Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, відрізняються від третіх осіб з самостійними вимогами тим, що рішення суду впливає на їх права або обов‘язки щодо однієї з сторін. Підставою заінтересованості третіх осіб цього виду є їх матеріально-правові відносини з однією із сторін даної цивільної справи.

Наприклад, ч. 2 ст. 1187 ЦК передбачено, що шкода, завдана джерелом джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. А згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Тобто може мати місце ситуація, коли, наприклад, водій автомобіля бере участь у справі про відшкодування шкоди як третя особа на стороні відповідача, який є власником джерела підвищеної небезпеки. Він заінтересований у тому, щоб суд відмовив у задоволенні позову, оскільки в іншому випадку власник автомобіля звернеться до нього в майбутньому з регресним позовом.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача.

У судовій практиці такі треті особи беруть участь найчастіше на стороні відповідача. Так, згідно ст. 24 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” як треті особи по справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної територіальній громаді, виступають службові особи органів місцевого самоврядування, які заподіяли цю шкоду. Однак у третіх осіб цього виду може бути і інша заінтересованість, наприклад, у разі участі дружини відповідача в справі про стягнення аліментів на дітей, яка є стягувачем аліментів за раніше винесеним судовим рішенням. Вона побоюється пред’явлення позову про зниження розміру аліментів у разі задоволення позову по даній справі.

У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 р. № 4 передбачено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Тобто в даному випадку працівник буде третьою особою на стороні відповідача (організації), оскільки прийняте рішення може бути підставою для пред’явлення організацією до нього регресного позову.

Ця позиція прослідковується і у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” від 27.02.2009 р. № 1, де вказано, що відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК.

П. 1-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. № 6 вказує, що вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником і роботодавцем (незалежно від форм власності та виду діяльності) щодо права на відшкодування зазначеної шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів. Суд повинен обговорити також питання про притягнення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог.

3. Значно рідше в судовій практиці трапляються випадки участі третіх осіб на стороні позивача. Наприклад, громадянин А. успадкував жилий будинок. У заповіті зазначалося, що спадкоємець зобов’язаний надати в довічне користування громадянці Б. (сестрі спадкодавця) одну кімнату. За позовом громадянина А. про виселення наймачів суд допустив як третю особу на стороні позивача громадянку Б., оскільки вона заінтересована в позитивному результаті справи. Таке рішення суду базувалося на тому, що громадянка Б. не може бути ні позивачем, ні відповідачем, тому що не є ні володільцем, ні власником жилого будинку, і захист свого права могла одержати лише беручи участь як третя особа на стороні позивача.

Як третя особа на стороні позивача бере участь банк у разі пред‘явлення заставодавцем позову, що стосується заставленого майна; кредитор позивача у разі пред‘явлення ним позову про стягнення боргу з відповідача.

4. Треті особи цього виду вступають у процес, не подаючи позову. Вони подають суду письмову заяву про вступ у справу та обґрунтовують підстави.

5. Крім вступу за власною ініціативою, може мати місце залучення до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду. (Детальніше про порядок залучення див. коментар до ст. 36 ЦПК).

Сторони зацікавлені у притягнення до участі у справі на своїй стороні третіх осіб, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК обставини, що будуть встановлені рішення суду не потребуватимуть доказування знову у разі пред‘явлення позову сторони до особи, яка залучена як третя особа.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені ст. 27 ЦПК, тобто загальні права осіб, які беруть участь у справі.

6. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, не тягне за собою розгляду справи спочатку. Така позиція законодавця пояснюється тим, що треті особи даного виду, маючи лише процесуальну заінтересованість, не обов’язково повинні бути присутніми спочатку розгляду, оскільки їх цікавить лише результат розгляду справи – ухвалене рішення суду.

7. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.(п. 26 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»)