Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Лиш той життя і волі гідний

У літературі Просвітництва чітко проявляється увага до «позастанової» цінності людини, до її повсякденного, буденного життя. Це позначилось і на жанровій своєрідності літератури даної епохи. У ній поряд з високою трагедією, філософською повістю і драмою посіли місце побутовий та сімейний роман, драма з міщанського життя, роман про виховання, казка, комічний епос, народна балада, пісня тощо. У творах різних жанрів і різних художніх напрямів, хай це роман про Робінзона Крузо чи філософська трагедія про доктора Фауста, просвітителі втілюють віру в безмежні можливості людської особистості, утверджуючи могутність її рук і розуму, красу її творчих зусиль. Ставлення до праці, діяльність людини стали найважливішим критерієм при її оцінці, а тема праці – однією з провідних в літературі.

Поряд з французькими та англійськими просвітителями, чільне місце посідають і представники Німеччини, серед яких Й.В.Гете.

Майже в кожній європейській літературі є письменник, творчість якого вважається не тільки найвищим злетом національної культури, але й найхарактернішим її втіленням. Для Італії – Данте, для Англії – Шекспір, для Іспанії – Сервантес, для України – Шевченко. Для Німеччини таким митцем, містким символом національної духовної культури, є, безперечно, Гете.

Ціла епоха німецької літератури, при чому це епоха, коли література стала дійсно, осередком життя нації та її надією, небезпідставно названа «епохою Гете». Творчість Гете – художній підсумок епохи просвітництва, а його трагедія «Фауст» - одне з невмирущих творінь.

«Фауст» Гете – золотий фонд літератури. Перевірка часом (два століття цілком достатньо) переконала увесь світ в тому, що Гете – геніальний син німецького народу. Він не тільки розповів і передав бентежні думи про свою добу, а й написав твір великої художньої сили про долю людства і місце окремої людини в історичному плині часу. Сьогодні, коли ХХІ століття вступило в свої права, Гете сприймається як визначний митець слова, тонкий лірик, значна особистість, котра була здатна впливати на суспільні, ідеологічні та естетичні процеси свого часу.

Творчість великого «олімпійця» Гете є на сьогоднішній день невід’ємною частиною світової літератури, доступ до якої мають любителі літературного слова, а також мають любителі літературного слова, а також всі без винятку учні загальноосвітніх шкіл, оскільки творчість Гете входить до програми вивчення зарубіжної літератури. Зокрема, з творчістю Гете на уроках зарубіжної літератури учні знайомляться в дев’ятому класі, але знайомство з цим великим німецьким письменником, а також з Гейне і Міллером відбувається ще у восьмому класі на уроках німецької мови, де учні мають можливість на мові оригіналу (звичайно адаптованого) опрацювати матеріал, що стосується життєвого і творчого шляху письменника. У підручниках німецької мови усіх класів друкуються уривки віршів, зокрема, Гете, Гейне: «Deutschkand. Wintermarcger», «Meerstille» та інші. Отож, практична значущість роботи визначається й тим, що творчість Гете нерозривно пов’язана з вивченням німецької мови та зарубіжної літератури у школі. Матеріали даної курсової роботи використовуються для розв’язання проблеми: «Між предметні зв’язки на уроках німецької мови та зарубіжної літератури».

Зараз ми живемо в бурхливий період розвитку науки і техніки, в період великих змін. В кожного народу знаходяться «свої Фаусти», які прагнуть нового, недосяжного. Отож, образ гетевського Фауста досить популярний і в наш час, що визначає актуальність теми роботи. Слід відмітити, що даний образ здійснив великий вплив на світову літературу. Нас цікавить ще й те, як вплинула творча спадщина німецького просвітителя Гете на українську літературу, яке відображення знайшов «Фауст» на теренах України. Таким чином, актуальність теми визначається ще й інтересом до Гете та його «Фауста» в наш час українських письменників та перекладачів.

На початку ХІХ століття, після виходу першої частини «Фауста», стала з’являтися велика кількість літературної критики. З яких тільки точок зору не підходили до «Фауста»! Не було такого напрямку суспільної, філософської, художньої думки, який не висував би своєї оцінки і свого тлумачення творіння Гете.

Жодна спроба дати ще одне тлумачення твору, історії його написання, зв’язку його з іншими літературами та епохами неможлива без врахування вже зробленого. Вражає те, скільки глибоких спостережень, правильних думок, цікавих тлумачень викладено в багатьох роботах критиків та науковців. Зокрема, проблему образу «Фауста» в світовій літературі порушували такі видатні діячі: німецький історик К.Фішер у праці «Фауст» Гете [34], також Жирмунський В. у праці «Історія легенди про Фауста» [9], на увагу заслуговує і літературний коментар Анкіста А. «Фауст» Гете» [1], також проаця Лейтеса Н. «От «Фауста» до наших дней» [16]. Неможливо не згадати і Кіру Шахову з її доробком «П’ять німецьких лауреатів Нобелівської премії з літератури» [39], також монографії Вільмонта І. «Гете» [5], Шагінян М. «Гете» [36], Людвіга Е. «Гете» [18]. Хочеться згадати і дописувачів журналів «Вікно в світ» на всесвітня література в середніх навчальних закладах України»: «Науменка А. [22], Брудера С. [4], Шалагіпова Б. [37, 38], Писаренка Ф. [23] та богато інших.

Щоб краще зрозуміти суть будь-якого твору, образ головного героя, нам часто може допомогти його першооснова, характеристика даної епохи, країни, суспільного ладу, автобіографічні дані письменника. Так і вищезгадані вчені та науковці у своїх працях прагнуть допомогти нам, читачам, краще збагнути суть твору, достойно оцінити персонажів, показати зв’язок головного образу з різними епохами, з різними народами, а також допомагають нам зрозуміти поняття «вічний образ».

Отож, праці Жирмунського зробили великий внесок для розкриття теми «Фауста» у світовій літературі. Оскільки з їх допомогою ми маємо можливість ознайомитись з еволюціє образу доктора Фауста, від найраніших відомостей про цю реально існуючу особистість і до подальшої долі цього героя у захоплюючих легендах, які буквально заполонили серця читачів і слухачів багатьох країн і в різні часові періоди. Також Жирмунський пропонує знайомство з славнозвісною легендою про чорнокнижника, що дає поштовх для подальших міркувань.

Куно Фішер у своїй роботі «Фауст» Гете» звертає нашу увагу на причини, які змушували людей Відродження звертатися до магії, характеризує і порівнює середньовічну релігію і протестантство. Очевидним є інтерес автора до долі магів, схожих на Фауста. Як і Жирмунський, Фішер розглядає еволюцію образу Фауста.

Про подальшу долю даного образу, зокрема у творчості Гете, інформацію черпаємо із літературного коментаря Анкіста А., де розглядається вплив К.Марлоо та Г.Е.Лессінга на образ легендарного Ф., а також періоди творіння великої трагедії Гете, автор характеризує кожен розділ твору.

У Лейтеса Н. цікавим є те, що автор відображає Фауста в творчості «штюрмерів», а також характеризує історичну епоху, зупиняється на значенні «Фауста» для мистецтва.

Б.Шалайков проводить паралелі між Фаустом та Мотером, визначаючи спільне та відмінне в обох віттенберзьких докторів.

У працях писаренка Ю., Брудера С. йдеться про поняття «вічний образ», знаходить відображення поєднання двох протилежностей: Фауста та Мефістофеля.

Науменко А. зупиняється на східно-слов’янських перекладах «Фауста» Гете.

Кіра Шахова дає нам інформацію про вплив великого німецького просвітителя Томаса Манна; творче наслідування останнього справило великий вплив на літературу Німеччини.

Лімбровський І. розглядає зв’язки Гете з Україною та вплив на українську літературу, також роль І.Франка в популяризації «Фауста» на Україні.

Аналізуючи опрацьовані джерела слід вказати на те, що образ Фауста суто у світовій літературі розглядається досить скупо, оскільки більшість інформації все-таки стосується безпосередньо образу гетевського Фауста у трагедії. Зокрема, вплив Фауста на мистецтво обмежується лише музикою, живописом, театром та кіно.

Звичайно, що якнайповніше розкрити тему нашої курсової роботи, слід замислитись, чому ж саме Гете обрав для себе Фауста, а не будь-якого іншого героя і чим цей герой привернув і привертає увагу багатьох поколінь, чому він залишається «вічним об разом», а дана тема не втрачає своєї популярності через століття.

Кожна пережита нами мить, кожен день, місяць, рік, епоха несуть у собі щось нове, нехай не зовсім, але частково новизна все-таки є.

Тема нашої роботи, яка неодноразово вже опрацьовувалась, кожен раз в собі несе частку нового, оскільки дослідник виражає в ній своє ставлення, аналізуючи, порівнюючи, підсумовуючи вже зроблене, а, можливо, вводячи щось нове.

Образ Фауста розглядається не тільки в легенді та в трагедії, а й далеко за її межами, тобто в контексті світової літератури, зокрема, розглядається вплив трагедії на творчість письменників світу; по-друге, значне місце займає популяризація «Фауста» на теренах України письменниками та перекладачами; по-третє, проводиться паралель між творчими доробками Й.-В. Гете та Т.Манна, розкриваються зв’язки між епохами через образ Фауста; по-четверте, знаходить своє відображення матеріал, що стосується мистецької сучасності, а саме, екранізація фільму під однойменною назвою «Фауст».

Вивчаючи образ Фауста в контексті світової літератури, ми спостерігаємо не лише за виникненням, розвитком і становлення даного образу, а й за подіями даної епохи, які допомагають нам краще зрозуміти і самого творця «Фауста», і поривання його головного героя.

В 1599 році була видана «народна книжка», де дається перелік осіб, які «уклали угоду з дияволом». Фауст був збірним образом цих осіб, але містив у собі риси реальної особи доктора Фауста.

Вперше образ Фауста втілюється у книзі «Повість про доктора Фауста, знаменитого чаклуна і чорнокнижника, про його договір з дияволом, його пригоди і діяння, про заслужену кару; запозичена головним чином з паперів під авторством Шпіса. Тут йдеться про «епікурейське життя Фауста», і події в легенді всі ті, що й у «Фаусті» Гете.

Легендою, а зокрема її головним героєм, захоплювались й інші люди. Вона виходила в різних обробка, а семе, в 1589 р. – «Історія Фауста» Г.Видмена, у 1674 – «Життя Фауста» І.Н.Пфіпцера, в 1725 – «Життя Фауста для мислячих по-християнськи» без авторства.

Популярність Фауста обумовлена тим, що, по-перше, Фауст найбільше відповідав ренесансному ідеалу багатосторонньо освіченої людини, яка володіла вмінням здійснювати те, що перевершує можливості звичайних людей. По-друге, легендарні біографії Фауста – це захоплюючі романи пригод, в яких увага довільно відволікалась від поставленої мети, оскільки це не були воєнні пригоди, ні мандрівки на дорогах. В діях Фауста цікавим були його магічні справи, вміння змінювати хід речей, творити чудеса. Можна без перебільшення сказати, що легенда про Фауста була для сучасників тим, чим для нас є зараз науково-фантастичні романи. По-третє, образ легендарного Фауста сучасники порівняли з його опонентом Мартіном Лютером, який жив у тому ж місті Віттенберг, і це також викликало жвавий інтерес до постаті героя легенди.

У подальшій долі легенди про Фауста важливу роль відіграв Кристофер Марлоо, один із засновників англійської ренесансної драми. Образ Фауста вперше зазнав драматичного втілення. Марлоо зрозумів трагічність долі Фауста, в своєму творі він виступає проти несправедливого засудження Фауста, і опоетизовує його особистість, виявляючи його титанізм, сміливість духу. Драматург відкрив у Фауста також допитливість розуму, прагнення до осмислення життя.

До образу Фауста звертались багато письменників, таких як Я.Р.Ленц, Ф.Мюллер, Ф.М.Клінгер, А.Клінгеман та інші, але загальновизнаним творцем «Фауста» вважається Гете, який створював твір на протязі 60-ти років.

Говорячи про задум «Фауста» Гете, треба відмітити, що сам Гете, проникаючи в суть явищ, переконався, що рамки науки обмежені. Багато разів у пошуках істини він зазнавав розчарувань. Ісаме прагнення людини пізнати світ, що лежить в основі легенди про Фауста, привабило Гете. Праці над трагедією він віддав 60 з прожитих 83 років життя. Надаючи легенді про Фауста глибокого філософського змісту, поет втілив у ній віру в силу і необмежені можливості людського розуму. Життя і смерть, молодість і старість, творчість і кохання, історія і сучасність – все це становить зміст трагедії.

Із усіх творів про Фауста найбільшого визнання набуло творіння Гете. Саме Гете найповніше розкрив все багатство можливостей, закладених в історії Фауста. Потрібно було володіти таким художнім обдаруванням, щоб створити образи Фауста, Мефістофеля і Маргарити живим для всього людства. Потрібно було володіти таким поетичним даром, щоб оповити всю життєву драму у вірші безприкладної сили і краси. Один лише «Фауст» Гете виявився тим твором, який створив історію героя дійсно загальнолюдського і безсмертного, зробив її міфом нового часу.

«Фауст» у Гете – класичний трагічний герой. Одвічна проблема зла і добра в її діалектичному сенсі втілена в постаті творчої людини – вченого Фаутса і йоо постійного супутника – духу руйнації та заперечення – Мефістофеля. Їх філософський двобій не дає світу зупинитися. Основною причиною незадоволення Фауста виступає безплідність наук, яким він присвятив своє життя. Незважаючи на це, його жага невгамовна, йому хочеться «очиститись» від попередньої безплідності наук.

У своїй поетичній мрійливості Фауст постає по-новому. Він – людина, одержима жагою знань. Такі люди існували в усі епохи. Недаремно образ вченого, що горить бажанням зрозуміти світ, з’являється в літературі вперше в епоху Відродження.

Фауст поєднує в собі риси людини XVI і XVIII століття, коли принцип, за яким наука повинна служити людям, був проголошений діячами науки. Головний герой трагедії хоче бути корисним народові. Пізнаючи світ і його таємниці, Фауст залишається в душі поетом, що завжди помічає красу природи, тонко розуміє почуття людей. Він відрізняється від інших натхненням, ентузіазмом, одержимістю в пошуках правди. Йому притаманна надзвичайна критичність. Спокутуючи свою вину перед знівеченими долями, Фауст знаходить відповідь: людину виправдовують невтомна праця, активність душі і довічна боротьба за «життя» і «волю».

Лиш той життя і волі гідний

Хто б’ється день у день за них!

Образ Фауста Гете – це живий образ, який одержав самостійність далеко за межами твору. Сам Гете побажав зробити його представником всього людства. Фауст – це символічний образ людства, що втілює в собі поривання вперед, бажаючи осягнути своїм розумом таємниці Всесвіту. Це «вічний образ», який з’явившись раз, втілюється в літературних творах авторів різних країн знову і знову. Цей образ увійшов у свідомість багатьох поколінь, оскільки містить у собі загальнолюдські якості, які не втрачають своєї сутності із змінами соціально-історичних умов. Цей образ долає часові перепони, він – сучасник в далекому Середньовіччі і так само близький нам і в ХХІ столітті. Так і людство долає час, на зміну одним поколінням приходять інші, і знову знаходяться «Нові Фаусти», які рухають світ вперед.

За переклад «Фауста» бралися М.Старицький, Д.Загул, І.Улезка. Та лише після перекладу «Фауста» М.Лукашем українські читачі мають змогу скласти повне уявлення про геніальний твір Гете.

Величезний вплив «Фауст» Гете мав на світову літературу. Світове відлуння «Фауст» здобув у великої кількості письменників, зокрема, сам образ Фауста надихав на творчість Байрона. Багато мотивів, сюжетів із трагедії зустрічаються в творах Дж. Мільтона, Т.Шевченка, Т.Манна.

Гете та його творчість стала зразком, гідним наслідування для Томаса Манна. Гете був для нього творчим наставником, взірцем, ним самим обраним, Манн постійно звертався до нього, вивчав його творчість, розглядав у спеціальних працях різні аспекти його особистості, світу його ідей, його художнього стилю. Т.Манн відтворив фігуру свого наставника у романі «Лотта у Ваймарі». Проводячи паралель між творчістю Гете і Манна, бачимо, що творче наслідування останнього дало хороші результати.

Одним з найвизначніших і найвідоміших романів Томаса Манна є «Доктор Фаусту». Життя німецького композитора Адріана Леверкюна, про яке розповів його друг. Цей твір – підсумок власних поглядів письменника, що були йому властиві на різних етапах життя, перевірка цих поглядів на істинність і людяність, їх критика або повне заперечення.

Порівнюючи головних героїв «Фауста» Гете та «Доктора Фаустуса» Манна, бачимо, що обидва головні персонажі несуть в собі відбитки особистостей своїх творців, їх якості, події з життя. Їм обом хочеться досягнути вершин, Фаусту – вершини знань, а Адріанові – музичних вершин, створити шедевр. Обом героям щось заважає: Фаусту – закони тодішнього суспільства, недостатня аргументованість науки, а в Адріана – криза. Обидва йдуть на контакт з дияволом щоб не зважаючи на наслідки, досягти свого. Відносно диявола, який є невід’ємною частиною гетевського Фауста, можемо сказати, що Мефістофель – це велика могутня темна сила, посланець пекла, а в Т.Манна – це втілення усього того буденного, сірого зла, яке постійно оточує, тут чорт постає банальною постаттю. Згадуючи часові проміжки, в яких творились вищезгадані твори, можна зробити висновок про масштабність зображення у них злих сил.

У Фауста і Леверкюна поряд із спільним прагненнями, є багато відмінного. Хоча автори зображають їх над людьми, Фауст цікавиться життям народу, розуміє його почуття, вникає в його проблеми, на відміну від Леверкюна, який ненавидить людей і вбачає в них тупу сіру масу. Фауст – символ усього прогресивного людства. В образі Леверкюна розкривається трагедія митця. Добре відомий нам з трагедії, а раніше з легенди «чорнокнижник» постав у творі Манна в іншому ракурсі. Він – людина –мізантроп. В ньому знаходить своє відображення період Другої світової війни, він – скупчення зла і ненависті даного періоду, а все зло рано чи пізно гине, щоб очистити світ.

Образ Фауста мав колосальний вплив і на мистецтво: музику, кіно, живопис, театр. Прекрасні ілюстрації створили французький художник Ежен Делакруа, російський М.Врубель, німецький Ернест Берлах, американський Рокуел Кент. «Фауст» Гете був неодноразово театралізований. Так, Шарль Гуно створив оперу «Фауст». На мотиви гетевського «Фауста» писали музику Людвіг Ван Бетховен, Гектор Берліоз, М.Глінка, Ричард Вагнер, Петро Чайковський, Модест Мусоргський та інші. До сюжету «Фауста» звертаються і в кіно. Прикладом цього є екранізація американського режисера Брайна Юз дена «Фауст» з Марком Фростом в головній ролі.

Образ Фауста по праву порівнюють з образом титана Прометея. Це один з образів, що з’явившись раз, з’являється в літературі і мистецтві знову і знову, не маючи часових кордонів, приковують до себе увагу публіки, читачів протягом століть або навіть тисячоліть, тому це, дійсно, «вічний образ».

Нині ми сприймаємо великого язичника в новій формі існування, духовній, як Шекспіра і Сервантеса. Знайомство з ним – це відкриття цілого континенту, який поглиблює і розкрилює інші уявлення про людину, природу.

«Фауст», мов ріка, хоча джерело її в XVIII ст., повноводною була вона і в ХІХ ст., пливе вона і зараз, в ХХІ, коли технічний прогрес привів до активного і повсюдного перетворення природи. Пливе в річищі ХХІ століття неспокійний, вічно спраглий і невдоволений Фауст, старий Фауст. І він, старий Фауст, у вирі праці, духовних пошуках та зусиллях живить в собі і в нас снагу творчої думки для героїчних шукань та зречень, поривань до краси, до плідного діла.

Література

1. Аникст А.А. Фауст» Гете. – М., 1979. – 238 с.

2. Артамонов С.Д. Зарубежная литература XVII-XVIII в. – М., 1982. – 559 с.

3. Большая советская энциклопедия: В 52 т. – М., 1952. – Т.11. – 642 с.

4. Бругер С.В. Уривки єдиної великої сповіді. // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. - №8. – С.22-24.

5. Вильмонт И.М. Гете. – м., 1951. – 177 с.

6. Гете Й.-В. Твори. – К., 1969. – 507 с.

7. Гете Й.-В. Фауст. – К., 2001. – 359 с.

8. Гречанюк С.В. Вічні книги. – К., 1991. – С.259-293.

9. Эккерман И.-П. Розговоры с Гете. – М., 1934. – 485 с.

10. Жирмунський В.М. Легенда о докторе Фаусте // кн. Очерки по истории немецкой классической литературы. – Л., 1972. – С.18-51.

11. История немецкой литературы. – М., 1979. – С.699-703.

12. История Немецкой литературы: В 5-ти т. – М., 1963. – Т.2. – С.250-304.

13. Кочур Г.Р. Сонячний геній. – К., 1969. – 159 с.

14. Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. – М., 1968. – Т.3. – С.158.

15. Легенда о докторе Фаусте. Под ред. Жирмунского В.М. – Л., 1978. – 249 с.

16. Лейтес Н.В. От «Фауста» до наших дней. – М., 1978. – 249 с.

17. Лімбровьский І.О. Йоганн-Вольфанг Гете й українська література // Всесвіт. – 1999. - №7. – С.36-39.

18. Людвиг Э.И.Гете. – М., 1965. – 604 с.

19. Манн Т. Твори. – К., 1973. – 654 с.

20. Маркіна Л.М. Помилка чорнокнижника // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. - №6. – С.9-13.