Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень

Міжнародне перевезення автомобільними транспортними засобами використовується у тих випадках, коли це лише одна із можливостей переміщення вантажів і пасажирів або коли такий вид перевезення у даних умовах є більш рентабельним й ефективним порівняно з використанням інших (залізничних, морських, річкових, повітряних) засобів транспорту.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенцій і угод. Однією з перших багатосторонніх конвенцій була Конвенція про урегулювання авторуху між країнами, встановлення технічних умов автомашин у міжнародному сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автодорогах (Париж, 1926 р.). А в 1949 р. у Женеві була підписана нова багатостороння Конвенція про урегулювання авторуху між країнами.

З метою розвитку автомобільного транспорту, представлення інтересів автотранспортних об’єднань у міжнародних організаціях, сприяння дослідним роботам з технічного розвитку, експлуатації і економіки автомобільних перевезень у 1947 р. була створена Міжнародна спілка автомобільного транспорту.

Для координації діяльності автотранспортних підприємств та об’єднань, що функціонують при залізничних дорогах, у 1950 р. у Берні була створена Спілка автодорожніх служб залізниць.

Зростання автомобільних перевезень вантажів і пасажирів обумовило необхідність активного укладення угод між багатьма країнами. Практично всі країни уклали такі угоди з сусідніми країнами. У них містяться положення про регулярні і нерегулярні перевезення вантажів і пасажирів автотранспортними засобами, визначається порядок розрахунків і платежів за міжнародні транспортні та пов’язані з ними послуги, визначаються перевізники тощо.

На регулювання відносин, які виникають у галузі використання автомобільного транспорту для міжнародних перевезень, спрямоване і національне законодавство. Наприклад, Міністерство транспорту України своїм наказом № 178 від 19 липня 1993 р. затвердило Інструкцію «Про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх і міжнарод­них перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом».

Список використаної літератури:

1.Дахно І. І. Міжнародне економічне право / І. І. Дахно. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: Центр учб. л-ри, 2009. – 1 електрон. опт. диск.

2. Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів, 24 травня 1980 р. // Гуреев С.А., Копынов М.А. Международное транспортное право. Сборник международно правовых актов.М., 1987.

3.Конвенція про договори міжнародного дорожнього перевезення вантажів автомобільним транспортом (Женева, 1956р.) // Міжнародне приватне право. Т1, К.: Port-Royal,1999.

4.Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів та їх багажу, 9 жовтня 1997 р. // Гуреев С.А., Копынов М.А. Международное транспортное право. Сборник международно правовых актов.М., 1987. // Гуреев С.А., Копынов М.А. Международное транспортное право. Сборник международно правовых актов.М., 1987.

5.Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: підручник / В. Ф. Опришко. – Вид. 2-ге. переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2003. – 311 с.

6. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 року // ВВР. 1994. №51. Ст. 446.

7.Чубарєв В. Л. Міжнародне економічне право: підручник / В. Л. Чубарєв. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 368 с.

5. Умови і правила здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням // Затв. наказом Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 року.