Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

G) відповідні права дітей-жертв і свідків відповідно до Конвенції про права дитини та Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою.

Крім того, діти-жертви, їх батьки або опікуни і законні представники повинні невідкладно отримувати належну інформацію в тому ступеню, в якому це практично можливо і доцільно, з таких питань, як:

a) хід і порядок розгляду конкретної справи, включаючи затримання, арешт і утримання під вартою обвинуваченої особи і будь-які зміни в цьому відношенні, що перебувають на розгляді, а також рішення органів прокуратури і відповідні події після закінчення судового розгляду та результати провадження у відповідній справі;

B) наявні можливості для отримання відшкодування від особи, яка вчинила злочин, або держави, чи в рамках процесу відправлення правосуддя чи при застосуванні альтернативних цивільно-правових або інших процедур (р. VII).

Право бути заслуханою і висловлювати свої думки і побоювання. Фахівцям слід вживати всіх заходів, з тим щоб дати дітям-жертвам і свідкам можливість висловлювати свої думки і побоювання у зв'язку з їх участю в процесі здійснення правосуддя (р. VIII).

Право на ефективну допомогу. Діти-жертви і свідки, а також, у належних випадках, члени їх сімей повинні мати доступ до допомоги, що надається фахівцями. Йдеться, зокрема, про допомогу і допоміжні послуги, такі як фінансові, юридичні, консультаційні, медичні, соціальні та педагогічні послуги, служби фізичного і психологічного відновлення та інші служби, необхідні для реінтеграції дитини. Будь-яка така допомога повинна надаватися з урахуванням потреб дитини і давати їй можливість ефективно брати участь у всіх етапах процесу відправлення правосуддя. Спеціалістам слід розробляти і здійснювати заходи, що полегшують надання свідчень дітьми або подання інших доказів шляхом сприяння спілкуванню і розумінню процесів, що відбуваються на досудовій і судовій стадіях розгляду. Такі заходи можуть включати:

a) призначення фахівців з питань, що стосуються дітей-жертв і свідків, для врахування особливих потреб дитини;

b) супроводження дитини в процесі надання свідчень помічниками, у тому числі фахівцями і відповідними членами сімей;

c) призначення, у належних випадках, опікунів для захисту юридичних інтересів дитини (р. IX).

Право на особисте життя. Діти-жертви і свідки злочинів повинні в першочерговому порядку користуватися захистом свого особистого життя. Будь-яка інформація, що стосується участі дитини в процесі здійснення правосуддя, підлягає захисту. Такий захист може забезпечуватися шляхом збереження конфіденційності та нерозголошення інформації, яка може призвести до встановлення особистості дитини, яка є жертвою або свідком у процесі здійснення правосуддя. Слід прийняти заходи щодо захисту дітей від неналежної уваги громадськості, наприклад, шляхом виключення присутності громадськості та засобів масової інформації у залі суду під час надання дитиною свідчень, якщо це дозволяється національним законодавством (р. X).

Право на захист у важких ситуаціях під час процесу відправлення правосуддя. Фахівцям слід проявляти чуйне ставлення до дітей-жертв і свідків з метою:

a) надання підтримки дітям-жертвам і свідкам, включаючи супровід дитини протягом її участі в процесі здійснення правосуддя, коли це відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини;

b) забезпечення визначеності щодо процесу, в тому числі шляхом формування у дітей-жертв і свідків чіткого уявлення про те, що їх чекає в ході процесу, прагнучи забезпечити максимальний ступінь визначеності. Участь дитини у слуханнях та судовому розгляді слід планувати заздалегідь і докладати всіх зусиль для забезпечення безперервної підтримки зв'язків між дітьми і фахівцями, з якими вони вступають у контакт протягом всього процесу;

c) забезпечення швидких, практично можливих строків судового розгляду, за винятком випадків, коли продовження таких термінів відповідає інтересам дитини. Слід також прискорювати процес розслідування злочинів, з якими пов'язані діти-жертви і свідки, і забезпечити наявність процедур, законів і судових правил, що передбачають прискорений розгляд справ, з якими пов'язані діти-жертви і свідки;

d) застосування процедур, що враховують інтереси дітей, зокрема, шляхом забезпечення наявності кімнат для проведення опитувань, що призначені спеціально для дітей, створення в тій же місцевості міждисциплінарних служб для дітей-жертв, пристосування судових приміщень до врахування інтересів дітей-свідків, встановлення перерв у процесі надання дитиною свідчень, встановлення строків слухань в такий час дня, яке відповідає віку і ступеню зрілості дитини, а також створення належної системи повідомлень, що забезпечує виклик дитини до суду лише у разі потреби, та вжиття інших заходів, які полегшують процес дачі дитиною свідчень.

Фахівцям слід також застосовувати заходи в цілях:

a) обмеження числа опитувань: для яких повинні застосовуватися спеціальні процедури отримання свідчень дітей-жертв і свідків з метою скорочення числа опитувань, заяв і заслуховувань, а також, в особливості, таких контактів з процесом відправлення правосуддя, які не є необхідними, зокрема шляхом запису відеоматеріалів;

b) забезпечення захисту дітей-жертв і свідків, якщо це сумісно з правовою системою і належним дотриманням прав захисту від перехресного допиту, що проводиться із підозрюваною особою: у разі необхідності, опитування дітей-жертв і свідків і їх допит в суді повинні проводитися у відсутності підозрюваної особи, і повинні бути передбачені окремі зали очікування в суді і приміщення для допиту;

c) забезпечення проведення допитів дітей-жертв і свідків з урахуванням інтересів дитини, а також створення можливості для здійснення нагляду з боку суддів, полегшення процесу надання свідчень і зниження ймовірності залякування, наприклад, шляхом використання допоміжних засобів для дачі свідчень чи призначення експертів-психологів (р. XI).

Право на безпеку. У тих випадках, коли безпека дітей-жертв і свідків може піддаватися ризику, слід приймати належні заходи, що передбачають повідомлення відповідних органів про ризики щодо безпеки і захист дитини від таких ризиків до початку, на протязі і після завершення процесу відправлення правосуддя. Якщо фахівці, що вступають у контакт з дітьми, підозрюють, що дитині, яка є жертвою або свідком, була завдана, заподіюється або може бути заподіяна шкода, вони повинні повідомити про це відповідні органи. Захисні заходи можуть включати:

a) запобігання прямих контактів між дітьми-жертвами і свідками і підозрюваною особою на будь-якому етапі процесу відправлення правосуддя;

b) використання заборонних судових розпоряджень при підтримці системи реєстрації;

c) розпорядження про тримання обвинуваченої особи у попередньому ув'язненні і встановлення спеціальних умов звільнення з під варти під заставу або поручительство, які «виключають контакти»;

d) поміщення обвинуваченої особи під домашній арешт;

e) забезпечення у всіх випадках, коли це можливо і необхідно, захист дітей-жертв і свідків з боку поліції або інших відповідних органів, а також захист інформації про їх місцезнаходження від розголошення (р. XII).

Право на відшкодування. Відносно дітей-жертв і свідків у всіх випадках, коли це можливо, має передбачатися відшкодування для забезпечення повної компенсації, реінтеграції і відновлення. Процедури отримання відшкодування і його примусового стягнення повинні бути досяжними і такими, що враховують інтереси дітей (р. XIII).

Аналогічні заходи захисту утримуються також у Резолюції 2004/27 ЕКОСОР ООН «Керівні принципи, що стосуються правосуддя для дітей жертв і свідків злочинів» від 21 липня 2004 р.

Згідно з Рекомендаціями № R (91) 11 КМРЄ «Щодо експлуатації сексу з метою отримання прибутку, порнографії, проституції, торгівлі дітьми і неповнолітніми» від 9 вересня 1991 р., необхідно забезпечувати конфіденційність записів у ході судового провадження та повагу прав недоторканності приватного життя дітей та неповнолітніх, які піддавалися сексуальній експлуатації, уникаючи, зокрема, розкриття будь-якої інформації, яка зможе привести до їх ідентифікації. Також необхідно забезпечувати особливі умови при слуханнях справ з дітьми, які були потерпілими або свідками сексуальної експлуатації, щоб знизити травматичний вплив таких слухань і підвищити вірогідність їх заяв, поважаючи при цьому їх гідність (ст.ст. 13, 14).

Попередження злочинності серед неповнолітніх є найважливішим аспектом попередження злочинності в суспільстві і вимагає розробки та здійснення відповідних національних і регіональних стратегій (преамбула, ст. 1 Керівних принципів ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх від 14 грудня 1990 р.). Проте, враховуючи, що кількість злочинів, скоєних неповнолітніми, не тільки зберігається, але і в окремих випадках зростає, відносно неповнолітніх правопорушників прийняті і діють Мінімальні стандартні правила ООН щодо відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) від 29 листопада 1985 р. Вони закріплюють, зокрема, те, що система правосуддя щодо них повинна бути спрямована, насамперед, на забезпечення благополуччя неповнолітнього і забезпечення того, щоб будь-які заходи впливу на неповнолітніх правопорушників було завжди порівняні як з особливостями особистості правопорушника, так і з обставинами правопорушення (ст. 5).

Основні процесуальні гарантії, такі як презумпція невинності, право бути ознайомленим про висунете звинувачення, право на відмову давати показання, право мати адвоката, право на присутність батьків або опікуна, право на очну ставку зі свідками і їх перехресний допит і право на апеляцію до вищої інстанції повинні бути гарантовані на всіх етапах судового розгляду (ст. 7). Крім того, на всіх етапах повинне поважатись право неповнолітніх на конфіденційність, з тим, щоб уникнути нанесення їй чи йому шкоди із-за непотрібної гласності або шкоди репутації. У принципі, не повинна публікуватися жодна інформація, яка може призвести до вказівки на особистість неповнолітнього правопорушника (ст. 8).

При розгляді справ неповнолітніх правопорушників слід, по можливості, не вдаватися до офіційного розгляду справи компетентним органом влади (суд, трибунал, рада, комісія і т.д.). Поліція, прокуратура і інші органи, що проводять справи неповнолітніх, повинні бути уповноваженими приймати рішення в таких справах на свій розсуд, без проведення офіційного слухання справи. Будь-яке припинення справи, що пов'язане з його передачею до відповідних громадських та інших служб, не потребує згоди неповнолітнього або її чи його батьків (опікуна), за умови, що таке рішення про передачу справи підлягає перегляду компетентним органом влади на підставі заяви (ст. 11).

Якщо справу неповнолітнього правопорушника не було припинено, їм повинен займатись компетентний орган влади (суд, трибунал, рада, комісія і т.д.) у відповідності із принципами справедливого і неупередженого суду. Судовий розгляд повинен відповідати інтересам неповнолітнього і здійснюватися в атмосфері порозуміння, що дозволяє дитині брати участь в ньому і вільно висловлювати свою точку зору (ст. 14 Пекінських правил).

В ході всього судового розгляду неповнолітній має право бути представленим адвокатом або має право на звернення за безкоштовною правовою допомогою, якщо надання такої допомоги передбачено в національному законодавстві. Батьки або опікун мають право брати участь у судовому розгляді, і компетентний орган влади може зажадати їх присутності в інтересах неповнолітнього. Однак компетентний орган влади може відмовити їм у такій участі, якщо є підстави вважати, що це необхідно в інтересах неповнолітнього (ст. 15 Пекінських правил). Будь-яку справу неповнолітнього із самого початку слід вести швидко, не допускаючи будь-яких зайвих затримок (ст. 20 Пекінських правил).

Особливі гарантії для неповнолітніх правопорушників встановлені щодо застосування до них заходів кримінально-процесуального примусу. При затриманні неповнолітнього її або його батьки або опікун негайно ставляться до відома про таке затримання, а в разі неможливості такого негайного повідомлення, батьки або опікун ставляться до відома пізніше, але у найкоротші можливі терміни. Суддя або інша компетентна посадова особа чи орган негайно розглядає питання про звільнення (ст. 10 Пекінських правил). Утримання під вартою до суду застосовується лише як крайній захід і протягом найкоротшого періоду часу. Утримання під вартою до суду за можливістю замінюється на інші альтернативні методи, наприклад, на постійний нагляд, активну виховну роботу або поміщення у сім'ю або до виховного закладу або будинку. Неповнолітні, які утримуються під вартою до суду, повинні розміщуватись окремо від дорослих, а також у спеціальному закладі або у спеціальному відділенні установи, де містяться також і дорослі (ст. 13 Пекінських правил). Крім того, відносно них діють Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі від 14 грудня 1990 р.

З урахуванням Пекінських правил Комітет Міністрів Ради Європи розробив Рекомендацію №R (87) 20 «З проблеми громадської реакції на злочинність серед неповнолітніх» від 17 вересня 1987 р. Відповідно до цієї рекомендації, судове переслідування неповнолітніх має відбуватися з урахуванням таких гарантій:

а) судові розгляди з участю неповнолітніх повинні відбуватися у прискореному порядку, з метою уникнути надмірних зволікань і забезпечити ефективний освітній процес;

б) необхідно уникати випадків, коли неповнолітні піддаються суду для дорослих при наявності судів для неповнолітніх;

в) необхідно уникати, наскільки це можливо, випадків утримання неповнолітніх під вартою і, у будь-якому випадку, заохочувати контроль за умовами такого утримання з боку прокурорської влади;

г) слід уникати повернення неповнолітніх під варту, крім окремих випадків здійснення старшими підлітками серйозних злочинів; у цих випадках обмежувати тривалість перебування під вартою і утримувати неповнолітніх окремо від дорослих; вживати всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб рішення такого роду, в принципі, приймалися після проведення консультацій з установами соціального забезпечення щодо альтернативних пропозицій.

Крім того, позиції неповнолітніх у ході розгляду, включаючи наслідки, вимагають серед всього іншого закріплення шляхом офіційного визнання: презумпції невинності; права на допомогу адвоката, який може бути, у разі необхідності, офіційно призначений і оплачений державою; права на присутність батьків або іншого законного представника, який повинен бути проінформований про всі події з початку розгляду; права неповнолітніх викликати і допитувати свідків, робити їм очну ставку; можливості неповнолітніх просити про запит думки іншого експерта або застосування будь-якого іншого еквівалентного способу проведення слідства; права неповнолітніх свідчити і, в разі необхідності, висловити свою думку з приводу передбаченої для них міри покарання; права на апеляцію; права клопотати про перегляд присудженої міри покарання; права неповнолітніх на визнання їх права на приватне життя.

Державам слід сприяти прийняттю планів заходів, згідно з якими всі задіяні на різних етапах судового розгляду особи (поліція, адвокат, прокурори, судді, соціальні працівники) будуть спеціально навчені законодавству, що регулює питання відповідальності неповнолітніх і злочинності серед неповнолітніх. При цьому має гарантуватися, що вся інформація у поліцейських звітах і документах з провадження справ неповнолітніх буде конфіденційною і повідомлятися тільки судовій або рівносильній їй владі і, що дані запису не будуть використані проти зацікавлених осіб після досягнення ними повноліття, крім як за наявності обґрунтованих підстав, передбачених національним законодавством (р. III Рекомендації № R (87).

Стратегічний підхід щодо правосуддя у справах неповнолітніх вироблений і закріплений в Рекомендації №R (2003) 20 КМРЄ «Щодо нових способів роботи з злочинністю неповнолітніх і ролі правосуддя у справах неповнолітніх» від 24 вересня 2003 р. Згідно з нею, основними цілями правосуддя у справах неповнолітніх і відповідних заходів для подолання злочинності неповнолітніх повинні бути: запобігання злочинності і повторного скоєння злочинів; соціальна адаптація та повторна адаптація, інтеграція і реінтеграція правопорушників; турбота про інтереси і потреби жертв.

Система правосуддя у справах неповнолітніх повинна розглядатися у якості компонента більш широкої, заснованої на зусиллях спільноти, стратегії профілактики злочинності неповнолітніх, яка бере до уваги сім'ю, школу, місця проживання і контактів у середовищі однолітків, в якому відбуваються правопорушення. Робота з неповнолітніми правопорушниками повинна, наскільки можливо, будуватися на наукових даних, що стосуються того, які саме підходи є ефективними, для яких категорій осіб і за яких обставин.

У цій же Рекомендації № R (2003) 20 вироблені нові підходи щодо правосуддя у справах неповнолітніх. До них, зокрема, відносяться:

Розширення діапазону адекватних альтернатив офіційному судовому переслідуванню має продовжуватися. Такі альтернативи повинні скласти частину регулярної процедури, що будується за принципом пропорційності, відображати інтереси неповнолітніх і, в принципі, застосовуватися тільки тоді, коли існує готовність прийняття відповідальності.

Для роботи з тяжкими, насильницькими і повторними правопорушеннями неповнолітніх держави-члени повинні розробити більш широкий спектр інноваційних та дієвих (але, тим не менш, пропорційних) санкцій та заходів, що застосовуються співтовариством. Вони повинні працювати безпосередньо з поведінкою, що приводить до правопорушень, а також дбати про потреби правопорушника. Їм слід залучати до роботи батьків правопорушника або офіційних опікунів (крім випадків, коли це непродуктивно) і, за можливістю, давати можливість жертві скористатися перевагами медіації, відновного правосуддя та репарації.

Принцип винності повинен краще відображати вік і зрілість правопорушника і більшою мірою відповідати рівню розвитку, з прогресивним застосуванням заходів кримінального правосуддя у мірі збільшення ступеня відповідальності індивіда.

Батьки (опікуни) повинні заохочуватись з тим, щоб брати відповідальність за злочинну поведінку неповнолітніх дітей. Вони повинні відвідувати судові засідання (за винятком випадків, коли це непродуктивно) і, за можливістю, їм слід пропонувати підтримку, допомогу і поради. За можливістю, вони повинні відвідувати консультації або навчальні курси для батьків, перевіряти, чи відвідує дитина школу, і допомагати офіційним органам застосовувати санкції та заходи за допомогою громади.

Слід брати до уваги достатньо тривалий термін дорослішання, і, як наслідок, забезпечити можливість застосування до молодих повнолітніх людей у віці до 21 року підходів, які можна порівняти з підходами до неповнолітніх, і застосовувати ті ж заходи впливу, якщо суддя приходить до висновку, що такі правопорушники не є зрілими і відповідальними за свої дії в тому ж ступеню, що цілком дорослі люди.

Слід розробити інструменти оцінки ризику здійснення повторних злочинів, щоб характер, інтенсивність і тривалість заходів впливу можна було точно співвіднести з потребами правопорушника, завжди пам’ятаючи про принцип пропорційності.

Для кожного типу кримінального розгляду слід встановлювати короткі терміни з метою зменшення затримок і забезпечення найбільш оперативного реагування на правопорушення, що вчинені неповнолітніми. У всіх випадках потрібно балансувати заходи щодо прискорення процесу судочинства і підвищення ефективності з вимогами належних правових процедур.

Якщо неповнолітні злочинці розміщуються у відділенні поліції, слід враховувати їх статус неповнолітніх осіб та їх уразливість за рівнем зрілості. Їх слід негайно інформувати про їх права та гарантії таким способом, щоб забезпечити їх повне розуміння. Під час допитів у поліції слід дотримуватися принципу присутності на допитах батьків (опікунів) або інших відповідних дорослих представників. Вони також повинні мати право на адвоката і лікаря. У поліції їх не слід затримувати на термін понад сорока вісім годин, а для більш юних правопорушників цей термін потрібно максимально скоротити. Умови тримання неповнолітніх правопорушників в поліції повинні контролювати відповідні органи.

Якщо у якості крайнього заходу неповнолітні підозрювані утримуються під вартою, цей строк не повинен перевищувати шести місяців до початку судового розгляду. Цей термін може продовжуватися тільки в тому випадку, якщо суддя, не задіяний у слідстві за справою, повністю задоволений причинами затримки як обставинами виняткового характеру.

За можливістю, до неповнолітніх підозрюваних слід застосовувати заходи, відмінні від утримання під вартою, такі як поміщення під опіку родичів, усиновителів або в інші умови тримання під наглядом. Утримання під вартою в жодному разі не повинно застосовуватись в якості покарання або заходу залякування або як альтернатива заходам щодо захисту дитини або поміщенню до психіатричного закладу.

При розгляді доцільності утримання неповнолітнього правопорушника під вартою у якості запобігання повторного злочину, суд повинен здійснювати повний аналіз ризиків на основі повної і достовірної інформації щодо особистості юного правопорушника та соціальних умов його життя.

У зв’язку з особливим становищем неповнолітніх злочинців, їх уразливості, можливості застосування меншого покарання за скоєні злочини міжнародною спільнотою були вироблені окремі документи щодо захисту неповнолітніх, у тому числі і у системі кримінальної юстиції.

Стану неповнолітніх ув’язнених в системі кримінальної юстиції спеціально призначені Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх, які отримали скорочену назву – Пекінські правила.

Пекінські правила були запропоновані Сьомим конгресом ООН з попередження злочинності та поводженню із правопорушниками, який було скликано у вересні 1985 року, і прийняті Генеральною асамблеєю у листопаді 1985 року.

Пекінські правила мають в цілому рекомендаційний характер і повинні здійснюватись «у контексті економічних, соціальних і культурних умов» які існують у кожній державі, що є членом ООН.

Правила проголошують, що «неповнолітньою є дитина або молода особа, яка у рамках існуючої правової системи може бути притягнутою до відповідальності за правопорушення у такій формі, яка відрізняється від форми відповідальності, що застосовується до дорослих злочинців.» Вони не уточнюють вік, з якого неповнолітні можуть притягуватись до відповідальності за правопорушення або визнаватися дорослими, однак вказують, що слід надавати відповідних зусиль для розповсюдження принципів судочинства для неповнолітніх на молодих повнолітніх людей.

Цей міжнародний документ визначає принципи поводження з неповнолітніми - правопорушниками на усіх стадіях кримінального судочинства, до яких слід додавати відбування кримінального покарання. У пункті 1.6 Правил особливо підкреслюється необхідність розвитку системи судочинства і прийняття одночасно комплексу заходів для розробки прогресивної соціальної політики відносно неповнолітніх.

Поміщення неповнолітнього до виправної установи визначається як виключний захід, що повинен прийматись на мінімально необхідний термін.

Особливе значення Пекінські правила надають умовному звільненню неповнолітніх із виправних установ. Згідно пункту 28 Правил, воно «застосовується відповідними органами у якомога більш широких масштабах та у якомога більш короткі строки». Умовно звільнені неповнолітні ув’язнені повинні отримувати допомогу і підтримку суспільства, а також знаходитися під наглядом відповідних компетентних органів. Слід надавати зусиль для використання таких форм виправних установ, як «виправні установи з послабленим режимом, виховні будинки, центри денної підготовки» та інші, їм аналогічні форми, що можуть сприяти «подальшій інтеграції неповнолітніх у життя суспільства».

Для кримінально-виконавчої практики безпосереднє значення має частина Y Пекінських правил, яка встановлює принципи поводження з правопорушниками у виправних установах. Встановлюється, що завданням виховної роботи з неповнолітніми є «забезпечення опіки, захисту, освіти та професійної підготовки з метою надання їм допомоги для виконання соціально корисної ролі у суспільстві» (пункт 26.1). За загальним правилом, неповнолітні повинні утримуватись окремо від дорослих. Правила не конкретизують умови утримання неповнолітніх правопорушників. Вони посилаються на Мінімальні стандартні правила поводження із ув’язненими, які повинні використовуватись «за ступенем їх відповідності до поводження із неповнолітніми».

Однак пізніше ООН повернулася до цього питання, і у Резолюції від 14 грудня 1990 року Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті Правила ООН із захисту неповнолітніх, які позбавлені волі. Вони за своєю структурою схожі із Мінімальними стандартними правилами, однак визначають принципи і мету управління установами для неповнолітніх, підстави класифікації засуджених, фізичні умови відбуття покарання, умови праці, відпочинку, відправлення релігійних обрядів, порядок медичного обслуговування, дисциплінарні процедури, шляхи підтримання позитивних соціальних контактів, заходи ресоціалізації після звільнення тощо.

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒