Афористична література

Афористика - це сфера літератури, що охоплює дуже невеликі за обсягом твори: складаються з однієї фрази, рідше з двох-трьох. Такий твір, що виражає закінчену загострену думка, називається афоризмом, висловом, сентенцією.

Афоризм завжди містить у собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження. Тому часто афоризми називають «крилатими словами(фразами)».

Термін «афоризм» використовують з часів Гіппократа (IV століття до н.е.), але сучасне літературне значення це слово набуло набагато пізніше, навіть зараз воно не у всіх європейських мовах означає одне і те ж.

Але існують припущення, що афористика існувала ще задовго до Гіппократа. Вона добре розвинена у східній літературі, починаючи з найдавніших часів. Прагнення лаконічно сказати про важливі речі природно для людини, що реалізує себе в слові. Виразні формулювання думок ми зустрічаємо в культурі будь-якого етносу. Ними повний фольклор. Фольклорні афоризми давно втратили авторство, ми називаємо їх прислів'ями, відокремлюючи їх від літературних авторських афоризмів, хоча до афористика відносяться і ті й інші. Відносяться сюди також вислови, що входять у більш широкий прозовий чи поетичний текст, але отримали самостійне звучання.

Афоризм так пояснює сутність предмета (явища) та дає настільки точну йому оцінку, що він запам'ятовується легко і без особливого нервового напруження, а при потребі легко згадується. Швидке запам'ятовування афоризмів пов'язане також із великою їх мотиваційною значимістю. Влучний афоризм короткий, семантично місткий (максимум змісту в якнайменшій кількості слів), виразний, красивий і пізнавальний.

У Франції XVII століття активно розвивалась афористична література, для якої характерні стислість і влучність фрази, приховування глибокого філософського змісту за зовнішньою лаконічністю і простотою мови..

Особливого поширення набув у тогочасній французькій літературі жанр афоризму. Письменники-афористи не створювали ні романів, ні повістей, ні новел, лише короткі, дуже стислі прозаїчні мініатюри або записували свої думки — плід життєвих спостережень та роздумів. У більшості літературних салонів того часу панувала інтелектуально-ігрова атмосфера. Вважалось ознакою гарного смаку та кмітливості вразити присутніх влучною фразою, яка б запам'яталась всім і стала «крилатою». Особливо виразні думки передавались з уст в уста, найбільш вдалі афоризми тривалий час «гуляли» по Парижу, сприяючи зростанню популярності їхніх авторів. Інколи завсідникам салонів заздалегідь пропонували теми для роздумів - моральні, політичні, суспільні, а потім між ними відбувалось своєрідне змагання: хто краще й ефектніше висловиться з того чи іншого питання. Особливо цінувалися місткі вирази, оздоблені яскравими метафорами та іносказаннями.

Інтерес до жанру афоризму, коріння якого сягає античності, виник у французькій літературі ще в середині XVI століття, проте тільки під пером Ларошфуко, Паскаля і Лабрюйєра афоризм став жанром, "у якому знайшли відображення вік і сучасна людина". У духовному житті Франції він займав не менш важливе місце, ніж театр. Що ж таке "максима", афоризм як жанр?

Перша і найважливіша особливість афоризму— здатність жити поза контекстом, зберігаючи при цьому всю повноту свого смислового змісту. Проте жити поза контекстом — значить бути виключеним із часового потоку мовлення, існувати поза зв'язком із минулим і майбутнім, виражати щось вічне. Ця властива афоризмові риса виявилася близькою мистецтву французького класицизму, для якого естетичну цінність мало лише стійке, вічне, непорушне, те, над чим не владна руйнівна сила часу.

Не менш важливою особливістю афоризму була відточеність стилю, здатність у не багатьох словах сказати про головне. До того ж у класицистів джерелом прекрасного була форма, тому особливого значення надавалося віртуозній майстерності.

Ф. Ларошфуко, Ф. Лабрюйєр, Вовенарг, Шамфор — блискучі майстри афоризму —дали класичні зразки цього жанру.

Жанр афоризму вимагав величезної майстерності. Думка афоризму глибока та безмежна, форма ж надзвичайно обмежена. Слово тут цінилися дуже дорого. В афоризмі небуло нічого зайвого. Лаконізм — одна із головних його переваг.

В основі афоризму французьких моралістів, як правило, покладений парадокс. Наприклад:

"Наши добродетели — это чаще всего искусно переряженные пороки". (Ларошфуко).

"Люди делятся на праведников, которые считают себя грешниками, и грешников, которые считают себя праведниками". (Паскаль).

"Женщины с лёгкостью лгут, говоря о своих чувствах, а мужчины с ещё большей лёгкостью говорят правду". (Лабрюйєр).

Твори французьких моралістів об'єднував не лише жанр, але й тематика. їх цікавили:

— проблема людини;

— таємниця її долі і її місце у суспільстві;

— доброчинності та вади моральні пошуки та падіння людини;

— питання психологічні та соціальні тощо.