Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

1. Коментована стаття детально регулює вимоги до змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи. У такій заяві має зазначатися: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

2. Особливістю щодо змісту даної заяви, що вирізняє її від змісту позовної заяви, врегульваного статтею 119 ЦПК є те, що вимагається наведення положень законів, які надають відповідні повноваження.

Також необхідно вказати обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання. Така вимога встановлена для того, щоб з’ясувати чи не грунтується заява на спорі про право. Оскільки ч. 6 ст. 235 ЦПК встановлює, що, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

3. Загальні правила про форму і зміст позовної заяви (статті 119, 120 ЦПК) та про залишення заяви без руху або її повернення (ст. 121 ЦПК) застосовуються також до заяв у справах окремого провадження. Недотримання загальних правил щодо форми і змісту заяв (статті 119, 120, 288 ЦПК) є наслідком застосування судами вимог про залишення заяви без руху, а у разі неусунення зазначених недоліків — повернення її заявнику (ч. 2 ст. 121 ЦПК).

Одним з найбільших недоліків у справах цієї категорії є те, що заявники не звертають на це увагу, а суди відповідно не реагують, коли в заяві немає посилання на обставини, якими обґрунтовується необхідність розкриття банківської таємниці, мету і межі її розкриття. Це залежить від суб’єкта звернення, його статусу, мети і завдань його діяльності, виконуваних функцій та компетенції.

Оскільки заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядаються в порядку окремого провадження, суд розглядає такі справи за участю заявника та заінтересованих осіб (статті 234, 235 ЦПК), а не позивача і відповідачів. Розкриття банківської таємниці можливе і в порядку позовного провадження у разі наявності спору про право (ч. 3 ст. 289 ЦПК), тому суду слід уточнювати у заявника суб’єктний склад учасників процесу для визначення виду провадження.

4. Складність у вирішенні процесуального питання про відкриття провадження у справі чи про визначення відповідності заяви вимогам закону полягає й у тому, що вже на цій стадії процесу відповідність форми і змісту заяви вимогам процесуального закону для справ цієї категорії має важливе значення, оскільки суддя має керуватися нормами спеціальних законів України: зокрема, згаданого вище Закону № 2121-ІІІ, від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV «Про Національний банк України», від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію», від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування», від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі — Закон № 509-ХІІ), від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ «Про міліцію», від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки України», від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ «Про Антимонопольний комітет України», від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР «Про Рахункову палату», від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та ін.

Наприклад, вирішуючи питання про відповідність форми і змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, поданої органами ДПС, суддя має застосувати положення статей 11, 111 Закону № 509-XII, які визначають права цих органів, підстави та порядок проведення податкових перевірок, оскільки про наявність підстав для розкриття банківської таємниці згідно з п. 4 ч. 1 ст. 288 ЦПК обов’язково має бути зазначено в поданій до суду заяві.

У разі відсутності відповідного процесуального реагування щодо застосування положень статей 119, 121 ЦПК на такий недолік заяви, на стадії судового розгляду виникають труднощі при виконанні вимог ч. 2 ст. 290 ЦПК, згідно з якою якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Разом із тим положення пунктів 4 і 5 ч. 1 ст. 288 та ч. 2 ст. 290 ЦПК не суперечать одне одному. При поданні до суду заяви заявник обґрунтовує її відповідно до вимог ст. 288 ЦПК, проте давати остаточну оцінку такому обґрунтуванню при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не може. Лише під час розгляду справи, встановивши відсутність у заявника підстав та повноважень на розкриття банківської таємниці, суд відмовляє в задоволенні заяви.

Одночасно з вирішенням питання про дотримання форми і змісту заяви суддя має перевірити відповідність заяви іншим вимогам процесуального закону, зокрема ч. 5 ст. 119 ЦПК щодо сплати судового збору та оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

5. Відповідно до статей 79—81 ЦПК, Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито», Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258, заяви у таких справах повинні оплачуватись судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ.

Розмір судового збору із заяв у справах окремого провадження відповідно до підпункту «е» п. 1 ст. 3 зазначеного вище Декрету складає 8 грн 50 коп. При цьому необхідно брати до уваги, що відповідно до абз. 2 п. 15 ч. 1 ст. 4 цього Декрету від сплати державного мита звільняються фінансові органи та ДПІ за позовами до суду.

Згідно з ч. 5 ст. 81 ЦПК не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор.

Якщо встановлено, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119, 121 ЦПК, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та встановлює заявнику строк для усунення недоліків.

· Стаття 289. Розгляд справи

Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — з повідомленням тільки заявника.

Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

1. При надходженні заяви про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, копія якої разом із копією заяви та доданих до неї документів листом з повідомленням невідкладно надсилається іншим заінтересованим особам (ст. 127 ЦПК)

Главою ЦПК, якою регулюється розгляд цих заяв, не передбачено проведення будь-яких підготовчих дій. Тому суди правильно призначають справу до судового розгляду після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Таке ж роз’яснення міститься у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду».

2. Повідомлення сторін про час і місце судового розгляду справи має проводитись відповідно до вимог статей 74—76 ЦПК. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази про таке повідомлення, а саме — фіксація отримання повідомлення. Якщо відповідних доказів немає, то учасник судового розгляду не може вважатися повідомленим належним чином.

Особливу увагу слід звернути на те, що законодавець передбачає можливість розгляду справ цієї категорії з повідомленням тільки заявника у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки.

Частково визначення терміна «охорона державних інтересів та національної безпеки» дав Конституційний Суд України в Рішенні від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), де зазначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.

При виконанні цього положення процесуального закону виникає проблема через те, що, крім зазначення цієї оціночної фрази (передбаченої ч. 1 ст. 289 ЦПК), заявник жодним чином не мотивує таку необхідність. З урахуванням наведеного, суди повинні задовольняти клопотання заявника про розгляд справи лише за його участю з метою охорони державних інтересів та національної безпеки у виняткових випадках і за належного обґрунтування, яке має бути підтверджене відповідними доказами. Інакше буде мати місце порушення загальновизнаних принципів цивільного процесу — гласності та відкритості процесу (ст. 6 ЦПК) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, навіть якщо справу розглянуто лише за участю заявника, то відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК суд у будь-якому випадку зобов’язаний надіслати залученим до участі особам копію судового рішення.

3. Згідно з ч. 2 ст. 289 ЦПК неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою.

Водночас, якщо суд визнав явку заявника обов’язковою, він може постановити ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений заявник повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК.

П’ятиденний строк розгляду цивільних справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб є невиправдано скороченим, який практично важко виконати через занадто складну процедуру повідомлення та відсутності реальних механізмів своєчасного вручення судової повістки.

Отже, з урахуванням прав осіб, які беруть участь у розгляді справ такої категорії, та визначеного законом скороченого строку їх розгляду, суддям слід діяти більш оперативно, зокрема, своєчасно визначати заінтересованих осіб, належним чином повідомляти їх про дату судового засідання, але іншим способом, ніж направлення судової повістки, оскільки при використанні лише останнього способу можуть бути порушені строки розгляду справи. Наприклад, суди повинні діяти за правилами, визначеними в частинах 5 і 6 ст. 74 ЦПК.

Неприпустимим є проведення заочного розгляду справ цієї категорії та ухвалення заочних рішень, оскільки це не передбачено гл. 12 ЦПК. Проте заочний розгляд справи передбачений лише в позовному провадженні.

4. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи розглядаються судами за правилами окремого (непозовного) провадження, загальною особливістю якого є відсутність спору про право. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 3 ст. 289 ЦПК).

5. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, відповідно до ч. 1 ст. 289 ЦПК повинні розглядатися в закритому судовому засіданні, про що має бути зазначено як у журналі судового засідання, так і в судовому рішенні. Відповідно до ч. 7 ст. 6 ЦПК суд зобов’язаний постановити мотивовану ухвалу про розгляд справи в закритому судовому засіданні в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно.

6. До суб’єктів, які мають право вимагати від банку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, згідно із ч. 1 ст. 62 Закону № 2121-ІІІ належать: власник інформації (клієнт банку або його представник), суд, органи прокуратури, Служби безпеки, внутрішніх справ, ДПС, державної виконавчої служби, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, Антимонопольний комітет. Вичерпний перелік таких суб’єктів свідчить про те, що інші фізичні та юридичні особи, зокрема й державні органи, у випадку, визначеному законом, мають право отримати відповідну інформацію винятково за рішенням суду.

Слід звернути увагу на те, що у Законі № 2121-ІІІ не передбачені будь-які обмеження щодо розкриття обсягу інформації, яка містить банківську таємницю, на: письмовий запит власника інформації, на вимогу суду та за рішенням суду. Обсяг розкриття такої інформації органам прокуратури, Служби безпеки, внутрішніх справ, ДПС, державної виконавчої служби, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу має чітко визначені межі.

Так, органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України банк надає інформацію стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи–суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам ДПС на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи–суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи–суб’єкта підприємницької діяльності.

Крім того, необхідно враховувати положення спеціального законодавства, яке таке право надає іншим органам, наприклад, законів України: від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР «Про Рахункову палату», від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу».

У тому разі, коли за законом суб’єкту звернення надано право самостійно звертатися до банку за отриманням інформації, яка містить банківську таємницю, суди не завжди перевіряють, чому суб’єкт звернення самостійно не звернувся до банку за отриманням такої інформації і чи відмовляв банк цьому суб’єкту звернення в її наданні, за винятком випадків, коли заявник просить розкрити інформацію в більшому обсязі, ніж він має на це право відповідно до закону.

Наприклад, при зверненні до суду органів ДПС з посиланням на обставини з питань оподаткування та валютного контролю, які належать до підстав отримання доступу до інформації щодо операцій за рахунками в адміністративному порядку, на суд фактично перекладається виконання функцій ДПІ за пунктами 9, 18 ч. 1 ст. 10 Закону № 509-ХІІ.

Відсутня однакова практика ухвалення судами рішень про розкриття банківської таємниці за заявами цих органів. Як правило, органи ДПС зверталися до суду із заявами про розкриття банківської таємниці, посилаючись на проведення планової та позапланової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів до державного бюджету суб’єктами господарської діяльності. Значна частина заяв органів ДПІ повертається у зв’язку із їх невідповідністю вимогам ч. 4 ст. 288 ЦПК, тобто за відсутності обґрунтування необхідності розкриття банківської таємниці, мети використання інформації. Також до матеріалів заяв органи ДПІ не долучають докази щодо наявності рішення керівника органу ДПІ про призначення перевірок у випадках, коли за обставинами справи це є необхідним, та докази отримання платником податків повідомлення про проведення перевірки.

Наявність рішення керівника органу ДПІ про призначення таких перевірок у певних випадках необхідна, що безпосередньо випливає з вимог закону.

Так, підстави та порядок проведення органами ДПС планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування й сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) визначені у ст. 111 Закону № 509-ХІІ, а умови допуску посадових осіб цих органів до проведення планових та позапланових виїзних перевірок — у ст. 112 цього Закону.

У переважній більшості випадків суди задовольняли заяви органів ДПІ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. У більшості справ відсутні дані про наявність рішення керівника відповідного органу ДПС щодо проведення планової виїзної перевірки платника податку, а також рішення суду про здійснення позапланової перевірки.

При зверненні до суду із заявою про розкриття банківської таємниці деякі державні податкові служби іноді навіть і не згадують про визначені у законодавстві підстави перевірки. Таким чином, виконання їх безпосереднього обов’язку перекладається на суди.

Слід зазначити, що неподання у встановлений строк податкової декларації або розрахунків, якщо її подання передбачене законом, згідно з п. 2 ч. 6 ст. 111 Закону № 509-ХІІ є підставою лише для ініціювання органами ДПС позапланової виїзної перевірки, здійснення якої можливе тільки на підставі рішення суду. Наявність такого рішення у зв’язку з розглядом заяви ДПІ нерідко суди не з’ясовують, наказ про проведення планової перевірки й терміни її проведення в матеріалах справи також відсутні. Неправильним є задоволення у таких випадках заяви ДПІ про розкриття банківської таємниці, оскільки, по суті, податкові служби перекладають на суд виконання своїх безпосередніх обов’язків. А, крім того, згідно зі ст. 19 Конституції органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Мають місце випадки звернення органів ДПС із заявами про розкриття банківської таємниці, які обґрунтовані наявністю судового рішення про визнання недійсними установчих документів платника податків.

Звертає на себе увагу те, що в рішеннях судів у справах цієї категорії таке обґрунтування, як: «інформація, яка містить банківську таємницю, надасть можливість заявнику встановити господарюючих суб’єктів, які здійснювали фінансово-господарські взаємовідносини з підприємством, що має істотне значення для встановлення обігу грошових коштів», є типовим. Проте в таких рішеннях відсутнє викладення правових підстав для здійснення певної перевірки органом ДПС (тобто наявність не лише права отримати інформацію, керуючись визначеним у Законі № 2121-ІІІ переліком органів, але й дотримання порядку проведення певної перевірки, у зв’язку з якою запитується інформація).

Видається, що, таким чином, ДПС звертається до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, без достатніх на те підстав, а саме для отримання таких підстав цій службі в особі її органів необхідно провести документальну перевірку з виявлення контрагентів, інформація про які міститься у фінансово-господарських документах підприємства, і лише потім, якщо матеріали перевірки дають для цього підстави, звертатися до суду із заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Також цей заявник звертається до суду із заявами про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, мотивуючи свої вимоги тим, що за даними інформаційної системи автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту виявлено суми сумнівних операцій із заниженням податкових зобов’язань, або особа змінила юридичну адресу, або ухиляється від отримання повідомлення про проведення планової перевірки, або не подала податкову декларацію чи на підставі подання нею заяви про припинення підприємницької діяльності, що не є встановленою законом підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, стосовно юридичної або фізичної особи. Цим самим порушуються вимоги ст. 11 Закону Закон № 509-ХІІ.

У свою чергу, податкові відносини, в межах яких ДПІ відповідно до ст. 111 Закону № 509-ХІІ здійснюють перевірки господарської діяльності, за змістом ст. 67 Конституції, ч. 2 ст. 1 ЦК та статей 2, 5, 9, 11, 20 Закону від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» належать до публічно-правових відносин. При цьому необхідно звернути увагу на те, що в разі відсутності поданої у встановлені строки податкової декларації та неможливості визначити суму податкового зобов’язання платника податків, серед іншого, у зв’язку з невстановленням фактичного місцезнаходження платника податків чи його відокремлених підрозділів, а також у зв’язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, що власне відзначає ДПІ майже у кожній своїй заяві, органи ДПС повноважні відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначити за непрямими методами податкове зобов’язання, нарахувавши недоїмку, що відповідно до підпунктів 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 цього Закону підлягають стягненню за рішенням суду, яке буде ухвалене відповідно до правил адміністративного судочинства.

Зазначене вище дає підстави для висновку, що в разі, якщо підставою звернення до суду органу ДПС із заявою про розкриття банківської таємниці є дії порушника податкового законодавства і стосовно таких дій для цих органів відповідними спеціальними законами передбачений спосіб реагування, то суд не має підстав для задоволення заяви. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ними дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними вище законами.

7. Податкові органи не надають суду необхідну інформацію, за якою можна чітко визначити, чи є підстави для розкриття банківської інформації, посилаючись при цьому на неможливість її розкриття (тобто на збереження таємниці). Це є причиною того, що суди не завжди мають можливість прийняти правильне рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 62 Закону № 2121-ІІІ банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Разом із тим абз. 1 п. 3.5 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267, передбачено, що банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах, операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта або вимозі, рішенні (постанові) суду. Це означає, що лише за вимогою суду чи рішенням суду може бути розкрита особа (особи) контрагента тієї особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці.

Стосовно обов’язку банку про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, щодо певної особи, то його можна зобов’язати розкрити лише інформацію про контрагентів цієї особи (найменування, реквізити тощо), а не зобов’язувати розкривати щодо цього контрагента банківську таємницю, оскільки така особа не була залучена до участі у справі.

· Стаття 290. Рішення суду

1. У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:

1) ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, коли інформація надається представникові;

2) ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

⇐ Предыдущая 138 139 140 141 142143144 145 146 147 Следующая ⇒