 |
Довідковий матеріал
|
|
|
|
Лабораторне заняття № 5
Тема: ВНУТРІШНІ ГЕОДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ ЗЕМЛІ.
Студенти повинні знати: особливості внутрішніх процесів Землі, райони поширення цих процесів, основні структурні зони земної кори.
Студенти повинні вміти: виявляти причини геологічних процесів, їх основні фактори, встановлювати між ними взаємозв’язки.
Обладнання: таблиці "Тектонічні рухи", "Будова вулкану", макет вулкану, складчастих гір, фізична карта світу, атласи.
Теоретичні питання для самопідготовки:
1. Магматизм: інтрузивний і ефузивний.
2. Тектонічні рухи і порушення.
3. Землетруси.
4. Метаморфізм.
5. Основні структурні зони земної кори. Концепції фіксизму і мобілізму (концепції розглянути за підручником Свинко Й.М., Сивий М.Я. Геологія з основами палеонтології. Стор. 166-170).
6. Платформи і геосинкліналі.
7. Літосферні плити, особливості їх руху.
Основні поняття
Магма, магматизм (інтрузивний, ефузивний), інтрузії, землетрус, епіцентр, гіпоцентр; тектонічні рухи, деформації; метаморфізм.
Практичні завдання для самопідготовки:
1. На контурну карту світу нанести райони вулканізму.
2. На контурну карту світу нанести сейсмічні райони.
3. На контурній карті відмітити літосферні плити.
4. У термінологічний словник записати визначення основних понять (зазначені вище).
5. Ознайомитися з довідковим матеріалом.
Зміст заняття
1. За схемою та макетом пояснити схему будову вулкану. Описати процес вулканізму.
2. За схемами пояснити складчасті, розривні порушення.
3. Зобразити схему землетрусу, пояснити цей процес.
Довідковий матеріал
Стійкість земної поверхні не всюди однакова: є дуже рухливі райони і райони з більш стійкою земною поверхнею. Перш з них називаються геосинкліналями, другі - платформами. Це основні структурні зони земної кори.
|
|
|
Геосинкліналі - рухливі лінійно витягнуті області земної кори, що характеризуються інтенсивними тектонічними рухами, магматизмом, землетрусами. В житті геосинкліналей розрізняють декілька стадій: 1) стадія прогинання; 2) стадія накопичення осадків; 3) стадія складчості, або орогенічна, коли під впливом наростання горизонтального і вертикального тиску утворюються гори, тобто здійснюється процес горотворення; 4) стадія післяорогенічна, коли проходить процес руйнування гір. Геосинкліналі неодноразово зникали, а потім знову з’являлись на старому або новому місці.
Пройшовши геосинклінальний цикл розвитку, земна кора потовщується, стає стійкою, не здатною до нового складкоутворення. Геосинкліналь переходить в інший якісний стан земної кори - платформу. Платформи представляють собою стійкі малорухомі, відносно стабільні частини земної кори. Швидкість вертикальних рухів на платформах у десятки і сотні разів менша швидкості тектонічних рухів у геосинкліналях.
Платформи мають двохярусну будову. Нижній ярус (фундамент) являє собою шар сильно зім’ятих і змінених порід. Верхній ярус складений горизонтальними шарами осадочних гірських порід. Якщо фундамент платформи виходить на поверхню, такі райони називають щитами; якщо глибоко опущені - плитами. Так, на Східно-Европейській платформі виділяють Балтійський і Український шити, на Сибірській - Анабарський і Алданський.
На протязі всієї геологічної історії відбувалось нарощування площі платформ і скорочення геосинклінальних зон. Вчені вважають, що в далекому майбутньому геосинкліналі закінчать своє існування.
Подібні до геосинкліналей рифтові зони (з англ. рифт - щілина, розлом). Для них характерна підвищена рухливість земної кори, висока гейсмічність і вулканізм. Подібні рифти до геосинкліналей і за формою. Але рифтові зони утворюються під впливом висхідних рухів у мантії, яка, вдаючись у земну кору, піднімає, подрібнює і частково переробляє її. Такими рифтовими зонами є Червоне море, Аденська, Каліфорнійська затоки.
|
|
|
Рифти - різновікові. Древньою рифтовою зоною є Прип’ятсько-Дніпровсько-Донецька. Сучасні рифти - Східно-Африканський, Верхньорейнський (Західна Европа) і ін. Активно проявляє себе Байкальська рифтова система. Цей рифт молодий, дно його опускається з швидкістю 6 мм/рік і розсувається з швидкістю 2/3 мм/рік.
Література
Основна:
1. Иванова М. Ф. Общая геология. – М.: Высшая школа, 1984.
2. Свинко Й.М., Сивий М. Я. Геологія з основами палеонтології. – К.: Вища школа, 1995.
3. Свинко Й.М., Сивий М. Я. Геологія з основами палеонтології. – К.: Либідь, 2003
4. Хлонь Н.В. Курс лекцій з історичної геології та палеонтології. – Глухів: РВВ ГДПІ, 2000 р.
Додаткова:
1. Апродов В.А. Вулканы. – М.: Мысль, 1982.
2. Брансден Д. и Дорнкемп Д. Неспокойный ландшафт. – М.: Мир, 1981.
3. Геология. Энциклопедия. – М.: Аванта, 2001.
4. География. Энциклопедия. – М.: Аванта, 2004.
5. Литинецкий И.Б. Предвестники подземных бурь. – М.: Просвещение, 1988.
|
|
|
