Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Етап становлення туризму

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В СВІТІ

Усезростаюча значущість туризму характерна для XX - початку XXI ст. Його роль зводиться не лише до впливу на економіку, а - чи не найголовніше - до усвідомлення необхідності розвитку зв'язків між народами різних країн світу та для взаємопізнання їхньої історії, культури, традицій. Туризм став послом дружби у міжнародних відносинах.

Сучасна наука поділяє розвиток туризму на декілька етапів залежно від зміни наступних факторів:

· мотивації подорожей;

· способу подорожей і розвитку транспортних засобів;

· кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення.

За цими критеріями історичний шлях розвитку туризму можна поділити на 4 етапи:

· 1 -й, початковий етап, - до 1841 р.

· 2-й, етап становлення організованого туризму як галузі, -з 1841-1914 p.

· 3-й, етап формування індустрії туризму, - з 1914 - 1945 p.

· 4-й, етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії - з 1945 р. до наших днів.

Один з експертів Всесвітньої туристичної організації Джафар Джафарі у своїй праці "Феноменологія туризму" зазначає, що люди подорожували завжди.

Про це свідчать записи стародавніх народів, які населяли Середній і Далекий Схід та Середземномор'я. Ці історичні нариси показують, що з розширенням торговельної діяльності і завоювань в Греції, Римі та Китаї представники знаті все частіше відправлялись у поїздки для розваг, знайомства зі світом, із торговою чи дипломатичною метою.

Поділ суспільства на вільних і рабів, поява товарно-грошових відносин, розподіл праці і виділення частини людей, не зайнятих у суспільному виробництві й управлінні, розвиток торгівлі, мистецтва і культури - ось головні фактори, які вплинули на посилення необхідності в здійсненні поїздок і подорожей.

Окрім пізнавальної мети та розваг, подорожі починають переслідувати й інші цілі:

· розвиток культури привів до створення видатних творів скульптури, архітектури, живопису. Природно, що вони стають метою подорожі;

· пізнання людиною навколишнього середовища зумовило відкриття цілющих властивостей деяких природних джерел, місць з унікальним кліматом та інших об'єктів. Метою подорожей стають відпочинок, лікування;

· бурхливий розвиток різних релігій, паломництво, відвідування святих місць, храмів, виконання релігійних настанов та інше стають ще однією метою здійснення подорожей.

Масштабне зростання туризму пов'язане з подальшим розвитком світового господарства, ринкових відносин і класичних складових попиту: вільного часу, грошей та споживчих преференцій.

Етап становлення туризму

Чимало дослідників першу стадію, стадію започаткування туризму, найчастіше пов'язують із розвитком торговельних зв'язків, між окремими містами, країнами, регіонами. Найумілішими торговцями давнини були фінікійці, котрі успішно використовували кораблі для прокладання морських шляхів у невідомі країни, плаваючи вздовж західних берегів Європи, Африки.

Особливий період в історії людства пов'язаний із давньогрецьким мандрівником, ученим, батьком історії Геродотом (бл. 485 р. - бл. 425 р. до н. е), який описав країни Близького Сходу, скіфські степи, Причорномор'я (V ст. до н. е.). Після Геродота чималий внесок у пізнання світу зробив Піей, об'їхавши береги Західної та Північної Європи у 330 р. до народження Христа, описав для греків ці країни. Уперше назвав Англію Альбіоном (Білим Островом).

Високого рівня досягла рухливість греків у період розквіту міст-держав, зокрема Афін, Дельфи, Епідаври, Олімпії. Починаючи з 776 р. до н. е., щорічно на Олімпійські ігри сходилися любителі спорту і шанувальники мистецтва не лише з Еллади, а й інших європейських країн. До цього періоду також належить будівництво перших спеціалізованих будівель, в яких могли розміститися атлети та глядачі. Для пізнання світу велике значення мали військові походи Александра Македонського в IV ст. до н. е.

Для пізнання світу чимало зробив давньогрецький географ Страбон (63 р. до н. е. - 20 р. н.е.). Його знаменита "Географія" у 17 книгах стала помітним кроком у пізнанні світу, країн, окремих народів. Клавдій Птолемей доповнив попередніх дослідників-географів новим пізнанням світу.

Після завоювання римлянами Греції відкрився прямий шлях до місць, які вже у ті часи вважалися центром світової культури. Римляни вивчали грецьку мову, філософію, пізнавали пам'ятки культури, а також відвідуючи місця з теплими мінеральними водами та з організованим комфортом у районах Кампанії й Етрурії, Геркулануму. В період Римської імперії виникли державні двори вздовж доріг, де розміщалися на відпочинок кур'єри та державні службовці Риму. Під час таких поїздок римляни вже тоді користувалися дорожніми путівниками.

У ранньому Середньовіччі поширилось релігійне паломництво. Дорогою до святих місць паломники використовували для відпочинку монастирі, церкви, постоялі двори. Найвідомішими центрами релігійного туризму на Святій землі були Єрусалим, Назарет, Віфлієм, монастирі Келюші, Лурд, а також святиня мусульман - Мекка та ін.

Значно розширили пізнання світу арабські мандрівники VІІІ-XI ст. Найвідомішим був купець із Басри - Сулейман, який побував у Китаї, Індії й інших країнах світу і залишив цікаві спогади.

Вагомий внесок у пізнання географічного простору зробили морські відкриття в VIII-IX ст. північними народами, зокрема норманами, котрі під час походів одночасно захоплювали прибережні міста, поселення, захоплювали купецькі судна. Їх на наших землях називали варягами.

В епоху Київської Русі особливо тісними були контакти наших пращурів із країнами Західної Європи та Візантією, що й вплинуло на доленосне рішення про прийняття християнства на Русі-Україні. Це допомагало через посередництво священнослужителів, перекладачів, ремісників підтримувати тісні зв'язки і з Візантією, і з багатьма іншими країнами Європи. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в подальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування прочан у ХVII ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організацією прочанства займався Мальтійський орден).

У Середньовіччі масове переміщення людей спостерігалося під час христових походів. Це давало змогу не лише завойовувати нові території, а й пізнавати їх, розширювати ринки збуту, закуповувати нові товари. Детальні описи цих країн і народів залишили такі відомі мандрівники, як Афанасій Нікітін і Марко Поло.

Важливою віхою у розвитку туризму стало використання мінеральних вод, грязей з лікувально-оздоровчою метою, їх застосування з давніх-давен засвідчують археологічні розкопки, описи в Біблії, наприклад, про використання священного озера Бенарес під Єрусалимом з лікувальною метою. У Стародавньому Єгипті лікувальні властивості мінеральних вод використовували жерці, чим і примножували багатства місцевих храмів. Дещо пізніше задля лікування та паломництва використовували священні джерела, озера і навіть річки (Індія, Стародавній Китай, Персія).

У Древній Греції та Стародавньому Римі сформувалися спеціальні центри з цінними природними рекреаційними ресурсами, які надавали широкий асортимент рекреаційних послуг: купання, пиття, гарячі ванни, натирання, лікування, побутові послуги і т. д. Особливо популярними у Давній Греції були гарячі джерела на о. Євбея, де для їх використання зводилися спеціальні будівлі. Тут їхні власники за відповідну платню здавали будинки прибульцям для лікування.

У Стародавньому Римі чудовими місцями оздоровлення були курорти Байя, Аква-Альбула, приморська кліматична місцевість Сенціо, а також о. Капрі на південь від материкової Італії, що й донині вважається одним із найпривабливіших туристичних центрів Європи.

У давню епоху популярними були центри на теперішніх Беіля Єркуланс і Синджарз-Баі в Румунії, Аквінкула (Будапешт) та оз. Балатон в Угорщині, Вараджінське-Топліце (Хорватія), Добрна (Словенія), Варна в Болгарії, Вісбаден у Німеччині, Баден у Швейцарії, Бат у Великій Британії, Екс-ле-Бен у Франції та ін.*

Лікувальні мінеральні джерела та місцеві кліматичні умови вміло використовували й на американському континенті, зокрема ацтеки в Мексиці й інки в Південній Америці.

В епоху Візантійської імперії з лікувально-оздоровчою метою послуговувалися деякими місцевостями на берегах і островах Мармурового й Егейського морів, а також береги протоки Босфор. У XII ст. широкої популярності набули мінеральні джерела Франції та Італії. У XIV ст. виник курорт Карлсбад (тепер Карлові Вари). У цей час став популярним курорт Баден-Баден на території південно-західної Німеччини.

Із зародженням курортів встановився режим лікувальних процедур. Від середини XVI ст. у Карлсбаді вперше запроваджено податок із пацієнтів. На початку XVII ст. у Франції вже існувала курортна інфраструктура, створена для нагляду за курортами, їх експлуатацією. Такі ж установи виникли у Великій Британії, Швейцарії⁵.

Кінець XV-друга половина ХVІІ ст. - епоха Великих географічних відкриттів, що посприяло подальшому розвитку торгівлі й мореплавства. Централізовані монархії Європи споряджали експедиції для завоювання нових заморських територій. Усе це ознаменувало зростання рухливості населення світу. Отже, мандрівники упродовж багатьох століть вирушали в дорогу не задля отримання задоволення, а щоби досягти якоїсь мети. Подорожі задля задоволення стали лише тоді популярними, коли з'явились регулярні пасажирські перевезення, організоване харчування та засоби розміщення, для подорожуючих (XVII ст.), коли зникли елементи явного ризику і повсякденних перешкод, які віками були головною перешкодою на шляху подорожуючих.

Після Першої промислової революції (наприкінці ХVІІІ ст.), подорожі стали популярнішими, але переважно серед заможних верств населення. Однак зауважимо, що переміщення людей відбувалися постійно. Вони були пов'язані з війнами й іншими політичними подіями, з паломництвом до святих місць, пошуком роботи, навчанням. Однак обсяги цих подорожей були незначними.

У цьому ж періоді (кінець XVII ст.) у французькому лексиконі з'явився термін "турист". Ним називали представників привілейованої знаті, котрі з цікавості відвідували зарубіжні країни. Особливо посилився інтерес до Італії, античних пам'яток Риму, Флоренції й інших міст. Із відкриттям Помпеї (XIX ст.) Італія перетворилася на провідну туристичну країну Європи.

Розвиток туризму суттєво пришвидшився у XVIII ст., коли виникли морські курорти, створивши моду на купання у морській воді. Перші великі готелі на таких курортах були відомі у Великій Британії, а згодом у Франції й інших країнах. Спочатку на морських курортах відпочивали найбагатші відвідувачі. Зі зростанням добробуту, клієнтами таких закладів ставали представники середньої верстви. Масові подорожі задля особистого задоволення розпочалися наприкінці XVIII - початку XIX ст.

Отже, подорожі, здійснювані до кінця XVIII ст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. їх потрібно розглядати як стадію започаткування сучасного туризму.

Таким чином, основними чинниками, що спонукали наших предків мандрувати, були:

- потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;

- людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з’явилися категорії людей, які постійно подорожували.

Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:

- розвиток торгівлі,

- паломництво до різних країн;

- розвиток культури і мистецтва. З'явилася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.

- розвиток подорожей з метою оздоровлення.

- збільшення частки вільного часу в суспільстві.

- характер подорожей на першому етапі розвитку був здебільшого стихійним і вимушеним;

- види подорожей на цьому етапі можна класифікувати за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням для них транспортних засобів; з використанням тварин.

- за мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції.

12 3 4 Следующая ⇒