. 2004 р. – К., 2004. – С. 422–425.