Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Світова організація торгівлі




 

Світова організація торгівлі (СОТ) не входить до ООН і, відповідно, закони СОТ є вищими для транснаціональних корпорацій (ТНК) та країн-членів СОТ за закони ООН (екологічних, трудових прав Міжнародної організації праці (МОП) ООН і т.д.). Чому ж СОТ не є частиною ООН?

1948 року ООН прийняла статут ITO (International Trade Organization, Міжнародна торгова організація), що враховував угоди щодо забезпечення зайнятості, закони проти монополій концернів, а також заходи щодо захисту внутрішніх ринків. Проте Конгрес США відхилив ІТО, посилаючись на недостатній захист інвестицій американських банків та концернів. І у тому ж 1948 році була створена інша організація та укладено іншу угоду – GATT (General agreement on tariffs and trade, Генеральна угода щодо тарифів та торгівлі, ГУТТ). Будучи створеною як тимчасова організація ГУТТ проіснувала з 1948 по 1995 рік, доки не була перетворена у СОТ. До СОТ входять наступні угоди:

- GATT (Генеральна угода щодо тарифів та торгівлі, ГУТТ);

- GATS (ГУТП, Генеральна угода щодо торгівлі та послуг);

- TRIPS (Угода щодо торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності);

- TRIMS (Угода щодо інвестицій);

- Угода щодо сільського господарства;

- Текстильні угоди;

- Угоди щодо субсидій;

- Антидемпінгові заходи;

- Угоди щодо фінансового ринку;

- SPS (Угода щодо санітарних та фітосанітарних заходів);

- TBT (Угода щодо технічних перешкод торгівлі).

Світова організація торгівлі (СОТ), що є спадкоємицею діючої з 1947 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), почала свою діяльність з 1 січня 1995 р. СОТ покликана регулювати торговельно-політичні відносини учасників Організації на основі пакета Угод Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1986-1994 р.). Дані документи є правовим базисом сучасної міжнародної торгівлі.

Угода про заснування СОТ передбачає створення постійно діючого форуму країн-членів для врегулювання проблем, які впливають на їх багатосторонні торговельні відносини, і контролю за реалізацією угод і домовленостей Уругвайського раунду. СОТ функціонує багато в чому так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торговельних угод (включаючи торгівлю послугами і питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності) і має значно більші повноваження у зв'язку з удосконалюванням процедур прийняття рішень і їхнього виконання членами організації. Невід'ємною частиною СОТ є унікальний механізм врегулювання торговельних суперечок.

З 1947 р. обговорення глобальних проблем лібералізації і перспектив розвитку світової торгівлі проходить у рамках багатосторонніх торговельних переговорів (БТП) під егідою ГАТТ. До 2002 р. проведено 8 раундів БТП, включаючи Уругвайський, і вже почався дев'ятий. Головним завданням цієї впливової міжнародної економічної організації є лібералізація світової торгівлі.

Основними принципами і правилами ГАТТ/СОТ є:

· торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

· регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

· відмова від використання кількісних і інших обмежень;

· транспарентність торговельної політики;

· врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.

· Найважливішими функціями СОТ є:

· контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

· проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

· врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів;

· технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ;

· співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Загальні переваги від членства у СОТ можна підсумовувати в такий спосіб:

· створення більш сприятливих умов доступу на світові ринки товарів і послуг на основі передбачуваності і стабільності розвитку торговельних відносин із країнами-членами СОТ, включаючи транспарентність їхньої зовнішньоекономічної політики;

· доступ до механізму СОТ врегулювання суперечок, що забезпечує захист національних інтересів і в такий спосіб усунення дискримінації;

· можливість реалізації своїх поточних і стратегічних торговельно-економічних інтересів шляхом ефективної участі у БТП при виробленні нових правил міжнародної торгівлі. [1]

Усі країни-члени СОТ приймають зобов'язання щодо виконання основних угод і юридичних документів, об'єднаних терміном "Багатосторонні торговельні угоди" (БТУ). Таким чином, із правової точки зору система СОТ являє собою своєрідний багатосторонній контракт (пакет угод), нормами і правилами якого регулюється приблизно 97% усієї світової торгівлі товарами і послугами.

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, що поєднує представників всіх учасників організації. Сесії конференції проходять не рідше одного разу в два роки, на них обговорюються і приймаються рішення щодо принципових питань, пов'язаних з пакетом угод Уругвайського раунду.

Перша конференція відбулася в грудні 1996 р. у Сінгапурі, на ній, зокрема, було прийнято Угоду про лібералізацію торгівлі в області інформаційних технологій (ІТА). Друга – у травні 1998 р. у Женеві, де підводилися основні підсумки п'ятдесятилітньої діяльності ГАТТ/СОТ і було прийняте рішення про підготовку до нового раунду багатосторонніх торговельних переговорів (БТП).

Третя Міністерська конференція відбулася 30.11-03.12.1999р. у Сіетлі (США) і була присвячена обговоренню імплементації країнами-членами організації угод Уругвайського раунду, а також формату нового раунду БТП. Планувалося почати переговори насамперед за "комплексним порядком денним" (сільське господарство, торгівля послугами), а також підготувати рекомендації з перспектив діяльності СОТ з урахуванням рішень попередніх Конференцій, у т.ч. можливому включенню в майбутні переговори нових сфер.

Формально в Сіетлі не удалося досягти поставлених цілей, тому що конкретна повістка раунду і формат його проведення не були детально розробленими. Це було обумовлено наявністю серйозних протиріч щодо принципових проблем у цілому і щодо нових сфер, зокрема, між промислово – розвиненими державами і країнами, що розвиваються. Також були наявні значні розбіжності між провідними гравцями СОТ – групи “квадро” (ЄС, США, Японія, Канада), включаючи розбіжність їхніх стратегічних інтересів щодо проведенню нового раунду.

У підсумку було прийняте рішення продовжити обговорення даних проблем у Женеві під егідою Генеральної ради СОТ, яка мала представити свої пропозиції по проведенню нового раунду. У рамках відповідних Комітетів СОТ навесні 2000 р. почалося обговорення тільки проблематики “комплексного порядку денного”. У 2000-2001р. проходив також розгляд пропозицій країн-членів щодо формату подальшої еволюції цих Угод і інших сфер діяльності організації. З урахуванням протиріч, які і досі лишаються між різними групами держав і окремих країн-членів СОТ, робота будувалася на пошуку компромісних рішень. [1]

13 листопада 2001 р. у Досі (Катар) відбулася четверта Конференція міністрів, на якій у підсумку було прийняте рішення почати переговори по ряду напрямків, що стосується “ комплексного порядку денного”, промислових тарифів, ТРІПС, правил СОТ. У рамках відповідних комітетів ведеться робота з переговорів в інших областях (інвестиції, конкуренція, екологія, спрощення торгівлі і т.д.). У лютому 2002р. почав роботу Комітет з торговельних переговорів, що включає ряд спеціалізованих органів, і є координатором переговорного процесу нового раунду БТП.

На п'ятої Міністерської конференції (вересень 2003 р., м. Канкун, Мексика) буде підбито проміжні підсумки БТП і визначено формат їхнього продовження. Новий раунд передбачається завершити до початку 2005 р.

Між сесіями Конференцій міністрів по мірі необхідності (8-10 разів у рік) для рішення поточних і процедурних питань скликається Генеральна Рада, що складається з представників всіх учасників організації. Крім того, Генеральна рада адмініструє діяльність Органу з врегулювання суперечок та Органу з огляду торговельної політики.

Конференція міністрів СОТ засновує Комітет з торгівлі і розвитку, Комітет з обмежень з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу, Комітет з бюджету, фінансів і адміністрації, а також Комітет з торгівлі і навколишнього середовища, Комітет з регіональних торговельних угод і низку інших органів.

Конференція міністрів (чи Генеральна рада) призначає Генерального директора СОТ. З 1999р. по вересень 2002 р. їм був Майк Мур, екс-прем'єр-міністр Нової Зеландії. Однак термін повноважень Гендиректора скорочений до трьох років і у вересні 2002 р. його замінив Супачай Паничпакді, який був віце-прем'єром Таїланду.

Під керівництвом Генеральної ради працюють Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами і Рада з ТРІПС, а також ряд інших органів. У рамках цих Рад засновані Комітети з Угод і переговорні групи, членство в яких відкрито для всіх учасників СОТ. Також функціонують інші спеціалізовані органи.

Виконавчим органом організації є Секретаріат СОТ в Женеві (Швейцарія), у структурних підрозділах якого зайнято 500 чоловік. Робочі мови СОТ – англійська, французька і іспанська. [1]

 

2. Міжнародні аспекти охорони та захисту авторського і суміжних прав

Інтелектуальна власність — одна з основоположних і необхідних умов для економіки, що базується на знаннях, у контексті інституційного будівництва і створення матеріальних благ. Ідеї можуть робити внесок в економічний розвиток тоді, коли інновації, отримані внаслідок цих ідей, трансформуються в економічні активи через механізми системи інтелектуальної власності.

Міжнародне співробітництво у сфері охорони та захисту авторського права було започатковане ще у середині XIX ст. на основі укладення двосторонніх договорів. Перший міжнародний договір про охорону авторського права був підписаний 9 вересня 1886 р. у м. Берні. В основі Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів лежать такі принципи:

1) принцип національного режиму, згідно з яким творам, створеним в одній з країн — членів Бернського союзу, забезпечується така сама охорона в інших країнах-учасницях;

2) принцип автоматичної охорони, згідно з яким охорона авторських прав не обумовлюється виконанням будь- яких формальностей і не пов’язана з реєстрацією, депонуванням тощо;

3) принцип незалежності охорони, згідно з яким твори отримують охорону незалежно від існування охорони чи терміну її дії у країні походження товару;

4) принцип ретроактивної охорони, згідно з яким гарантується охорона творів, термін охорони яких не закінчився в будь-якій країні Бернського союзу.

Вернська конвенція встановлює такі норми охорони авторського права:

— охорона поширюється на будь-які наукові, літературні, художні твори незалежно від способу чи форми їх вираження;

— особистими немайновими правами авторів визнаються: право автора на твір та право на захист репутації автора;

— майновими правами авторів проголошуються: право на відтворення твору, право на публічне виконання твору, право на сповіщення для загального відома про виконання твору, право на переробку твору тощо;

— тривалість охорони авторського права становить термін життя автора та не менш ніж 50років після його смерті.

Відповідно до Бернської конвенції не потребує дозволу автора використання цитат з його творів або використання самих творів як ілюстрації у процесі навчання за умов обов’язкового зазначення імені автора (дотримання права авторства). Станом на 3 листопада 2004 р. країнами — учасницями Бернської конвенції було 157 держав. [2]

У 1996 р. в Женеві була підписана Угода ВОІВ з авторського права, яка становить подальший розвиток основних положень Бернської конвенції з урахуванням сучасних технологій та нових, не врегульованих раніше, прав. Серед об’єктів, що охоплюються авторським правом, у Договорі виділяються комп’ютерні програми (незалежно від способу чи форми їх вираження), які охороняються як літературні твори, та компіляції даних (бази даних) у будь-якій формі, яка за підбіркою та розташуванням даних є результатом інтелектуальної творчості. Згідно з договором права авторів поділяються на такі:

— право на розповсюдження (виключне право дозволяти доводити для загального відома оригінал та екземпляри своїх творів шляхом продажу чи іншої передачі права власності);

— право на прокат (виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів або екземплярів комп’ютерних програм, кінематографічних творів та творів, втілених у фонограмах);

— право на доведення до загального відома (виключне право доводити будь-яке повідомлення до загального відома різними способами, в т. ч. через систему Інтернет).

Питання охорони суміжних прав вперше обговорювались на дипломатичній конференції в Римі у 1928 р. в контексті розгляду пропозицій щодо внесення змін до Бернської конвенції. Дискусії з цього приводу були продовжені у Брюсселі у 1948 р., однак не були завершені прийняттям відповідних угод. Лише у 1960 р. в Гаазі на нараді експертів Міжнародного бюро з охорони інтелектуальної власності, ЮНЕСКО і МОП був розроблений проект Конвенції, презентованої на Дипломатичній конференції в Римі 26 жовтня 1961 р. На цій конференції була прийнята Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, яка набрала чинності 18 травня 1964 р. Для того щоб приєднатися до Римської конвенції, держава повинна бути не лише членом ООН, а і членом Бернського союзу або Всесвітньої конвенції з авторського права, оскільки за відсутності дієвої системи захисту авторського права охорона суміжних прав не може вважатися ефективною.

Римська конвенція 1961 р. ґрунтується на принципі національного режиму. Відтак крім прав, що гарантуються цією конвенцією і формують мінімальний рівень охорони, в державах-учасницях іноземні виконавці, виробники фонограм і організації ефірного мовлення користуються тими ж правами, які надаються цими державами своїм громадянам.

Римська конвенція проголошує:

— право виконавців дозволяти або забороняти запис своїх виконань, їх відтворення, мовлення тощо;

— право виробників фонограм дозволяти чи забороняти пряме чи непряме відтворення їх фонограм;

— право організацій мовлення дозволяти чи забороняти відтворення їх передач, запис, відтворення таких записів тощо.

Водночас Римська конвенція допускає обмеження майнових прав авторів у національних законах у випадках особистого використання творів, використання коротких уривків у зв’язку з репортажами про поточні події, використання творів з метою навчання, наукових досліджень тощо. [2]

Масове поширення піратства фонограм у другій половині XX ст., пов’язане з упровадженням високоякісних аналогових систем магнітного запису, викликало до життя Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, прийняту в 1971 р. Женевська конвенція 1971 р. зобов’язує країни-учасниці охороняти інтереси виробників фонограм від відтворення екземплярів фонограм без згоди правовласника, а також від імпорту таких екземплярів з метою їх публічного сповіщення (сповіщення для загального відома). Суб’єктами прав, які надає ця Конвенція, є виробники фонограм — фізичні або юридичні особи, які першими зробили запис звуків на фонограму. Характерною рисою Конвенції є відмова від принципу національного режиму та застосування права держави, громадянином якої є виробник фонограм.

Женевська конвенція зобов’язує держави-учасниці охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших держав, від виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників; введення таких дублікатів з метою розповсюдження для загального відома; розповсюдження таких дублікатів для загального відома. При цьому охорона може надаватись як відповідно до законодавства у сфері авторського права та законодавства у сфері суміжних прав, так і законодавства щодо недобросовісної конкуренції та кримінального права. Тривалість охорони повинна становити не менше 20 років, починаючи з дати першої публікації фонограми.

Значне поширення у 70-ті роки супутникового зв’язку дало поштовх до обговорення на міжнародному рівні проблем урегулювання правовідносин у цій сфері. У 1974 р. ряд країн підписали Брюссельську конвенцію про поширення сигналів, які несуть програми, що передаються через супутники. Країни — учасниці Конвенції взяли на себе зобов’язання щодо заходів, спрямованих на поширення на своїй або зі своєї території передачі будь-якого сигналу, що несе програму, будь-яким поширюючим органом, для якого сигнал, що передається на супутник або проходить через нього, не призначений. Такими чином, Брюссельська конвенція забезпечує захист від несанкціонованого поширення посередниками сигналів, що несуть програми, споживачам за плату без дозволу правовласник ів на програми, що передаються.

У 1996 р. в Женеві був підписаний договір ВОІВ щодо виконавців і фонограм, який не зачіпає прав авторів творів і поширюється на виконавців та виробників фонограм. Відповідно до цього договору:

— виконавці отримують виключні права щодо своїх виконань: забороняти чи дозволяти ефірне мовлення, сповіщення для загального відома незаписаних виконань, запис своїх незаписаних виконань, пряме чи непряме відтворення своїх виконань, записаних на фонограму, доведення для загального відома оригіналу та екземплярів своїх фонограм шляхом продажу чи іншої передачі прав власності тощо;

— виробники фонограм отримують виключні права забороняти чи дозволяти пряме або непряме відтворення своїх фонограм будь-яким способом у будь-якій формі, сповіщення для загального відома оригіналу та екземплярів своїх фонограм шляхом продажу або іншої передачі прав власності, комерційний прокат оригіналу та екземплярів своїх фонограм для публіки після їх поширення тощо. [2]

Важливим етапом на шляху розвитку міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності стало прийняття 14 травня 1991 р. Радою Європейського Співтовариства Директиви № 91/250/СЕЕ про правову охорону комп’ютерних програм. Згідно зі ст. 1 цієї Директиви держави-учасниці зобов’язалися охороняти комп’ютерні програми як літературні твори відповідно до Бернської конвенції. Водночас зазначається, що авторським правом захищаються лише втілення самої програми, а не ідеї та принципи, що лежать в основі будь-якого елемента цієї програми. Згідно з Директивою комп’ютерна програма може підлягати охороні, якщо вона оригінальна і є результатом інтелектуальної творчості самого автора.
Відповідно до ст. 4 Директиви виключне право на комп’ютерну програму означає право здійснювати та дозволяти:

— копіювання комп’ютерної програми (постійне чи тимчасове, повне або часткове) будь-якими засобами і в будь-якій формі;

— декодування, адаптацію, компонування та будь-яке інше перетворення певної комп’ютерної програми;

— будь-яку форму розповсюдження комп’ютерних програм.

Ми живемо в епоху великих змін, коли творчість людини забезпечує нам величезний потенціал добробуту, дозволяючи робити життя більш тривалим і здоровим у культурному оточенні, що постійно збагачується і забезпечує нам спілкування один з одним на нечуваному раніше рівні. Ми вважаємо, що система інтелектуальної власності робить унікальний внесок у цей потенціал добробуту і, можна без перебільшення сказати, в справу миру шляхом стимулювання і заохочення постійного творчого розвитку. [2]

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...