Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

1. Відповідно до ст. 1277 ЦК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Тобто, термін “відумерлість спадщини” стосується випадків, коли після смерті особа, яка залишила після себе спадщину, немає спадкоємців.

2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Оскільки територіальна громада визнана потенційним правонаступником померлого, саме органу місцевого самоврядування належить звернутися до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою. Такими органами відповідно до Закону “Про місцеве самоврядування” є сільська, селищна, міська ради та їх виконавчі органи.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного учбового закладу.

Стаття 275. Зміст заяви

У заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

1. Коментована стаття містить інформацію, яку повинна містити подана до суду заява про визнання спадщини відумерлою. До такої інформації відносяться відомості про:

- час і місце відкриття спадщини. Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання і місце його смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його постійне місце проживання; записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме, - документом (витягом з Реєстру прав власності та ін.) про місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частини. Якщо об'єктів нерухомого майна декілька й їх місцезнаходження різне, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об'єктів цього майна за вибором спадкоємців. За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери тощо);

- майно, що становить спадщину (докладна характеристика (назва, розмір, номер, рік випуску, колір, сорт та ін.) і оцінка кожного з перерахованих в акті опису майна(опис проводить нотаріус) предметів та процент їх зносу. Оцінка описаних предметів (з урахуванням їх зносу) провадиться нотаріусом та особами, які брали участь в описі спадкового майна, а житлових будинків - виходячи з відновної чи страхової (у місцевостях, де інвентаризація не проведена) оцінки. Оцінку описаних предметів можуть проводити й спеціально запрошені для цього спеціалісти – експерти або оцінювачі (п. 190 вказаної вище Інструкції);

- докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю (такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи. Наприклад, наказом Мін’юсту України від 07.02.2002р. “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” затверджено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна(додаток №1). До таких документів зокрема належать: договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді та інші);

- докази, які свідчать про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову про її прийняття. Такими є відповідні витяги з книги обліку спадкових справ, алфавітної книги спадкових справ, спадкового реєстру, що ведуться нотаріусами, а також відповідні заяви, зокрема про відмову від прийняття спадщини, та інші докази.