 |
Переговори Русі та Риму
|
|
|
|
Плано Карпіні на шляху до Орди зустрівся з князем Васильком у Кракові наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі Карпіні вирушив до Галича, де перед руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав приєднатися до Католицької Церкви. Проте відоповіді на свою пропозицію не отримав, бо Данило був на той час в Орді. Саме на півдорозі до Орди папський легат і зустрів Данила. Результатом їхніх перемовин стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія до Ліона (тодішньої резиденції Папи). Відтак між Папою та Данилом зав'язалося тривале листування.
3 травня 1246 року курія надіслала Данилу Галицькому 7 листів. Проте результатом листування було лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта, який мав оголосити на галицьких землях про нібито унію Православної Церкви з Католицькою. При цьому Папа протягом довгого часу давав обіцянки військової допомоги від католицьких держав. Втративши надію на цю допомогу, Данило перервав листування 1248 року. Він відновив контакти за посередництва угорського короля 1252 року, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольскі орди Куремси.
1253 — Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татарів, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогочині в грудні 1253 р. (січні 1254 р.) папський легат коронував і помазав Данила. Данило прийняв королівську корону «від усіх своїх єпископів», підкреслюючи цим, що коронується не лише він, а й сама Русь.
Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, Данило 1257 року припинив стосунки з Папською Курією і вже власними силами вів боротьбу проти ординців.
|
|
|
[ред.]
Король Данило
Пам'ятник королю Данилові у Львові
Пам'ятник королю Данилові у Галичі
Коли на відозви Папи до хрестового походу ніхто не відгукнувся, Данило, зберігши королівський титул, припинив відносини з Папою й почав готуватися до опору власними силами. Час був сприятливий — після смерті Батия в Орді почалися ворохобні; татарським темником (намісником) у цій частині Русі був слабкий Куремса.
Наприкінці 1254 р. Данило почав військову кампанію проти татарів. Темник Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.
1254—1255 — військо Данила звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева, взяло Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.
Але в Каракорумі ствердився великий хан (імператор) Хубілай, а на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив Данила з Міндовгом і навіть досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька, попри те, що Данило був сватом Міндовга.
Союзників у Данила не виявилося — Бела був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Коли Бурундай зажадав, аби Данило прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, а сам поїхав до Польші.
Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого сина Лева). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише Холм. Лише 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.
|
|
|
Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. В 1262 році Василько відбив грабіжницький набіг Литви, наздогнавши та винищивши обтяжених здобиччю литовців біля міста Небля.
З усіх зовнішніх дій Данила найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.
Король Данило Галицький з дружиною. Сучасне зображення
[ред.]
Внутрішня політика
Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 — Данило Галицький занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломоні».
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної раздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
|
|
|
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава.
Родина
Батько
Роман II Великий (* бл. 1150, † вбитий біля м. Завихвоста 19 червня 1205), Новгородський князь (1168—1170), Волинський князь (1173—1187, 1188—1205), Галицький князь (1187—1188, 1199—1205), Київський князь (1203—1205).
Мати
Анна, († після 1219 р.), ймовірно візантійська дворянка, Велика княжна Київська (1203—1205)
Жінки
Анна Мстиславна Смоленська († до 1252), дочка Мстислава II Удатного. Дружина Данила з 1218 р.
??? — племінниця литовського короля Міндовга I. Дружина Данила не пізніше 1252 р.
Брати
Василько Романович (* 1203, † 1269), князь Белзький (1207—1211), князь Берестейський (1221—1231), князь Волинський (1231—1269).
Сестри
Феодора Галицька († післе 1200), одр. з Васильком Галицьким з 1187 (1188) р.
Марія Галицька († післе 1241), одр. з Михайлом Чернігівским не пізніше 1200 р.
Сини
Іраклій Данилович (*бл. 1223, † бл. 1240)
Лев Данилович (*бл. 1228, † бл. 1301), князь Белзький (1245—1264), князь Галицький (1264—1301); переніс столицю до Львова
Роман Данилович, († після 1300), князь Луцький (1265—1289), князь Волинський (з 1289)
Шварно Данилович, († 1269, похов. в м. Холм), Король Галицький і Великий князь Литовський, 1264—1267 (1268—1269)?).
Мстислав Данилович
Дочки
Переяслава Данилівна († 12 квітня 1283), одр. з князем Мазовії Земовитом I
Устинія Данилівна, одр. з князем Андрієм Ярославичем з 1250 (1251)р.
Софія Данилівна, одр. з Генріхом V, графом Шварцбург-Бланкенбургським.[1]
|
|
|
